Чому Рада Європи підтримує зміни до Конституції України щодо децентралізації? На запитання, винесене у заголовок у колонці на "Європейській правді", спробував відповісти Алан Делькамп, радник з конституційних питань Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, доповідач Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) стосовно внесення змін до Конституції України щодо децентралізації.

По-перше, ухвалення змін до Конституції щодо децентралізації є абсолютно необхідною передумовою для глибших змін, на які так очікує українське суспільство.

Децентралізація дозволить передати повноваження від держави до органів місцевого самоврядування. Це означатиме трансформацію наявного інституційного устрою. Після децентралізації депутати органів місцевого самоврядування зможуть самі, за власною волею, ухвалювати рішення з питань, віднесених до їх відання законом відповідно до Конституції. 

Ані центральні органи виконавчої влади, ані президент особисто, ані представники держави на місцевому і регіональному рівні не зможуть цьому завадити.

Єдиною, хоча й важливою умовою для таких рішень або підзаконних актів буде їх відповідність Конституції та законам України.

По-друге, децентралізація означає зміни. Тому на початку, як і будь-які інші зміни, вона може сприйматися з певною пересторогою.

Дійсно, для суспільства є викликом змінити звичний спосіб функціонування та, певним чином, спосіб мислення. Доведеться звикнути сприймати майбутнє не за інструкціями "згори", а беручи ініціативу на себе та перетворюючи власне нерозуміння й невдоволення на довіру.

Децентралізація наділяє громадян за будь-яких умов – на місцевому і регіональному рівні, в місті та в селі, у багатій чи бідній громаді – повноваженнями діяти в інтересах оточуючих.

Те саме стосується щільнішого контролю за використанням публічних коштів. Політика стане більш відкритою, а діалог з населенням має перетворитися з винятку на правило.

Це не роз’єднуватиме державу, а навпаки – дасть кожному регіону шанс ще більше відчути приналежність до нації.

І така приналежність набуде нового реального сенсу. 

По-третє, європейський досвід доводить, що децентралізація вивільняє ініціативу, спроможність привносити та створювати нові методи та реалізувати нові ідеї.

Це – крок до кращого майбутнього та відповідальності кожного громадянина.

Децентралізація створює можливості для людей працювати "на себе", для громади і суспільства, а не на бюрократію чи державу загалом.

Передача повноважень (від центральної влади на місцевий рівень) супроводжується передачею відповідних ресурсів, податків та можливістю впливати на спрямування фінансів.

Але децентралізація не означає функціонування без підтримки з центру. Держава має зобов’язання підтримувати у відповідний спосіб слабких, і для цього потрібні зміни Основного закону.

Нарешті, за зміненої Конституції рішення стануть ближчими до населення у їх громадах, районах та областях. Громадяни зможуть обирати ефективних керівників та матимуть можливість контролювати їх діяльність і ставлення до роботи. Вони самі зможуть балотуватися у місцеву владу, яка отримає суттєво вищі повноваження; брати участь у формуванні реальної влади з людей, яких вони особисто знають, які живуть серед них у тій самій місцевості.

Децентралізація – це спроможність приймати рішення відповідно до можливостей кожної конкретної громади.

Це можливість самим, з місцевим розумінням, вирішувати, що для громади є добре, а що погано.

Це стимул для людей мислити більш проактивно, що збільшує відчуття власної корисності та приналежності до громади.

Децентралізація – це не кінець єдності чи нації.

Це шлях до мобілізації всіх можливих ресурсів, де б вони не знаходилися, і їх трансформації на користь всього суспільства. Це – спосіб відходу від старих звичок авторитаризму та непрозорості.

Децентралізація – це свобода та різноманіття всередині унітарної держави і один з основних шляхів забезпечення верховенства права та права людей на свободу. Вона потребує залучення й участі кожного громадянина країни.