Авторка: Марія Булейко (Марковська)
У Терешківській громаді, що на Полтавщині, – три заклади загальної середньої освіти. На початку повномасштабного вторгнення яке-не-яке укриття було лише в Терешківському ліцеї.
«Розумієте, у якому стані на той час воно було. Гори сміття, підлога – навіть не залитий бетон, ані освітлення, ані нормальних туалетів. Тож необхідно було вигребти все сміття, залити підлогу, облаштувати вбиральні. Але однаково залишалися проблеми. Наприклад, коли учні заходили в укриття, підіймалася пилюка. Бо така властивість бетону, та ще й без вентиляції», – починає Віталій Турпітько, голова Терешківської сільської територіальної громади.
Одночасно із цим у громаді будували укриття у двох інших школах. Тому, як тільки громада вирішила взяти участь у доборі громад від ініціативи з відновлення шкіл «DECIDE.Відбудова» Швейцарсько-українського проєкту DECIDE, часу не гаяли. Оперативно подали всі потрібні документи та пройшли співбесіду.
Так, на укриття в Терешківському ліцеї розміром 976 квадратних метрів отримали 3,8 мільйона гривень, і потім ще 600 тисяч. Таку ж суму додали від громади як співфінансування.
«Кожен етап будівництва в громаді ми погоджували з ДСНСниками, і вони порадили не будувати й облаштовувати тимчасові укриття, а робити все якісно, з розрахунком на довговічність, будувати справжні надійні укриття. Адже тимчасове розв’язання цього питання – це не вирішення проблеми», – розповідає Ігор Погорілий, начальник Відділу освіти Терешківської сільської ради.
Про те, що вдалося зробити в укритті Терешківського ліцею, які були виклики, які відгуки дітей та що учні запланували облаштувати в межах мінігранту на 50 тисяч гривень – читайте в нашій статті.
Яким було і стало укриття
Загалом у Терешківському ліцеї навчаються 643 учні. Але у звʼязку з тим, що у Вацівській філії немає укриття, її учні також навчаються в ліцеї. Тому нині заклад освіти налічує понад 720 учнів і учениць.
«Деякі наші партнери називають нашу громаду дитиноцентричною. Ремонт і облаштування шкільних укриттів – це лише частина від того, що ми робимо. Тож і з депутатським корпусом не було жодних суперечок щодо виділення співфінансування. У нас немає політиків – такі проблеми є у великих громад, де відбувається розтягування влади через політичні партії. Тут усе простіше, бо є депутатська більшість. Кому, як не дітям?», – пояснює Віталій Турпітько.
У ліцеї пригадують, яким укриття було на початку повномасштабного вторгнення. Було темно, «совдепівські» лампи розжарювання давали мало світла, замість підлоги – пісок. Та ще й води не було.
«Це було укриття за радянськими мірками. Мовляв, що головне в укритті? Щоб можна було сховатися. Про комфорт не йшлося. А ще там були вікна. Незрозуміло, як у радянський час проєктували укриття. Що робити в разі вибухової хвилі? З електропостачанням теж були проблеми – електрика іскрила й замикалася», – розповідає Віталій Турпітько.
Вентиляції не було, стіни – просто цегла, а східці були зовсім незручні. Для людей з інвалідністю – нічого не передбачено.
«А ще поряд зі школою є ліс, тож коли ми прибирали в укритті, то наткнулися на сімейство вужів», – доповнює Лариса Шевченко, директорка Терешківського ліцею.
Комфортне укриття тут було життєво необхідним, але директорка пригадує, як сприйняла новину про ремонт укриття з острахом.
«Це були двоякі відчуття. Я раділа, бо в нас буде якісне укриття, у якому можна буде продовжувати навчальний процес. Водночас зʼявилися побоювання, адже треба буде поєднати навчання і ремонтні роботи. А ще ж ніхто не скасовує повітряні тривоги чи обстріли. Забігаючи на перед, я хочу подякувати батькам, учителям і учням, які поставилися до цього з розумінням. Без образ і бунтів ми налагодили навчання», – говорить Лариса Шевченко.
Водночас ремонт здебільшого старалися робити після уроків, аби не заважати грюкотом, пилом та іншими «побічними» результатами ремонту.
Зрештою, у шкільному укритті вдалося повністю замінити вентиляцію, електричну мережу, водопровід та каналізацію, встановити освітлення. Далі – шпаклювали стіни. Згідно з вимогами стандартів на будівництво укриттів, це має бути піщано-цементна суміш – так і зробили.
«Ми робили все за чинними вимогами – це набагато складніше й дорожче. Тепер маємо чудові локації: освітній хаб, медичний кабінет із душем і туалетами для маломобільних груп населення, кабінет безпеки, приміщення осередку «Захисту України», справжній тир. Скрізь є мультимедійне обладнання, нові меблі, інтернет, потужний генератор, який забезпечує укриття, і стоїть саме в приміщенні укриття», – говорить Віталій Турпітько.
Також облаштовували підіймачі для людей з інвалідністю. А ще встановили баки для питної води, сучасні вбиральні та душ. Серед техніки – планшети, компʼютери.
«Попри всі труднощі, ми зробили все, що хотіли. Й усі ці речі – не лише для комфорту, вони посилюють відчуття захищеності. Раніше заходиш в укриття і думаєш: «Від чого мене можуть захистити ці скляні вікна?». Нині ж усе інакше», – ділиться Ігор Погорілий.
Про відгуки та плани
«У мого однокласника алергія на пил. Коли ми спускалися в укриття до ремонту, він не міг сидіти тут більше пів години, тому що зразу ставало погано. Адже ми ходили укриттям – і пилюка підіймалася. А зараз усе гаразд, можна спокійно дихати, вентиляція працює добре. Загалом раніше, коли була тривога, дуже не хотілося йти в укриття: стіни мажуться, портфелі були білими. Зараз усе чисто, гарно», – говорить одинадцятикласниця Олександра Петришина.
Директорка також розповідає про вересневу екскурсію школою для першого класу:
«Вони зайшли до мене в кабінет, а я в них питаю: «Як вам, діти, у школі? Як укриття?». А одна дитина говорить: «Супер, нам усе подобається. В укритті уроки відбуваються в ліжках. Ми, лежачи, відповідаємо, по-панськи». Я відчула, як психологічно діти трохи більш розвантажені».
Одинадцятикласник Юрій Стасів розповідає, що в укриття стало комфортніше:
«Тут безліч нових комфортних стільців: вони мʼякі та мобільні. Таких у школі, якщо чесно, немає. Нові пофарбовані стіни, у майже кожного класу є свій певний простір. Тобто є розподіл, хто де навчається, коли спускається в укриття, а не так, як раніше, – ми всі сиділи в спільній залі, і навчатися було складно».
За словами пані Лариси, батькам також подобається відремонтоване укриття.
«Якщо вранці лунає повітряна тривога, діти, які живуть близько, однаково йдуть у шкільне в укриття. Це – їхня ініціатива, адже вони знають, що будуть навчатися в безпеці. Діти біжать сюди із задоволенням», – розказує Лариса Шевченко.
Водночас батьки дітей, які доїжджають на навчання з філії опорного закладу, також задоволені, що відновили навчання офлайн. Але наголошують, що дуже хочуть мати таке комфортне укриття у своїй школі.
«Я говорю їм: щойно ми знайдемо кошти – працюватимемо над цим. Тепер я знаю, як організувати ремонт під час навчального процесу», – розповідає директорка.
Але це не вся історія. Окрім усього, DECIDE виділив мінігрант у розмірі 50 тисяч гривень, аби діти мали змогу доповнити укриття власним простором.
Відбувалося справжнє учнівське голосування – обирали серед проєктів з організації фотостудії, музикальної секції, відеозали. Зрештою, перемогу здобула ідея облаштувати в укритті спортивний майданчик.
«Там буде звичайна лавка, лавка для жиму лежачи, каримати, шведська стінка. також у школі є тренажер, який заважає в спортзалі, тож буде можливість спустити його вниз. Загалом я радію, що дітям дали слово. Адже в дітей може бути одна думка на річ, що нам потрібна, а в дорослих – зовсім інша», – говорить учень Юрій.
Одинадцятикласниця Олександра доповнює:
«Думаю, ми краще знаємо, що необхідно саме для нашого віку. Дорослі росли в трішки інший час, і для них інші речі можуть здаватися важливими».
Про плани
На всьому зробленому Терешківська громада не збирається зупинятися. Голова громади говорить, що в укриття Терешківського ліцею бракує третього входу. Його планують зробити відповідно до всіх норм щодо інклюзивності освітніх просторів, щоб і людям з інвалідністю було зручно дістатися в укриття. Поки із двох виходів такий – лише один.
Спортивний майданчик в укритті, який облаштовували діти, планують трохи розширити, аби мати малу спортивну залу. Якщо тривога лунатиме під час уроку фізкультури – продовжити заняття можна в укритті.
«Також в укритті є частина невідремонтованого приміщення, у якому можна буде облаштувати мобільну конференц-залу. Водночас її можна буде використовувати як два класи для дітей, аби й далі навчатися, або як танцювальну, актову чи борцівську залу. Можливо, тоді DECIDE влаштовуватиме конференції в Терешках, а не в Полтаві», – з гумором розповідає про плани Віталій Турпітько.
А ще планують встановити мультимедійні комплекси в кожному умовному класі в укритті. Тоді вчитель, виходячи зі свого кабінету в школі, просто братиме флешку і продовжуватиме урок у підземному класі.
До речі, громада будує укриття і в інших школах.
«Це вкрай складно. Бо ані держава, ані область не допомагають жодною копійкою. Ці школи мають кількість учнів менше ніж 200, і кошти на них виділяють за залишковим принципом. Нині ми будуємо ще одне укриття. Сподіваємося, на початку наступного року у всіх наших школах будуть укриття», – розповідає Віталій Турпітько.
Пані Лариса доповнює, що під час війни найважливіше – це захищеність дітей:
«Ідеться не тільки про фізичну захищеність, а і про психологічне і психічне здоров’я. Коли вони почуваються в безпеці, то стресова ситуація стає менш вираженою, наскільки це можливо, а якість життя покращується».
Водночас Ігор Погорілий вважає, що поки ворог не зупиниться, не можна розслаблятися.
«А отже, треба показати нашу незламність і стійкість. Ми можемо жити, працювати, навчатися, відпочивати в будь-яких умовах, а ще робити маленькі та великі кроки на рівні громад, аби загартовувати нашу перемогу», – завершує начальник Відділу освіти Терешківської сільської ради.
