Марія Булейко (Марковська)
Комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр» Богородчанської селищної ради, що на Івано-Франківщині, – не лише єдиний у своїй громаді, а й найближчий для декількох сусідніх громад.
Діти з особливими освітніми потребами зі сусідніх Старобогородчанської та Дзвиняцької громад отримують послуги в цьому ІРЦ уже понад 5 років, відколи він створений.
«Ми ніколи не відмовляли дітям з інших громад. До того ж усі ми – вихідці з одного колишнього району, між нами немає конкуренції. Кожен і кожна з нас робить усе можливе для освіти громади на своєму рівні. Ми комунікуємо, ділимося досвідом. Але домовленість про спільне користування ІРЦ була радше неофіційною. І коли ми лише думали, чи брати участь у конкурсному доборі від DECIDE, експерти проєкту влучно пояснили, навіщо взагалі укладати договір про співробітництво. Мовляв, у нас із сусідніми громадами вже є стосунки, але прийшов час їх узаконити. Це наче взяти шлюб», – пояснює Святослава Пташник, начальниця відділу освіти, молоді та спорту Богородчанської селищної ради.
Річ у тім, що громади не завжди мають досить ресурсів і можливостей, щоб реалізовувати освітні ініціативи самостійно. Бракує коштів, фахівців, послуг та інших важливих ресурсів.
Співпраця між сусідніми громадами допомагає ставати сильнішими. Так, зʼявляється змога використовувати більше ресурсів, створювати спільні проєкти та ділитися досвідом, що підвищує ефективність місцевого самоврядування та розвиває території.
У цьому тексті читайте, як та навіщо підписувати договір про співробітництво територіальних громад у сфері освіти, що змінилося після підписання договору, які відгуки людей із сусідніх громад та як вдалося покращити надання послуг для дітей в ІРЦ.
Як на Івано-Франківщині укладали договір про співробітництво
«Насамперед я сконтактувалася з керівниками органів управління освітою Старобогородчанської та Дзвиняцької громад. Вони дуже легко сприйняли цю пропозицію. Попри те, що ми спочатку навіть не розуміли, як провести процедуру, – усе виглядало справді складно й почасти нереально, вирішили розбиратися. Усе ж треба рухатися в ногу із часом», – говорить Святослава Пташник.
До того ж у громадах були переконані, що цей досвід їм ще неодноразово знадобиться – незабаром багато реформ, які передбачають співробітництво з іншими громадами.
«Згідно із чинним законодавством, ми підготували необхідні документи, провели громадські обговорення, зібрали пропозиції, презентували ідею депутатським корпусам, які схвалили проєкт договору про співробітництво. Згодом голови підписали договір про співробітництво між Богородчанською, Дзвиняцькою та Старобогородчанською громадами, який ми надіслали профільному міністерству для внесення в реєстр. Це цивілізований шлях зрозуміти свої колег, друзів, партнерів. Ми вважаємо, що із сусідами треба співпрацювати, тож договір допоміг зміцнити ці взаємини», – переконана Галина Дронів, начальниця відділу освіти, молоді, спорту та туризму Дзвиняцької сільської ради.
Сусідні громади вирішили домовитися про гнучке співфінансування – щороку домовлятимуться щодо платоспроможності індивідуально з кожною громадою. Формула враховує пропорційне представлення дітей, які охоплені послугами ІРЦ.
«Експерти DECIDE надіслали нам зразки необхідних документів, шаблонів, які ми видозмінювати під себе та удосконалювали. Насправді ми б не змогли пройти весь процес без такої підтримки», – говорить Святослава Пташник.
«Змінилося навіть те, на що ми не покладали надії». Про результати співпраці
За словами Галини Зорій, директорки Богородчанського ІРЦ, нині установа надає послуги понад 7000 дітей від 2 до 18 років.
Левова частка – із Богородчанської громади, у якій, власне, розташований заклад, – 4772 дітей, зі Старобогородчанської громади – 848 і Дзвиняцької – орієнтовно 1400 дітей.
Станом на вересень 2024 року, 285 дітей із трьох громад пройшли комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, на обліку – 157 дітей з ООП.
«Цифри немаленькі. За моїми підрахунками, тільки в однієї-двох дітей на рік із тих, які до нас звертаються, можуть бути не виявлені особливі освітні потреби. Звісно, це діти з різними рівнями категорій труднощів і рівнями підтримки. Але кількість дітей з ООП щороку зростає, збільшується кількість інклюзивних класів і груп, а також – дітей, які навчаються на індивідуальному навчанні. Відповідно, потреба у фахівцях ІРЦ та корекційних педагогах, які надають послуги дітям з ООП, також збільшується», – пояснює Галина Зорій.
ІРЦ надає такі послуги: комплексна психолого-педагогічна оцінка розвитку; корекційно-розвиткові послуги для дітей раннього та дошкільного віку, які не відвідують заклади освіти та дітям, які здобувають освіту на педагогічному патронажі.
Також йдеться про методичну (вузькопрофільну) допомогу педагогам, рекомендації закладам освіти щодо розроблення індивідуальної програми розвитку; консультування батьків та вчителів; участь у засіданнях команд психолого-педагогічного супроводу, семінарах, тренінгах, майстер-класах; виїзди мобільним ІРЦ для надання корекційно-розвиткових послуг за місцем навчання чи проживання дітей, якщо немає змоги приїхати.
«Важливо, що й батьки комунікують. Коли ми приїжджаємо на засідання команд супроводу, на тренінгах чи чаюваннях, які ми влаштовуємо, батьки дітей з ООП спілкуються, розпитують одне одного, діляться спільними викликами. У такий спосіб ми знаходимо спільний вихід із різноманітних ситуацій, щоб максимально допомогти кожній дитині», – говорить Галина Зорій.
Водночас Ольга Дем’янчук, начальниця відділу освіти, культури, молоді та спорту Старобогородчанської сільської ради, зауважує, що поки підписували договір між громадами, ІРЦ був у всіх на слуху – і змінилося навіть те, на що не покладали надій.
«Змінилося ставлення. Зі свого досвіду скажу, батькам вкрай складно усвідомити, що твоя дитина потребує якихось особливих освітніх потреб. Раніше це було соромно, а зараз батьки сприймають це легше. Популяризація дуже важлива. Треба пояснювати людям, що діти – різні, люди – різні, і це нормально. У нашого відділу освіти стало менше роботи, адже батьки самі звертаються в ІРЦ», – зазначає Ольга Демʼянчук.
Галина Дронів зі Дзвиняцької громади також говорить, що цьогоріч у садочку є 6 дітей з особливими освітніми потребами. Якийсь час тому батьки боялися віддавати дітей з ООП у дошкільні заклади, а тепер усвідомлення є навіть у групах раннього віку.
Святослава Пташник також розповідає, що популяризація ІРЦ дала змогу змінити приміщення.
«Раніше недотичним людям здавалося, що центр працює, послуги надає, не потребує якоїсь уваги. А насправді приміщення центру тоді бажало бути кращим. Водночас у місцевому закладі дошкільної освіти не було відповідної наповненості. А приміщення, яке використовувалося для дітей, згідно із законодавством, надалі має використовуватися для них. У пригоді стало те, що на слуху було питання співробітництва навколо ІРЦ», – розповідає Святослава Пташник.
Так, інклюзивно-ресурсний центр переселили в значно більше приміщення колишнього дитячого садка, оновили ремонт – зробили ІРЦ повністю інклюзивним і доступним.
Найголовніший вплив – на дітей і сімʼї. Про важливі історії змін
Попри всі позитивні зміни, у трьох громадах впевнені, що найкращі зміни – коли руйнується стигма, батьки не бояться звертатися до ІРЦ, соціум сприймає сімʼї з дітьми з ООП нормально, а діти соціалізуються і покращують свої навички. Тож найголовніші результати співпраці – це історії сімей.
«Наприклад, минулого року до нас звернулася мама з дівчинкою з порушенням аутистичного спектру з іншої громади. Дівчинка була немовленнєва, ми провели обстеження, дитина почала ходити до нас на корекційно-розвиткові заняття. За рік динаміка покращилася: дитина почала повторювати почуті звуки, вимовляти поодинокі склади, а зараз вибудовує і прості речення», – розповідає директорка ІРЦ.
Торік батьки пробували віддавати дитину в дошкільний заклад – і не вдалося, дівчинка не хотіла там залишатися, кричала та плакала, їй було некомфортно. Після корекційно-розвиткових занять в ІРЦ дитина охоче пішла в заклад дошкільної освіти.
«Мама надзвичайно задоволена. Вона приходила минулого тижня до нас і дякувала, адже ця співпраця принесла такі хороші результати. Тепер дитину неможливо забрати із садочка, вона хоче спілкуватися з дітками. І таких історій дуже багато», – говорить Галина Зорій.
Галина Зорій також пригадує, як інша жінка нещодавно розповідала, що люди в селі говорили їй: «Ми бачили вашу дитину на світлині в інклюзивно-ресурсному центрі. А що з нею не так?». Галину потішило, що жінка спокійно відповіла людям: «З моєю дитиною все добре, я надаю їй кваліфіковану допомогу, хочу, щоби вона краще розвивалася, розмовляла». Тож зміни є. Часто вони неочевидні та не миттєві, але разючі.
«Раніше бувало так – коли ми їздили на корекційно-розвиткові заняття в інші громади, то батьки соромилися і просили не зупинятися біля їхніх будинків. Тому що не хотіли, щоби інші знали, що дитина так чи інакше повʼязана з ІРЦ. Але тепер ці батьки говорять: «Ні, їдьте під будинок, я вже цього не соромлюся». Ми справді бачимо позитивну динаміку, як у роботі з дітками, так і в роботі з батьками. Зокрема, цьому сприяє співпраця між громадами, просвітницька робота, залучення якомога більшої кількості людей», – пояснює Галина Зорій.
То чому ж громадам корисно обʼєднуватися, особливо у сфері освіти
«Старобогородчанська громада – маленька (населення – 6000 людей, – ред.). Ми не можемо створити власний інклюзивно-ресурсний центр. Тому ця співпраця дуже вигідна для нас. Водночас ми розуміємо, що це лише початок. Розуміння, як налагоджувати таку співпрацю та працювати з документами, знадобиться нам під час створення академічних ліцеїв, під час створення осередків для «Захисту України». Це значний виклик, але подолати його можливо», – переконана Ольга Дем’янчук.
Тепер у громадах цілком розуміють алгоритм розбудови співпраці, процес підписання та мають зразки документів, які можуть стати в пригоді в майбутньому.
«Узагалі ми – за демократичні підходи. Наприклад, у сусідній Солотвинській територіальній громаді також є інклюзивно-ресурсний центр, і деякі батьки звертаються туди, бо так ближче і зручніше. Ми ж радіємо, що територія України покрилася ІРЦ, і люди почали розуміти, що ці діти мають бути в соціумі. Не варто відокремлювати їх у заклади, після яких у дорослому житті люди не можуть соціалізуватися. Ми готові робити все заради дітей», – говорить Галина Дронів.
У співфінансуванні громади також вбачають плюси:
«Ми розуміємо, що в кожній громаді є куди спрямувати кошти. Водночас кожній із цих громад недоцільно утримувати інклюзивно-ресурсний центр, а нам не дуже вигідно обслуговувати суто нашу громаду, з огляду на кількість дітей. Отже, нам потрібні діти із сусідніх громад, а їм – наші послуги. Тому ми всі пов’язані одні з одними, взаємозалежні. І це дає змогу утримувати ІРЦ і забезпечувати дітей дійсно якісними послугами», – говорить Святослава Пташник.
Окрім усього, ТГ, які пройшли конкурсний добір та уклали договори про співробітництво територіальних громад, отримали від DECIDE мінігрант у розмірі 130 тисяч гривень.
Так Проєкт DECIDE підтримує громади та стимулює спільно реалізовувати проєкти, спрямовані на розвиток освіти. Богородчанська громада виділила додаткові 15 тисяч гривень як співфінансування. За ці кошти в ІРЦ вирішили обладнати сенсорну кімнату.
«Сенсорна кімната наповнена різноманітними стимуляторами, які позитивно впливають на органи нюху, слуху й тактильні рецептори дітей, їхній психічний та емоційний стан, заспокоюють, тонізують, відновлюють і посилюють почуття та враження. Це потужний інструмент для розширення і розвитку світогляду, сенсорного та пізнавального розвитку дітей, а також проведення психологічних консультацій та корекційно-розвиткових занять», – розповідає Галина Зорій.
У кімнаті є світловий дощ, соляна лампа, бульбашкова колона, дзеркало з ефектом нескінченності, сенсорна ковдра, яка важить 5 кілограмів, сухий душ, сухий басейн і ще багато іншого.
«Сенсорна кімната – незамінний інструмент для адаптації дітей до довкілля. Перебуваючи тут, діти почуваються комфортно, наче вдома. Також це класна можливість трішки перепочити, коли дитина має переключитися на інше завдання або на роботу з іншим фахівцем», – пояснює директорка ІРЦ.
За згодою всіх сторін договору, закуплене обладнання залишається в інклюзивно-ресурсному центрі. Усі розуміють, що користуватися обладнанням будуть діти трьох громад.
«Якщо підсумувати переваги співпраці, то йдеться про те, що через обговорення з іншими колегами можна знайти відповіді. До того ж хтось уже подолав цей шлях, і допоможе тобі не стати на ті ж граблі. Також важливо переймати чужий досвід, долучати якомога більшу кількість людей із різних громад до популяризації чогось корисного, домовлятися про співфінансування абощо. Дружити – легше», – зазначає Святослава Пташник.
Тепер у Богородчанах, знаючи плюси від налагодження співпраці між громадами, замислюються про надання іншим громадам послуг Центру професійного розвитку педагогічних працівників. Кажуть, уже розуміють, як це робити, і не збираються затягувати.
