---

Роман Троцюк – з тих, хто за життя встигає спробувати себе у безлічі ролей. Від вчителя фізики та директора сільської школи до весільного музики, керівника відділення «Датагруп» і фермера.

Трохи більше двох років тому чоловік очолив Дубівську об’єднану громаду. За цей час вдалось зробити стільки, що про успіхи він може говорити годинами: будівництво школи, енергоефективність, освітлення, співпрацю з школярами… Ще більше – про плани.

Попри те, що громада – всього за кілька кілометрів від Ковеля, та варіант об’єднання тут відкидають. «В нас є великі сумніви, що місто може так само швидко розвиватись», - каже голова.

 

Голова Дубівської громади Роман Троцюк

 

«Вирішив стати головою громади, бо побачив перспективи в об’єднанні»

 

– Свого часу ви працювали вчителем у дубівській школі. Чому покинули цю справу і пішли у бізнес?

– Я працював вчителем фізики 7,5 років, 3 роки – директором школи, моя дружина – вчителькою. Але це був час, коли по сім місяців зарплати не платили – прогодовувати сім’ю було дуже складно. Дружина залишилась у школі, а я у 2000 році погодився працювати в «Укртелекомі». Спершу був електромеханіком, потім – інженером. Через сім років компанія «Датагруп» запросила на посаду інженера, потім – керівника ковельського відділення.

Окрім того, я ще й був приватним підприємцем. Паралельно з роботою в «Датагруп» купив техніку і почав обробляти людям землю. Намагався завжди робити дешевше, щоб селяни мали можливість працювати на землі і заробляти гроші. Їздив по виставках, шукав якісне зерно, бо тут ніхто цим не займався. Сьогодні дружина продовжує працювати у підприємстві і здешевлює обробіток землі людям. Коли в інших комбайни по 25 гривень за сотку молотять, то наш – за 20 гривень.

– Чому тоді, маючи успішний бізнес, вирішили податись в голови ОТГ?

– Декілька разів люди просили мене піти на вибори, але я постійно відмовлявся. Не бачив своєї реалізації у цьому. У 2015 році був кандидатом у районну раду, але не пройшов за партійними списками. Коли ж дізнався про те, що створюється громада, зрозумів, що це зовсім інші повноваження. Побачив, що децентралізація дає можливості для розвитку громади. Спершу планував йти у депутати, щоб впливати на прийняття рішень, але так склалось, що пішов у голови.

Чинний голова, який попрацював 17 років, пішов на вибори і проти нього розгорнули нечесну боротьбу. Опонентом висунули людину, яка, на мою думку, не може очолювати громаду. Чоловік був директором школи, але не впорався з роботою і колектив висловив йому недовіру. Якщо людині не під силу працювати зі шкільним колективом, то як вона може працювати з цілою громадою?

Це теж підштовхнуло мене піти на вибори. Опитування показали, що початковий рейтинг у мене був 4%, а в результаті я набрав 67%. Хоча, зареєструвався в останній день і на всю передвиборчу кампанію мав 18 днів.

 

Три дуби – символ громади, яка утворилась з трьох сільських рад

 

– Що ви зробили, що рейтинг так виріс?

– Ходив з хати до хати, розповідав про свої плани, питав, чого люди хочуть. Обійшов усі вісім сіл – був майже в кожній хаті. Також з людьми зустрічався у будинках культури.

Навіть попри те, що я відразу казав – городищенську школу потрібно закрити, переміг і на цьому окрузі.

Напевно, зіграло роль те, що моя репутація незаплямована корупційними справами. Я чесно прожив життя і опоненти не змогли знайти компромат на мене.

 

«Наші школи – перші в районі за кількістю переможців на олімпіадах. Дітям за це платимо стипендії»

 

– Дубівська сільська рада об’єдналась з Городищенською та Облапською. Що це вам дало?

– Зараз у нашому бюджеті – близько 18 мільйонів гривень, разом з субвенціями з державного бюджету – більше 40 мільйонів, а до об’єднання у всіх сільських рад разом було близько 4,5 мільйонів гривень. При цьому Дубівська рада мала чотири мільйони гривень, Облапська – 400 тисяч, а Городищенська – лише 170 тисяч. У них власних грошей не вистачало навіть на зарплати працівникам сільських рад.

З одного боку ми взяли бідніші села, а з іншого – децентралізація дала нам фінанси. Зокрема, у нас залишається більша частина податку на доходи фізичних осіб, державна субвенція на розвиток інфраструктури. Зараз ми більше вкладаємо у розвиток бідніших сіл. Я рахував витрати на кожного жителя і з’ясувалось, що село Дубове – лише на п’ятому місці з восьми.

– Ви одна з громад – де будується нова школа. Це немалі витрати. Залишається щось на інші заклади?

– У грудні 2017 року ми здали в експлуатацію корпус школи в селі Вербка. Це великий заклад на 14 класів. Загальна вартість будівництва – 18 мільйонів гривень. Плануємо збудувати ще один корпус, де буде двоповерховий спортзал, сучасна їдальня, актова зала на 120 місць, майстерні, бібліотека, окремо – котельня. Це будівництво орієнтовно коштуватиме 82 мільйони гривень. Кошти обіцяють дати з Державного фонду регіонального розвитку, але частину виділимо і з власного бюджету.

В Дубовому зробили гарну опорну школу. Тепер туди привозять біля 30 дітей з інших сіл. Будівлю перекрили і утеплили, зробили благоустрій – бруківку поклали, траву посіяли, купили обладнання для кабінету біології. Тепер там купа гуртків працює: з патріотичного виховання, футболу, волейболу, вільної боротьби, на які приїжджають діти з інших сіл. Школа відкрита до самого вечора. Директор о 7 ранку вже на роботі, а о 8 вечора я його виганяю з роботи.

Цього навчального року дубівська школа вийшла на друге місце в районі за кількістю перемог на олімпіадах, а наша вербська – на першому місці. Ми стимулюємо призерів стипендіями – діти отримують по 200 гривень щомісяця. Є ті, які мають по дві перемоги, то вони отримують 400 гривень.

 

Дубівська школа стала опорною. Дітей у неї тепер привозять і з сусідніх сіл

Будівлю школи капітально відремонтували

На подвір’ї дітям є чим зайнятись

В їдальні – сучасне обладнання

У спортзалі діти займаються не лише на уроках, а й після них на секціях

 

Також у планах – нагороджувати кращий навчальний заклад. Орієнтовно, виділятимемо на це 30 тисяч гривень.

За минулий рік у громаді залишилось невикористаними близько трьох мільйонів гривень освітньої субвенції. Якщо місто платить вчителям 5% надбавки за престижність роботи, то ми – 20%. Цього року в громаді стало на 100 дітей більше і відповідно ми отримаємо на 2,4 мільйона більше, тобто залишки можуть бути ще вагомішими.

Біля дубівської школи будується стадіон з штучним покриттям. Також збудуємо нову амбулаторію, а старе приміщення віддамо школі. Там потрібно буде зробити ремонт, утеплити, замінити вікна.

– Городищенську школу закрили, як і обіцяли?

– Так, бо там було всього 22 учні і 18 вчителів. Школа давно балансувала на межі закриття. Батьки були проти, але я навів приклади шкіл у Дубовому та Вербці, де було по 18 перемог на районних олімпіадах, по дві – на обласних, запитав, коли в них були, хоч якісь. Батьки не згадали.

В результаті в Городищі ми залишили два класи, зробили їм ремонт, а старших перевели. Через трохи батьки почали просити забрати в інші школи й менших дітей, бо почули, як там добре. Сьогодні вони дякують за те, в яких умовах їхні діти навчаються.

– Фельдшерсько-акушерські пункти закривали?

– Поки ні, але в майбутньому їх не буде. Реформа не передбачає ФАПи. Утримуватимемо їх доти, поки не з’являться нові якісні медпослуги. Коли люди самі скажуть: «Та вже нам той фельдшер не треба, нас лікар добре лікує», тоді й закриємо.

– Про Дубівську громаду кажуть, що вона багато енергоефективних заходів впроваджує.

– Так, ми вже утеплили дубівську і бахівську школи, сільську раду, будуємо термомодернізовану школу у Вербці, цього року утеплимо спортзал облапської школи.

Дані про витрату електроенергії, газу, дров, температуру на вулиці і в приміщенні шкіл щодня передаються в раду. Такий простий моніторинг дає 10-15% економії. Коли люди дивляться на лічильник і починають рахувати, десь зайвий раз світло не включать, десь вікно не відкриють…

В дубівській школі лише заміна теплотрас дала до 30% економії тепла. Хочемо також купити індукційні плити замість звичайних електричних. Це дозволить економити до 60% електроенергії на приготування їжі.

Також рік тому ми купили в кредит хороші ліхтарі з 10 роками гарантії, різними режимами, а люди самі оплатили їх встановлення. Один коштує чотири тисячі гривень, а взяли їх на мільйон. Тепер усі села мають вуличне освітлення.

Я був одним з 50 людей, кого навчали німці в рамках програми «Енергоефективність в об’єднаних громадах». Тепер сам маю право давати консультації.

– Сільська рада у вас, очевидно, зі свіжим ремонтом. Скільки вже витратили на неї?

– Раніше це була стара колгоспна контора, в якій протікав дах. Ми вклали більше 2 мільйонів гривень в перекриття, утеплення, зараз робимо внутрішній ремонт. На другому поверсі зробимо кімнату для прийому їжі, архів і соляну кімната, щоб люди могли оздоровлюватись. А на першому 14 червня запрацює центр надання адміністративних послуг.

 

Раніше це була колгоспна контора з дірявим дахом. Тепер – сучасна адмінбудівля

 

– А як з дорогами, ремонтуєте?

– Грейдеруємо дороги постійно. А масштабно робимо дві дороги – кладемо асфальт до Облап і Городища. На це вже витратили більше двох мільйонів гривень. Знаю, що у 2020 році планують ремонтувати дорогу Ковель-Доманове. Це великий позитив для громади, бо магістраль проходить через чотири населені пункти.

Але, якщо раніше гостро стояло питання ремонту доріг, то зараз ми подумали, що спочатку варто зробити систему водопостачання, бо ж для цього в тому числі потрібно руйнувати асфальт. Дослідження показали, що 80% мешканців громади п’є неякісну воду. Потрібно з цим щось робити.

Як варіант, розглядаємо створення біосептиків або локальних очисних споруд в кожному населеному пункті, щоб нечистоти з вигрібних ям не забруднювали довкілля. В області є програма по питній воді і каналізуванню, в рамках якої можна отримати 50% фінансування проекту. Як на мене, було б добре, якби 25% дали люди, 25% - з бюджету громади і 50% - з бюджету області, але поки важко сказати, коли це вдасться зробити – спершу треба вивчити попит. Бо, якщо почнемо робити, а люди скажуть: «Навіщо воно нам, ми не будемо підключатись», то ми даремно витратимо гроші.

 

Грейдерування доріг, каже голова, постійний процес

 

«За кілька років підлітки стануть найактивнішою частиною громади, тому питаємо їхню думку вже»

 

– Мешканці громади активні, чи їм байдуже, що відбувається?

– Людей залучити непросто, але, якщо не пробувати, то нічого й не вийде. Можна опустити руки і казати: «Ну що ж ти зробиш – в нас такі люди», а можна пробувати якось зрушити це з мертвого місця. Я багато пишу у Фейсбуці, щоб люди знали, що не все так погано, як пишуть ЗМІ.

Нещодавно була зустріч з школярами. Запропонували написати їм твір «Якби я був головою громади» або «Моя громада через 10 років». Отримали багато цікавих ідей: по благоустрою, спільних толоках, сортуванню сміття. Якщо в дорослих переважно позиція: «що нам зробить сільська рада», то в дітей: «що ми зробимо для села».

Якщо ми щось робимо на багато років наперед, повинні враховувати думку підлітків. За кілька років вони будуть найактивнішою частиною громади, тому радимось з ними вже.

Наприклад, діти запропонували зробити зону відпочинку біля ставка. Ми його викупили за благодійні гроші, зібрали усіх охочих і придумали, що там можна зробити. Набралось більше 20 пунктів: поставити лавочки, ліхтарі, смітники, зробити пірс, стоянку для автомобілів і велосипедів, волейбольне поле, альтанки, місця для вогнища, туалет тощо.

Спробуємо максимально багато зробити своїми руками. Звісно, можна було б виділити бюджетні гроші. Але тоді ставки потрібно було б робити у кожному селі, а таких фінансів у нас немає. Є ще один момент. Те, до чого люди приклали свої руки, ламати не будуть та іншим скажуть цього не робити. Бо те, що дається безплатно, часто не цінується. Думаю, вже цього літа люди будуть там купатись.

Основна наша ціль – не дороги і будівлі, а зміна ставлення. Люди повинні розуміти, що наше життя залежить від нас самих. Ні Президент, ні Прем’єр-Міністр нічого не зроблять, якщо ми самі будемо сидіти, склавши руки.

 

Цей ставок хочуть перетворити на зону відпочинку

 

– Як зі сміттям, сортуєте?

– Сортуємо сміття поки тільки у школі. Діти самі запропонували поставити смітники для паперу, скла і пластику. Маємо домовленість з підприємцем, який це все забиратиме, а гроші віддаватиме учням. Можливо, на якусь екскурсію собі назбирають.

Загалом у громаді сортування поки неналагоджене. Але великий крок вперед – те, що відходи почали забирати на ковельське звалище, а не викидати десь у лісі. Одразу люди не хотіли укладати договори, але наші депутати ходили з хати до хати і переконували. Спершу платили за вивіз сміття тільки 30% людей. Підприємство попередило – якщо так буде і далі, вони перестануть працювати тут. Ми сказали, що вивісимо списки тих, хто не платить, щоб люди знали, завдяки кому припинився вивіз сміття. В результаті зараз ЖКП каже, що наші жителі платять найкраще з усіх їхніх клієнтів. І сума ж невелика – всього 10 гривень за місяць з людини.

 

Ці смітники поставили з ініціативи дітей

 

«Голови громад, які ще не об’єднались, на наступні вибори можуть вже не йти»

 

– Зважаючи на те, що ви знаходитесь під самим Ковелем, не розглядався варіант створення єдиної громади?

– Раніше розглядався, але зараз ми пішли далеко за межі району і фактично наблизились до іншого районного центру. Ми швидко розвиваємось і маємо сумніви, чи місто так само буде. Сьогодні я не бачу доцільності в об’єднанні з Ковелем.

– Де важче працювати – в бізнесі чи головою громади?

– Де б не був, але якщо працювати, то тяжко, а, якщо нічого не робити, то легко. В мене така натура. Якщо за щось берусь, то роблю серйозно.

Не можу сказати, що тут легко. По-перше, відповідальність велика. А по-друге, фактично немає вихідних днів – кожного дня до ночі на роботі, а потім беру документи додому, аналізую зроблене.

І в Фейсбуці мушу писати, щоб люди знали, що відбувається. Люди бачать результати і розуміють, що не все так безнадійно, як розповідають у ЗМІ: «наша країна найгірша», «в нас нічого не відбувається»...

Насправді у нас багато, що робиться. І спілкуючись з іноземними фахівцями, я розумію, що Україну оцінюють дуже серйозно в плані розвитку. У нас реформи відбуваються набагато швидше, ніж в Польщі. У них децентралізація відбувалась більше 10 років, а в нас є шанс зробити все швидше, бо ми беремо готову модель і впроваджуємо її. Так, деякі речі потрібно змінювати, бо менталітет в людей інший. Але позитив в тому, що поляки не змушують нас повторювати їхні помилки, а відкрито говорять, що в них не вийшло.

– Що ви могли б порадити головам сільських рад, які досі не об’єднались?

– На наступні вибори вони можуть не йти, бо люди належно оцінять їхню бездіяльність. Я часом зустрічаюсь з людьми з інших громад. В тих, що не об’єднались – зараз розпач, бо за ці роки вони багато втратили.

Перші об’єднані громади отримували по 5-6 мільйонів на розвиток інфраструктури, але з кожним роком сума меншає, бо громад стає більше. І ці ж гроші не випарувались – люди за них багато що зробили у своїх селах.