25 березня 2017 року за ініціативи громадської організації «РУХ територіальних громад» в будинку культури села Забір’я відбулась інформаційна зустріч з питань децентралізації та об’єднання громад для мешканців Києво-Святошинського району.

На зустрічі були присутні активні жителі пристоличного району, після вступної частини та вітального слова ініціатора події,  голови громадського об’єднання «РУХ територіальних громад» - Олександра Тигова, виступили спікери кожен зі своєю доповіддю, зокрема: представник Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України - Віталій Ключник, виконавчий директор Асоціації сільських і селищних рад та об’єднаних територіальних громад України -  Наталія Ключник, доктор політичних наук, голова правління Експертної групи «СОВА» - Михайло Савва, керівник Київської обласної дирекції Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад» - Карім Ємельяненко, директор з аналітичної роботи Міжнародного Центру Перспективних Досліджень - Анатолій Октисюк, виконавчий директор «Revival Institute» - Вероніка Кобзиста,  голова Товариства дослідників України, член Ради реформ у Київській області, експерт проекту «Експертна підтримка врядування та економічного розвитку» Уряду Канади - Павло Остапенко, доцент кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка - Анатолій Мельничук.

Доктор політичних наук - Михайло Савва роз’яснив головну ідею реформи місцевої влади: «Для того, щоб громади стали самодостатніми, вони мають  бути більшими, оптимальна кількість населення - 15 тисяч, при чому законодавство гарантує, що практично на другий день після виборів у об’єднаній територіальній громаді, люди отримують додаткові ресурси. Лише торік усі ОТГ збільшили свої бюджети у сім разів. За рахунок чого стає більше коштів? Це дозволяє Бюджетний кодекс, ось лише кілька показників: ОТГ отримують не 25% податку з доходів фіз осіб на своїй території, а 60%; з урахуванням підняття мінімальної зарплати до 3200 гривень це – серйозні суми; окрім того ОТГ отримують 5% податку з підакцизних товарів,які реалізуються на їхній території, 25% екологічного податку, єдиний податок фізичних осіб-підприємців тощо. До того ж з’являються нові бюджетні стосунки, що не просто прискорює прийняття рішень, а й дає велику свободу в багатьох питаннях. Субвенції – також значна опора для розвитку територій. Торік Пісківська та Калитянська ОТГ, які утворилися в Київській області, отримали приблизно по 10 мільйонів гривень з податків та 11 мільйонів гривень субвенцій. І це з розрахунку на 30 тисяч населення. Загалом по країні  в 2016 році всі 366 ОТГ мали профіцит бюджету в розмірі 32 мільярди гривень. Інша річ, що вони виявилися не готовими використати отримані кошти, бо в них не було конкретних планів і проектів, а часто навіть організаційного та адміністративного потенціалу, тих керівників, які можуть приймати правильні рішення».

Представник Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України - Віталій Ключник, вступив в діалог з аудиторією, поцікавившись, чому села, чиї представники були на зустріч, досі не об’єдналися, адже  відповідний Закон діє вже два роки. Відповідь була очікувана: депутати місцевих рад не хочуть за це голосувати, бо сільські голови впливають на такий перебіг розгляду питання. «А чи запрошували сюди сільських голів?», - запитав спікер. Звісно, запрошували, та ніхто не з’явився… «Вони забувають», - наголосив Ключник, - що йдеться про децентралізацію влади. І стояти збоку не вийде. У нас і буремні події Майдану, і АТО на початковій стадії забезпечували волонтери. Навіть сьогоднішній захід засвідчує: знову на допомогу приходить громадські активісти - ГО «РУХ територіальних громад», а не чинна місцева влада. Мін регіон, центральна влада за те, щоб реформа просувалася якомога швидше. Є нагальна потреба зміни системи управління, яка зашкарубла з часу проголошення Незалежності. Аналітика показує: за останні 25 років ВВП на душу населення та інші соціальні показники різко знизились, погіршилася демографічна ситуація – молодь масово виїздить за кордон, а на місцях сидять старі органи влади в старій системі, і їх це ніби й не турбує. Кожна громада повинна мати Статут. А скажіть, хто з вас бачив той Статут, і хто знає, чи дотримується місцева влада тих статутів? Для прикладу, в Боярці досі такого Статуту нема, як нема й генплану... Ніби хтось завжди зацікавлений у тому, аби цих основоположних документів не було, щось постійно залишалося недооформленим, не було меж. Ми розуміємо, що при столичний регіон  має свою специфіку, особливості, які не завжди спонукають  місцеву владу до реформ. А навіщо? Люди мають робочі місця в Києві, там же отримують основні  соціальні послуги, відвідують медичні заклади, проводять дозвілля. І їх, місцевих «начальників» це влаштовує. Бо турбот мінімум – дитсадки, школи, трохи людей похилого віку... Проте, законодавство не лише дає право здійснювати реформу, воно й зобов’язує.  Тут уже говорили, що деякі ОТГ виявилися не готовими освоїти значні кошти та розмістили їх на депозитні рахунки. Але це дуже негативний момент. Хіба при наших проблемах можуть бути зайві гроші? Хіба достатньо дитсадків, сучасних шкіл, медичного устаткування, хіба в повному порядку інфраструктура? Тут питання управлінського ресурсу. Спроможна громада має бути в усьому спроможна. В нас є приклади, коли об’єдналися два невеликих села  і це схоже на шлюб бідного з бідною, воно ж нічого не дає. Інша крайність – не допускають об’єднання керівники районної ланки, бо не хочуть віддавати своїх повноважень, виходити зі своєї зони комфорту і пропонують формулу: один район – одна громада. Таких застерігаю: ви нині не можете справитися з районом, коли у вас практично ніякої відповідальності, а те, чого ви хочете, можна порівняти із невеликими країнами. Бо в нас є райони не менші територіально, ніж деякі країни в світі.І я запитую таких ініціаторів: ви готові бути президентом цієї території, керувати місцевим кабміном і забезпечити автономно соціально-економічний розвиток? Я розумію, що багато хто переслідує власні приземлені інтереси, але ж там живуть люди. Законодавець передбачив саме для ОТГ значні фінансові ресурси. Є державний Фонд регіонального розвитку ( 3, 5 мільярда гривень), є 1 мільярд гривень на підтримку інфраструктури, Мінфін має 4 мільярди гривень на соціально-економічний розвиток окремих територій. Але взяти звідси кошту можуть лише ті, хто об’єднався. Зауважу, що в сусідній Польщі така реформа давно відбулася і там ВВП на душу населення удев’ятеро вищий, ніж в Україні. Але там не гралися в демократію, ніхто ні з ким не домовлявся, «не сватався», просто держава взяла й одно моментно провела адміністративно-територіальну реформу: утворили гміни, передали повноваження від старих структур комуністичного зразка новим, здійснили фінансову децентралізацію. Наші ж радники європейські вважали, що в Україні слід іти демократичним шляхом, тож нехай громадяни самі думають з ким об’єднуватися, самі беруть на себе відповідальність. Тому Мінрегіон послуговується тим Законом, який є, і не має безпосередніх важелів  впливу на децентралізацію, кожного за руку не візьмеш і не поведеш в ОТГ. Моя думка: обласний і районний рівні  є найбільшими противниками реформи. Тому що вони не готові і не знають, що робити? Тому для нас дуже важливим є вияв лідерства на місцях. Щоб громадськість була активною, брала під свій контроль процес реформування влади, щоб утворювала різні агенції розвитку, зі свого боку ми залучаємо народних депутатів у мажоритарних округах. Важлива роль батьків дітей, які відвідують дитсадки та школи.   Із позитивних прикладів – приклад села Путрівка Васильківського району, де батьки спонукали створення опорної школи, щоб випускники були конкурентоспроможними з міськими дітьми. До речі, разом із Міносвіти ми готуємо пілотні проекти 200 таких опорних шкіл, які мають запрацювати вже з вересня у кожній області».

Виконавчий директор Асоціації сільських і селищних рад та об’єднаних територіальних громад України - Наталія Ключник розпочала свій виступ із дещо незвичного запитання: «А чи знаєте ви взагалі, що таке самоврядування?» Це – право на владу, право управляти цією територією, коли у вас є мандат і ресурси. Часто можна чути: наш голова не дає нам зробити те-то і те-то. Насправді багато чого залежить від вас, наголосила спікер, а ваші депутати мають спитати в голови: якщо ви йдете проти громади і не дослухаєтесь до її голосу, тому «до пробачення», бо ми хочемо нового життя. Тобто кожен громадянин має поставити питання передусім самому собі: «Що я взагалі тут хочу, до чого йду?» В 1991 році, коли ми отримали Незалежність,  було розпайовано землі колгоспів, робітникам і службовцям роздали сертифікати підприємств. А чи ми правильно розпорядилися всім  цим? Чому паї забрали агро барони і платять народу копійки, а олігархи скупили по 2 гривні акції і тепер мають надприбутки на тлі зубожіння мас? Відповідь дуже проста: нам ніхто не розказав, як жити по-новому, як ставати співвласниками підприємства, як використати паї в селі. І ми, вважає пані Наталя, не знали, що таке самоврядування. Бо історія нашого краю відрізняється від історії Західної Європи, куди ми їздимо і бачимо як там класно живуть. Бо там ще тисячу років тому «не стало цісаря», і люди почали самоорганізовуватися. Вони зрозуміли, що самі можуть і повинні управляти своїми територіями, а ми й досі цього не розуміємо. Звісно, до 1991 року ми жили за «найкращою Конституцією в світі», яка передбачала централізацію влади. І більше нічого. Всі ресурси збиралися знизу доверху, а потім партія розподіляла на свій розсуд кому скільки чого. До чого це призвело, ми побачили. До 1996 року сільські та селищні ради були органами державної влади. З прийняттям нової Конституції України в нас мало б розвиватися місцеве самоврядування. Та інерція і старі кадри вибудували зручну  модель: що скажуть в області чи районі, те й роби. Юридично самоврядування існує, є місцеві ради, депутати цих рад, але фактично нема інструментів, тобто можливості самим громадянам здійснювати місцеве самоврядування. Що таке децентралізація? Це коли ресурси, зібрані на території, значною мірою на цій території й використовуються для розвитку і будівництва важливих об’єктів. Але тут назріває інша проблема – відсутність стратегічного мислення. Бо керівники ОТГ також мають дивитися далі свого носа. Ось ми зіткнулися з фактами неспроможності використання значних надходжень, які отримали новостворені ОТГ торік. А хто їм підкаже, куди раціональніше ті кошти спрямувати. Ну, збудують школи ще якісь гарні споруди, та чи вирішить це питання зникнення сіл? Знаєте, що в Україні щороку стирають із карти 20-30 сіл? Бо коефіцієнт відтворюваності населення в нас дуже низький, десь на самому низу в світових діаграмах. Потрібно стимулювати народжуваність здорових дітей у повноцінних благополучних родинах і думати, як закріпити молодь на селі. А закріпити її можна лише відмінною інфраструктурою, робочими місцями та гідним рівнем зарплати. В Україні шаленими темпами зростає урбанізація, що також матиме негативні наслідки, бо це – також перекос, усі регіони, усі ОТГ мають розвиватися рівномірно. Ще один суттєвий момент - бідна людина з села знаходить роботу в місті, стає городянином, а багатії шукають куточок у сільській місцевості. Питання - чому? Хочуть пити чисту воду, вживати чисті харчі, дихати чистим повітрям. То ви готові зараз усе це віддати? І їхати дихати смогом? Чи, може, краще зробити тут спроможну ОТГ, яка б мала виробництво, достатню інфраструктуру. Для цього потрібен значний бюджет. Із маленьким бюджетом ви нічого не облаштуєте. Після створення ОТГ у вас з’явиться ресурс розвитку, і треба стратегічний план. Але доки ви в своєму серці не захочете самі змінити на краще свою територію, ніяка децентралізація вам не допоможе. Мій меседж: повертайтеся обличчям до своїх територій, до своїх дітей, до себе. Не бійтеся. Якщо чогось ви не знаєте, то є багато асоціацій, людей, які здатні допомогти. Тільки потрібно звертатися. За вас ніхто нічого робити не буде!»

Керівник Київської обласної дирекції «Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад» - Карім Ємельяненко виступив з темою: «Процес об'єднання громад: особливості реформи в пристоличному регіоні».

Директор з аналітичної роботи Міжнародного Центру Перспективних досліджень – Анатолій Октисюк зауважив: «ресурси та можливості, які можна закумулювати на цікаві, а головне, дуже потрібні ініціативи для розвитку місцевих муніципалітетів є актуальним, основні донори: гранти Європейського Союзу, програма розвитку ООН, програма U-LEAD, гранти Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), проект «Підтримка аграрного і сільського розвитку», проект «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні (ПУЛЬС)», департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD), швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні» (DESPRO), європейський банк реконструкції та розвитку, шведське агентство міжнародного розвитку (Sida)».

Про Києво-Святошинський район та його місце у перспективному плані формування територій громад на Київщині, розповіли представники Товариства Дослідників України – Остапенко Павло та Анатолій Мельничук наголосивши на тому, що розроблення перспективних планів є необхідним для:

- належної реалізації державної політики у сфері територіальної організації влади та адміністративно-територіального устрою;

- запобігання формування дотаційних та неспроможних територіальних громад;

- стимулювання ОТГ, які утворилися не відповідно до перспективних планів, до подальшого об’єднання та утворення спроможних територіальних громад.

Виконавчий директор «Revival Institute» - Вероніка Кобзиста, розповіла про реформу первинної ланки медицини в умовах децентралізації та роботу сімейного лікаря в об’єднаній територіальній громаді закцентувавши уваг на тому, щоб на кожні  2, 5 тисяч населення був сімейний лікар, тобто майже в кожному селі була наявна амбулаторія з сімейним лікарем. замість одного ЦПМСД на 30 тис буде 10 амбулаторій з лікарями у селах та містах, де раніше медична допомога була чисто на папері.

Вкінці зустрічі, ініціатор зібрання, голова ГО «РУХ територіальних громад» - Олександр Тигов підрезюмував, подякувавши громаді району, що прийшла на зустріч та спікерам за підтримку, зауваживши: «Децентралізація рухається проте повільно, процес блокується чиновниками різних рівнів, і народ бачить, що ніхто з цих апаратників не хоче відриватися «від корита». В райдержадміністрації, в середньому працює 100-150 осіб, а таких структур в Україні понад 500. При середній зарплаті 4000 гривень щомісячно  кожна з них отримує з бюджету лише на зарплату 400-600 тисяч гривень. Помножте все це на кількість РДА та на 12 місяців і ви вжахнетеся як неефективно держава витрачає кошти. Крім того, маючи важелі впливу на вирішення різноманітних проблем, частина чиновників утворили стійкі корупційні схеми. Ось відповідь на питання, чому так погано живе населення. Натомість об’єднані територіальні громади, отримують можливість самим вирішувати, що їм слід робити в першу чергу, що в другу, куди витрачати кошти. ОТГ звільняються від «мудрих вказівок» РДА та ОДА і підпорядковуватимуться лише обласним радам. І таким чином позбудуться нинішньої «опіки», коли сільрадам нав’язують згори виконавців тих чи інших робіт, вони самі проводитимуть тендери та визначатимуть, хто їм краще підходить серед тих, хто не краде бюджетних коштів. Ось чому реформа зустрічає такий шалений опір посадовців, яких влаштовує теперішня ситуація - сидіння на грошових потоках. Ось чому вважаємо за необхідне донести інформацію до широких мас, аби люди приймали участь, тим самим підштовхуючи проведення реформування влади на місцях, адже децентралізація має для них величезні економічні перспективи, величезні стратегічні переваги. Майдан розпочав ламати вертикаль корумпованої влади, але не завершив. А тому наш РУХ – громадська організація «РУХ територіальних громад», й надалі проводитимемо подібні зустрічі, щоб кожен пересічний громадянин володів інформацією про децентралізацію, знав, як говориться - що воно таке і з чим його їдять. Це має розбудити свідомість і енергію якомога більшого кола громадян, аби вони включалися в процес децентралізації і перебирали владу у тих чиновників, які загрузли в корупції і не дають нормально жити решті населення. Найцінніше, що є в нашій країні, - це люди і кожен має нормально жити, а не бути загнаним у постійну депресію, зубожіння та бідність. Люди мають право та всі для цього підстави, а Україна має можливості, щоб люди жили краще, і наше спільне  завдання - це зробити!»