Юрій Ганущак, експерт з питань реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади спеціально для «Децентралізації влади».

"Законопроект 4772 прийнято (ред.: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо добровільного приєднання територіальних громад). Законопроект, якого давно чекали, який повинен надати нового імпульсу адміністративно-територіальній реформі був проголосований у Верховній Раді 9 лютого. І провис... Новою перепоною стала 52 поправка до другого читання, яка складалася з двох частин. В першій містилась вимога однієї з парламентських фракцій накласти мораторій на об’єднання територіальних громад в зоні 12 км навколо великих міст до врегулювання питання функціонування агломерацій. Питання важливе, хоча, відверто кажучи, не стосується суті законопроекту. Але представники цієї фракції наполягали на тому, щоб така поправка була в тексті саме законопроекту про приєднання громад, підозрюючи, що тільки «паровозиком» з життєво важливим законопроектом можна протягти і цю норму.

А от в другій частині цієї ж поправки містилась норма про те, що міста обласного значення отримують статус спроможних автоматично, без початкового процесу об’єднання, як інші територіальні громади. Що, загалом, і логічно, бо великого бажання йти на нові вибори ні міський голова, ні депутати не мають. Зрештою, такі вибори зараз і неможливі з огляду на специфічне трактування законодавства Центральною виборчою комісією, яка вважає, що перед такими виборами слід змінити межі району. Хоча межі району завжди встановлювались по зовнішній межі територіальних громад, які в нього входять, а не по внутрішній, тобто навколо міста обласного значення. Так от, якби друга частина була проголосована, то ніяких виборів до міської ради міста обласного значення і не потрібно було б – достатньо простого рішення сесії сільської ради про приєднання і підтвердження цього рішення на сесії міської ради.

Між тим, в текст законопроекту, який подавався на друге читання, в одну поправку потрапили обидві норми. Цілком очікувано вона була поставлена на підтвердження і провалена. Однак доповідач законопроекту народний депутат України Микола Федорук зробив спробу врятувати норму другої частини, загостривши увагу на ній. Але за умов нестійкої більшості в залі прискіпуватись до деталей не було часу – на кону стояв весь закон. І хоча дехто демонстративно не голосував за нього, шантаж не пройшов – голосів виявилось достатньо для прийняття законопроекту.

При підготовці законопроекту на підпис спікеру, вказані вище деталі виплили. І тому постала дилема – підписувати законопроект без норми, яка дозволяє розв’язати руки містам обласного значення чи поставити цю норму на голосування в парламенті. Обрали друге, однак хронічна неявка депутатів на роботу не дозволила поки що винести це питання в зал.

Зрештою, наступний сесійний тиждень поставить крапку в цьому питанні. Навіть, якщо поправку не вдасться прийняти, важливість законопроекту настільки велика, що питання міст обласного значення можна відкласти до врегулювання в наступних законопроектах. Зволікати не можна – велика кількість громад на низькому старті в очікуванні дозволу запуску процедури приєднання. І це не тільки ті, які побачили помітні успіхи в сусідніх територіальних громадах і вже готові до них приєднатись. Можливість приєднання нівелює шантаж з боку ряду сільрад, які фактично перешкоджали сусідам об’єднуватись, адже очікувану цукерку у вигляді прямих міжбюджетних відносин з державним бюджетом по закону отримували лише ті громади, які об’єднались точно у відповідності до Перспективного плану. Щоправда, цю норму обласні ради навчились обходити, затверджуючи Перспективний план по факту об’єднання. І цим самим спотворюючи логіку формування дієздатних громад.

Тепер таких викрутасів їм немає сенсу робити – навіть якщо фактичне об’єднання не зовсім відповідає Перспективному плану, все одно об’єднані територіальні громади будуть визнані Кабміном спроможними, якщо таке об’єднання відбулось навколо планованого в цьому Перспективному плані адміністративного центру і кількість населення такої громади перевищує половину від кількості, визначеної Перспективним планом.

Тому слід очікувати нарешті схвалення обласними радами дійсно продуманих Перспективних планів, які охоплюють територію всієї області, а не окремих її клаптиків. І це вже неабияке досягнення, тому що надходить розуміння того, що громади повинні бути збалансовані, тобто в них повинні бути як території з високим рівнем доходних можливостей, так і з низьким. Бо багаті села і міста не особливо горять бажанням брати на утримання розбиту інфраструктуру далеких сіл. Тепер прийдеться дбати і про слабких, адже уряд може відмінити своє рішення про надання статусу спроможних новоствореним територіальним громадам. Та й ті сільські голови, які раніше з порога відкидали пропозицію щодо об’єднання, тепер стануть більш лояльними, адже другої пропозиції може і не бути, а приєднуватись до вже створеної територіальної громади прийдеться на значно гірших умовах. Насамперед тому, що фінансова допомога держави стосуватиметься лише тих, хто пішов на первинне об’єднання.

Ще одна проблема, яка може зрушитись з місця – подолання опору районних рад та адміністрацій. Якщо останні чинять прихований саботаж, то перші відкрито закликають боротись проти об’єднання під гаслом «не дамо знищити район». Є певна логіка в тому, що в малих районах об’єднання доцільно здійснювати в межах всього району – відпрацьовані комунікації, кадри. Однак навіть цей варіант, як правило, не влаштовує районне керівництво – випробовувати долю на виборах не кожному хочеться.

Тому настала нагальна потреба реформування районів. Їх майбутні обриси вже для багатьох не є секретом, а добровільне об’єднання Конституцією не передбачено, на відміну від територіальних громад, тому формування субрегіонального рівня – лише питання часу. І політичної волі. Зрештою, як це здійснити без великих потрясінь – тема окремого начерку...

Сьогодні необхідно реалізовувати потенціал нещодавно прийнятого закону, який вже тепер можна назвати своїм первинним ніком - «закон про олійну пляму». До осені потрібно перейти критичну межу -  більше половини сільського населення та площі, які будуть охоплені спроможними об’єднаними територіальними громадами. Далі можна буде говорити про незворотність реформи адміністративно територіального устрою. І приділити увагу іншим аспектам реформи децентралізації влади".