Голова Близнюківської громади Харківської області Геннадій Король про реалізацію масштабних проєктів за 100 км від орків, про різке зростання населення його громади за час повномасштабної війни та про важливість формування іншого погляду на державу

 

Автор: Дмитро Синяк

 

Близнюківська громада знаходиться на стику меж Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей. Від селища Близнюки, її адміністративного центру, лише близько 100 км до Лимана, Покровська і Костянтинівки, де зараз тривають тяжкі бої. Тим не менше, голова громади Геннадій Король не тільки не сповнений песимізму – він плекає багато масштабних планів на майбутнє, більшість з яких вже у процесі втілення. Можна було би звинуватити пана Геннадія у відриві від реальності, та насправді він знає про неї більше, ніж будь-хто, адже з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт і понад рік відслужив у 92-й бригаді ЗСУ. Зрештою, оптимізм селищного голови має під собою ґрунт: за час повномасштабного вторгнення його громада не тільки не втратила населення, але й зросла на третину (!) – за рахунок внутрішньо переміщених осіб. Про цей феномен, а також про свої далекоглядні плани Геннадій Король, якому цілком можна присудити неформальний титул головного оптиміста Харківщини, розповів «Децентралізації».

 

Голова Близнюківської громади Харківської області Геннадій Король

 

«Люди – це головний капітал громади, і ми воліємо його збільшувати…»

Близнюки фактично п’ятий рік живуть в умовах, коли фронт знаходиться, скажімо так, не надто далеко. Причому відстань до нього постійно скорочується. Які ризики сьогодні є для громади найбільшими: обстріли, блекаути, проблеми з водопостачанням, з кадрами, з переселенцями чи щось інше?

- Все, що ви перерахували, є частинами цілого, того, з чого, власне, і складається якість життя наших мешканців. І якщо ми хочемо, щоб люди від нас, принаймні, не тікали, треба вирішувати всі проблеми комплексно, одночасно. Як вижити, наприклад, без укриттів? Якими б якісними не були медичні послуги, якщо людина почувається беззахисною, це нічого не дасть. А якщо захистити людей і дати їм роботу, проте не забезпечити можливості якісного навчання для їхніх дітей, вони теж у нас надовго не залишаться. Тобто для того, аби зростати, громада у певному сенсі, повинна бути самодостатньою. І головне – вона повинна забезпечувати людей житлом. Ось проблема, яку варто виділити з-поміж інших!

А що зараз із населенням громади? Люди повертаються, виїжджають, чи кількість мешканців стабілізувалася?

- Якщо до «повномасштабки» у нас було 17 тис. жителів, то зараз – 23 тис. Населені пункти нашої громади розташовані дуже вдало, тому люди, які тікають з лінії фронту чи з окупованих територій, часто обирають своїм другим домом саме їх. Але вдале розташування – це ще не все. Тому ми весь час ведемо медіа-кампанію у ЗМІ різних областей, у ході якої повідомляємо, що шукаємо будівельників, енергетиків, зварювальників, водіїв категорії D, лікарів, вчителів тощо. І підкреслюємо – ми всіх забезпечимо житлом. Це працює.

Яким чином у селищній громаді можна забезпечити людей житлом?

- Насамперед ми ретельно облікували весь наш житловий фонд, почавши оформлювати житло за спрощеною системою. Наприклад, ми тепер доставляємо до будинків, зведених до 1992-го року, всіх необхідних фахівців. Таким чином ми знайшли кільканадцять порожніх хат і квартир, за які згодом запропонували їхнім власникам непогані гроші. Це мало відчутний ефект: чимало наших мешканців забрали до себе літніх батьків, а їхнє житло виставили на продаж. Частину таких будинків і квартир громада вже викуповує в межах власних програм. Після придбання це житло передається внутрішньо переміщеним особам у безоплатне користування. Окремо ми долучилися до державної програми «Сільський будинок»: подали вже підібрані та готові до викупу об’єкти житлового фонду. Планується, що їх купуватимуть за державні кошти, а в окремих випадках – із співфінансуванням громади. Надалі ці будинки також передаватимуть внутрішньо переміщеним особам у безоплатне користування.  Також хочу сказати, що ми зараз займаємося реконструкцією колишнього гуртожитку, який ми хочемо перетворити на 12-тиквартирний будинок – з аптекою, магазином і невеличким офісним приміщенням на першому поверсі. А ще ми плануємо побудувати у нас житловий масив. Чимало документації по ньому вже підготовлено.

Ви сказали, що Близнюківській громаді завжди потрібні різноманітні фахівці. Чи означає це, що у вашій громаді розвивається бізнес? Чи фахівці потрібні виключно у комунальній сфері?

- Заводів-фабрик у нас немає, зате як на дріжджах росте сфера послуг: кафе-ресторани, кав’ярні, перукарні, косметологічні кабінети тощо. Коли у 2023 році я демобілізувався зі Збройних сил України, то був вражений тим, що у селищі всі урни забиті сміттям. Спитав у заступника, якого залишив «на господарстві», ще це за «балаган». А він відповідає: «Та людей стільки понаїхало, що ми не встигаємо…» А підприємці завжди йдуть туди, де є людський трафік. Ми враховуємо цей момент і намагаємося зробити все можливе, аби людям бізнесу працювалося у нас легко. Тому кожному новому підприємцю, який переїжджає до нас, – не тільки з територій, на якій ведуться бойові дії, але й з тилових областей, – ми безкоштовно надаємо всі можливі послуги: від реєстрації у різноманітних реєстрах до під'єднання усіх мереж. У деяких районах Близнюків вже серйозна конкуренція між підприємцями, але з іншого боку, там стільки людей – буквально яблуку ніде впасти. Вистачить на всіх!

 

Будівництво підземного дитячого садочка у Близнюках

 

Вхід до укриття у школі села Добровілля Близнюківської громади

 

Фото 4-7. Близнюківська підземна школа

 

«Люди – головний капітал громади…»

У Близнюківській громаді будують дві підземні школи, чи не так? Коли вони мають запрацювати і що саме це змінить для дітей та батьків?

- Фактично вже працює дві підземних школи, і ще дві плануємо закінчити до Нового року, а крім цього – двоповерховий підземний садочок. Чому для нас це важливо? Бо до таких шкіл батьки без проблем віддаватимуть своїх дітей. Навіть сам факт існування шкіл буде запорукою того, що внутрішньо переміщені особи поїдуть саме до нашої громади. А що більше учнів, то більше освітньої субвенції, а значить – більше фонду оплати праці освітян. Ми так на це дивимось.

Такий підхід стосується тільки шкіл?

- Ні, це наш загальний підхід – ми застосовуємо його до кожної сфери. Візьмемо, наприклад, медицину. Що більше пацієнтів буде проліковано у нашій лікарні, то більше коштів вона отримає. До речі, лікарня посідає п’яте місце у нашому рейтингу платників податків. А що більше податків надходить до бюджету, то більше можливостей ми маємо для розвитку громади, зокрема для підтримки медиків, утримання дитячих садочків, бібліотек та інших закладів. Так само ми підтримуємо й освітян. Наприклад, молодим учителям громада здійснює доплату до заробітної плати, щоб їхній фактичний дохід «на руки» становив 25 тис. грн. Для нас це один зі способів залучати й утримувати молодих фахівців у громаді. До чого я веду? Люди – це головний капітал громади, і ми прагнемо його примножувати. А для цього потрібно створювати максимально якісні умови для життя та роботи.

І будувати підземні школи, коли вже такою є реальність?

- Саме так! До речі, усім, хто стає у нас на чергу для отримання житла, ми ставимо обов’язкову умову: ваші діти мають навчатися у наших школах офлайн. Жодного онлайн-навчання в інших школах! А іще, щоб не втрачати дітей, ми єдині в Україні запровадили у 10-му класі заохочувальні стипендії – по 1 тис. грн. Їх, щоправда, отримують батьки десятикласників, але отримують. На цю статтю у цьогорічному бюджеті передбачено близько 0,5 млн грн.

Ви серйозно? Кожен десятикласник чи десятикласниця у Близнюківській громаді отримує по  1 тис. грн на місяць?

- Так, отримує, якщо не пропускає уроків без поважної причини. Наступного року у нас мають з’явитися ліцейні класи, які матимуть 12-річну програму. Щоб діти не боялися йти до них, ми і запровадили ці стипендії. Крім цього, ми відчуваємо конкуренцію з боку інших громад і хотіли б перемогти у ній. Тому ми також надаємо учням 10-го класу так звані оборонні облігації державного займу на суму 3-4 тис. грн із дуже хорошим відсотком. Але продати їх ці учні зможуть лише тоді, коли закінчить нашу школу. Тож це не просто заохочення, але й елемент патріотичного виховання. Адже ці кошти не просто лежать на рахунку дитини, а на них купують дрони, танки, ракети тощо. Це наше ноу-хау, ніхто в Україні ще нічого подібного не робив. Власне, ми ще узгоджуємо певні юридичні деталі, консультуємося з банками, з Міністерством фінансів. Але все йде так, як ми запланували.

До речі, як у громаді працюють з молодими людьми? Чи застосовуєте ви тут якісь особливі підходи?

- Коли почалася війна, не тротуари і не ліхтарі рятували людей, а вмотивовані, активні молоді хлопці та дівчата, які знали, що робити і як комунікувати одне з одним. Саме таких людей нам і треба виховувати. Тому ми ніколи не шкодуємо кошти на освітні проєкти. Ви приїдьте до нас, подивіться на наших дітей, і тоді зрозумієте, що у нашої держави велике майбутнє! Це я вам кажу як учитель з 13-річним стажем! Наші діти давно обігнали нас у тому, що стосується інформаційних технологій, мови, візії майбутнього. Якщо для нас володіння англійською було чимось з розряду чудес, то для них це норма. Вони також багато знають про здорові звички, про правильне харчування – про речі, які нас у їхньому віці взагалі не цікавили. Молодь за роки повномасштабного вторгнення зробила неймовірний скачок у розвитку, і це суттєво позначилося на атмосфері у нашій громаді. Молоді люди часто не відчувають тягаря невдалих рішень, який за подібних обставин відчували колись ми, не бояться брати на себе відповідальність. Будуть перевірки? Ну, і що, нехай будуть. Як наробимо помилок, то сплатимо штрафи, але свою справу зробимо і навчимося на цих помилках. У мене заступники молоді, я дуже задоволений їхньою роботою.

 

 

Молодь Близнюківської громади під час однієї з акцій

 

«Війна відкрила нам неймовірні можливості…»

Якщо люди – головний капітал громади, то вона має, напевно, по-особливому ставитися до переселенців. Це так?

- Звісно ж так! Я обурююся, коли чую, як хтось каже, що переселенці – це наша проблема. Та вони не проблема, вони величезна можливість, потужна інвестиція у розвиток громади! І шкіл це стосується у першу чергу. Адже якщо в інших громадах їх закривають, бо там нікому навчатися, ми збільшуємо число класів, набираємо нових вчителів, які, знову ж таки, сплачують податки до нашого бюджету. Якщо раніше у нас було один-два десятих класи, то цього року ми маємо три повноцінних класи, у кожному з яких близько 30-ти дітей. Все завдяки переселенцям. А якщо у громаді будуть діти, вона матиме майбутнє.

Ну, треба ще зробити так, щоб ці діти нікуди не поїхали, коли виростуть…

- Ми працюємо над цим. Найголовніше зараз – безпека, і саме тому ми будуємо підземні школи. Також люди повинні якісно лікуватися, тому ми спільно з Європейським інвестиційним банком завершуємо зараз реконструкцію нашого поліклінічного відділення.

Раніше ми були на далекій периферії, і у мене часом виникало враження, що держава і не здогадується про наше існування. А тепер вона підтримує нас обома руками! На будівництво підземної школи в Близнюках громада отримала від уряду 140 млн грн, а на об’єкт у Самійлівці – 120 млн грн. Окремо варто сказати про допомогу нам Фонду Говарда Баффета, який профінансував будівництво ще двох підземних шкіл – у Криштопівці та Добровіллі, а також підземного дитячого садка. На кожен із цих об’єктів виділили 115 млн грн! І це тільки один з десятків міжнародних партнерів! А скільки нам різноманітного майна передали! Від уряду Швеції, наприклад, ми отримали автомобіль для надання послуг мобільного ЦНАПу, «швидку» і бус, у якому можна транспортувати маломобільних людей. А ще 26 модульних будиночків, у яких скоро житимуть переселенці. Чудові будиночки, до речі, цілком автономні, і що дуже важливо, кожен зі своїм окремим подвір'ям і навіть з парканом.

А чому це важливо?

- Бо переселенці часто їдуть до нас зі своїми тваринами. І це не тільки коти і собаки, а й, наприклад, кози. Та й собаки часто такі, які все життя жили у будках і яких не можна взяти із собою у помешкання. І от люди часто лишають таких собак просто на вулиці, бо подіти їх буквально нікуди. Ми зараз із донорами зі Швейцарії плануємо облаштування притулку для покинутих тварин. У нас – притулок для тварин! Та ми про таке і мріяти не могли! Сьогодні вже укладено попередню угоду щодо придбання майнового комплексу для його розміщення. На придбання об’єкта планується залучити 90 тис. доларів донорського фінансування, а ще 5 млн грн – спрямувати на реконструкцію території та приміщень під потреби майбутнього притулку.

Скільки зовнішніх коштів вдалося залучити за рік громаді? 

- Близько 1 млрд грн. Це і на підземну лікарню площею 2 тис. кв. м, і на підземні школи, і на сімейні амбулаторії (у нас їх три плюс одна модульна), і на стовідсоткове розширення мережі водопостачання, і на інші проєкти. Але тут я зауважу, що практично кожен проєкт вимагає співфінансування. Тому левова частка – це обласні та державні кошти, решта – кошти міжнародних донорів, наприклад Європейського інвестиційного банку. Завдяки цьому, у нас намітилися чотири центри розвитку: крім Близнюків, це Добровілля, Криштопівка та Самійлівка.

Наша розмова так нагадує довоєнну: ми говоримо не про руйнування та кількість загиблих мешканців, а про зростання населення, про розвиток бізнесу, про інвестиції… Але ж насправді війна поруч. Принаймні, у вас, як і всюди, мабуть, відключають час від часу електроенергію. Чи готова Близнюківська громада до можливих блекаутів взимку?

- Так, давно готова. Звісно, це випадковість, бо ми насправді ніколи не готувалися до війни, однак все одно намагалися зробити кожен багатоквартирний будинок максимально автономним. Тому ще у 2014-2015 роках відмовилися від централізованих котелень перевели всі житлові будинки на індивідуальні системи опалення, а адміністративні будівлі – на альтернативні джерела теплопостачання. Це тепер робить нас стійкішими перед блекаутами та ударами москалів по нашій енергетичній інфраструктурі. Тепер ми концентруємо свої зусилля на реконструкції наших очисних споруд, які після цього мають живитися від сонячних батарей. Оскільки кількість користувачів цих споруд різко зросла, зараз вони працюють практично на межі своїх можливостей. Також завдяки донорам ми зараз намагаємося зробити так, щоб вентиляційні системи укриттів працювали на сонячних батареях. Такі ж сонячні панелі вже встановлено у лікарні.

Розкажіть про стратегію розвитку вашої громади, розроблену вже під час повномасштабного вторгнення. Це формулювання навіть звучить дивно: «розвиток під час війни». Виходить він можливий?

- Так, і ми довели це на ділі, бо більшість пунктів нашої стратегії вже втілені у життя. Ми справді розробили її у 2023-му – на чотири роки. Стратегія стосувалася буквально всіх сфер нашого життя, за винятком доріг. Такий виняток ми зробили свідомо, бо розуміли, що не потягнемо цей напрямок. Сільські дороги – це неймовірна проблема, бо їхній стан часто перетворює села на відірвані від світу острови. Як за таких умов розвивати бізнес, возити до школи дітей? Але більшість наших доріг – обласного підпорядкування, і їхній ремонт коштує шалених грошей, які зараз краще скерувати на армію. То вже колись у майбутньому дійдуть руки і до доріг…

Крім доріг, частина громад Харківської області має проблеми з питною водою. Ваша теж?

- Так, це наш давній біль. Якщо центральна садиба ще більш-менш забезпечена водою, то у селах громади буває різне. Через посухи та різні природні процеси, у деяких колодязях зникає вода. Але й тут нам на допомогу прийшли міжнародні донори, і завдяки їм цього року ми ціле село підключаємо до централізованого водопостачання. Для цього ми відновили старі свердловини, які не працювали з радянських часів.

Ви зазначили, що громада спрямовує кошти на підтримку Збройних Сил України. Про які суми йдеться?

- Цього року ми перерахували різним військовим підрозділам понад 30 млн грн. Крім того, приблизно на 15 млн грн придбали необхідного обладнання, техніки та інших речей для військових. І до кінця року, думаю, ця сума ще зросте. Це при тому, що власні надходження до бюджету громади становлять близько 300 млн грн.

 

День Незалежності у Близнюківській громаді

 

«Державу треба любити…»

 Якщо через три роки ми з вами будемо робити ще одне інтерв'ю, що ви хотіли б тоді показати, як доказ того, що Близнюківська громада змінилася?

- Я би хотів, щоб через три роки наша громада, принаймні, не стала б меншою за кількістю населення, а може, ще й виросла за цим показником. Бо люди не залишаються там, де не бачать перспектив. Я щиро сподіваюся, що через три роки ми збудуємо житловий масив, який зараз плануємо. Також до цього часу я хотів би бачити оновлені очисні споруди, про які я вам вже говорив. Я би дуже хотів, щоб відділення дитячої реабілітації, травматології та хірургії, у які ми зараз інвестуємо кошти, стали б одними з найкращих серед селищних відділень. Ну, і нарешті, я був би дуже щасливий, якби через три роки ми нарешті змогли б зайнятися ремонтом доріг.

Якою насамперед ви бачите Близнюківську громаду в майбутньому?

- Ефективною. Щоб вона стала саме такою, ми часом приймаємо непопулярні, болючі рішення – наприклад, щодо закриття малокомплектних шкіл. Ну, не може бути в класі п'ять учнів! Не може працювати школа, наприклад, без восьмого класу, бо вісім років тому жодна дитина не пішла до першого класу. Освіта це ж не тільки про математику. Це і про харчування, і про запобігання шкідливим звичкам, і про ментальне здоров'я…

Що би ви хотіли сказати головам інших громад?

- Що треба шанувати свою державу. До повномасштабного вторгнення вона була для нас мало не чимось ворожим. Ми завжди нарікали на неї, ми навіть боролися з нею. Що не запитай, все нам держава винувата. Але що ми бачимо тепер? Незважаючи на таку тяжку війну, держава виплачує пенсії, виплачує кошти підтримки, інвестує у будівництво підземних шкіл та лікарень. Якщо ми піддамося зараз москалю, то можемо цю державу втратити. І тоді нарікати вже не буде на кого, бо у росії за нарікання на владу карають. Нам треба перестати сприймати державу як дійну корову, з якої можна весь час тягнути якісь блага, матеріальні допомоги та виплати. Якщо люди дійсно їх потребують, питань нема. Але ж у нас багато людей отримують матеріальні допомоги та виплати без потреби і потім дуже тішаться з того, що надурили державу. Нам треба забути про таку практику. Державу треба любити, а коли щось по-справжньому любиш, ти не будеш завдавати цьому шкоди.

 

День родини у Близнюківській громаді