22 June 2024
Децентралізація
Золото Золотоніської громади. Інтерв’ю очільниці
Золото Золотоніської громади. Інтерв’ю очільниці

Виконуюча обов’язки голови Золотоніської міської ради Черкаської області Наталія Сьомак розповіла про допомогу армії, складності у пошуку грантів і молодь, яка надихає.

Автор: Дмитро Синяк


Золотоніська громада – у двохстах кілометрах від Києва вниз по Дніпру. Землі тут надзвичайно родючі, що дає можливість розвернутися аграріям. У 2021 році очільник громади Віталій Войцехівський став народним депутатом України, і тепер обов'язки міського голови виконує Наталія Семак. Своєю головною метою пані Наталія бачить збереження існуючої інфраструктури і рівня надання послуг. Допомога армії та сплата податків – само собою.

 

Виконуюча обов’язки голови Золотоніської міської ради Черкаської області Наталія Сьомак

 

Заможна громада

 

Давайте почнемо із цифр. Яким є бюджет громади у порівнянні з тим, що був до повномасштабного вторгнення?

- Ох, і наробила війна в Україні лиха! Але ж життя іде, треба шукати виходи з будь-яких ситуацій, розвиватися, шукати кошти. Хоча у цифрах все виглядає начебто красиво. У 2022 році бюджет нашої 30-тисячної громади (місто Золотоноша і п'ять сіл) складав 427 млн грн, з них 343 млн грн власних надходжень. У 2023 році було вже 516 млн грн, з них 385 млн грн власних надходжень. На цей рік ми запланували 504 млн грн, з них 377 власних надходжень. Начебто багато, чи не так? З початку року до бюджету громад не надходить ПДФО від військових. Для нас це близько 30% недоотриманих доходів. Але ціни за три роки зросли просто шалено. Деякі будівельні матеріали подорожчали у десять разів! Як це так!? До того ж, додалася величезна стаття витрат, якої раніше не було – допомога ЗСУ. От і рахуйте.

Як саме ваша громада допомагає Збройним Силам України?

- У нас є підрозділи, з якими ми весь час тримаємо зв’язок, бо у них воюють жителі нашої громади. Найбільшу допомогу надаємо нашій теробороні. Від початку війни вона вже побувала у найгарячіших точках країни. Ми купуємо для наших хлопців все, чого вони потребують, більшість коштів іде на «мавіки» та на різноманітні автозапчастини. Деколи ми купуємо й автомобілі для фронту. Зараз забезпечення армії – питання номер один, ми всі це розуміємо. Будівництво укриттів – це теж, можна сказати, допомога ЗСУ. Зараз ми беремо участь у двох тендерах і згодом будуватимемо укриття спільно з державою. Тому безпосередньо на громаду залишається зовсім трошки. Протягом 2023 рік ми відправили на допомогу ЗСУ близько 17 млн грн власних коштів, а вже з початку 2024 року – понад 20 млн грн.

Як ваша громада працює з сім’ями загиблих та з пораненими?

- Це одна з дуже важливих проблем. Бо для того, щоб кожна така родина відчула увагу держави, потрібні чималі кошти. Громади самі не дадуть раду. На державному рівні звучить: «Вічна пам’ять і низький уклін загиблим героям!» Але ми тут, на місцях, дивимося в очі матерям та дружинам цих героїв, ми допомагаємо ростити їхніх дітей. Ми проводимо для них різні заходи, відвідуємо їй, контактуємо – як би сказала, надаємо моральну підтримку. Але ширшу допомогу без участі держави  нам надати важко. Ми багато де поробили пандуси, маємо також і машини з гідробортами. Але все це коштувало досить багато, і зробили ми ще далеко не все. Бо бракує коштів. У кількох наших установах треба було би замінити ліфти чи навіть добудувати ліфтові шахти. Нам це не по силах.

На що саме ви витрачаєте вільні кошти у громаді?

- На утримання комунального господарства, на, так би мовити, об'єкти критичної інфраструктури. Системи водопостачання, водовідведення, опалення, газопостачання треба ремонтувати, оновлювати тощо. Десь насос згорів, десь труби потекли. Збереження цього всього – наше головне завдання. Близько 10% бюджету йде саме на це. Левову частку нашого бюджету поглинуюсь сфери освіти й медицини: облаштування ФАПів, придбання медичних автомобілів, відшкодування вартості житла медкам, придбання деяких ліків для наших мешканців тощо. Ми купуємо памперси для літніх людей. Все це забирає багато грошей.

Як почувається місцевий бізнес? Скоротився він чи ні?

- Ви бачите за цифрами бюджету: він залишився приблизно на тому ж рівні. Деякі підприємства закрилися, зате інші – відкрилися, також у нас з’явилося кілька релокованих компаній. Інша річ, що обсяги роботи значно скоротилися. Зате підприємці стали свідомішими, вони тепер краще сплачують податки, особливо аграрії. Хоча у них зараз дуже непрості часи. Люди ж – хто повиїжджав, а хто на фронті. Тепер часто на комбайнах працюють жінки. Раніше такого годі й було побачити. У селах лишилося дуже мало чоловіків. Одні пішли на службу, а інші повтікали до великих міст.

Як змінилося населення громади за час повномасштабної війни?

- Трошки зменшилося, але я вам не скажу на скільки. Одні люди виїжджають, але нікому нічого про це не кажуть, інші прописуються у нас, але не живуть. Це у маленьких громадах одразу все видно, а нам тяжко такі речі відслідковувати. Зате я можу сказати, що у нас близько 3,5 тис. внутрішньо переміщених осіб. На жаль, ця кількість не перекрила втрату тих, хто виїхали, і тих, хто на фронті. У нас чимало хлопців зараз служать, багато з них загинули.

 

Засідання Золотоніської міської ради. Головує Наталія Сьомак

Наталія Сьомак та активна молодь Золотоніської громади

 

Заміна світлофорів на кільця дало нам економію близько 30 тис. грн на рік лише на одному перехресті

 

Чи шукає громада кошти за кордоном, зокрема, й у міжнародних інвесторів?

- Звичайно! У нас є кілька спільних проєктів з містами-партнерами у Польщі. Ми вже більше десяти років співпрацюємо із містом Явор неподалік Вроцлава, тамтешня міськрада дуже нам допомагає. Вони і автомобілі присилають, і гуманітарну допомогу. Також у нас є два міста-партнери у Німеччині: Штольберг і Плауен. Вони допомагають нашим рятувальникам, висилають їм спорядження і техніку. Це дуже важливо зараз. До речі, не все можна виміряти грошима. Наприклад, після робочих поїздок до Польщі ми побачили, що створення кільцевого руху на не надто пожвавлених перехрестях є набагато дешевшим, ніж регулювання цього руху за допомогою світлофорів. Бо світлофори ж треба обслуговувати, а кільця – безоплатні. Так ми поробили майже всюди, де могли, у Золотоноші кільця. І маємо економію у близько 30 тис. грн на рік лишень на одному перехресті. Та й затори значно зменшилися.

Чи є у вас спеціальний відділ, який шукає грантові кошти?

- Так, це відділ економічного розвитку, а також, до речі, наша молодіжна рада. Щоб полегшити їй цю роботу з пошуку грантів, на наступній сесії ми вже створили комунальне неприбуткове підприємство, що так і називається – «Молодіжна рада». Там є і директор, і штат працівників, все як годиться.

Який сенс було створювати нове комунальне підприємство?

- А от, власне, для того, щоб отримувати грантові кошти. Закордонні партнери більш охоче дають гроші конкретним комунальним організаціям, ніж, припустимо, міським радам. Чому так? Бо ці організації можуть виступати певними гарантами того, що справа, на яку виділяються кошти, житиме. Західні донори ж хочуть, щоб їхні кошти змінювали громаду, щоб те, що створюється на них, було затребуване. Один наш французький партнер, приміром, був дуже засмучений, коли побачив, що у дитячому розвитковому центрі, створеному на донорські гроші, немає дітей. А це було якраз 2-3 січня. У нас прийнято у такі дні святкувати вдома і особливо нікуди не ходити. Ми це пояснювали, але зрозуміли, що далі з грошима від цього фонду буде складно. Щоб такого не було, і потрібна «Молодіжна рада» як окреме комунальне підприємство. Воно не тільки наглядатиме за використанням коштів, але й забезпечуватиме подальший розвиток кожного проєкту.

Децентралізація колись писала про Оксану Червякову, яка ініціювала у вашій громаді багато проєктів, починаючи з 2017 року. Чим Оксана займається зараз?

- Вона – спеціаліст відділу по роботі з молоддю. Також Оксана увійде до складу новоствореного комунального підприємства, про яке я розповідала. Завдяки, зокрема, й її зусиллям, у нас зараз досить потужно працює напрямок роботи з молоддю. Молоді люди й волонтерять, і гранти отримують... Вони – наше справжнє золото, їхня активність не може не надихати. Переважно їхні проєкти стосуються екології та міжнародної співпраці. Саме на донорські кошти, до речі, збудовано наш територіальний центр соціальної допомоги. Крім того, наш відділ по роботі з молоддю створив гончарну майстерню, отримав дві машини з гідробортами для транспортування осіб з обмеженими можливостями, про які я вже згадувала, ці машини тепер працюють як соціальне таксі. До речі, власне, від молоді маємо такий зворотній зв’язок щодо пошуку грантів: грантодавці набагато охочіше вкладаються у західні області України, ніж у Лівобережжя Дніпра, доля якого сильно залежить від результату цієї війни.

 

У Яворі з польськими колегами

 

Молодіжна рада – майбутнє громади

 

Чим іще займається молодь?

- Ми тепер маємо мало не у кожному селі свої молодіжні центри, де молодь збирається разом. Результатами цих зборів є, наприклад, прибирання лісів та посадок. Бачили б ви, скільки лишень цього року дівчата та хлопці повигрібали сміття! Ми тільки мішки вставали давати. Також влітку наша молодь їздила до польського Явору на відпочинок. Багато наших молодих людей тепер мають друзів у Польщі і зідзвонюються та списуються з ними. Наша молодь також організувала кілька клубів по інтересах, куди вони запрошують і психологів, і рятувальників, і працівників міської ради. Я пишаюся тим, що кілька активістів молодіжної ради перейшли на роботу до муніципалітету, тобто вийшло, що, працюючи з молоддю, ми підготували собі кадри. Це треба робити усім громадам, бо фахівці не будуть все життя працювати на одному місці: люди отримують досвід і йдуть у бізнес чи переїжджають до більших міст. Це нормальна  практика, і ми повинні враховувати її у своїй кадровій політиці.

Власне, чи маєте ви кадрову проблему? Багато громад жаліються на неї.

- На щастя, ми зберегли кістяк колективу, і я вважаю це одним із найбільших здобутків. Щоправда, громада у нас міська, тому нам було простіше, ніж меншим сільським громадам. Їм важко знайти і толкового фінансиста, і толкового юриста. У селі мало хто хоче працювати. Часто колеги із сіл просять нас проконсультувати їх з того чи іншого питання. Ми нікому не відмовляємо. З усіх наших посад найбільша проблема з посадою реєстратора у ЦНАПі. Причому проблема не стільки у тому, що немає бажаючих працювати, скільки у тому, що аби працювати на реєстратором, треба складати різні іспити, довго і складно отримуючи доступи різних рівнів до тієї чи іншої інформації. Як на мене, цю систему треба спростити, бо дуже мало хто хоче йти навчатися та складати іспити, щоб стати реєстратором.

Які найбільші проблеми стоять перед вами, як перед головою громади?

- Дуже хочеться, щоб війна закінчилася. Вона завдає найбільше проблем, яких могло б і не бути. Також мені здається, що могло б не бути проблем, які нам час від часу створює районна адміністрація. Туди треба для чогось подавати безліч матеріалів. Ми ж ці матеріали вже подаємо до області, навіщо вони ще й району? Як на мене, районний рівень – це цілком зайва ланка. Її треба прибрати, якщо вже ми почали адміністративно-територіальну реформу. А то наші спеціалісти просто захлинаються від різноманітних інформаційних запитів «згори». Це дуже відволікає від роботи. Виходить так, що районні адміністрації лишилися практично без повноважень, і єдине, що можуть, це заважати нам.

Які законодавчі зміни ви, можливо, хотіли би запровадити?

- Скажу кілька слів про найболючішу тему – закон про мобілізацію. Як на мене, він дуже нечіткий і непрозорий. З нього не розумієш, хто повинен служити, а хто ні. Все залежить від рішень конкретних комісій ТЦК. Так не повинно бути. Наша міська рада, до речі, надсилала до парламенту свої пропозиції по цьому закону, але їх, на жаль, не врахували.

 

Наталія Сьомак разом з молоддю громади

Views: 3274
Comments:
*To add comment you should be authorized or sign_in
Related news: war stories
Read more: