Начальник Вовчанської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі про своє поранення, евакуацію людей і роботу комунальних структур за умов щоденних обстрілів

 

Автор: Дмитро Синяк

 

Вовчанськ – одне з небагатьох українських міст, яке росіяни брали двічі. Оскільки від нього до кордону лише 4 кілометри, загарбники були тут вже 24 лютого 2022 року. Міський голова Анатолій Степанець спочатку обстоював проукраїнську позицію, але потім перейшов на бік окупантів. За це за трьома статтями Кримінального Кодексу України йому тепер загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна. Однак окупанти протрималися у Вовчанську лише до 12 вересня 2022 року, коли їх вибили звідти Збройні Сили України. Та у травні 2024-го вони знову несподівано атакували Вовчанськ, буквально засипавши його бомбами і снарядами. Розраховували на бліцкриг, однак змогли просунутися лише на кілька кілометрів.

Вже у липні 2024-го світ жахнувся, побачивши фото- і відеоматеріали з Вовчанська, буквально стертого на порох. Незважаючи на це, росіяни не контролюють його повністю: за даними карти Deep State, південні околиці міста досі перебувають у сірій зоні.

Тамаз Гамбарашвілі, який народився і виріс у Золочівському районі Харківської області, став начальником Вовчанської військової адміністрації у жовтні 2022-го. До цього він очолював Золочівську районну адміністрацію, скорочену в результаті адміністративної реформи. Тоді місцева преса писала, що Гамбарашвілі – найвищий урядовець Харківщини, адже його зріст становить 205 см. Зараз велетень з Вовчанська активно допомагає військовим, керує евакуацією мешканців, намагається забезпечити їх усім необхідним і беззастережно вірить у перемогу. За два роки запеклих боїв за його громаду він переніс поранення, навчився працювати в екстремальних умовах – без електрики, зв’язку та під постійними обстрілами. Про це Тамаз Гамбарашвілі розповів «Децентралізації».

 

Начальник Вовчанської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі

 

«Дев’ятиповерхові будинки стерто до фундаментів…»

У ЗМІ є повідомлення, що 12 квітня минулого року у південній частині Вовчанська залишалося ще 15 жителів. Чи є мешканці у Вовчанській громаді та у місті Вовчанськ зараз?

- Тепер Вовчанськ являє собою справжню пустелю. Якщо у 2024 році ми ще говорили про пошкодження міста, то тепер говоримо про його цілковите знищення. У Вовчанську немає не те що вцілілих будинків, у ньому взагалі немає будинків, а тільки гори цегли та сміття. Тому дуже важко казати, чи живе там ще хтось. Деякі вулиці годі знайти на фото. Деколи військові повідомляють, що бачать у місті кількох цивільних, потім ці цивільні наче кудись зникають, а тоді з’являються знов, але вже в іншій кількості.  Тож ця цифра, так би мовити, «гуляє» від нуля до 15-ти, і її неможливо перевірити. Але у Вовчанській громаді, яка, до речі, є другою за площею у Харківській області (ми маємо майже 1,5 тис. кв. км території) ситуація трохи інша. У селах громади досі залишаються 1 643 особи. Вони мешкають переважно у селах, віддалених від лінії зіткнення. І здебільшого це пенсіонери…

 … та ждуни?

- Про це завжди важко казати. Люди ж бояться розповсюджуватися про свої погляди військовим. А ті не мають часу дискутувати з кожними бабусею та дідусем. Проте можна сказати напевно, що жодних російських агентів серед цих людей немає. Вони всі добре розуміють, що таке лінія фронту. Та й важко допомагати росіянам, коли у громаді вже давно немає ані зв’язку, ані електрики. Тим, хто залишилися, було би дуже непросто, якби не допомога військової адміністрації та різноманітних благодійних структур.

Якщо говорити про ступінь руйнувань, чи можна порівняти Вовчанськ з Бахмутом?

- Що ви! Ні! Вовчанськ зруйновано набагато більше! Тільки вдумайтеся: дев’яти- і п’ятиповерхові будинки зруйновано до фундаментів! А яким затишним, яким красивим містом був Вовчанськ до повномасштабного вторгнення! Через місто тече мальовнича річка Вовча, довкола нього густі ліси, а поруч – велике водосховище. Живи та й радій, здавалося б! А тут війна…

Що ви можете розповісти про евакуацію місцевих жителів? Де вони живуть тепер?

- До повномасштабного вторгнення у Вовчанську було близько 18 тис. жителів, у всій громаді – удвічі більше. Переважна більшість мешканців евакуювалася одразу ж після деокупації у вересні 2022-го. Усі ж розуміли, що жити у 4-х км від кордону з орками небезпечно. Тож втрати цивільного населення від російського наступу 2024 року були порівняно невеликими. Люди виїхали, причому переважно на підконтрольну українському уряду територію. Мало того, більшість з них залишилася у Харківській області. Саме тому ми організували у Харкові Вовчанський гуманітарний хаб. У ньому отримують допомогу – вдумайтеся у цю цифру – майже 13 тис. наших людей! Вони прикипіли серцем до наших місць, вони не воліють залишати їх, навіть маючи таку можливість.

 

Руїни Вовчанська

 

 

Фільм про Вовчанськ, знятий у червні 2024 року

 

Яким був Вовчанськ до повномасштабного вторгнення

 

Зруйноване житло обстежується за фотографіями, зробленими з космосу

Як і чим допомагає своїм людям, які переселилися до інших громад, Вовчанська військова адміністрація?

-  Тут я маю сказати, що наш хаб був одним із перших у Харківській області. Тобто наша адміністрація ще з 2022 року наполягала на тому, що потрібно допомагати не тільки мешканцям на території самої громади, але й тим, хто виїхав з неї. Люди не мають почуватися залишеними напризволяще. Крім того, наше піклування за тих, хто виїхав, заохочує до евакуації тих, хто залишається. Чим саме ми допомагаємо? Наш гуманітарний хаб видає усім нашим мешканцям не тільки продуктові набори й товари особистої гігієни. У ньому можна безкоштовно скористатися послугами юристів, психологів, спеціалістів із соціального забезпечення тощо. Будь-який бажаючий також може отримати інформацію про надання кредитів на розвиток бізнесу, а іще – отримати будь-які довідки, скерування на роботу чи навіть пройти консультацію лікаря. Та головне, що наш хаб – це місце, у якому наші мешканці знову можуть відчути себе разом зі своїми колишніми сусідами, друзями та знайомими. Це відчуття, можливо, є найважливішим з усього, що ми можемо їм дати.

Які найбільші проблеми стоять перед вами зараз як перед начальником військової адміністрації?

- Насамперед допомога нашим мешканцям, які втратили майно та житло. Ми робимо максимальний акцент на оперативній видачі житлових сертифікатів, на відновленні документів на нерухомість тощо. Ми свідомі того, що з цими документами люди отримують можливість розпочати нове життя.

Харківська обласна військова адміністрація повідомляла, що жителі області отримали вже 8 тис. житлових сертифікатів. Скільки серед них мешканців Вовчанської громади? Наскільки складно їм зараз отримувати ці сертифікати?

- Ми активно видаємо сертифікати. З 6 тисяч заявок 1200 вже опрацьовано і реалізовано. Тобто 1,2 тис наших мешканців вже купили собі житло! Справа пішла набагато краще після того, як цьогоріч ми почали співпрацювати з Державним космічним агентством України щодо дистанційного обстеження будинків. Тобто у багатьох випадках спеціальна комісія може формувати свої висновки за фотографіями, зробленими з космосу.

Вовчанськ був відомий своїм агрегатним заводом. Однак ще у 2022 році преса повідомляла, що завод дощенту зруйновано. Чи вдалося вивезти з нього апаратуру? Яка загалом ситуація з релокацією підприємств з громади?

- Щодо агрегатного заводу краще питати у його керівників. Нам відомо, що деяку апаратуру із заводу вдалося вивезти після декупації у 2022 році. Але переважну більшість обладнання евакуювати не було можливості. Така ж сама ситуація і з іншими підприємствами. Менші підприємства переважно виїхали одразу ж після деокупації, більші ще деякий час працювали. Зараз усі вони зруйновані та знищені.

Що відомо про злочини, які скоювали росіяни на території громади під час окупації?

- Мабуть, російська катівня на агрегатному заводі відома цілій Україні. Через неї пройшло понад сто українських активістів, яких утримували у тамтешніх підвалах подекуди по 2-3 місяці. Катівня була такою страшною, що людей цілої Харківської області лякали нею.

Чи допомагає Вовчанська громада армії у цей складний час, коли не отримує жодних надходжень?

- Так, звісно, бо допомога армії для нас – не тільки наш священний обов’язок. Це також інвестиції в оборону кожного метра нашої землі, запорука того, що ворог не зможе захопити нашу громаду. Ми справді майже не отримуємо зараз власних надходжень, але держава все одно компенсує нам недоотримані кошти через субвенції. Левову частку вільних грошей ми передаємо нашим Збройним силам. Лише минулого року на різноманітні військові потреби перерахували понад 90 млн грн. Це при загальному бюджеті у 180 млн. грн. Зараз у моєму робочому кабінеті лежать запити від військових на суму близько 31 млн грн. І ми намагатимемося забезпечити їх усі, нікому не відмовити.

 

Вовчанський агрегатний завод до повномасштабного вторгнення

 

Гасіння пожежі, викликаної російськими обстрілами, у Вовчанську у 2023 році

 

Незадовго до поранення. Вовчанськ, 2024 рік

 

Передання двох позашляховиків, куплених за кошти Вовчанської військової адміністрації, захисникам

 

Тамаз Гамбарашвілі разом з командиром 57-ї окремої мотопіхотної бригади полковником Євгеном Солодаєвим після передання його бригаді трьох пікапів. Осінь 2025 року

 

Про Вовчанський хаб та міжнародну співпрацю

На сайті Вовчанської військової адміністрації є повідомлення про те, що у рамках проєкту міжнародної технічної підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну» громада отримала новенький пасажирський мікроавтобус Renault Trafic. Для чого плануєте використовувати цей подарунок? У чому ще має потребу ваша громада?

- Ми з перших днів декупації співпрацюємо з різноманітними благочинними фондами та міжнародними з організаціями. Вони намагаються оперативно закривати всі наші потреби, і цей мікроавтобус був одною з них. Він потрібен нам для евакуації людей та для забезпечення їх усім необхідним. Адже майже всю техніку громади ворог вкрав, відступаючи. А його наступ 2024 року був таким несподіваним, що деяку техніку просто не встигли вивезти.

Якщо вам потрібен евакуаційний автобус, значить люди таки потроху виїжджають?

- Так. Ми постійно проводимо з ними бесіди щодо цього. Тому що вся територія громади зараз є вкрай небезпечною, російські безпілотники постійно атакують не тільки військових, але й цивільне населення. Тож так, люди виїжджають. Звісно ж, із собою вони можуть взяти зовсім небагато речей. Тому Вовчанський хаб у Харкові є критично важливим для них, бо там вони можуть отримати не тільки продукти та гроші, але й ті чи інші речі, у яких мають потребу. Ці речі надходять і від Global Empowerment Mission (GEM), і від UNICEF, і від ООН і від Червоного Хреста. Ми співпрацюємо з усіма цими організаціями.

Але все одно, їхньої допомоги недостатньо?

- Так, бо ми ж піклуємося про 13 тисяч людей! Причому близько 10 тисяч з них треба було забезпечити всім необхідним буквально з нуля. Тож потреби великі. Військова адміністрація, до речі, додає до гуманітарної допомоги виплати соціально вразливим верствам населення: інвалідам, родичам загиблих або зниклих без вісті тощо.

Чим допомагають Вовчанську партнери за проєктом «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»?

У грудні минулого року у рамках цього проєкту ми писали меморандум з Ірпіньською громадою і зараз ведемо з перемовини щодо можливої взаємодії, співпраці та надання нам допомоги. Але якимось конкретними результатами я поки що похвалитися не можу. Переконаний, що у нас все ще попереду!

 

У Вовчанському хабі

 

Прийом гуманітарної допомоги від ООН

 

Гуманітарна допомога Вовчаснькій громаді від World Food Program

 

Освітяни громади передали смаколики на великдень бійцям 57-ї бригади, 2025 рік

 

Тамаз Гамбарашвілі у Вовчанському гуманітарному хабі разом з його працівниками, власними заступниками та представниками донорів

 

Під час видачі гуманітарної допомоги мешканцям Вовчанської громади у Харкові

 

90% персоналу Вовчанської міської ради – жінки

Кілька тижнів тому ви повідомили про початок громадського обговорення щодо долі 27-ми освітніх закладів громади. Чи є вже попередні результати? Як бачить реорганізацію своєї освітньої мережі військова адміністрація?

- Освіта це для нас пріоритет, тому першим моїм розпорядженням у 2022 році було відновлення освітнього процесу, відкриття шкіл тощо. Адже дуже важливо, щоб діти навчалися саме у наших школах, нехай навіть онлайн. Звичайно, фізично всі школи знищені, але ми намагаємося зберегти учнів та педагогічні колективи. На сьогоднішній день маємо 6 закладів освіти, які працюють онлайн. У них навчаються більше тисячі школярів. На разі ми би хотіли ці 6 закладів залишити, а все решта – закрити. Побачимо, що покажуть обговорення. Крім того, багато що залежить від кількості дітей: є певні норми мінімальної наповненості класів, яких ми повинні дотримуватися.

Вовчанська центральна районна лікарня зараз працює у Чугуєві. Що ви можете сказати про її роботу там?

- Так, вона туди перебралася ще у 2024 році, і ми дуже вдячні Чугуївській міській раді за те, що знайшла для нас приміщення, та обласній військовій адміністрації, яка сприяла переїзду лікарні. Зараз наша лікарня надає всі ті послуги, що й раніше. Все майже, як було у Вовчанську. Загалом наша військова адміністрація тримає курс на те, щоб максимально зберегти всі наші комунальні заклади. На наше переконання, вони повинні працювати й надавати послуги нашим мешканцям, а також мешканцям тих міст і сіл, які їх прийняли.

Чим саме допомагала і допомагає зараз Вовчанській громаді Харківська обласна військова адміністрація?

- Насамперед вона забезпечує нас гуманітарною допомогою, генераторами, пальним, будівельними матеріалами тощо. Ми завжди можемо звернутися до її департаментів. А ще обласна адміністрація забезпечує нас потрібними фахівцями. Зараз, наприклад, дуже важко знайти лікарів для тої ж таки лікарні. Це і до повномасштабного вторгнення було непросто, а тепер, коли багато чоловіків на фронті, ще складніше. Як ми виходимо із ситуації? Беремо на роботу жінок. Наприклад, із працівників Вовчанської міської ради, що підпорядковується нам, 90% – жінки.

Ще одне питання по комунальних підприємствах, які займалися благоустроєм. Що з ними тепер?

- На щастя, деяку комунальну техніку ми таки встигли вивезти, і тепер вона працює в інших громадах, у наших сусідів. А комунальні підприємства ми максимально скоротили. Одне з них досі надає послуги у селах Білий Колодязь та Новоалександрівка, забезпечуючи у них централізоване водопостачання. Там вціліли насосні станції, проте, щоб вони безперебійно працювали, за ними хтось повинен наглядати. Це і роблять наші працівники, ховаючись під час обстрілів, які не вщухають ні на день.

 

Евакуація

 

«Витривалість та згуртованість українців вражають!»

Ви були головою Золочівської районної адміністрації. Як на вашу думку, чи потрібні загалом районні адміністрації? Чи цей рівень адміністративного управління можна скоротити?

- Хоча з посади голови районної адміністрації мене було звільнено через проведення адміністративно-територіальної реформи, я підтримую її, так само, як і загалом реформу децентралізації. Те, що значну частину коштів залишили на місцях, є дуже правильним кроком, так само, як і укрупнення районів. Але я би не скорочував районні адміністрації повністю, бо є певні питання районного рівня, які вони закривають досі. Наприклад, саме у районному форматі працюють військомати. Крім того, у Харківській області зараз 56 громад. У кожної з них свої проблеми, свої питання, свої потреби. Обласна адміністрація потоне у них. А так частину навантаження беруть районні адміністрації, які акумулюють певні проблеми й інформують про них обласну адміністрацію більш стисло, так що та може ухвалювати суто стратегічні рішення.

Що вас найбільше вразило за час великої війни?

- Витривалість та згуртованість українців – якості, які вони проявляють з перших днів повномасштабного вторгнення і донині. Причому прикордонних громад це стосується у першу чергу. Багато у чому завдяки їхній стійкості Україна досі тримається, незважаючи ні на що. Ворогу не вдалося ані знищити нас, ані залякати. Ми твердо стоїмо, і ми дочекаємося перемоги.

Відомо, що у 2024 році ви зазнали поранення. Як почуваєтеся зараз?

- Так, мене справді було поранено у травні позаминулого року, коли почався цей божевільний повторний наступ. Коли ми займалися евакуацією населення, ворог завдав удару з РСЗО по нашому евакуаційному штабу. Причому бив забороненими касетними боєприпасами. Тоді мене й поранило. Але зараз все добре, дякую.

Розкажіть трошки про себе. Коли у 2020 році ви стали головою Золочівської районної адміністрації, про вас писали як про найвищого урядовця Харківщини. Чи ваша статура допомагає вам у керівництві одною з найскладніших громад України?

- Високий зріст допомагає в усьому, а у керівництві особливо. (Сміється). Тож тут я, можна сказати, повинен дякувати батькам. З людиною такого зросту і такої комплекції, погодьтеся, важко сперечатися.

Чи є у вас побажання до уряду і парламенту? Може, й вони не наважаться з вами сперечатися? Що би ви хотіли змінити у системі військових адміністрацій?

- Ви знаєте, ми постійно на зв'язку і з обласною адміністрацією, і з ключовими міністерствами, і з деякими народними депутатами. Тому якщо у нас виникають питання, ми їх одразу ж озвучуємо. І треба сказати, що більшість із цих питань вирішуються дуже оперативно. Це вселяє надію. Ми відчуваємо, що важливі для всієї держави. І це додає нам стійкості.

 

На Конгресі місцевих і регіональних рад Тамаз Гамбарашвілі був найвищим учасником

 

З людиною такого зросту і комплекції сперечатися складно