Як у Глибоцькій громаді вирішили врятувати вмираюче село, заснувавши у ньому сироварню.

Автор: Дмитро Синяк

Якщо у країні немає щонайменше п’ятдесяти сортів сиру і доброго вина, значить, ця країна дійшла до ручки.

(Сальвадор Далі, іспанський художник ХХ сторіччя)

Сир може розчарувати. Він може бути нудним, він може бути примітивним, він може бути занадто витонченим.

Проте сир все одно залишається стрибком молока у безсмертя.

(КліфтонФадіман, американський письменник)

Дорога до багатства

До буковинського села Михайлівки від Глибоки, центру об’єднаної громади, лише сім кілометрів. Старенький ВАЗ Глибоцької селищної ради ледве справляється з крутими підйомами, через які петляє дорога. Ми їдемо до Михайлівки, щоб подивитися, як іде підготовка до відкриття сироварні, ініціатором створення якої виступив голова Глибоцької ОТГ Григорій Ванзуряк. Мене як гостя він посадив на переднє сидіння, і тепер я чую його голос з-за спини.

- До об’єднання Михайлівка була найдеперсивнішим селом Глибоцького району, – розповідає Григорій Ванзуряк. – Дотації сягали 95%. Хоча колись у Михайлівці був надзвичайно потужний колгосп, де розводили елітні породи корів та овець. Я двічі був головою Глибоцької районної ради, тож мав доступ до усілякої статистики. Так-от, у селах, де найдовше протрималися колгоспи, тепер люди живуть найгірше. Бо колгосп – це безлад. Наприклад, на рахунку Михайлівського колгоспу досі «висять понад 500 тис. грн, але ніхто не може їх зняти, бо декого з пайовиків вже немає у живих, а спадкоємці не оформляють спадщину…

Машина нарешті долає останній крутий підйом, і вибирається на гору, звідки відкривається вид на Михайлівку: довге пасмо хат, притулених до невеличкої річки.

- Коли ми лише починали говорити з представниками михайлівської громади про об’єднання, вони вимагали усіляких ремонтів: «А зробіть нам дорогу», «А поставте нам ліхтарі», «А відремонтуйте нам школу», – продовжує Григорій Ванзуряк. – Я ж намагався відразу поставити питання по-іншому. Я сказав: «Порахуйте, скільки за останній рік у вашому селі померло людей і скільки народилося дітей. Тепер прикиньте, якою буде картина через десять років. Тільки математика, нічого більше! Зараз у вашій школі 58 дітей, на 6 менше, ніж минулого року, а скільки років треба, щоб дітей було 24, і школу згідно закону треба було б закрити? При цьому не забудьте: що менше людей житиме у селі, то відтік молоді буде більшим. На якомусь етапі він перетвориться на лавиноподібний, і тоді у Михайлівці залишаться лише пенсіонери. І за кілька років село зникне. Де працюють жителі Михайлівки? За кордоном або у Чернівцях. У рідному селі для них роботи немає…

Машина підстрибує на ямі, і на якийсь час пан Григорій замовкає.

- Я сказав: ви переконані, що Михайлівці справді потрібна нова дорога? – веде він далі. – Адже через десять років нею не буде кому їздити! Так я сказав людям.

- А вони?

- Вони почухали потилиці, а потім запитали: «Натякаєте на те, що нам треба спочатку створити у себе робочі місця?» Ось так і з’явилася ідея відкрити у Михайлівці сироварню. Не треба бути великим економістом, щоб зрозуміти: у наших місцях можна розвивати лише туризм і молочарство. Тим більше, що ми маємо певний досвід: колись у Глибоці працював маслозавод, який переробляв 100 тонн молока на добу. У Чернівцях за продукцією цього молокозаводу стояли черги, а відправляли її переважно до Москви, Ленінграду та Мінська.

Крок до зірок

Те, що розповів голова громади, лише зовні виглядає простим. Від народження ідеї створити молокопереробне підприємство і до її втілення пройшло понад два роки. Спочатку Григорій Ванзуряк поставив на облік усе «парнокопитне населення» Михайлівки. Виявилось, що у селі тримають 87 дійних корів, близько 100 овець і близько 50 кіз. У середньому, корова дає 7 літрів молока щоранку, адже тільки ранішнє молоко використовується у виробництві якісних сирів. Виходило, що михайлівські корови зможуть давати майбутній сироварні близько 500 літрів щодня – доволі непогана сировинна база.

Другим кроком Григорія Степановича стали робочі поїздки до кращих українських сироварів, куди він щоразу брав із собою кількох михайлівських фермерів.

- Де ми тільки не були! – з гордістю розповідає Григорій Ванзуряк. – І у Черкаській області, і в Івано-Франківській, і на Закарпатті… Ми зрозуміли, що молоко треба купувати у людей за ціною 70-80% від ринкової, не менше. Тільки тоді вони будуть зацікавлені у тому, щоб не везти молоко на базари. І тільки тоді від них можна буде вимагати якості: один з найвідоміших українських сироварів Петро Пригара розповів нам, що мусив виключити з переліку постачальників молока кілька родин після того, як зауважив, що вони розбавляють молоко або приносять замість ранішнього вечірнє. Ми ретельно вивчили  і негативний досвід. Наприклад, зараз у сусідньому районі молокопереробне підприємство не працює, бо з людьми розраховувалися неакуратно, і вони перестали здавати сировину. А на Черкащині взимку сироварню доводиться зупиняти через енерговитратне обладнання…  

Третім кроком стало об’єднання михайлівських молочарів у кооператив, який у майбутньому мав стати власником сироварні і водночас зобов’язувався вчасно постачати їй молоко. Кооператив назвали «Добрі ґазди».

- Люди не дуже прагнули об’єднуватися у кооператив, але я зацікавив їх суто економічними моментами, – веде далі Григорій Степанович. – Наприклад, звернув їхню увагу на те, що взимку молока мало, і ціна на нього найвища, а влітку – навпаки: часто на базарах молоко віддають за безцінь. Так-от, сироварня могла би вирішити цю проблему, адже з молока можна робити сир, який ростиме кілька місяців. Тобто молоко можна купити за найнижчою ціною, а продати його – у вигляді сиру – за найвищою і отримати чималий зиск.

Четвертий крок - переконання членів кооперативу взяти участь у конкурсі Австрійської агенції розвитку, яка у разі перемоги могла б допомогти з придбанням апаратури для сироварні. Врешті решт михайлівські «Добрі ґазди» не без підтримки фахівців Глибоцької селищної ради підготували та відправили до Відня усі необхідні документи. І несподівано для себе – перемогли. Про це їм повідомила надзвичайний і повноважний посол Австрії в Україні Герміне Поппеллер, яка особисто приїхала привітати селян.

- Приїзд австрійського посла до забутої богом Михайлівки – це було щось неймовірне, – із захопленням розповідає Григорій Ванзуряк. – І саме це змусило людей повірити у себе: якщо можливе таке диво, то можливі й інші. Згодом цю впевненість підкріплювали й наступні високі гості. Наприклад, міжнародний проектний менеджер ПРООН Хендрік ван Зіл, який подарував «Добрим ґаздам» комп’ютер. Деяке обладнання для виготовлення твердого сиру прислав з Австрії Йоганнес Ляйтнер,  який цього річ приїхав до Глибокої, щоб знайти могилу свого прадіда, і теж пройнявся ідеєю відродження Михайлівки.

Австрійська агенція розвитку виділила на придбання апаратури для сироварні 20 тис. євро. Ще 2 тис. євро зібрав кооператив, і стільки ж надала Глибоцька ОТГ. Хоча насправді частка громади у кооперативі є набагато більшою, адже вона виділила під сироварню приміщення старої лазні, яке перепланувала і відремонтувала за близько 600 тис. грн.

Шкільні сировари

Наше авто гальмує коло невеличкого, ще австрійських часів приміщення михайлівської початкової школи. Тут, у шкільній їдальні тимчасово, поки готується базове приміщення, розмістився цех сироваріння. На порозі їдальні нас зустрічає кремезний і круглий, як голівка сиру, чоловік у фартуху. Це Василь Зеленівський, заступник головного технолога сільськогосподарського кооперативу «Добрі ґазди» та за сумісництвом керуючий справами Глибоцької ОТГ. Ось вже два місяці, як він щодня приїздить до Михайлівки, щоб разом з майбутніми сироварами відпрацювати на малих партіях процес виготовлення сиру.

- Ранішнє молоко має 30 градусів, а при 32 градусах – ферментується. Тобто енерговитрати тут невеличкі, – із захопленням розповідає він. – Але дуже важлива якість молока, чистота і слідування технології. Сир найменше має визрівати 44 дні. Причому що довше він зрітиме, то дорожче буде. З 500 літрів молока на добу виходитиме 50 кг сиру. Ми плануємо продавати сир за ціною близько 200-250 грн за кілограм. Певний заробіток розраховуємо отримувати й від туристів, яких радо прийматимемо на дегустації. Зараз робимо лише три сорти: Маздам, Едам і Ементаль, але згодом розширятимемо лінійку…

Невеличкі кілограмові сирні головки лежать рядами у камері визрівання. Щодня їх добуваються звідти і ретельно миють у чистій солоній воді. Щойно буде готове приміщення, туди привезуть обладнання, куплене у Сумах. А тоді михайлівські сировари пробуватимуть свої сили на великих партіях. Головним технологом сироварні після непростого конкурсу, на який надійшло понад 10 резюме, обрано хлопця з Глибокої, який зараз закінчує навчання у Чернівецькому національному університеті й пише магістерську роботу з біохімії.

- Україна – потужна аграрна держава, але сири у нас чомусь майже не варять, – розповідає Григорій Ванзуряк, поки ми куштуємо свіженькі сирні скибки. – В Австрії та Швейцарії чи не у кожному селі по дві-три маленьких сироварні. А в Україні люди чомусь полюбляють продукцію, зазвичай зроблену з пальмової олії та сухого молока…

Григорій Ванзуряк довго розповідає про свої плани з розвитку кооперативу. Він хоче зацікавити жителів громади у розведенні кіз, молоко яких теж можна використовувати у сироварінні. Він мріє про великі овечі отари, які пастимуться на гірських схилах Глибоцької громади. Він переконаний, що «Добрі ґазди» виграють грант USAID на оплату 50% вартості лінії  пакетування молока (решту оплатить громада) – документи для цього вже подано.

- Скільки податків планує отримати громада з нового підприємства? – спускаю я його з небес на землю.

Він трохи ніяковіє.

- На разі у сироварні працюватимуть лише п’ятеро осіб, – каже Григорій Степанович. – І ПДФО з п’яти робочих місць – це, відверто кажучи, дрібниці. Але ми отримуємо незрівнянно більше, ніж гроші. Адже у кооперативі будуть зайняті 33 родини, третина населення Михайлівки. І гроші люди отримуватимуть непогані. Рахуйте: 7 л по 10 грн (зараз сироварня купує молоко за такою ціною) – це 70 грн на добу, або 2,1 тис. грн на місяць. У кого дві корови, той отримає 4,2 тис. грн. Це тільки ранішнє молоко, а якщо отримаємо грант USAID, то прийматимемо і вечірнє, отже доходи селян подвоються. Крім того, наприкінці року члени кооперативу отримають дивіденди від роботи сироварні – за кількістю зданого молока. А щоб сироварня вижила, на початках Глибоцька громада купуватиме у неї молокопродукти для шкіл та лікарні…

Подорожуючи громадами, я дуже часто чую подібні розповіді про плани та ідеї. Але відмінність планів Григорія Ванзуряка у тому, що вони без п’яти хвилин втілені – обладнання вже закуплено, у старій лазні вже закінчують ремонт. А сири, вирощені михайлівськими сироварами, можна вже скуштувати.

- Найбільша проблема у селі - не гроші, а те, що люди розчаровані і не вірять у себе, – каже Григорій Ванзуряк, коли ми виходимо на чисте повітря і дивимося – вже у темноті – на вогники михайлівських будинків під горою. – У політиці конкуренція дуже велика, а у бізнесі – немає, особливо на периферії. Відтак у сільському бізнесі кожен може займатися улюбленою справою. Людям просто треба відкрити на це очі. І якщо це вдасться, буде у Михайлівці і нова дорога, і відремонтована школа. І світло… Так, кілька ліхтарів, принаймні, тут, коло школи таки треба поставити. Тепер це вже виправдано.

Я не бачу обличчя голови громади, але відчуваю, як він усміхається у темноті.

Фото Петра Митранюка