Ще донедавна це було типове приміщення радянської їдальні – із застарілими вікнами, пошкодженими стінами та духом минулої епохи. Сьогодні ж учні, які приїжджають сюди зі закладів загальної середньої освіти міста та навколишніх сіл, завмирають на порозі, називаючи побачене «космічним кораблем».

У Вищому професійному училищі № 7 міста Кременчука, що на Полтавщині, відкрили надсучасний профорієнтаційний хаб DECIDE. Це історія про те, як команда училища разом із партнерами перетворює колишнє «ПТУ» на престижний заклад освіти, де за випускниками стоїть черга з роботодавців ще до отримання диплома.

Простір площею 300 м² став одним із 10 подібних хабів, що вже діють у шести областях України в межах Швейцарсько-українського проєкту DECIDE. Загальний бюджет кременчуцького проєкту склав близько 5,3 млн грн: з них майже 4,1 млн грн профінансував DECIDE, 1,1 млн грн – Полтавська ОВА, а 110 тис. грн – спеціальний фонд училища.

«Цей хаб обладнаний сучасною технікою та устаткуванням, щоб учні та учениці могли на практиці зрозуміти, який професійний шлях обрати в майбутньому. Ідея профорієнтаційних хабів DECIDE полягає в тому, щоб об’єднати освіту, бізнес і громаду – щоб молодь обирала свій професійний шлях на підприємствах у своїй громаді або області», – каже Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проєкту DECIDE.

Як усе починалося і як стало

Трансформація розпочалася з ідеї змінити не просто стіни, а філософію сприйняття робітничої професії. Директор ВПУ № 7 Микола Несен згадує, що раніше в одному з корпусів училища була обідня зала, яка давно потребувала змін.

«Це було старе приміщення зі старими вікнами, дверима та підлогою. Усе це було успішно знищено. Натомість ми отримали не просто ремонт. Команда Швейцарсько-українського проєкту DECIDE розробила проєкт, кошторис, майстерно керували будівельниками. Із поганої цукерки зробили шикарний торт», – каже директор.

Ремонт тривав сім місяців. Зміни торкнулися навіть підходів до приміщення: старий радянський сходовий марш повністю переробили, замінивши штукатурку, перила та освітлення, щоб шлях до майбутньої професії починався з відчуття комфорту та сучасності. Для забезпечення інклюзивності тут встановили сходовий електропідйомник для людей з інвалідністю.

Нині простір хабу облаштовано практичними локаціями, що організовані у форматі літери «П». У центрі розташована мобільна тренінгова зона на 50 місць із великим екраном та проєктором. Тут немає табличок «руками не чіпати» – навпаки, усе створено для того, щоби підліток спробував себе в ролі інженера, зварника чи будівельника.

1. Робототехніка та затишок. На вході гостей зустрічають широкі підвіконня з м’якими помаранчевими подушками – тут можна присісти, відпочити або попрацювати з ноутбуком у неформальній атмосфері. Але головний фокус – на технологіях. Поряд розташований простір із робототехнікою та стіл із 3D-принтерами.

«Ми вже надрукували нашого котика – це талісман зварників. Також тут школярі самі пробують програмувати роботів, і їм це неймовірно цікаво. Окрім того, ми використовуємо 3D-окуляри для віртуального збирання електродвигунів – це дає змогу побачити процес зсередини, перш ніж переходити до реального заліза», – розповідає Микола Несен.

 

 

«А коли ми на 3D-друці виготовляємо сувенірну продукцію, то обов’язково розігруємо її у форматі вікторини про наш заклад освіти. Тоді діти по-справжньому включаються в роботу, адже за правильні відповіді отримують подарунки, які забирають із собою на згадку», – розповідає Катерина Шевченко, керівниця Центру розвитку професійної кар’єри.

2. Віртуальна реальність у зварюванні. Однією з найдорожчих локацій, що справді вражають, є VR-тренажер для зварників. Це високотехнологічний симулятор, який дає змогу в 3D-окулярах відпрацювати техніку без ризику та витрат матеріалів.

«Для учнів і учениць цей процес виглядає як космічний корабель. Вони пробують виконувати ручне дугове чи аргонодугове зварювання в ігровій формі, але тренажер фіксує кожен рух, навчаючи точності. Це магія, яка перетворюється на професіоналізм», – зазначає директор.

 

 

3. Мініатюрна інженерія та ЧПК. У хабі встановлені справжні, хоч і компактні, токарні, фрезерні та шліфувальні верстати. Вони повністю функціональні й дають можливість виготовити реальні деталі. Поряд – сучасні пульти (контролери) для керування верстатами з числовим програмним управлінням.

«У нас є п’ять пультів, де учні вчаться програмувати обробку металу. Це база для роботи на великих заводах. А для наймолодших є електричні конструктори: з допомогою сонячних батарей підлітки збирають схеми, що запускають двигуни, наочно розуміючи принципи відновлюваної енергетики», – пояснює Микола Несен.

4. Екологія та «зелені» технології. У Кременчуці вчать не лише працювати, а і дбати про довкілля. Хаб має шредер для дробіння пластику та екструдер, який перетворює старі пляшки на матеріал (філамент) для 3D-друку.

5. Будівельна естетика. Замість сірих стін – мольберти з декоративною штукатуркою.

«Спочатку діти кажуть: «Ой, що там ті будівельники, обійдемо стороною». Але коли пробують наносити візерунки фарбами й бачать, як у них виходить краса, – ставлення змінюється миттєво», – ділиться спостереженнями директор.

 

 

Для того, щоб гості та учні почувалися максимально зручно, у хабі продумали й побутову інфраструктуру. До основного простору примикає додаткова кімната та сучасна роздягальня.

«Ми облаштували приміщення більш побутового формату. Наприклад, після занять у будівельній локації, де діти можуть трохи вимазатися, тут можна спокійно помити руки та привести себе до ладу. Це такий підсобний варіант, який робить простір повністю автономним та комфортним», – пояснює Катерина Шевченко.

Студент студенту – найкращий амбасадор

Головна «фішка» профорієнтації в Кременчуці – відсутність офіціозу. Екскурсії для школярів часто проводять не педагоги, а студенти. Анна Кашперська – студентка першого курсу, навчається за професією «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення» – тепер сама демонструє 7–9-класникам можливості хабу.

«Я показую моделі, які робить 3D-принтер, даю дітям попрацювати з роботами з програмним керуванням та спробувати VR-окуляри. Школярів цікавить не лише техніка. Діти питають про все: скільки навчаємося, який розмір стипендії, чи безоплатні гуртки та спортзали. І головне – чи злі викладачі? Чи харчують? Хто, як не студент, розповість про це чесно? Це створює довіру. Якби мені таке показали перед вступом, я б, можливо, обрала іншу професію, хоча зараз уже й не знаю – тут усе цікаво», – розповідає Анна.

 

 

Катерина Шевченко додає, що під час екскурсій вони використовують гейміфікацію:

«Діти витягують картку із назвою професії і намагаються самі знайти відповідну локацію. Це допомагає зрозуміти, із чим працюють ті чи інші фахівці та спробувати ознайомитися з різними технологіями. Такий підхід дає реальні результати. Один із ліцеїв привів 10 клас, і після візиту дівчата заявили, що хочуть покинути школу і вступати до нас «на електриків». Окрім усього, ми показали їм економічний складник – реальні зарплати в Кременчуці для таких фахівців. Суми вразили й дітей, і батьків», – розповідає Катерина Шевченко.

Економіка довіри

Училище тісно інтегроване в бізнес-середовище регіону. До місцевої організації роботодавців «КОРД» входять 38 підприємств, і ВПУ № 7 – єдиний заклад освіти серед них.

Співпраця з бізнесом тут виглядає як партнерство на рівних. Наприклад, завод «Сторожук» біля Києва, куди часто їдуть працювати випускники, зробив зауваження: зварники хороші, але не вміють працювати з лазерним зварюванням.

«Ми сказали: вмітимуть, якщо ви нам подаруєте такий апарат. І вони подарували! Апарат за 250 тисяч гривень тепер використовується в навчальному процесі у нас», – розповідає Микола Несен.

Інший приклад – компанія Danone, яка запровадила іменні стипендії для чотирьох найкращих студентів училища в розмірі 15 тисяч гривень кожному. Підприємства «Д Лайт» та «Альфатекс» дарують набори Arduino для автоматизації та лазерний гравер, розуміючи, що інвестують у власне майбутнє.

Хаб став центром тяжіння не лише для молоді, а і для всієї громади. Тут працює Координаційний центр ветеранів та благодійний фонд «Добрі справи ВПУ-7». Училище має свій військово-історичний музей, де, зокрема, вшановують пам’ять 80 випускників, які загинули, захищаючи Україну.

На базі закладу проходять перенавчання внутрішньо переміщені особи. Директор згадує адвокатку з Маріуполя, яка вивчила професію електромонтера:

«Зараз вона успішно керує підрозділом на підприємстві й каже, що нарешті знайшла справу свого життя».

Про зміну стереотипів і нові горизонти

Нещодавно під час Дня відкритих дверей Микола Несен зустрів випускника, який закінчив навчання 18 років тому й тепер привів сюди свого сина. Ця зустріч стала найкращим підтвердженням того, що шлях обрано правильно.

«Цей чоловік підійшов до мене й каже: «Пане Миколо, я пам’ятаю, як мене сюди привів мій батько. Ви тоді говорили майже те саме, що й сьогодні, але про інші професії. І знаєте, тоді у вас так не горіли очі, як вони горять зараз. Тепер я розумію чому – бо це зовсім інший навчальний заклад. Якби такий хаб був у мій час, ми б обирали професії зовсім інакше й точно йшли б працювати за фахом»», – ділиться спогадами директор.

Сьогодні у ВПУ № 7 навчається 850 студентів денної форми. Заклад має 35 аудиторій, 9 лабораторій та 13 майстерень, які за рівнем обладнання нагадують сучасні заводи. Тут можна здобути затребувані фахи:

кваліфікованого робітника

• Електромонтер із ремонту та обслуговування електроустаткування;
• Верстатник широкого профілю;
• Оператор верстатів з числовим програмним керуванням (ЧПК);
• Зварник (ручне, напівавтоматичне та аргонодугове зварювання);
• Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення;
• Обліковець бухгалтерських даних та оператор комп’ютерного набору;
• Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр;
• Столяр-будівельник та монтажник гіпсокартонних конструкцій.

фахового молодшого бакалавра за освітньо-професійними програмами

• Технологія обробки матеріалів на верстатах та автоматичних лініях;
• Обслуговування верстатів та робототехнічних комплексів з програмним управлінням;
• Монтаж та обслуговування електричних машин та апаратів;
• Зварювальне виробництво;
• Обслуговування програмних систем та комплексів;
• Будівництво та експлуатація будівель і споруд.

Наступний крок – офіційне перетворення на Кременчуцький інженерно-технологічний професійний коледж.

«Аніж нарікати на темряву, чи не краще запалити свічку? – підсумовує Микола Несен. – Можна скаржитися на війну і труднощі, а можна будувати хаби, відкривати нові спеціальності, як-от майстер із відновлювальної енергетики, і давати молоді майбутнє тут, в Україні. Ми робимо все, щоб змінити думку, що заклад профтехосвіти – це якесь там ПТУ. Наш девіз: роби сьогодні те, про що інші завтра будуть лише мріяти. Ми створюємо заклад освіти, у якому хотіли б, щоб навчалися наші власні діти та онуки».

І це не просто слова. За словами директора, 90 % дітей працівників училища здобувають освіту саме тут. Серед випускників закладу – син та донька самого Миколи Несена, й навіть подружжя педагогів.

Завдяки підтримці громади та проєкту DECIDE, Кременчуцький хаб став доказом того, що реформа освіти – це не про папери, а про очі підлітків, які «горять» від захоплення, коли вони вперше запускають власноруч зібраний двигун.

Марія Булейко (Марковська)