Освіта — це не лише про знання, а й про вибір. Вибір учнів — що вивчати. Вибір школи — які профілі пропонувати. Вибір держави — як будувати систему, яка справді готує дітей до майбутнього. Іноді здається, що найпростіше — нічого не змінювати, залишити старшу школу такою, як вона є. Але чи можемо ми дозволити собі таку бездіяльність?
Сьогодні старша школа в Україні змушує учнів вивчати все підряд, без реальної можливості зосередитися на важливих предметах. Багато дітей звертаються до репетиторів, бо шкільна програма не дає достатньої підготовки до вступу. Вчителі змушені викладати одразу кілька дисциплін через нестачу кадрів. А громади, особливо сільські, просто не можуть забезпечити сучасний рівень освіти в старших класах.
Законопроєкт №13120 пропонує не просто зміни, а фундаментальний крок уперед: створення потужних ліцеїв, які дадуть учням можливість обирати профільне навчання, отримувати якісну освіту та краще готуватися до майбутньої професії. Так, трансформація шкільної мережі — це виклик. Але чи не обійдеться дорожче ситуація, коли діти залишаються без якісної освіти, а країна — без підготовлених спеціалістів?
Про те, як реформа змінить систему освіти, що чекає громади та чому старша школа має бути не просто доступною, а по-справжньому ефективною, ми говоримо з одним із авторів законопроєкту №13120, народним депутатом України, заступником голови Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергієм Колебошиним.
- Законопроєкт №13120 позиціонується як інструмент для вдосконалення мережі ліцеїв та покращення якості профільної середньої освіти. Водночас критики реформи вважають, що її реальний мотив — скорочення видатків на освіту. Як ви можете це прокоментувати?
- Це абсолютно не відповідає дійсності. Якщо мережа буде створена так, як закладається в архітектуру законопроєкту №13120 або альтернативного - №13120-1, це потребуватиме більших видатків і більших інвестицій якраз в створення старшої профільної школи. Пояснюю, чому. По-перше, жодна школа ж не закривається, йдеться, умовно кажучи, про перерозподіл ступенів між школами. Отже, і ніякі вчителі не звільняються, якщо ми говоримо про вчителів початкової (1-4 класи) або середньої (5-9 класи) школи. Це взагалі не обговорюється. Плюс вчителі 5-9 класів часто працюють зі старшою профільною школою (10-12 класи). По-друге, створення потужного академічного ліцею потребуватиме інвестицій в матеріально-технічну базу, в довезення дітей нормальною дорогою до цього ліцею, в адекватні ремонти освітнього простору. Все це буде невід'ємною вимогою, яка не в законі прописується, а в підзаконних актах до нього. Більше того, ми наполягаємо, незалежно від долі цього законопроєкту, щоб у 2026-2027 роках забезпечення цих потреб внесли до проєкту бюджету як депутатські правки. Або, маю надію, що КабМін відразу, коли буде формувати проєкт бюджету, передбачить окрему субвенцію на створення старшої профільної школи.
Насправді, з точки зору витрат, головна ідея законопроєктів і №13120, і альтернативного, - це критеріальність того, як створюється академічний ліцей. Він має залежати не від кількості дітей на паралелі, не від кількості класів, бо кількість класів – це дуже гнучка штука - від 5 до 20+ дітей, і різні громади можуть трактувати це по-різному. Головна ідея - щоб у дітей був вибір різних профілей, які їм будуть викладати сильні вчителі. А це можливим є лише в групах! Тому кожен клас буде ділитися на групи, а групи – це менше 8 - 12 дітей. Відповідно, вчителі працюватимуть з групами. А це, з точки зору фінансів, недешево, оскільки, умовно кажучи, клас з 24 дітьми поділили на три групи, і в них тепер не один вчитель викладає всьому класу, а три різні вчителі.
Зрозуміло, що виросте обсяг освітньої субвенції. Більше того, в концепції реформи - зміна оплати праці педагогічним працівникам. Її треба збільшувати!!!, щоб ми не робили з мережею, з програмами і так далі. Якщо ми радикально не підвищимо заробітну оплату педпрацівникам, все це буде на пів міра, або взагалі велике нічого. Так ось, в концепції обговорюється, я не готовий сказати, яким буде фінальне рішення, бо воно якраз готується КабМіном, що вчителі старшої профільної школи, оскільки це специфічне навчання, будуть отримувати більше, ніж вчителі інших ступенів. Ця практика дуже поширена в успішних освітніх системах світу. Тому «аргумент» чи міф щодо того, що реформа старшої профільної школи - це економія коштів, я повністю спростовую.
Сподіваюсь, я аргументовано довів, що насправді створення відокремленої старшої профільної школи призведе до більших економічних вливань. І це ті витрати, які держава зобов'язана інвестувати у всю якість освіти. Адже мета реформи — не скорочення витрат, а підвищення якості освіти. Ми хочемо створити умови, за яких учні зможуть обирати профіль навчання, поглиблено вивчати предмети, які справді знадобляться їм у майбутньому, і водночас отримати необхідні знання з базових дисциплін. Одна з ключових проблем нинішньої системи полягає в тому, що більшість шкіл не можуть забезпечити реальний вибір профілів, особливо в сільській місцевості. Реформа спрямована на подолання цієї проблеми. Ми не просто змінюємо систему, а створюємо умови, за яких кожен учень зможе навчатися в якісному закладі, де є всі необхідні профілі, сучасне обладнання, кваліфіковані вчителі та можливість готуватися до майбутньої професії без необхідності в репетиторах.
- Одне з найбільш дискусійних положень законопроєкту — вимога, щоб у 10-12 класах ліцею навчалося не менше ніж 288 учнів, інакше він не отримуватиме державного фінансування. Опоненти вважають, що ця норма поставить під загрозу існування ліцеїв у багатьох громадах. Чи є у вас оцінка того, скільки закладів реально відповідатимуть цим критеріям?
- Почнемо з того, звідки взялася кількість 288 учнів. В законопроєкті написано, що на паралелі має бути не менше 12 груп за трьома різними профілями. Група - це щонайменше 8 дітей, відповідно 12 множимо на 8 виходить 96 учнів. Маємо три класи – 10-ий, 11-ий і 12-ий, тож 3 множимо на 96 і отримуємо 288 учнів.
Зараз тривають консультації з представниками усіх суб’єктів реформи старшої профільної школи, далі буде розгляд законопроєкту Комітетом, далі - перше читання, і, я думаю, що кількість груп буде зменшено.
Але, якщо захочуть залишити, наприклад, 6 груп, то нема сенсу взагалі «городити» цей законопроєкт. Помножте 6 груп на 8 учнів і отримаєте 48. Це два класи, які і зараз в чинному законі.
Тепер щодо «загроз» існування ліцеїв у багатьох громадах, про що ви запитували. Швейцарсько-український проєкт «Децентралізація для розвитку демократичної освіти» DECIDE змоделював мережу закладів профільної середньої освіти. Ця робота була проведена із залученням органів місцевого самоврядування громад, із залученням відділів та управлінь освіти, які працюють на рівні громад, районів, областей. Весь минулий рік DECIDE спільно з МОН проводили відкриті обговорення в регіонах. В 16 областях вже затверджені перспективні плани формування мережі закладів профільної середньої освіти. Десь ці документи затверджувалися рішенням обласних рад, десь – розпорядженням голови обласної військової адміністрації. Планується створити, якщо не помиляюся, близько 1750 академічних ліцеїв. І тільки 200 з них не відповідають вимогам законопроєкту № 13120. І ця кількість буде меншою, якщо кількість груп буде зменшена. Більше того, за аналітичними даними, з цих 200 ліцеїв, які я назвав, трохи більше 100 не відповідають насправді вимогам і чинного законодавства. Тож їм все одно доведеться трансформуватися.
Хочу зауважити, що громади, які насправді піклуються про майбутнє своїх дітей, цю трансформацію вже пройшли і, до речі, результатами задоволені. Є добрі приклади в Славуті на Хмельниччині, в Володимирі на Волині, в Житомирі.
- Так чи інакше, багатьом громадам доведеться організовувати доїзд учнів до ліцеїв. А скрізь є належні дороги, шкільні автобуси?
- Та мережа закладів профільної середньої освіти, яка затверджена областями, враховує відповідну логістику. Безумовно, що будуть виключення – це гірські території, території, близькі до зони бойових дій. Маю надію, що в 2027 році, коли запрацює модель старшої профільної школи, війни вже не буде. Але зараз маємо моделювати мережу на будь-яку ситуацію.
Так, не всім подобається історія з потребою організації довозу учнів до ліцеїв. Але подивіться на заклади профтехосвіти. Ми ж не розбудовуємо мережу закладів профтехосвіти, щоб вона була в безпосередній близькості до дому або до кожної громади. Ми ж не навчаємо в кожній громаді електриків, швачок, зварювальників, слюсарів. Чи не відкриваємо в кожній громаді інклюзивно-ресурсний центр. В окремо взятій області найбільша кількість закладів профтехосвіти не сягає навіть 40. Мають бути місця концентрації, де дітям нададуть якісну освіту. Бо сьогоднішня правда дуже гірка – якість освіти, особливо у сільській місцевості, катастрофічна. В нас є території, де більше 35% вчителів викладають в сільській місцевості три і більше предметів. Це ж не тому, що вони супервчителі. Це тому, що там просто не вистачає вчителів.
Діти в сільській місцевості не мають змоги обрати природничі профілі, фізичні, хімічні, хіміко-біологічні тощо. Там 80% дітей, це офіційні дані, з 27 профілів обирають або один з гуманітарних - українська філологія чи історія, чи іноземна філологія, або обирають взагалі універсальний профіль. Універсальний профіль – це взагалі угода з совістю або освітній оксиморон, парадоксальне поєднання несумісного, він охоплює все. Але саме поняття «профілю» передбачає глибоке занурення в окремі предмети. То виходить, що універсальний профіль є своєрідним компромісом, коли школа, не маючи можливості забезпечити якісну профільну освіту, обирає універсальний варіант, адже так простіше розподілити навчальні години між усіма вчителями. Задумайтеся, ми дітям старших класів не даємо навіть можливості замислитися про інженерну траєкторію, про наукову траєкторію, про ті професії, які потім для держави будуть генерувати додану вартість економіки. Це катастрофа з точки зору того, хто буде, наприклад, робити зброю, яка нам потрібна, хто буде обслуговувати ті ж АЕС, коли фахівці підуть з АЕС на заслужений відпочинок. Нам немає ким їх замінити! Тоді питання: що і кому хорошого дають маленькі школи в селі? А їх утримання в рази вартісніше, ніж великих шкіл. І коли хтось обирає такий варіант, то має знати, що це не про майбутнє дітей, які навчаються в такій школі, не про майбутнє країни. І це погана історія.
- Законопроєктом передбачено, що громади мають до 1 вересня 2025 року подати план оптимізації ліцеїв, інакше уряд самостійно ухвалюватиме рішення про закриття або об’єднання шкіл. Дехто вважає такі терміни надто жорсткими, оскільки реформа потребує ретельного планування. Чому саме такі часові рамки?
- Я теж вважаю, що якби цей законопроєкт був поданий КабМіном рік тому, то все було б набагато простіше і логічніше. Термін був би більший для його реалізації.
Судіть самі. Реформа старшої профільної школи є продовженням реформи НУШ (Нової української школи), яка розпочалася у 2017. Тож діти, які пішли тоді в перший клас, в 2017 році йтимуть до 10-го класу, тобто до старшої профільної школи. Ми ж не скажемо їм «почекайте ще рік-два, бо ми не готові чи що далі ви будете навчатися за старою програмою». Тож краще, якщо ми в 2025 році завершимо формування мережі закладів старшої профільної школи і матимемо ще два роки на трансформацію, ніж будемо тягнути це до останнього, не залишаючи практично часу для підготовки належного старту старшої профільної школи.
Я вже казав, що 16 областей затвердили перспективні плани формування мережі закладів старшої профільної школи. Решту областей мають розроблені плани, просто ще не затвердили. Ми їх бачили і, можу сказати, що вони готові до затвердження. І дуже важливо, щоб був схвалений законопроєкт №13120, інакше це буде великий крок назад. Якщо припустити, що його не схвалять, тоді громадам буде байдуже на перспективні плани. Вони робитимуть як пише сьогоднішній закон – два класи, три профілі. Не хотілося б допустити до такої ситуації.
- Дехто вважає, що обмеження доступу до ліцеїв через встановлення мінімальної кількості учнів суперечить конституційному праву на освіту за місцем проживання. Як ви відповісте на такі зауваження?
Конституція України гарантує кожній дитині право на освіту, і ця реформа не обмежує це право. Навпаки, ми пропонуємо рішення, які дадуть учням рівні можливості для навчання в якісних умовах.
У нас ніхто не відміняє норми закону про освіту щодо територіальної доступності для початкової та базової освіти. Абсолютно нічого з точки зору початкової школи або базової школи тут не змінюється. Якщо дитина йде до 10 класу, то вона обирає або академічний або професійний ліцей. З тих консультацій, які ми проводили з юристами, жодних обмежень конституційних прав тут немає.
Фактично цей законопроєкт є запрошенням до переосмислення моделі старшої профільної школи. Ми хочемо відійти від формального підходу і побудувати систему, де кожен учень, незалежно від місця проживання, матиме доступ до якісної, сучасної освіти з реальним вибором профілю. Це не про закриття шкіл — це про концентрацію ресурсів, вчителів, обладнання для створення справжніх освітніх центрів, здатних забезпечити конкурентну освіту, яка відповідатиме викликам часу.
Замість висновку
Реформа старшої профільної школи — спроба вийти з замкненого кола, коли школярі роками вчать предмети «для галочки», а потім усім життям відплачують за беззмістовну освіту. Питання не лише в тому, чи вистачить грошей на ліцеї чи автобуси. Важливіше — чи зможемо ми нарешті створити систему, де фізика чи історія викладаються не як набір дат і формул, а як інструменти для розуміння світу.
Сьогоднішній виклик — не просто «оптимізувати» школи, а змінити філософію навчання. Бо якість освіти вимірюється не кількістю відкритих ліцеїв, а тим, чи зможе випускник відрізнити науковий метод від міфу, аналізувати джерела — від сліпої віри в інформаційний шум.
Реформа матиме сенс лише тоді, коли перші випускники нової системи прийдуть до університетів не з порожніми зошитами, а з критичним мисленням; не з байдужістю до предметів, а з чітким розумінням: ці знання — їхній інструмент для життя, а не просто «бал для вступу». Інакше ми отримаємо ще одну справу з грифом «виконано», але без реального ефекту. А це — найгірший сценарій, адже на кону не бюджетні цифри, а покоління, яке має будувати країну після нас.
