Як Пирятинська громада об’єднує місцевих жителів, навчає дітей заробляти гроші, проводить сеанси психологічної реабілітації та утверджує себе в якості регіонального лідера з освітніх питань.
Автор: Дмитро Синяк
Все почалося з того, що Пирятинська громада отримала грант у 1 млн євро. Точніше, виборола його. Ще у 2017 році громада стала членом ініціативи Європейського Союзу «Мери за економічне зростання». У межах цієї ініціативи співробітники Пирятинської міської ради пройшли спеціалізоване навчання й розробили План місцевого економічного розвитку, який громада виконувала впродовж трьох років за рахунок виключно власних ресурсів. У 2021 році «Мери за економічне зростання» врешті-решт оголосили пілотний грантовий конкурс, у якому перемогли чотири громади: три із заходу України й одна із центру. Пирятинська громада саме й була цією єдиною «центральною». За умовами конкурсу, щоб отримати близько 1 млн євро, вона повинна була профінансувати майже 14% від бюджету проєкту, тобто понад 160 тис. євро (Загальний бюджет становив 1,16 млн євро). Чимала сума, але міська рада намагається її знайти за рахунок співпраці з місцевим бізнесом.
1 лютого 2022 року команда міської ради офіційно розпочала працювати над втіленням проєкту. А потім сталося повномасштабне російське вторгнення, і Євросоюз оголосив Україну «країною у кризовому стані». Кошти проєкту стало можливим використовувати тільки «на нагальні потреби, пов'язані з війною, або на забезпечення продовольчої безпеки». Пирятинська міська рада обрала продовольчу безпеку. На погодження нових цілей і задач проєкту пішло понад пів року.
У результаті громаді вдалося створити 67 мікротепличних господарств різних форм власності, котрі громада забезпечила як, власне, теплицями, так і обладнанням для крапельного зрощення. Для розвитку місцевого бізнесу Пирятинська міська рада придбала 5 тракторів з 14-ма комплектами навісного обладнання, зерно-пакувальні машини (так звані «горизонтальні елеватори»), а також прес-підбирач, за допомогою якого із сільськогосподарської сировини, що залишається на полях після збору врожаю, можна робити паливні брикети. Цьогоріч – теж у межах проєкту – відкрито автоматизований цех для виробництва хлібобулочних виробів, три молочні міні-ферми, а ще сплановано створення цеху з виробництва м'ясних і ковбасних виробів.
Окремим здобутком стало створення п’яти коворкінгів.
- Близько 30% грантових коштів було передбачено на створення коворкінгів, які мали би стати певними драйверами розвитку громади, – розповідає менеджер проєкту міжнародної технічної допомоги комунального підприємства «Агентство розвитку Пирятинської громади» Ірина Солдатова. – Вони нагадували зерна, які треба було посадити у добрий ґрунт і плекати деякий час, щоб вони зійшли і дали добрий урожай. Я пишаюся тим, що ми отримали саме те, чого чекали: тепер кожен коворкінг має власні ідеї розвитку і у той чи інший спосіб допомагає громаді.
Що таке коворкінги? Можна сказати, що це творчі майстерні, але у дуже широкому сенсі. Тут і дорослі, і діти отримують професійні навички з тих чи інших напрямків, навчаються заробляти гроші (й донатити їх армії), проходять психологічну реабілітацію чи просто весело проводять час. Одною з майстерень є традиційна для Полтавщини – гончарна.
Ніщо так не облегшує душу, як гончарне коло
- Ще у 2019 році ми написали проєкт неформального освітнього хабу, частиною якого була гончарна майстерня, – розповідає завідувачка філії Пирятинського ліцею і керівниця гончарного коворкінгу Лідія Стефанова. – Тоді ж ми взяли участь у популярному гумористичному шоу «Розсміши коміка»: гумористи з Полтавщини смішили коміків, а ми – отримували кошти. Саме таким був формат того шоу. Коштів було багато – 480 тис. грн, і на них ми придбали перше обладнання для нашої гончарної майстерні: гончарні кола, піч для обпалювання виробів з глини і все таке інше. А коли наша громада отримала грант за підтримки ГО «Інститут Громадянського Суспільства» у партнерстві з Пирятинською міською радою за підтримки Європейського Союзу в межах проєкту «Розбудова ланцюжків доданої вартості у молочному та ягідному кластерах Пирятинської громади для розширення економічних можливостей молоді і сільських жителів та еко-орієнтованого зростання», ми купили ще одну, потужнішу піч, перетворивши майстерню на невеличку фабрику. Це дало можливість проводити за гончарним колом не тільки гурткові заняття, але регулярні шкільні уроки з образотворчого мистецтва та трудового навчання. Час від часу у нашому коворкінгу також проводили уроки вчителі фізики, літератури, історії тощо.
На Полтавщині до гончарної справи завжди ставилися з повагою: тут кожен знає, що у ній є певна магічна сила. Тож створюючи цей коворкінг, його засновники думали насамперед про людей з особливими освітніми потребами, про внутрішньо переміщених осіб, про сім’ї ветеранів. Про тих, кому допомога «магії глини» потрібна у першу чергу. Тому саме вони є частими гостями майстерні.
- Ніщо так не полегшує душу, як гончарство, – веде далі Лідія Стефанова. – Я завжди кажу дітям: ніж битися на вулиці, йдіть краще «побийте» глину! Тоді з вашої агресії вийде якась хороша річ: підставка, чашка, підсвічник чи декоративний елемент, що зробить ваше або чиєсь життя красивішим і веселішим. При цьому під час роботи ви відчуєте, що таке чарівний політ фантазії, протягом якого забуваєш про все на світі… Дітей з особливими потребами це стосується особливо, адже вони також мають можливість розвинути дрібну моторику рук, що напряму пов’язана з розвитком мовлення.
Тепер пані Лідія працює над виходом коворкінгу на новий рівень. За її задумом, він має створити цілу низку сувенірної продукції для громади: брендовані тарілки, чашки, різноманітні фігурки тощо. У вересні цього року така продукція надійде до спеціально створеного «фірмового» магазину. Для того, щоб сувеніри вийшли бездоганними, керівниця гончарного гуртка Марина Плієва навіть з’їздила на навчання до легендарного села Опішні, що має неформальне звання головного осередку сучасного українського гончарства.
Лідія Стефанова не сумнівається у фінансовому успіху свого коворкінгу, адже гончарство в усі часи було доволі прибутковою справою. Її майстерня весь час розширює спектр своїх послуг, зокрема платних. Наприклад, майстер-клас з гончарства коштує від 50 до 150 грн з особи.
- Для нас головним є не сума, а можливість показати дорослим і дітям, як заробляти гроші на улюбленій справі, – зізнається пані Лідія. – У нашому коворкінгу постійно займаються близько 160 дітей, а крім них лише у червні до нас завітали учні, мабуть, усіх навчальних закладів нашої громади. Було багато і дорослих, яким хотілося відволіктися від війни та пов’язаних з нею проблем. І глина допомагає, глина рятує…
Марина Плієва та її вихованці
У гончарному коворкінгу
Декоративна тарілочка, виготовлена учнями гончарного коворкінгу
Як ірландський паб українців підприємництву навчає
Постійним замовником виробів гончарного коворкінгу є фудпроцесинговий (кулінарний) коворкінг, створений на базі кафе «Shamrock». (Шамрок – певний вид конюшини, що є національним символом Ірландії). Засновники кафе, вчителька хімії та біології Яна Ігнатенко з чоловіком Сергієм ще на початку 2000-х їздили працювати до Ірландії, де захопилися пабною культурою ірландців. У 2017 році вони відкрили у рідному селі Березова Рудка, що нині входить до складу Пирятинської громади, «паб ірландського формату». У 2022 році Ігнатенки вирішили розширити свою справу, підписавши договір про співпрацю з Пирятинською міською радою. В обмін на це громада виділила на додаткове обладнання для кафе майже 132 тис. грн. На ці кошти було куплено чимало обладнання: від холодильника та конвекційної печі до стелажа для дозрівання хлібних виробів.
- Так з’явився фудпроцесинговий коворкінг, – згадує Яна Ігнатенко. – Я була проти того, щоб називати його кулінарним, адже ми не просто готуємо їжу разом зі старшокласниками, ми також навчаємо їх нарізати продукцію, розраховувати вагу тих чи інших продуктів у стравах, працювати з різноманітним новітнім обладнанням тощо. Діти працюють у нас офіціантами, промоутерами, продавцями… Від охочих немає відбою, бо, по-перше, ми не можемо взяти в один день більше п’яти осіб, а по-друге, ми платимо їм невеличкі заохочувальні премії, що цілком можливо для формату коворкінгу. Ну, а по-третє, і це головне, ми навчаємо, як вести подібний бізнес.
За три роки фудпроцесинговий коворкінг відвідали понад 500 мешканців громади. Вони розробили та протестували багато нових рецептів з місцевої сировини, насамперед з овочів, ягід та фруктів, що вирощуються у садовому коворкінгу. Це і традиційні обідні страви, і кондитерські вироби, і пастила з морозивом…
- У «Shamrock» я заробила свої перші кишенькові гроші, – зізнається колишня учениця Березоворудської школи, а нині студентка Київського Національного університету харчових технологій Олена Чабану. – За час літніх канікул я встигла попрацювати, мабуть, на всіх посадах, які тільки можуть бути у кафе. Це дуже допомогло мені в обранні майбутньої професії.
Частину зароблених коштів кафе «Shamrock» передає Збройним Силам України. Яна Ігнатенко сподівається, що суттєво збільшити ці відрахування дозволить друк «Рецептурної книги Пирятинської громади», над якою вона працює спільно зі своїми вихованцями. До цієї книги мають увійти не тільки традиційні, але й старовинні рецепти, які діти збирали і продовжують збирати по селах, бібліотеках та музеях. Збір автентичних рецептів Пирятинщини проводився за ініціативи ГО «Інститут Громадянського Суспільства» у партнерстві з Пирятинською міською радою в межах проєкту.
- Разом із моїми вихованцями ми тестуємо рецепти їхніх бабусь і прабабусь, – з гордістю розповідає пані Яна. – Наша окрема розробка – «Шевченківське меню». Відомо, що Тарас Шевченко бував у нашому селі, тож ми створили низку рецептів страв, якими Кобзар цілком міг харчуватися. Тож якщо починали свою роботу ми з картоплі-фрі та піци, то тепер пропонуємо нашим відвідувачам борщ зі сушеними карасями, рибні січеники із засмажкою і галушки з гречаного борошна. Можливо, ми єдине кафе в Україні, яке їх готує. Така позиція дає нам можливість планувати гастротури, учасники яких будуть харчуватися виключно за рецептами XVIII-XIX століть.
Яна Ігнатенко мріє про дегідратор, який дасть можливість запровадити лінійку «корисних фастфудів»: яблучних чипсів, еко-чипсів, «джерків» (в’ялених фруктів чи м’яса) тощо. Такі самі завдання ставить перед собою заступник директора з навчально-виховної роботи школи Березової Рудки і керівник садового коворкінгу Наталія Циганко, яка вже готує відповідні грантові заявки.
Керівниця фудпроцесингового коворкінгу Яна Ігнатенко
Перша піца у житті
На благодійному ярмарку
Під час приготування «шевченківських» галушок з гречаного борошна
Пирятинські піцейоли
Садовий коворкінг заробляє гроші і донатить їх ЗСУ
- Наш коворкінг починався зі шкільного саду, де росли переважно яблуні та малина, – розповідає пані Наталія, фаховий агроном. – Завдяки проєкту «Розбудова ланцюжків доданої вартості у молочному та ягідному кластерах Пирятинської громади для розширення економічних можливостей молоді і сільських жителів та еко-орієнтованого зростання ми отримали невеличкий трактор й обладнання для саджання та збирання картоплі, а ще – апаратуру для шокової заморозки овочів та фруктів. Загалом нам виділили на це близько 560 тис. грн. Та головне – не самі гроші, а те, що ми отримали поштовх для розвитку. Тепер на нашій ділянці, площа якої вже сягає двох гектарів, ростуть огірки, помідори, буряк, морква, цибуля, картопля... Засаджено все, ніде немає вільного клаптика. Наприклад, картопляні грядки у нас розташовані просто між яблунями.
Однак те, що наш коворкінг називається садовим, не означає, що обов’язково треба працювати у саду: він є основою курсу шкільного підприємництва. Наталія Циганко наводить приклад такого підприємництва: вихованці коворкінгу виростили помідори, порізали та заморозили їх, а потім продали фудпроцесінговому коворкінгу, де інші діти додали їх до складу піци. Вийшла корисна справа, ще й кожен з учнів заробив по 150-200 гривень.
Набагато важливішим від грошей пані Наталія вважає вміння планувати прибутки, розраховувати собівартість вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур тощо. У садовому коворкінгу також навчають методам догляду за садом, підбору сортів, обрізці дерев, способам покращення врожайності та іншим премудростям. А на уроках соціального шкільного підприємництва учні вчаться рахувати собівартість вирощування сільськогосподарської продукції, частину якої продають місцевим переробним підприємцям. Здобувши ці навички, одна з учениць садового коворкінгу – Марія Токар почала вирощувати на батьківській присадибній ділянці помідори й заробляти на цьому непогані кошти.
Частина соціального підприємництва – благодійність. Завдяки газонокосарці, придбаній на грантові кошти, штатні дорослі працівники садового коворкінгу (загалом їх шестеро) косять траву біля будинків соціально вразливих мешканців громади, а також біля будинків загиблих та поранених бійців Збройних Сил України. А за допомогою міні-трактора – саджають чи збирають картоплю на їхніх присадибних ділянках. Діти завжди поруч з дорослими, вони вчаться опановувати сільськогосподарську техніку, а головне – допомагати тим, хто потребує допомоги. Часто до них долучаються звичайні жителі громади чи навіть жителі інших громад.
Всі прибутки садового коворкінгу, передаються, за загальною згодою, Збройним Силам України. Наталія Циганко весь час розмірковує над тим, як збільшити прибутки «садової майстерні». Для цього, на її думку, потрібно створювати додану вартість вирощеної сільгосппродукції: виготовляти яблучні чипси, соки, консервації. Усе це із задоволенням купував би фудпроцесінговий коворкінг і не тільки. Також пані Наталія розмірковує над створенням у шкільному саду невеличкої пасіки.
Майстер-класи із підрізання дерев: зимовий…
… і весняний
Робота у садовому коворкінгу
«За рік ми використали понад 100 погонних метрів матерії для пошиття прапорів»
Артшвейний коворкінг, що базується у Пирятинському ліцеї №6, шиє брендований одяг і робить брендований посуд для фудпроцесингового коворкінгу, брендовані сувеніри для Пирятинської міської ради, а також здійснює цілу низку замовлень громади: від пошиття прапорів до шевронів.
У межах проєкту «Розбудова ланцюжків доданої вартості у молочному та ягідному кластерах Пирятинської громади для розширення економічних можливостей молоді і сільських жителів та еко-орієнтованого зростання», що реалізується за підтримки ГО «Інститут Громадянського Суспільства» у партнерстві з Пирятинською міською радою за підтримки Європейського Союзу громада придбала для артшвейного коворкінгу одну професійну і шість звичайних швейних машин, оверлоки, манекени, а також вишивальну машинку та пристрої, які дають можливість переносити зображення на тканину, скло, фанеру тощо. Загалом на це обладнання було витрачено близько 580 тис. грн.
- Я починала з найпростішого, наприклад, вчилася заправляти швейну машинку, – розповідає учениця 6-А класу Пирятинського ліцею №6 Ірина Бодак. – Потім я перейшла до складніших завдань – опанувала роботу на вишивальній машинці. Врешті-решт я вишила рушник, який посів друге місце у номінації «Український вишитий рушник» Всеукраїнського конкурсу «Хліб – найбільший скарб».
Часом коворкінг працює у форматі звичайної швейної майстерні: жителі громади звертаються сюди, щоб відремонтувати чи перешити власний одяг, і діти охоче цим займаються. Крім цього, практично кожен прапор Пирятинської громади пошитий у її артшвейному коворкінгу: лише за рік на це пішло два п’ятдесятиметрові рулони.
- Ми продаємо нашу продукцію на спеціальних ярмарках, кошти з яких перераховуємо на потреби Збройних Сил України, – розповідає керівниця артшвейного коворкінгу Ірина Титаренко. – А ще ми плетемо для наших воїнів маскувальні сітки та робимо спеціальні маскувальні костюми для снайперів, так звані «кікімори». Загалом ми зробили вже близько двадцяти таких «костюмів». А для мирного життя наші вихованці шиють симпатичні торбинки та оздоблюють їх різноманітними вишивками. Окремий напрямок нашої роботи – реставрація старих речей. Тобто кожен наш учень чи кожна учениця можуть обрати для себе те, що їм більше до душі.
Пані Ірина також мріє про розвиток свого коворкінгу. Для цього потрібні додаткова професійна швейна машина, обладнання для друку на тканині, а також нове, більше приміщення. Однак Ірина Титаренко не сумнівається, що громада знайде його. Адже коворкінг довів власну ефективність.
В артшвейному коворкінгу
Винаходи Інноваційного 3D коворкінгу відзначають всеукраїнськими нагородами
Дещо окремо – в силу своєї специфіки – стоїть Інноваційний 3D коворкінг. Виник він на базі Пирятинського центру дитячо-юнацької творчості, у якому колишній вчитель інформатики та комп’ютерних наук Сергій Вольвач, за плечами якого понад двадцять років роботи у школі, створив гурток інновацій. До цього гуртка приходять діти, які цікавляться технікою. Вже після року-двох занять у гуртку ці діти почали посідати перші та другі місця на всеукраїнських виставках, олімпіадах і конкурсах науково-технічних проєктів. Пан Сергій давно мріяв про «розширення горизонтів» гуртка. Це стало можливим завдяки проєкту: гурток перетворився на коворкінг, отримавши чимало обладнання для проведення дослідів з фізики та іншої роботи.
- Старшокласники приїжджають до нас з цілої громади, незважаючи на складності, викликані повітряними тривогами, – розповідає Сергій Вольвач. – Бо специфіка нашого коворкінгу у тому, що у ньому фактично можна здобути майбутній фах. Ми, до прикладу, винаходимо різноманітні прилади, і згодом роботи наших учнів часто згадують у переліку найперспективніших українських розробок. Також ми ставимо повноцінні експерименти з фізики і створюємо повноцінні комп’ютерні програми. Для всього цього вже потрібні чималі знання, тож наші учні згодом переважно без проблем вступають до Київської політехніки та інших престижних вишів України.
Займаючись в Інноваційному 3D коворкінгу, Ярослав Гусак розробив термоелектричний генератор для побутових потреб, який перетворює теплову енергію від нагрітих приладів в електричну. Дар’я Івашина винайшла пристрій для дистанційного моніторингу мобільних хворих на території лікувального закладу. Дар’я Доценко розробила модуль сортування пакувальної тари для пунктів безпосереднього сортування тари в місцях скупчення та відпочинку людей. Цей модуль дає можливість тим, хто здає тару певного формату, отримати корм для бездомних тварин або птахів і згодом підгодовувати їх за допомогою дистанційної годівниці. Катерина Богомаз розробила проект, який допомагає стежити за станом повітря, використовуючи для цього технології бездротових сенсорних мереж. За свої винаходи Дар’я Доценко і Катерина Богомаз стали бронзовими медалістами національного етапу екологічних проектів «Olympiad Genius Ukraine».
- Коворкінги надзвичайно пожвавили життя нашої громади, – переконана Наталія Циганко. – Вони згуртували людей і перетворили Пирятинську громаду на лідера у тому, що стосується освітніх питань. Нашим досвідом стали цікавитися інші громади, до нашої думки почали прислуховуватися у цілій Полтавській області. Наша громада наче отримала вищий статус.
- Завдяки проєкту ми створили близько сорока нових робочих місць, – підбиває підсумки Ірина Солдатова. – Це не рахуючи сотень домогосподарств, які отримали від нас техніку й пройшли курс навчання з ведення бізнесу. Я думаю, що після такого успіху наших коворкінгів Пирятинська громада слугуватиме певним дороговказом для цілої Полтавщини. І ми готові з усіма ділитися нашим унікальним досвідом.
Сергій Вольвач та його вихованці
