Виконуючий обов’язки міського голови Шполянської громади Черкаської області Олег Кошовий, який лише півтора року обіймає свою посаду, про роботу під час війни, болісне скорочення шкіл та фінансування «Серця України».
Автор: Дмитро Синяк
Олег Кошовий став в.о. Шполянського міського голови під час війни. Його попередник на цій посаді Сергій Кравченко у квітні минулого року достроково склав повноваження за власним бажанням та пішов добровольцем до армії. Після цього депутати обрали Кошового секретарем міської ради, який, згідно із законом, має виконувати обов'язки голови міста. Те, що пана Олега обрала міська рада, забезпечило йому лояльність усіх політичних груп й однозначно пішло на користь громаді. Будучи людиною з бізнесу, Олег Кошовий намагається насамперед скоротити величезну витратну частину бюджету за рахунок скорочення шкіл та збільшити дохідну за рахунок міжнародної допомоги. Це, а також багато іншого, він розповів порталу «Децентралізація» (decentralization.ua).
Виконуючий обов'язки голови Шполянської міської ради Олег Кошовий
Людина з бізнесу
Ви майже півтора року на посаді виконуючого обв’язки міського голови, а до цього все життя працювали на різних підприємствах. Як почуваєтеся у місцевому самоврядуванні?
- Місцеве самоврядування мені не чуже. Я доволі довго був депутатом міської ради, півроку тому став головою регіонального відділення Всеукраїнської асоціації громад. Це підсилило інституційну спроможність громади у сфері міжнародного співробітництва, яка нині є майданчиком взаємодії та діалогу з іншими 65-ма громадами Черкащини. Також я долучився до Всеукраїнської громадської організації «Клуб мерів». З іншого боку, я здивований тим, як все працює зсередини. За фахом я інженер, тому звик до того, що мені заважають лише закони фізики. Мені дуже неприємно усвідомлювати, що Бюджетний кодекс забороняє одне, Державне казначейство – інше, що є черговість проплат і багато інших бюрократичних моментів.
Як бізнесмен ви, мабуть, розумієте, чим можна привабити, наприклад, релоковані підприємства. Чи є у вашій громаді такі?
- Ми залучили до співпраці лише одне підприємство з Дніпропетровщини, яке зараз будує у нас невеличкий крупопереробний цех. На жаль, ми не можемо багато запропонувати релокованому бізнесу, бо не маємо вільних приміщень. Навіть за радянських часів на нашій території не було промзон, великих ферм тощо. Єдиним заводом, що спеціалізувався з виготовлення комплектуючих для метро, володіли громадяни росії. Але через повномасштабне російське вторгнення Фонд держмайна забрав у них завод і продав українській фірмі-одноденці, яка довела його до стану цілковитої руїни – головною статтею доходів цієї фірми був продаж обладнання заводу на металобрухт. Тепер ми хочемо перебрати контроль над залишками заводу і створити на цьому місці індустріальний парк. Поруч залізнична станція й траса на Умань, ділянка велика – 12 гектарів. Я думаю, інвестора ми знайдемо, але нам ще потрібно дуже багато зробити, щоб перетворити цю руїну на, власне, індустріальний парк.
Як почуваються у вашій громаді переселенці?
- Офіційно у нас близько 3300 внутрішньо переміщених осіб, але насправді їх більше, бо деякі люди купили у нас житло або винайняли його, не надто турбуючись про власний статус. Для тих, про кого ми знаємо, Шполянська міська рада спільно з різними благодійними організаціями постійно купує продукти харчування, засоби гігієни тощо. Наприклад, Solidarites International – французька неурядова гуманітарна організація нещодавно забезпечила наших переселенців побутовою технікою на суму 150 тис. грн та продуктовими наборами. Загалом було 300 пакетів, вагою близько 12 кг кожен. Також вона виділила нашій міській раді грант у 9,4 тис. євро на проведення ремонту санвузлів у місці тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб у селі Лебедин. А ще минулого року Шполянська міська рада купила для потреб переселенців 105 куб. м дров, і цього року ми плануємо купити не менше.
Громада розвиває альтернативну енергетику, чи не так?
- Так, зокрема, хочемо збудувати комунальну вітрову електростанцію. У нас тут весь час дують сильні вітри. Ми вже маємо невеликий досвід із залучення інвестора в енергетиці, тож будемо намагатися повторити успіх. Певні напрацювання у цій царині є, але я би волів поки що про них не розповідати.
Громада, яка працює на школи
Чи вдалося за час війни втримати рівень наповнення бюджету громади?
- Наш бюджет на цей рік складає 334,4 млн грн, з яких власних надходжень 254 млн грн. Це приблизно стільки ж, скільки було до повномасштабного вторгнення. У нас аграрний регіон, більшість надходжень ми отримуємо від ПДФО та сплати земельного податку, а наші аграрії працюють так само добре, як і раніше. Так, їм бракує робочих рук, ціни на сільгосппродукцію впали, незрозуміло, які перспективи, але тим не менше, жалітися, мабуть, гріх.
254 млн грн – величезні гроші. На що ви їх витрачаєте?
- 75% нашого бюджету йде на утримання освітньої галузі.
Чому так багато? Може, варто скоротити якісь школи?
- Відповідні кроки ми розпочали ще минулого року. На жаль, чіткого механізму оптимізації шкільної мережі держава так і не розробила, тому багато що ми вимушені винаходити самі. Загалом у нас 20 шкіл на 34 тис. населення. Дві початкові школи вже поза освітнім процесом, але їхня ліквідація – це не один день. Найбільше часу забирають процедури проведення громадських обговорень, передбачені законом. Люди дуже тяжко сприймають скорочення: мовляв, тут війна, а ви у нас ще й школи забираєте... Я пояснюю, що від цього ніде подітися. Взяти хоча б демографічну ситуацію. Вона і до війни була не дуже, а тепер взагалі. Є села, в яких минулого року народилися по 1-2 дитині на рік. Тут ще й еміграція. У нас зараз 170 дітей навчаються за кордоном. Чи повернуться вони? Не знаю. Можу лишень сказати, що коли так піде далі, через років п'ять не буде кому йти до першого класу. Інший важіль, який стримує від швидкого скорочення шкіл, – робочі місця вчителів. Ми маємо скоротити близько ста педагогів, і для нас це дуже болісно. Але є вимога уряду: оптимізація освіти у будь-якому разі має відбутися до 1 вересня 2027 року.
Чи розуміють це люди?
- Ми з ними працюємо, пояснюємо. Лише цьогоріч додали до державної освітньої субвенції власних 19 млн грн, щоб виплатити зарплати педагогам. Що ж ми за господарі, коли так робимо? З іншого боку, я вважаю дуже несправедливим те, що уряд, переклавши на плечі громади турботу про школи, постійно зменшує освітню субвенцію. При цьому він не враховує, що у класах сільських шкіл немає по 25-30 дітей, як у містах. І це стосується не тільки нашої громади.
Але за допомогою шкільних автобусів дітей можна привозити до опорних шкіл.
- Ми опорних шкіл не маємо, бо державні вимоги щодо їх наповнення є для нас непідйомними. Два шкільні автобуси ми передали для потреб фронту й у минулому році купили замість них два нових. Влітку цього року придбали ще два додаткових, один – повністю за власний кошт. Загалом нам потрібно 10-12 автобусів для того, щоб ми змогли оптимізувати нашу освітню мережу. Де взяти гроші на них? Ціна одного автобусу – понад 3 млн грн. Якби ми ще дороги мали добрі, автобуси могли б служити по десять років, а так вони «здихають» за рік-два. Чому дороги погані? Бо їхній розпорядник, Державна служба автомобільних доріг України, їх не ремонтує. Коли б нам передали хоча би місцеві дороги й кошти на їхнє утримання, ми б ремонтували їх самі, а так вони взагалі нікому не потрібні.
Ви ж можете ремонтувати ці дороги за допомогою співфінансування, чи не так?
- Щоб запроваджувати інструменти співфінансування, треба мати вільні фінанси, а ми їх не маємо. Нам, дай би Бог, хоча б утримати те, що є. Цього року нашого власного ресурсу вистачило лише на ямковий ремонт доріг у Шполі та у кількох селах. Якщо такого ремонту не робити, ями ростимуть дуже швидко. А у цьому році квадратний метр ямкового ремонту (це фрезерування плюс асфальтування) коштує близько 1100-1150 грн. Якщо ці кошти не знайти, через рік-два треба буде вже шукати 20-30 млн грн на капітальний ремонт дороги. Ось такі суто господарські розрахунки.
Як Шполянська громада боронить Україну
Як ви працюєте із сім’ями військовослужбовців та з ветеранами?
- Спільно з нашими сільгосппідприємствами ми створили соціальний простір для ветеранів, який назвали Ветеран Hub. Це велика кімната, а також хол, туалети з інклюзією тощо. Ми вже проводимо там навчання дітей, молоді, жінок тощо. Згодом у цій ж локації мають з’явитися ще кілька кімнат: тренажерна, масажна, реабілітаційна, кабінет психолога тощо. Відвідувачами цього центру мають стати не тільки військовослужбовці, але також і члени їхніх сімей, внутрішньо переміщені особи та й взагалі – всі, хто потребують психологічної допомоги. Гроші на це – 780 тис. грн – ми отримали від Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, Офісу Ради Європи та Асоціації міст України. Крім нас, подібні проєкти реалізували ще 9 інших громад. Хочу також розповісти про те, що у травні цього року команда Шполянської міської ради здобула перемогу у Другому загальнонаціональному конкурсі з відкритого врядування, на якому презентували практику згуртованості та відкритої співпраці мешканців і місцевої влади у створенні, власне, Ветеран Hub. Нині ми організовуємо релакс-екскурсії для ветеранів та їхніх родин, влаштовуємо так звані «трофейні» риболовлі (тобто військові мають «затрофеїти» рибу), шахові турніри тощо.
Афіша «трофейної» риболовлі
Шполянські захисники України із сім’ями побували на кінному заводі у Жашкові, а також відвідали Національний дендрологічний парк «Софіївка». На фото – поранений військовий, мешканець Шполянської громади Юрій Ремез, який виявив бажання взяти участь у поїздці, незважаючи на те, що лише тиждень перед цим переніс складну операцію
Чи виділяєте ви кошти безпосередньо Збройним силам України?
- Так, і ми пишаємося, тим, що Шполянська міська рада ніколи не стояла осторонь цієї допомоги. Минулого року ми виділили Збройним Силам України 28,3 млн грн, за 7 місяців цього року – 12,8 млн грн. Зокрема, за кошти міського бюджету ми придбали для наших військових 9 пікапів та 60 квадрокоптерів. Також ми маємо програму з виплати матеріальних допомог військовим та членам їхніх сімей. Минулоріч на неї пішло понад 5 млн грн, за 7 місяців цього року – майже 9 млн грн. Згідно з умовами цієї програми, всі військовослужбовці, призвані з території нашої громади, мають право на одноразову виплату у 20 тис. грн. За поранення ми платимо від 5 до 25 тис грн, а у разі загибелі воїна його родина отримує від нас 100 000 грн та 45 тис. грн на похорон. Крім цього, члени сімей загиблих військовослужбовців щомісяця отримують. Всі учасники бойових дій у російсько-українській війні та в зоні АТО/ООС мають право на отримання одноразово 2 тис. грн плюс під час кожного опалювального періоду – по 3 тис. грн. Це я ще не кажу про благодійні ярмарки та особисті ініціативи працівників міської ради з допомоги війську.
Кожен благодійний внесок – цеглинка в обороні України.
- Саме так! З жовтня минулого року наші працівники жертвують власні кошти місцевому Благодійному фонду «Крила», який за цей час отримав від них вже близько 1 млн грн. До речі, цей фонд переміг у програмі «Райффайзен Банку» «Дитячий прихисток» і отримав грант у розмірі 200 тис. грн. На ці гроші він придбав путівки до оздоровчого табору для 16-ти дітей загиблих захисників нашої громади. Іще 10 дітей воїнів зі 118-ї бригади тероборони поїхали до табору за кошти, які виділив «Лебединський насіннєвий завод» – 136 тис. грн. На проведення літнього наметового табору 18 тис. доларів також виділив українсько-американський благодійний фонд Razom for Ukraine. Завдяки цьому путівки отримали понад 100 дітей із родин військовослужбовців.
Діти загиблих захисників України їдуть на екскурсію, організовану Шполянською міською радою
Діти військовслужбовців їдуть до дитячого табору на Закарпаття
Виконуючий обов'язки голови голови Шполянської громади Олег Кошовий (ліворуч) передає військовому новенький пікап
Загалом Шполянська міська рада купила для фронту 9 нових пікапів
Олег Кошовий передає військовим один із 60-ти придбаних Шполянською міською радою для фронту квадрокоптерів
Мешканці Шполянської громади приносять продукти до Центру гуманітарної підтримки, який згодом передає їх на фронт
«Ми готові шукати гроші хоч на Марсі!»
Як вдалося залучити ці кошти? Розкажіть докладніше про те, як громада шукає зовнішнє фінансування?
- Для цього ми створили інвестиційний відділ, у якому зараз три працівниці. Я сказав їм: «Ваша задача – залучати до громади додаткові кошти. Хоч із Марса! Як не гроші, то якесь обладнання, транспорт, навіть продукти харчування, які ми згодом роздамо нашим внутрішньо приміщеним особам чи сім’ям військових». Ми, власне, зробили акцент на пошуку зовнішніх коштів, розуміючи, що через додаткове навантаження на наш бюджет не витягнемо всього самі. Як на мене, ми маємо непогані результати. Наприклад, громадська організація «Десяте квітня» виділила нам 125 тис. грн на відкриття у Шполянському центрі дитячої та юнацької творчості учнівської молоді простору для творчості дітей із родин ВПО. Він уже готовий. Упродовж цього року міська рада підписала також кілька меморандумів про співпрацю з громадськими інституціями, завдяки чому вдалося реалізувати кілька грантових проєктів. Наприклад, із громадською організацією «За розвиток Шполянщини» спільно з нашим комунальним закладом «Шполянський міський парк дитячого дозвілля» ми зараз впроваджуємо проєкт «Інтеграція сталого розвитку в Україні відповідно до Європейського зеленого курсу». Бюджет – 3 тис. євро, які нам надала ГО «ДІКСІ ГРУП».
Непоганий результат!
- І це ще не все! Завдяки створенню кабінету Шполянської міської ради в екосистемі DREAM, ми отримали субвенцію з державного бюджету на проведення капітального ремонту їдальні та харчоблоку у Шполянському ліцеї №3 на суму понад 4 млн грн. Тепер на Платформі Cities4Cities ми маємо двомовний профіль громади. Також хочу розповісти про те, що команда Шполянської міської ради посіла ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі «Кращі практики управління персоналом» у номінації «Краща практика рекрутингу персоналу в умовах воєнного стану» Національного агентства України з питань державної служби. У результаті авторка практики – заступниця Шполянського міського голови Ірина Каландирець стала членкинею Ради управління людськими ресурсами при Національному агентстві України з питань державної служби.
Чи застосовуєте Ви у своїй роботі механізми міжмуніципального співробітництва?
- Звісно! На базі нашої громади є лікарня, послугами якої користуються мешканці двох сусідніх громад, а ми отримуємо за це від цих громад кошти. Так само відбувається з інклюзивно-ресурсним центром, а також із осередком вивчення предмету «Захист України», послугами яких користуються жителі Лип’янської та Матусівської громад. До речі, днями ми хочемо запропонувати нашим сусідам організувати у них автобусне сполучення. Наше комунальне підприємство, що спеціалізується з перевезення пасажирів, може просто продовжити деякі свої вже налагоджені маршрути. Нам це цілком по силах. Це комунальне підприємство – соціальний проєкт, який вирішив у нас величезні проблеми з транспортом, які не хотіли розв’язувати місцеві підприємці. До запуску комунальних маршрутів люди жили у кількох селах, як на островах… Зараз нам бракує одного автобусу. Якби сусідні громади склалися на нього, ми могли б вирішити також їхні транспортні проблеми.
Учні Шполянського ліцею №1 у новому харчоблоку
Виконуючий обов'язки Шполянського міського голови Олег Кошовий, його заступниця Ірина Каландирець (у центрі) та голова Національного агентства України з питань державної служби Наталія Алюшина під час нагородження за ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі «Кращі практики управління персоналом». Київ, грудень 2023 року
Свято прощання з літом, яке проводив Шполянський центрі дитячої та юнацької творчості учнівської молоді й громадська організація «Десяте квітня»
Олег Кошовий (праворуч) підписує меморандум про співпрацю з головою ГО «Об’єднані духом» Наталією Поліщук, яке вчитиме мешканців Шполянської громади правильно дбати про своє здоров’я
Фарби холі на урочистостях з нагоди Дня Незалежності використали для психологічного розвантаження дітей.
Щодо проєктів уряду, за які доводиться платити громаді
Які найбільші проблеми стоять перед Вами як перед головою громади? Що Вам найбільше дошкуляє?
- Те, що держава весь час перекидає на громади власні задачі, але без грошей. Зараз ми, наприклад, проводимо будівництво укриття для одного з наших ліцеїв, на що виділили 20 млн грн з власного бюджету. Другий приклад: наша громада взяла участь у Всеукраїнському проєкті Міністерства освіти і науки «Клас безпеки», метою якого є навчання дітей правилам пожежної, мінної безпеки та цивільного захисту, ознайомлення з алгоритмом дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій, надання домедичної допомоги тощо. Ми відкрили вже два таких класи в міському й сільському ліцеях, але кошти на їх облаштування пішли виключно з місцевого бюджету, не було жодної державної підтримки. Ну, нехай. Але цього державі видалося замало. Нещодавно Міністерство освіти разом із Національною поліцією вирішило запровадити у школах посаду офіцера з безпеки. Зарплату йому на разі має платити уряд, та громада повинна забезпечити відповідне обладнання: турнікети, магнітні рамки, камери відеонагляду. За все це виходить доволі кругленька сума: для наших трьох закладів освіти близько 120 тис. грн. Де їх взяти? Нікого не цікавить. Я дуже підозрюю, що з часом ми повинні будемо платити зарплату цьому офіцеру із безпеки, бо виявиться, що у держави немає на це грошей. Це неправильно – нав’язувати громадам будь-що, навіть не запитавши, чи воно їм потрібно. Якщо вже говорити про безпеку дітей, я би радше підтримав ініціативу зі зведення якісних парканів по периметру шкіл, як на Заході. Але скажіть, чи заходи з цієї додаткової безпеки на часі саме зараз, коли нам дуже бракує грошей на армію.
Відкриття 30 серпня цього року класу безпеки у Сигнаївському ліцеї Шполянської громади
Але ж уряд переважно лише рекомендує громадам робити те чи інше. Ви можете до тих рекомендацій і не приставати, хіба ні?
- Теоретично можемо, але практично не дуже. Ви ж знаєте, є певні важелі, часто неформальні. Нашу громаду, приміром, можуть взяти для участі у якійсь програмі за рекомендацією уряду, а можуть і не взяти. Таких прикладів безліч. Ми хочемо працювати нормально, а з нас роблять якихось зайців, які повинні весь час петляти, кажучи по-простому, аби знайти гроші.
Розкажіть про арт-проєкт, створений на території вашої громади, що має назву «Серце України». Чи змінив він життя громади?
- Цей комплекс започаткував президент до 30-річчя Незалежності України. Монумент дуже швидко побудували за рахунок великого бізнесу на автомобільному шляху національного значення Н-16 поблизу села Мар’янівка, де, як розрахували вчені, знаходиться географічний центр території України. Величезний артоб’єкт, який займає майже 5 тис. квадратних метрів, виконаний зі сталі, виробленої на підприємствах групи «Метінвест». Він складається з 25 пар крил, які символізують всі області України і Республіку Крим. Красиво, звичайно. Наша громада отримала завдяки цьому чудову туристичну родзинку. Однак на рік цей комплекс обходиться нам у близько 1 млн грн. По-перше, громаді цей комплекс передали із боргом за електроенергію у 35 тис. кВт. Але то таке. Набагато гіршим є те, що ми тепер зобов’язані його охороняти, тобто оплачувати послуги спеціалізованої військової охорони, а також косити там траву, поливати, прибирати, фарбувати, освітлювати тощо. Також ми повинні міняти на рік 2-3 величезні прапори розміром 13х9 метрів, які розриває вітер. І хоча туристи там є щодня, вони не зупиняються у нашій громаді: зробили кілька фото – і поїхали собі далі. Це до розмови про державні ініціативи, за які мають згодом платити громади.
То, може, варто рекламувати для туристів інші потенційно цікаві можливості Шполянської громади?
- Ми вже домовляємося про це з нашими сусідами, які мають напрацьовані туристичні маршрути. За 50 км від монументу – село Моринці, де народився Тарас Шевченко, у нашій громаді теж є Шевченківські місця. Але серйозно говорити про туризм можна буде лише тоді, коли закінчиться війна.
Цьогорічні урочистості з нагоди Дня Незалежності України коло арт-об’єкта «Серце України»
Колектив Шполянської міської ради коло арт-об’єкта «Серце України» у День прапора 23 серпня цього року. За мить величезний прапор урочисто піднімуть на 52-метрову щоглу
