Автор: Дмитро Синяк

 

 

Вони мають законне право не платити жодної копійки податків. Їхні поля щодня атакують дрони, а власні будинки перетворилися на руїни. Держава через бюрократію часто блокує їхні рахунки, а банки не дають кредитів через «небезпечну» прописку. Попри це, українські фермери з прикордоння продовжують добровільно наповнювати місцеві бюджети і робити те, що здається безглуздим: посіяти 170 гектарів пшениці за кілька кілометрів від ворога. Бо сьогодні вони — чи не єдина ланка, яка ще тримає економіку прифронтових громад, дає людям роботу і змушує життя теплитися там, де, здавалося б, має бути лише випалена земля. Як громадам втримати цей економічний стрижень, чому держава часто стає на заваді замість допомагати і чого насправді потребують незламні аграрії — портал «Децентралізація» дізнавався безпосередньо у фермерів Сумщини та Донеччини та голів громад, які щодня працюють на межі можливого.

---

Фермери добровільно сплачують податки до місцевого бюджету

59-річний Євген Коваленко все своє життя займався фермерством у рідному селі Хотінь, що неподалік російського кордону у Сумській області. Тепер це село спустошено російськими дронами. Через російське вторгнення Євген втратив половину зі своїх 130 га землі. Там, де він раніше вирощував пшеницю та ячмінь, тепер міни, протитанкові загородження, позиції українських військових, а також росіян, які окупували невеличку частину українського прикордоння на Сумщині.

- Ще на початку 2024 року я працював відносно спокійно, бо російська артилерія стріляла кудись далеко через наші голови й шкоди нам практично не завдавала, – розповідає Євген Коваленко. – Але минулого року у росіян з’явилося дуже багато дронів, і вони почали буквально полювати на нашу сільськогосподарську техніку. Ці дрони серйозно пошкодили мої дискову борону, трактор і комбайн. Слава Богу, жоден із моїх працівників не постраждав. Хоча одного разу у кількох сантиметрах від голови мого комбайнера пролетів осколок – вже не від дрона, від ракети – розміром з невеличке відро...

Зараз Євген Коваленко планує на решті своїх земель садити кукурудзу та сою, однак зізнається, що не знає, чи зможе зібрати врожай восени. Він був би радий працювати подалі від кордону, та скільки не шукає, не може знайти вільних земель. Та й, на його переконання, таких родючих земель, як на Сумщині, у цілій Україні немає.

- Я не хочу нікуди звідси їхати, – зізнається він. – Це мій дім, я тут народився і виріс. Тому кожен крок української армії у напрямку від кордону для мене є особистою трагедією. Бо так я метр за метром втрачаю не тільки свій бізнес, але й свою Батьківщину.

У Сумській області 51 громада, і три визнані такими, у яких тривають активні бойові дії. Хотінська громада одна з них. Тому її підприємці звільнені від усіх податків. Однак Євген Коваленко та інші фермери сплачують податки до місцевого бюджету добровільно, бо знають, що громада потребує їхньої підтримки.

- Наші фермери – молодці, я щиро пишаюся ними, – захоплено каже голова Хотінської громади Микола Торяник. – Їхні кошти дуже рятують нас, бо витрати у нас чималі, а доходів майже немає. От цьогоріч ми заклали до бюджету 6 млн грн лише на наші релоковані медичні установи. А є іще школи, комунальні заклади, соціальний захист…

Щоб віддячити фермерам, Хотінська селищна рада шукає для них землі у сусідніх районах. І Микола Торяник сповнений оптимізму щодо цього.

- На Сумщині багато земель, що не використовується, бо певні ділянки перейшли комусь у спадок чи просто були куплені колись, щоб вигідно вкласти гроші, – каже він. – Саме такі землі й можуть брати в оренду наші фермери. У деяких з них залишилася й техніка, й персонал. Як, наприклад, у нашої агрофірми «Лан», що втратила понад 1 тис. га засіяних площ на прикордонні. Тепер ми шукаємо для неї землю у Роменському та інших районах. Я переконаний, знайдемо.

Микола Торяник каже, що намагається допомогти усім фермерам громади, навіть тим, які вже працюють в інших місцях України. У тому, що вони повернуться, щойно припиняться бойові дії, голова громади не сумнівається. Адже громада має 15 тис. га надзвичайно родючої землі. Це так званий потужний чорнозем, родючість якого коливається від 80% до 94%. Для порівняння: родючість більшості земель півночі Чернігівської області становить лише 35%. Тож хотінські чорноземи точно не заростатимуть бур’яном.

- Стійкість наших фермерів вимагає особливої пошани, – каже начальник Званівської військової адміністрації Донецької області Олександр Білицький. – Адже у такий складний час вони залишаються чи не єдиними платниками податків у нашій громаді. Це при тому, що з 2022 року наші землі не обробляються, бо громада знаходиться у зоні активних бойових дій. Однак податки все одно надходять, і за рахунок них ми можемо закривати найбільш нагальні питання, допомагати своїм людям та армії.

 

Фермер Євген Коваленко ні за що не хоче залишати рідної громади

 

Знищена російською артилерією зернова автоматична віялка та складські приміщення Євгена Коваленка у селі Хотінь Сумської області

 

Євген Коваленко та наслідки прильоту на його полі

 

Останній фермер Бахмутського району

- Мене називають останнім фермером Бахмутського району, – каже Андрій Журавльов, високий кремезний чоловік. – Мабуть, так і є. Багато хто також каже мені, що я несповна розуму, що досі працюю. А що мені ще робити?

Ще позаминулого року Андрій Журавльов збирав непогані врожаї на півночі Донецької області. Хоч до російських окопів від деяких його полів було подекуди менше 8 км, він продовжував працювати. А потім у росіян з’явилися цілі хмари дронів, які почали бити по всьому, що рухається, і деколи спеціально підпалювати поля. Лише пшениці в Андрія Журавльова згоріло 700 га. Також він втратив склади, елеватори, сільськогосподарську техніку…

У 2022 році трактор Журавльова під час сільськогосподарських робіт наїхав на один з російських боєприпасів, що розкидала довкола себе касетна ракета, пущена з установки залпового вогню «Ураган». На щастя, сам фермер від цього не постраждав, але його трактор зазнав серйозних ушкоджень.

Зазвичай фермер просить допомогти з розмінуванням відповідну військову адміністрацію, та коли бачить, що це забере надто багато часу, знешкоджує вибухові матеріали сам. Андрій Журавльов чіпляє довгий дріт до ракети чи снаряда й трактором витягує його з поля. Часто боєприпаси при цьому вибухають, і це краще, ніж коли вони залишаються нерозірваними. Бо тоді небезпека залишається.

До війни фермер обробляв 1,8 тис. га землі. У 2022 році з них лишилося 350 га, все інше було так чи інакше задіяно у бойових діях. Та Андрій Журавльов вирішив не відступати, й почав брати в оренду вільні землі, які залишали інші фермери. Минулого року він вже управляв 2 тис. га, де вирощував переважно соняшник, кукурудзу та пшеницю. Проте через осінньо-зимовий наступ російської армії Журавльов знову втратив контроль над 1,3 тис. га. Тепер все, що він має, це 750 га під Краматорськом.

 

«Останній фермер Бахмутського району» Андрій Журавльов

 

Обстріл одного з сільськогосподарських господарств Донеччини

 

Знищена російська техніка часто засмічує українські поля і посадки. Фото Андрія Журавльова

 

«Донецька прописка» підприємства є «чорною міткою» для податкової

- Я не маю права не працювати, адже винен банку 16 млн грн кредиту, – каже Андрій Журавльов. – Й ані банк, ані держава наразі не звільняють мене від обов’язку виплачувати його, хоча, здавалося б, форс-мажорні обставини таки мають місце. Аби не потрапити у боргову яму, я працюю.

Треба сказати, що держава таки спробувала допомогти фермерам прифронтових і прикордонних з росією територій. Минулоріч для цього вона виділила спеціальну дотацію (1 тис. грн на 1 га на рік). Однак за словами Журавльова, цю допомогу часто отримують господарства, що зазнали набагато менших збитків, ніж ті, що знаходяться у безпосередній близькості від лінії фронту. Зрештою, на думку фермера, потрібні не стільки дотації, скільки можливість взяти кредити на посівну кампанію. А їх банки підприємцям з прифронтових територій не дають. Заважають їм працювати й зусилля податкової з припинення будь-якої співпраці з окупованими територіями.

- Наприклад, моє рідне село Переїзне, де народилися і виросли чотири покоління моїх предків, на карті DeepState зараз позначене як таке, що знаходиться під контролем орків, – розповідає Андрій Журавльов. – Та коли я збирав врожай, його ще контролювала українська армія. Тепер ніхто у податковій не хоче розбиратися у цьому – мої торгівельні операції блокуються без жодних пояснень. А недавно я хотів купити одну запчастину для комбайна. Так-от, мені її не продали, а подарували й вибачилися за те, що у майбутньому не зможуть вести зі мною жодних справ. Бо кожна транзакція «донецької» фірми перевіряється податковою. Такі тепер правила. Тому постачальники чи покупці на самому початку нашої переписки часто відповідають мені щось на кшталт: «Ваше підприємство не пройшло акредитації у нашій компанії». Хіба це державницький підхід? Треба боротися проти зрадників, а своїх навпаки – берегти!

Через подібні речі фермер змушений перереєстровуватися до іншої області. Також Андрій Журавльов весь час шукає альтернативні ділянки в інших областях України. Але зазвичай там вже працюють місцеві фермери, які не раді чужакам. Тож Андрій вимушений рухатися разом із фронтом, весь час ризикуючи тим, що не зможе зібрати врожай.

 

Батьківська оселя Андрія Журавльова у селі Переїзне Сіверської громади…

 

. … і все, що від неї залишили російські нелюди

 

Життя важливіше за врожай

- З окупованих територій загалом релоковано понад 12 тис. підприємств, – коментує цю ситуацію генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль. – Однак особливість фермерських господарств у тому, що вони не можуть релокувати свій головний актив – землю. Тому багато фермерів вирішують працювати до останньої можливості. Проте у такому випадку треба завчасно цю останню можливість побачити, щоб зберегти людей і техніку. Наприклад, наші працівники у Сумській області були свідками цілеспрямованої атаки росіян на сільськогосподарську техніку фермерів. Внаслідок лише одного артилерійського удару було знищено більше десяти комбайнів. Та головне – загинули люди. Жоден врожай не вартує цього, особливо коли йдеться про справжніх патріотів…

Павло Коваль каже, що знає багато випадків, коли фермери знаходили вільні ділянки на заході чи півночі України або навіть, так би мовити, змінювали профіль. Так, наприклад, одне велике фермерське господарство, що вирощувало збіжжя на Луганщині, почало займатися тваринництвом на Житомирщині.

Українська аграрна конфедерація лобіює інтереси фермерів в уряді та парламенті, вимагаючи прийняття особливо нагальних законів та постанов. Серед них – пропозиція збільшити на цей рік дотації для фермерів, які працюють на прикордонних та прифронтових територіях, а також поширювати ці дотації не тільки на вирощування зернових, але також і на садівництво й тваринництво.

- Для того, щоб фермер вчасно прийняв рішення про евакуацію, він має розуміти, куди і на яких умовах він буде виїжджати, – пояснює Павло Коваль. – Бо одна річ – залишити все, нажите роками тяжкої праці, й зовсім інше – мати певні державні гарантії щодо того, як і де працювати далі. Тут потрібні великі комплексні програми, над впровадженням яких ми зараз і працюємо. Зустрічаємо розуміння у вищих ешелонах влади, тож, я сподіваюся, що вже цього року правила гри дещо зміняться. Й фермери, які працюють на прифронтових і прикордонних територіях, матимуть кращі перспективи.

 

Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль. Фото mind.ua

 

Андрій Журавльов і його нова сушарка, яку він купив за допомогою міжнародної донорської компанії Mercy Corps

 

Незважаючи на надскладну ситуацію, Андрій Журавльов купує нову техніку… 
 … й обов’язково наносить на неї українську символіку

 

Вірус стійкості

Начальник Сіверської військової адміністрації Олексій Воробйов каже, що добросовісні підприємці є основою кожної громади.

- Ми завжди йдемо з такими людьми в одній зв’язці, наче альпіністи, – каже він. – Нам було би важко працювати без підтримки бізнесу, а бізнесу – без нашої підтримки. Ось найпростіший приклад: майже після кожної російської атаки на полях залишаються нерозірвані боєприпаси, й фактично лише військова адміністрація може організувати оперативне і безкоштовне розмінування та перевірку тих чи інших ділянок. Разом із цим, ми не маємо достатньої кількості персоналу і техніки для вирішення всіх задач, яких у певні дні буває дуже багато. У такий час критично важливо знати, що підприємець, який працює на твоїй території, не відмовить тобі у проханні. Отже ми залежні одне від одного. Розуміючи це, військова адміністрація усіляко підтримує всіх підприємців й особливо фермерів. Адже земля – головне наше багатство. Ті, хто досі працюють на ній, доводять на ділі, що ця земля – наша, що вона – живе.

- Наша громада вже три роки знаходиться у зоні активних бойових дій, і через це ми втратили практично весь свій бізнес – окрім фермерів, – додає голова Білозерської громади Херсонської області Ігор Острівний. – Те, що фермери працюють за умов постійного ризику для їхнього життя, на моє переконання, вартує великої поваги. Хоча бюджет громади й не отримує від них головного податку – земельного, від сплати якого держава їх звільнила, громада все одно виграє. Адже завдяки фермерам, наші люди можуть годувати власні сім’ї. Причому тут йдеться не тільки про зарплати, але й про виплату пайових. Це формує певний вірус стійкості. Люди бачать, що громада живе, що поля засіваються, що вогник життя не згасає, і почуваються спокійніше. Адже якщо фермери вірять у державу, можливо, варто повірити й іншим, хто ще коливається?

За словами кількох голів громад, більшість фермерів активно допомагають українському війську, причому не тільки через патріотизм. Адже це військо захищає їхній головний актив – землю.

- Багато хто каже, що вірить в українську армію, але тікає за кордон, – каже Андрій Журавльов. – Моя віра – цілком матеріальна: минулої осені я посіяв 170 га озимої пшениці. Вірю, що зберу її влітку. Також на моїх складах вже лежать посівний матеріал для сівби. Разом з міжнародною донорською компанією Mercy Corps я купив нову сушарку. Це моя земля, тільки тут я можу залишатися самим собою.

 

Більшість українських фермерів допомагають Збройним Силам України не тільки з патріотичних міркувань. Українські військові захищають головний актив фермерів – землю

 

Фермер Андрій Журавльов вірить в Україну та її Збройні Сили й тому продовжує працювати

 

Над українськими аграріями часто згущуються хмари, але вони все одно продовжують працювати