Начальниця Кочубеївської сільської військової адміністрації Херсонської області Людмила Костюк відбудовує громаду, бореться за скасування реверсної дотації та укладає договори міжмуніципального співробітництва.
Автор: Дмитро Синяк
Кочубеївська громада – одна з тих, яка утворилися всупереч рекомендаціям експертів. До повномасштабного вторгнення в усіх її 14-х селах жили тільки 3 тис. осіб. Однак очільники місцевого самоврядування довели, що враховуючи невелику щільність населення цих місць, громада має право на існування. Згодом виявилося, що вона більш, ніж спроможна, тобто повинна сплачувати ще й реверсну дотацію. Про те, як живе громада, ми поговорили з її нинішньою очільницею Людмилою Костюк.
Коли громада втратила найголовніше – людей
Що змінилося у вашій громаді за роки повномасштабного вторгнення росії?
- Найбільш прикрим є зменшення кількості наших мешканців. Якщо станом на 1 січня 2022 року у нас було 3 тис. мешканців, то на станом на 1 липня нинішнього року вже 1,8 тис. осіб, з яких близько 170 є внутрішньо переміщеними. Фактично ми можемо говорити про те, що близько 1400 наших жителів виїхали і на разі не повернулися.
У 2022 році Кочубеївська громада на два тижні опинилася під окупацією російських «визволителів». Якими були наслідки цього «визволення»?
- У нас немає жодного об'єкта соціальної інфраструктури, який би не був пошкоджений. Пошкодження маємо різного ступеня: одна будівля дощенту зруйнована після прямих влучань, а є такі, що лише посічені осколками чи стоять без вікон. Якщо брати по житлу, то десь близько 270 житлових будинків пошкоджені, 7 зруйновані. На щастя, зруйнованих не так багато, як в інших громадах, які орки просто стирають з лиця землі.
Спалена російська техніка в одному з дворів села Кам’янка Кочубеївської громади
Що ви могли би розповісти про злочини окупантів?
- У результаті російських обстрілів загинули 7 місцевих жителів, багато отримали поранення різного ступеня. В окупації ми справді були недовго, з 10 по 28 березня 2022 року, тому росіяни просто не встигли позакривали по підвалах наших активістів. Єдиним, кого вони викрали, був наш ветеран АТО, який, щоправда, зумів утекти з російського полону. Але масових викрадень людей, як це було в інших громадах, на щастя, не траплялося. Зате мародерство було масовим явищем – «визволителі» вкрали у нас, наприклад, всю оргтехніку, а також автомобіль швидкої допомоги і шкільний автобус, отриманий від програми DOBRE.
Спалена російська техніка в одному з дворів села Кам’янка Кочубеївської громади
Як проходить відновлення зруйнованих російською армією будинків?
-Ми були першою повністю звільненою громадою на Херсонщині, все Правобережжя ще тоді було в окупації. Програми з відновлення житла ще не діяли, тому люди почали відбудовувати своє житло за власний рахунок. Благодійні організації надавали так звані ремонтні набори екстреного реагування, щоб люди, принаймні, могли накрити дахи та позабивати вікна. Також одними з перших на прохання про допомогу відгукнулися місцеві фермери. Один фермер, наприклад, перекрив дах у Кочубеївській школі, куди був прямий приліт. Завдяки цьому вдалося зберегти шкільну будівлю.
У ЦНАПі Кочубеївської громади після візиту орків
Як змінили цю ситуацію програми з відновлення житла?
- У 2023 році почала діяти президентська програма «Пліч-о-пліч». Насамперед за нею відновили три наші найбільш пошкоджені села: Заградівку, Орлове та Кочубеївку. Громади Рівненщини, які взяли своєрідне шефство над нами, надавали нам будівельні матеріали, надсилали до нас волонтерські бригади, які ремонтували дахи та замінювали пошкоджені вікна. Крім цього, Херсонська обласна військова адміністрація надала нам шифер, листи пресованої стружки (ОСВ), дошки та інші будівельні матеріали. Вони теж активно використовувалися при відновленні житла. Однак місцева влада не стоїть осторонь. Коли зараз наші мешканці повертаються до громади, однак ще не встигли оформити всі документи для «Є-Відновлення», вони можуть отримати у Кочубеївській сільській раді всі необхідні матеріали для того, щоб, наприклад, перекрити дах і захистити свій дім від дощів.
Зруйнований і відновлений міст через річку Інгулець на території Кочубеївської громади
Яку власну інфраструктуру громади було пошкоджено найбільше? Що сільська рада відновлювала насамперед?
- Інтуїтивно ми розуміли, що першим треба відновити пошкоджений снарядами Центр первинної медичної допомоги, адже медицина у 2022 році була на першому місці. Зробити це нам допомогла міська рада Кривого Рогу. Вона тоді надала нам і будівельні матеріали, і техніку, і фахівців. Згодом з’явилася програма «Пліч-о-пліч» і будівельні бригади з Рівненської області, яка з того часу є нашим партнером. Першочергові ремонтні роботи дозволили людям більш-менш нормально перезимувати. А далі запрацювала програма «Є-Відновлення»… Зараз всі будинки нашої громади, у яких живуть люди, тією чи іншою мірою відновлені: у когось повністю, хтось ще ремонтує. Без ремонту досі стоять лише ті будівлі, власники яких виїхали і не поспішають повертатися. Також всі наші мешканці, чиє житло було повністю зруйновано, отримали сертифікати на придбання нового житла. Але на превеликий жаль, це житло вони вже купили не у нас, а в інших містах. У середньому вартість сертифікату становила 1,2-1,3 млн грн, цілком достатньо для того, щоб придбати нормальну квартиру у місті.
Як повернути мешканців додому?
Чи не здається вам, що рішення створити таку маленьку громаду було помилковим? 1800 мешканців цілком могли б жити лише в одному селі.
- Незважаючи на те, що ми такі маленькі, у 2024 році ми не отримували базову дотацію, навіть навпаки – нам нарахували реверсну. Але якщо за нинішнім законодавством, реверсна дотація повинна залишатися у місцевому бюджеті, то згідно Бюджетної декларації на 2025-2027 роки ми вже повинні будемо перерахувати її до державного бюджету. А це у середньому 1 млн грн на рік. Ми не маємо жодних великих підприємств, металургійних комбінатів тощо – наш власний бюджет тримається на ПДФО, податках від аграріїв і торгівельних підприємств. Для нас це великі гроші.
Кочубеївська школа, зруйнована загарбниками і відновлена зусиллями місцевого фермера
Маленька громада завжди має великі проблеми з кадрами. Як ви вирішуєте їх?
- З кадрами зараз важко всім, тим не менше ми якось собі раду даємо – насамперед за рахунок співпраці з іншими громадами. От, наприклад, не знайшовши фахівця на посаду державного реєстратора для нашого ЦНАПу, ми підписали узгоджене рішення з Петриківською громадою Дніпропетровської області. Тепер наші адміністратори, отримавши пакети потрібних документів, відправляють їх до Петриківки, а вже потім реєстратор Петриківської громади реєструє право власності. Такий самий договір ми підписали і щодо справ, які стосуються Державного земельного кадастру. Також нас обслуговує фахівець із питань цивільного захисту, який працює у сусідній громаді. Все можна організувати, було б бажання.
Якою була знищена росіянами водонапірна вежа у Кочубеївці і якою вона стала після відновлення
Що, на вашу думку, треба зробити для того, щоб повернути людей до громади?
- Треба насамперед, щоб війна закінчилася. Наскільки я знаю, є багато бажаючих повернутися. Якщо держава їх ще й трохи зацікавить, вони обов’язково приїдуть. Адже багатьом нашим жителям дуже важко за кордоном. Однак для того, щоб, наприклад, повернулися мами з дітьми, має повноцінно запрацювати система освіти. Зараз наші школи працюють в онлайн-форматі, але це ж вимушений захід. Також навчання має бути безпечним, а наші заклади освіти поки що не обладнані укриттями. Хоча ми вже спільно з обласною військовою адміністрацією розробили проєктно-кошторисну документацію на їхнє будівництво та провели необхідні експертизи. Але потрібні ще й кошти. Ми шукаємо їх. За рахунок власного бюджету зведення укриттів з нуля ми не потягнемо…
А робота для людей буде?
- Буде! Лишень у Кочубеївській сільській раді вісім вакантних посад. Роботи у нас дуже багато, були б тільки бажаючі працювати. Нам допомагає Херсонський обласний центр зайнятості, який бере участь у програмі «Армія відновлення». Він платить зарплату приблизно двом десяткам некваліфікованих працівників, які виконують суспільно-корисну роботу. Ми готові прийняти удвічі більше, але бажаючих, на жаль, не так багато.
Що із вашою медичною сферою?
- У деяких моментах ситуація у ній навіть краща, ніж до повномасштабної війни. Наприклад, у нас почав працювати стоматолог, переселенка. Нам із нею пощастило. До речі, вона подала проєктну заявку через Центр зайнятості, отримала невеликий грант і завдяки цьому працевлаштувала у себе одну особу. Молодець! З території, яка перебуває під постійними обстрілами до нас переїхала і лікар-терапевт, яка стала директором нашого медичного неприбуткового комунального некомерційного підприємства. Як бачите, завдяки внутрішньо переміщеним особам, нам вдалося підтримати стан нашої медичної галузі. Також до нас зараз приїжджають за графіком так звані мобільні клініки: спеціалізовані автомобілі разом з лікарями різних профілів. Це дуже хороша і правильна ініціатива.
Як в умовах відтоку населення почувається місцевий бізнес?
- Ми типова аграрна громада. Велика частина нашого бюджету – це ПДФО, податок на землю та орендна плата. І якщо у 2022 році виконання бюджету становило тільки 60%, тепер, коли майже всі наші сільгоспвиробники відновили свою діяльність і справно платять податки, ми повністю виконуємо бюджет. Зараз він становить 26 млн грн, з яких близько половини – власні надходження. Приблизно скільки ж ми планували на початку 2022 року. Отже тепер можемо сказати, що по бюджету ми вийшли на показники 2022 року. Щоправда, так сталося переважно через підняття мінімальної зарплати. А ціни за ці два роки виросли так сильно, що насправді наші можливості зменшилися.
Якою була знищена росіянами водонапірна вежа у Кочубеївці і якою вона стала після відновлення
Найважливішій талісман – український прапор
До повномасштабного вторгнення тодішній очільник громади Іван Дударь мав багато планів і цікавих ідей – наприклад, ідею створення молочного кооперативу. Чи продовжуєте ви те, що розпочав він?
- Зараз пан Іван є очільником військової адміністрації Асканія-Нова. (Її колишній очільник Віталій Свінціцький, за повідомленнями місцевої преси, перейшов на сторону росіян і втік разом із ними. – Авт.) Проєкт зі створення молочного кооперативу ми розпочали давно разом із програмою DOBRE. У 2021 році почали отримувати перше обладнання для нього. Цей кооператив мав відкритися у березні 2022 року. Але війна змінила наші плани… Оскільки під кооператив планувалося приміщення однієї зі шкіл, яка зараз не працює, ми придбали у комунальну власність приміщення хлібопекарні, перекрили там дах та зробили ремонт. Обладнання молочного кооперативу, на щастя, вціліло під час окупації. Але через постійні обстріли та через переселення у безпечніші регіони люди позбулися багато корів: їхнє поголів’я тепер далеко не те, що раніше. Зараз ситуація змінюється на краще, бо наші мешканці потроху знову відновлюють своє господарство. Я переконана, що цей проєкт і надалі є життєздатним. Зараз ми також працюємо над проєктом зі створення комунальної міні-пекарні. Для нас це швидше не про робочі місця, а про продовольчу безпеку. Бо коли у 2022 році підірвали всі мости, ситуація з хлібом була доволі загрозливою. Кожен випікав удома хто що міг. Ми зараз шукаємо кошти для нього і сподіваємося на підтримку міжнародних донорів.
У яких програмах міжнародного співробітництва бере участь ваша громада?
- Про DOBRE я вже сказала. Також буквально тижні два тому ми отримали рятувальний автомобіль для наших пожежників від партнерів з Німеччини. А перед цим отримали пожежний автомобіль із Норвегії. Ще раніше від швейцарсько-українського проєкту EGAP і Міністерства цифрової трансформації ми отримали легковий автомобіль для нашого ЦНАПу. Тепер спеціалісти ЦНАПу виїжджають куди треба й обслуговують людей, так би мовити, майже за місцем проживання. За підтримки ПРООН ми реалізуємо проєкти з громадської безпеки. У 2022 -2023 роках, за допомогою USAID ми отримували у рамках різних проєктів і оргтехніку, і меблі, і обладнання для нашого комунального підприємства. Нещодавно ми підписали договір щодо покращення водопостачання із Угорською екуменічною службою. На жаль, мушу визнати, що у нас у цьому напрямку таки є проблеми з кадрами. Ми маємо відповідну посаду для фахівці із залучення зовнішніх коштів, але на превеликий жаль, вона зараз вакантна. Тому у підготовці проєктних заявок беруть участь фактично всі наші спеціалісти, кожен для свого напрямку.
Як Кочубеївська громада допомагає армії, членам сімей військових та ветеранам, які повернулися додому?
- Ми затвердили програму підтримки ветеранів та їхніх родин. За цією програмою ми виплачуємо цілу низку матеріальних допомог. Наприклад, за поранення виплачуємо від 20 до 50 тисяч гривень, залежно від ступеня. Певні кошти отримують і родини загиблих військовослужбовців. Якщо у таких родинах є діти віком до 18 років, ми щороку виплачуємо по 10 тис грн на кожну дитину. Крім цього, ми маємо програму допомоги Збройним Силам України. Тільки цьогоріч ми перерахували за нею понад 700 тис. грн. Хто б не звернувся до нас з армії, ми намагаємося допомогти. Це я ще не кажу про організацію нашим відділом культури різноманітних аукціонів, акцій, ярмарків тощо, кошти з яких теж ідуть Збройним Силам. Наші люди також збирають і відправляють на схід продукти харчування, вони плетуть маскувальні сітки, виготовляють окопні свічки, рубають шрапнель (роблять з металевого дроту начиння для вибухових пристроїв) і постійно донатять.
Які проблеми стоять перед вами як перед головою громади?
- Найбільше мені болить те, що, незважаючи на всі наші біди, з 2025 року нам потрібно буде сплачувати реверсну дотацію – єдиній з 49-ти громад Херсонської області. Це близько 1 млн грн на рік. Ми вважаємо, що ця дотація повинна залишатися у місцевому бюджеті, і маємо у цьому плані підтримку обласної військової адміністрації та Асоціації міст України. Ми ж повинні зараз будувати укриття, допомагати військовослужбовцям та їхнім родинам, виконувати всі соціальні програми. Видатки у нас зросли, а доходи впали. Тож сподіваємося на позитивне вирішення цього питання.
Що найбільше вразило вас під час російської окупації?
- Після першого допиту в окупантів, який тривав понад 4 години, я вийшла надвір і побачила що наш синьо-жовтий прапор валяється на землі. Тоді у мене в грудях защемило так сильно, що я мало не закричала від болю. Я підняла цей прапор і забрала собі. Я досі зберігаю його, він мій найцінніший талісман, який завжди є у моїй тривожній валізці... За два роки війни я зрозуміла, що найстрашніше – це окупація. Обстріли та руйнування – ніщо порівняно з нею. Щоправда, тільки після окупації по-справжньому розумієш, що таке свобода.
