Інна Бойко про ситуацію у Снігурівці та довколишніх селах, про руйнування, колаборантів, бюджет та перспективи відновлення економічного потенціалу.

Автор: Дмитро Синяк

---

Снігурівка – невеличке містечко у Баштанському районі Миколаївської області та потужний залізничний вузол. 1 березня сюди докотилися хвилі окупаційних військ, 19 березня росіяни окупували місто, однак далі просунутися вже не змогли. Зважаючи на стратегічне значення Снігурівки – вона закриває дорогу на Херсон – росіяни не шкодували сил і засобів, щоб втримати її. На понад сім місяців містечко стало прифронтовим, випробувавши на собі всі «блага» російської окупації: катівні, грабунки, терор. Натомість загарбники звично звільнили містян від електрики, газу, води і тепла. Однак 10 листопада 131-й розвідувальний батальйон Збройних Сил України нарешті вибив орків зі Снігурівки. 13 листопада було відновлено мобільний зв'язок, 14-го – подачу води. Однак у місті й довколишніх селах досі залишається безліч проблем. Про це «Децентралізації» розповіла голова Снігурівської громади Інна Бойко.

Якими на загал є наслідки російської окупації?

- Багато сіл, а також саме місто Снігурівка, зазнали значних руйнувань через нищівні обстріли. У цілій громаді зараз немає жодного неушкодженого населеного пункту, а село Безіменне знищене дощенту, до останнього будинку. Розбиті адміністративні будівлі, школи, дитячі садки. Зокрема дві з 14-ти наших шкіл перетворені на купу цегли. Ступінь руйнувань всюди є різним: десь лише вікна вибиті, а десь від будинків не залишилося каменю на камені. Загальний обсяг ушкоджень досі невідомий, бо далеко не всюди ще можна проїхати через дуже щільне мінування. Росіяни також пограбували нашу громаду, вкравши 10 шкільних автобусів, 6 автомобілів екстреної медицини та іншу техніку. До війни ми мали і грейдери, і сміттєвози, і трактори, і снігоочисні машини. Зараз все це або зникло, або спалене.

 

Зруйнована Снігурівка

 

Як поводилися росіяни у Снігурівці та довколишніх селах?

- Як і всюди – нахабно та жорстоко. Вони не ховаючись грабували порожні помешкання, влаштовували полювання на колишніх бійців АТО і на тих, хто пішов до тероборони. Чесно кажучи, мені гидко про це розповідати. Вони рашисти, варвари! Коли люди розказують мені, що тут коїлося, я не можу слухати їх без сліз. Може, трошки пізніше про це розповім, а зараз, даруйте, не можу. Надто це болюча для мене і для всіх наших мешканців тема.

Коли звільнили Ізюм, у ньому знайшли масові поховання мирних жителів. Чи виявили такі у вас?

Поки що ні. Хоча мені відомо про людей, похованих на власних городах, тому що на кладовищах орки чомусь не давали можливості ховати померлих та загиблих. Мені також відомо і про багатьох загиблих від катувань та обстрілів. Адже наша громада фактично до звільнення Правобережжя Херсонщини весь час була прифронтовою. Тому думаю, ми ще багато поховань можемо виявити, коли сапери розмінують всю нашу територію. Але зараз я не хотіла б називати жодних цифр. Це має першою зробити військова адміністрація.

Чи постраждали від дій російських загарбників працівники міської ради?

- На щастя, ні. Більшість з них працювали зі мною у перші дні окупації, намагаючись допомагати людям. Але згодом, так само, як і я, вони були змушені виїхати. Кілька працівників міськради погодилися на співпрацю з окупантами, і ми одразу ж розірвали з ними трудові відносини. Моя команда евакуювалася з громади 28 березня, через 10 днів після окупації. Тобто, вони прожили під окупацією десять днів і на власні очі побачили, що це таке. Перші 5 днів після того, як орки зайшли до Снігурівки, я переховувалася. Та вони знайшли мене і заарештували – забрали під конвоєм, під дулами автоматів. Протягом цілого місяця я намагалася щось зробити для людей, не звертаючись до росіян, але згодом зрозуміла, що зробити щось без їхньої участі у мене нічого не вийде. Тому я виїхала. Я не хотіла з ними співпрацювати, а вони не хотіли, щоб я працювала самостійно.

Що вдалося зберегти?

- Мабуть, найкращою є ситуація у медичній галузі. Завдяки нашим медсестрам, які залишилися у лікарні, вдалося перешкодити вивезенню частини медичної апаратури, але іншу частину орки таки забрали. Лікарі всі евакуювалися, тому у нашій лікарні не було поранених росіян. Принаймні, у мене немає жодної інформації щодо цього.

А скільки вчителів лишилося під окупацією і як багато з них вчили українських дітей співати російський гімн?

- Близько 240 вчителів виїхали. З 60-ти вчителів, які були в окупації, тільки 15 виявили бажання співпрацювати з росіянами, інші відмовилися від цього. Тих, які співпрацювали, ми звільняли, щойно дізнавшись про таку співпрацю.

Як тепер працюють Снігурівські школи?

- Так само, як і під час карантину – онлайн. Область забезпечила всіх їх ноутбуками, і всі вони дистанційно працюють з дітьми. Цю онлайн-працю ми почали налагоджувати ще з 10 травня. Ми таким чином і сесії міської ради проводили, і засідання виконкому. Так що зараз ця система працює, як годинник. Освітяни вчасно отримують зарплати. Ті, хто залишилися на окупованій території і не пішли на співпрацю з окупантами, отримали 2/3 посадового окладу, всі інші – 100%.

У новинах нещодавно з’явилася інформація, що у Снігурівці затримали високопоставлену колаборантку. Про кого йдеться і чи багато було колаборантів загалом?

- Якщо силовики не назвали її прізвище, то і я цього робити не буду. Хоча кожен у нас цю особу знає. Вона була у рашистів керуючою справами, тобто, можна сказати, зберегла в  окупації ту ж посаду, яку обіймала за української влади. Ця жінка намагалася залучати до співпраці тих, з ким мала добрі стосунки, вона їздила всюди, переконувала людей. Тепер більшість з тих, кого вона таки переконала, змушені були втекти на окуповану територію Херсонщини та Криму, або й до росії. Більшість наших колаборантів є людьми, яким вже за 50-55 років. Мені складно сказати, чому вони пішли на співпрацю з ворогом. Думаю, що декого з них росіяни готували до цього заздалегідь, а дехто просто повірив російській пропаганді.

 

Українські військові після звільнення Снігурівки	Затримання високопоставленої колаборантки у Снігурівці

 

Чи багато мешканців тепер залишилося у Снігурівці?

- Про їхню кількість можемо судити з обсягів гуманітарної допомоги, яку ми роздаємо. По неї звернулися близько 4 тисяч осіб у самій Снігурівці і ще близько 5 тисяч по селах громади. А до війни у нашій громаді було майже 22 тисячі населення. Це на 22 населених пункти: 8 сільських рад і місто. Одначе мусимо констатувати, що зараз чимало людей повертаються до своїх домівок, щоб взяти теплі речі, документи тощо. Також мушу зазначити, що далеко не всюди ми можемо добратися: росіяни все замінували. Наприклад, у село Тамарине, де були значні руйнування, військові довший час нас туди навіть з гуманітаркою не пускають.

У новинах повідомляли, що світло у Снігурівці вже є. А чи є тепло та газ?

- Централізованого опалення у Снігурівці немає вже років двадцять, у приватних будинках всі опалюють переважно електрикою. А газ ми почали проводити лише у 2017-2018 роках. Особливо активно ця справа почала просуватися, коли ми об’єдналися у громаду наприкінці 2018-го. У більшості міських будівель є, які ще до війни були газифіковані – газ вже з’явився. В деяких мікрорайонах міста світло вже почало з’являтись. До цього, електрика у місті була тільки від дизель-генераторів, вода теж є, хоча й через день. Однак ситуація весь час покращується. Інтернет у Снігурівці роздають «Старлінки». Набагато складнішою є ситуація у селах, але ми очікуємо на дизель-генератори від різноманітних благодійних фондів. Щойно нам ці генератори присилають, ми одразу ж розподіляємо їх по селах. Там у багатьох власні свердловини, тому коли немає світла, немає і води.

У вас аграрна громада. Чи планують фермери поновлювати роботу?

- Так, але для цього треба, щоб розмінували поля. Зараз сіяти вже пізно, тому фермери готуються до весняних робіт. Загалом ми стільки втратили через цих росіян, що важко говорити без сліз. Цього року, наприклад, ми планували побудувати новий міст, вже третій. А замість цього позбулися й тих двох, що були – загарбники підірвали їх. Один міст був обласного значення, один місцевого. Наше головне бюджетоутворююче підприємство – томатний завод – орки зруйнували. Сільгоспвиробники не змогли зібрати врожаї, а значить, не сплатили й місцевих податків. Через це наш бюджет зараз виконаний лише на 30%. Перед війною ми почали створювати парки та сквери, почали викладати тротуарну плитку, капітально відремонтували кілька шкіл, забезпечивши їх усім необхідним. Ми планували будувати стадіон... Мені дуже прикро про це зараз згадувати: замість квітучої громади маємо одні руїни. І через що це все? Що ми зробили цим росіянам? За що вони знищили наш добробут і вбили наших дітей?

Які задачі зараз стоять перед вами як перед головою громади?

- Забезпечення мешканців гуманітарною допомогою та будівельними матеріали для ремонтів. Адже дуже мало магазинів відкрилось, а люди потребують і продуктів, і предметів гігієни. Та й будинки, пошкоджені обстрілами, треба ремонтувати. Адже надходять холоди, і необхідно конче відремонтувати дахи й вікна. Також ми весь час складаємо акти обстеження, які згодом передамо уряду, щоб люди змогли отримати гідну компенсацію за втрачене житло. Окрема тема – оформлення матеріальних допомог та субсидій. Однак працювати нам дуже складно, бо багато наших працівників перебувають за кордоном чи в інших містах і селах України. Робочих рук катастрофічно не вистачає.

Як на вашу думку, чи вплинула реформа децентралізації на організацію спротиву окупантам і на швидкість відновлення громади після звільнення?

- Вплинула надзвичайно! Я завжди казала, що реформа децентралізації – це найуспішніша і найпотрібніша сучасна реформа. Саме завдяки їй наша громада починала розквітати. Але тепер нам треба все починати з початку. Однак завдяки реформі децентралізації наша позиція є набагато кращою від нульової. Адже ми вміємо писати проєкти, здобувати гранти, ми вміємо брати участь у кредитних програмах. У нас є певні зв'язки та розуміння, як знаходити кошти. Але просто ще не доходять до всього руки. Треба, щоб хоча б частина працівників повернулася до роботи. Проте навіть до Снігурівки військові поки що пропускають дуже мало людей.

Чи маєте ви, де працювати? Чи зберіглося приміщення міської ради?

- Воно не просто не зберіглося, воно зруйноване дуже сильно. Під завалами залишилася не тільки вся офісна техніка, але й майже всі документи. Тому зараз ми працюємо у старому приміщенні міської ради. Там були інші установи, які тепер змушені потіснитися. Працюємо поки що на власній офісній техніці. От нашим вчителям видали ноутбуки, а нам – ні. Бо вчителі для цього мали освітню субвенцію, тобто це гроші Міністерства освіти, ми ж такої субвенції не маємо.

Коли життя повноцінно повернеться до Снігурівської громади?

- Я думаю, навесні. За цей час мають все розмінувати, з'явиться світло, військові знімуть жорсткі обмеження на пересування. Фермери розпочнуть весняні польові роботи. Запрацює томатний завод. Нещодавно до нього приїжджали власник з директором і сказали, що будуть відновлювати виробництво. А як почне працювати бізнес, повернуться й люди. Ми з ними дуже швидко все відбудуємо. Тільки б швидше закінчилися ці жахіття, швидше б Україна перемогла.