Будівництво має початися у травні цього року у селищі Поляна Закарпатської області із залученням німецького інвестора. Для цього вже все готове.
Автор: Дмитро Синяк
Багато експертів переконані у тому, що міжмуніципальне співробітництво у деяких сферах – наприклад, у сфері поводження з відходами – не має бути добровільним. Бо на практиці громади дуже рідко здатні домовитися між собою, щоб відкрити, скажімо, спільне сміттєзвалище, а потім утримувати його. Тому досягнення Полянської громади є цілком унікальним: вона змогла підписати договори міжмуніципального співробітництва із 16-ма (!) довколишніми громадами щодо створення сміттєсортувального заводу на 80 робочих місць. Обсяг інвестицій у будівництво складає 12 млн євро, 9 з яких мають заплатити німецькі інвестори, а ще 3 млн євро повинні надійти через субвенцію на соціально-економічний розвиток. Всі громади, що підписали договори, виділили свою частку грошей відповідно до кількості жителів на створення проєктної документації майбутнього заводу, яка вже повністю готова. Також вони взяли на себе зобов’язання регулярно доставляти за власний рахунок сміття зі своїх громад до селища Поляни, відомого водолікувального курорту.
Поєднання курортної та «утилізаційної» складових анітрохи не лякає головного ідеолога проєкту – голову Полянської громади Івана Дрогобецького. Більше того, він вважає, що завдяки новому підприємству вдасться звільнити від сміття не тільки його громаду, але й третину цілого Закарпаття.
Голова Полянської громади Іван Дрогобецький
- Ми живемо на чистій землі і вважаємо її чистоту наших головним багатством, – розповідає Іван Дрогобецький. – Адже найбільше податків наша громада отримує від готелів та санаторіїв, які використовують у лікуванні місцеві мінеральні води. Я вже протягом 25 років працюю полянським сільським головою і високо ціную всі природні багатства громади. Я б ніколи не запропонував щось таке, що знищує їх. Тому заявляю з усією відповідальністю: сміттєсортувальний завод не шкодить природі. А знаєте, що шкодить? Сотні тонн сміття, якими захаращені береги всіх без винятку закарпатських річок, переповнені сміттєзвалища, які, за законом, треба було закрити ще багато років тому, завалені порожніми пластиковими пляшками яри…
Саме ці меседжі Іван Іванович озвучив на кількох екофорумах, які, за його ініціативою, пройшли у Поляні. Деякі з них навіть мали статус міжнародних. Та жодні доводи спікерів не переконали голів сусідніх до Поляни громад. Вони й далі продовжували говорити про те, що «возити сміття за 50 км – це нонсенс», що «сміттєвози розбиватимуть дороги, які і без того дихають на ладан» і що «в українських реаліях утилізація сміття точно відбуватиметься не так, як треба, і це закінчиться екологічною катастрофою». Жодні переконування і навіть вмовляння не давали результату. Тоді Іван Дрогобецький вирішив вдатися до нестандартного кроку. Він за гроші своєї родини, яка давно і вдало займається бізнесом, організував відвідини головами громад Закарпаття дев’ятьох (!) європейських заводів.
Візит української делегації на сміттєпереробний завод міста Пуцонці
- На підписання договорів міжмуніципального співробітництва пішло чотири роки, і це було найважчим етапом у створенні заводу, – веде далі голова Полянської громади. – Ми доволі швидко знайшли німецьких інвесторів через один зі сміттєпереробних заводів Європи (Ось буквально днями я у Берліні підписав договір, за яким на наші рахунки невдовзі мають надійти перші кошти на будівництво). Ми загалом без проблем домовилися про підтримку з нашим народним депутатом та обласною владою. Але голови сусідніх громад відмовлялися слухати аргументи. Дехто звинувачував мене у бажанні нажитися на цьому заводі, хоч я і показував всі необхідні папери, за якими співвласниками заводу є виключно німецькі інвестори та Полянська селищна рада. Я кажу вам щиро: моя єдина мотивація – зробити для Поляни щось вартісне перед тим, як піти на пенсію. Цей завод – справа цілого мого життя. Я хотів би залишити слід, якусь велику справу для майбутніх поколінь…
Після відвідин дев’ятого заводу крига скресла, і голови шістнадцятьох громад, остаточно зрозуміли, що краще безпечний завод, ніж сміттєзвалища, подібні до сумнозвісного Грибовицького під Львовом. А після цього уклали договори міжмуніципального співробітництва з Поляною.
Сміттєпереробний завод у Пуцонцах
- Я одною з перших підписала цю угоду, бо й сама намагалася створити такий завод у нас, – зізнається голова Дубриницько-Малоберезнянської громади Любов Лавер. – Ще десять років тому я ініціювала відведення під будівництво заводу 1,2 га землі. Одначе коли постало питання пошуку інвестора та погодження різних бюрократичних моментів з державою, я зрозуміла, що не дам із цим ради. Тому я дуже втішилася, що Іван Іванович взяв на себе цей тягар, й усіляко підтримала його. Я переконувала інших голів громад, наша селищна рада одною з перших внесла близько 50 тис. грн на створення проєктної документації для будівництва заводу. Інші казали мені: «Ти що, не мала куди витратити такі гроші?» Але ж це були так звані гроші від сільськогосподарських втрат, і їх можна було витратити хіба на нормативно-правову оцінку землі або на берегові украплення, які коштують мільйони. Отже для нашої громади інвестиції у створення заводу були умовними.
- Щоб переконати людей, голови п’ятьох громад заснували громадську організацію «Закарпаття за чисте довкілля», яку очолив Іван Іванович, а я став його заступником, – додає голова Великоберезнянської громади Богдан Кирлик. – Я би не сказав, що скепсис з боку голів громад був надто великим. Адже всі розуміли, що нам просто ніде дівати сміття. Наприклад, наша громада до недавнього часу возила його до Ужгорода, але тамтешнє сміттєзвалище вже закрили. А у нашому районі сміттєзвалищ немає. Полянська громада возить свої відходи на сміттєзвалище у Сваляві, яке мали закрити ще років з двадцять тому. Така ж картина по цілій області: практично всі сміттєзвалища Закарпаття відпрацювали свій ресурс.
За попередніми розрахунками, майбутній завод повинен переробляти близько 60 тис. тонн відходів на рік. Цікаво, що переробка планується стовідсоткова, тобто на полігони не мають вивозити жодного (!) сміття. З пластмаси та пластика завод повинен виготовляти щороку близько 3 тис. тонн пального для промислових печей, і паливні брикети одразу ж купуватимуть німецькі компанії, сплачуючи при цьому на українській митниці всі необхідні платежі.
Після будівництва заводу також планується вилучити для переробки весь пластик зі сміттєзвалищ Полянського кластеру, а самі сміттєзвалища рекультивувати і закрити. На це заплановано близько 4 млн євро. Ці гроші мають надійти від продажу СО2-сертифікатів, які планується реалізовувати на суму близько 600 тис. євро щороку.
Біологічні відходи будуть використовуватися для виробництва біогазу. Таким чином Полянський завод не тільки не шкодитиме екології, але й навіть захищатиме її.
Цікаво, що майбутнє підприємство не вимагає від населення сортування відходів. За словами Івана Дрогобецького, на всіх аналогічних європейських заводах все одно відбувається процес сортування сміття, що надходить від населення, і дуже важливо, щоб ресурсно цінні складові (скло, кольоровий папір, той же пластик) не вилучали і не здавали окремо.
- Голови деяких громад казали, що возити сміття за 100 км невигідно, але за кордоном вони побачили, що багато тамтешніх громад возять свої відходи за 250 і за 300 км, і у цьому немає жодної проблеми, – продовжує Богдан Кирлик. – Бо все залежить від транспорту. Наприклад, ми до недавнього часу возили своє сміття до Ужгородського сміттєзвалища «Камазами», які беруть лише 6-8 «кубів». Натомість великий сучасний сміттєвоз може забрати і 60 «кубів!» Ось де економічна ефективність! Хоча, на мою думку, питання поводження з відходами не потребує обговорення та фінансового аналізу. Ми терміново маємо вирішити його, якщо хочемо зберегти природу Закарпаття. І, за великим рахунком, не важливо, скільки ми на це витратимо.
Богдан Кирлик зізнається, що з гірських сіл його громади «ніхто не вивозить жодного сміття». У Словаччині та в інших гірських країнах сміття у віддалених селах збирають спеціальними маленькими вантажівками та всюдиходами, яких українські громади на разі не мають. Але після запуску заводу для вивезення сміття планується задіяти трактори. Вони звозитимуть відходи до спеціальних ангарів, звідки їх забиратимуть до Поляни великі сміттєвози. Такий ангар Великоберезнянська громада вже орендує у приватної структури.
А Любов Лавер стверджує, що з кількох гірських сіл її громади сміття раз на тиждень забирають спеціальні кінні вози, спускаючи його «до центральних доріг, де чекають сміттєвози».
- Мені незручно за те, що у ХХІ столітті у нас возять сміття не всюдиходами, як у розвинутих країнах, а кіньми, – ніяковіє голова громади. – Зате люди у нас, на відміну від жителів інших громад, на загал не проти плати за утилізацію сміття. Наприклад, у гірському селі Пастілки таку послугу оплачують близько 90% жителів. Щоправда, у селі Буківцьовому такий показник тяжіє до нуля. Але це село знаходиться глибоко у горах, туди без спеціального транспорту взагалі не доберешся, на такому верху люди живуть!
За словами пані Лавер, «утилізаційний збір» у її громаді становить 12,5 грн для одного мешканця або 35 грн з домогосподарства, де живуть більше трьох осіб. Перед відправленням на полігон сміття сортує місцевий підприємець, котрому для цього виділили ту ж ділянку у Дубриничах, на якій колись планували побудувати сміттєсортувальний завод. Підприємцю допомагають місцеві школярі, які перемогли в одному екологічному конкурсі, отримавши в якості призу невеличкий прес для пресування пластикових пляшок. Вчителька, котра живе у центрі Дубриничів, виділила для пресу невеличкий клаптик власної землі, і тепер все село зносить туди порожні пляшки. Кошти від здачі пляшок ідуть на різні поїздки «всім класом».
У договорах міжмуніципального співробітництва вказано, що завод придбає для кожного домогосподарства спеціальні контейнери для сміття, адже він зацікавлений у виконанні власної норми – 60 тис. тонн на рік. Однак Іван Дрогобецький не виключає можливості збільшення потужності заводу, якщо інші громади згодом виявлять бажання долучитися до «Полянського проєкту».
- Будівництво заводу повинні розпочати 1 травня і закінчити його за 8 місяців, – повідомляє Богдан Кирлик. – Отже повноцінно запрацювати нове підприємство має вже на початку наступного року. Хай Бог поможе, щоб цей завод запрацював якнайраніше, вирішивши величезну проблему нашої громади! А інші громади нехай вчаться на нашому досвіді, щоб згодом звільнити від сміття цілу Україну.
Береги Тиси коло Шаяну, за 100 км від Поляни
Теги:
Область:
Закарпатська областьГромади:
Полянська територіальна громадаДжерело:
Пресцентр ініціативи "Децентралізація"
19 листопада 2024
Магніт для інвестицій: як Жовківська громада створює привабливі умови для бізнесу
Магніт для інвестицій: як Жовківська громада...
Підприємництво та інвестиції є пріоритетним напрямком у стратегії розвитку Жовківської громади, яка розташована на...
25 жовтня 2024
«Стосунки між громадами треба було узаконити». Як Богородчанська громада співпрацює з сусідами
«Стосунки між громадами треба було узаконити»....
Марія Булейко (Марковська) Комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр» Богородчанської селищної ради, що на...
18 жовтня 2024
У Лановецькій громаді стартував унікальний проєкт підтримки місцевого бізнесу
У Лановецькій громаді стартував унікальний...
У Ланівцях офіційно стартувала програма фінансової підтримки місцевого бізнесу, розроблена в межах Програми USAID...
14 жовтня 2024
У Терешках обладнали сучасне укриття в школі....
Авторка: Марія Булейко (Марковська) У Терешківській громаді, що на Полтавщині, – три заклади загальної середньої...