Керівник команди управління міської ради муніципалітету Остерхаут Тім Яхтенберг розповів про підземні смітники, про податок у 300 євро на збір та утилізацію сміття, а також про те, як зробити громаду чистою.

Автор: Дмитро Синяк

---

У той час, як Україна намагається окультурювати та розширювати сміттєзвалища, розвинуті країни вже забули про них. Принаймні, у Нідерландах, площа яких майже у 15 разів менша за площу України, сміттєзвалищ немає. Мешканців давно привчили ретельно сортувати відходи, передавши їхню переробку приватним компаніям. У Нідерландах також немає двірників, закріплених за одним чи кількома будинками: сходові клітки та вікна із-зовні миють комерційні компанії, а приватні двори і прилеглі до них території утримують у чистоті самі їхні власники. Муніципалітети ж прибирають лише місця загального користування – за допомогою спеціальної автомобільної техніки, яка, наприклад, може косити газони та пилососити вулиці. Якщо десь у громаді щось негаразд: у неналежному місці лежить сміття, зламана огорожа чи знайшли мертву тварину – мешканці повідомляють про це через спеціальний сайт, додаючи фотографії. За їхніми зверненнями муніципалітети розписують день робочих бригад, які одразу ж виїжджають усувати проблеми. У таких умовах виконкоми міських рад є фактично менеджерами, які керують процесами, підбирають підрядників, збирають та сплачують кошти. Ну, і звісно ж, накладають штрафи. Про поводження зі сміттям у Нідерландах загалом і у муніципалітеті Остерхаут зокрема Децентралізації розповів керівник команди управління міської ради муніципалітету Остерхаут Тім Яхтенберг.

 

Керівник команди управління міської ради муніципалітету Остерхаут Тім Яхтенберг

 

На місці сміттєзвалища – звичайні вулиці і будинки

 

Чи є муніципалітет Остерхаут типовим для всіх Нідерландів у тому, що стосується поводження з відходами?

- Так, він цілком типовий. Виробництво, споживання, збір і переробка відходів регулюється у кожній країні по-різному. У Німеччині, до прикладу, це відбувається трохи інакше, ніж у Нідерландах, а у Бельгії трохи інакше, ніж у Німеччині. Та принцип той самий: люди платять за те, щоб муніципалітети організовували збір і переробку відходів таким чином, аби це завдавало якнайменше шкоди довкіллю і коштувало найдешевше. Однак деталі відрізняються: один муніципалітет збирає окремо зелене сміття, пластик та скло, а інший може не виділяти деякі категорії, щоб потім відсортовувати їх. Як кому зручніше.

Коли Остерхаут почав будувати існуючу систему управління відходами?

- З того, що ви розповіли мені про поводження з відходами в Україні, я можу зробити висновок, що до 1990 року у нас було приблизно те ж саме, що у вас зараз. Он, бачите острів за вікном? На ньому звичайні вулиці, звичайні будинки... А 35 років тому на цьому місці був полігон побутових відходів, і гори сміття зростали що не день. Тепер важко повірити у це, правда? Нідерланди – невелика країна, у нас зовсім небагато вільного місця. Сміттєзвалища були розкішшю. Тому тепер усі вони закриті: ми переробляємо 100% відходів. Першим кроком до цього було будівництво сміттєспалювальних заводів.

Коли близько 2020 року у моєму рідному місті Львові хотіли збудувати сміттєспалювальний завод, місцеві мешканці виступили категорично проти цього. Були великі демонстрації, і владі довелося відмовитися від цієї ідеї. У підсумку на всю величезну Україну ми маємо лише один сміттєспалювальний завод – у Києві. Невже в Нідерландах не було подібних протестів?

- Ні, бо вже у 1990-х всі втомилися від цих полігонів. Люди розуміли, що потрібні якісь кардинальні заходи, люди були готові до цього. Крім того, їм гарантували дуже серйозний контроль за якістю повітря. Тому у 1990-х роках дві з дванадцяти нідерландських провінцій – Північний Брабант і Зеландія уклали договір про надсилання частини своїх відходів на сміттєспалювальний завод, якщо його, звісно, побудують. На підставі цього договору, після ретельного аналізу потенційних об’ємів сміття, що належить до спалювання, такий завод був оплачений  урядом і побудований. Він знаходиться за 30 км від нас, у місті Мурдайк. Це один з дванадцятьох нідерландських сміттєспалювальних заводів: як бачите, в інших провінціях відбувалися ті ж процеси, що і у нас... Ось гляньте на це фото. Це той самий завод у Мурдайку, про який я розповідаю. Ось ця його маленька частина, власне, є сміттєспалювальною піччю, а ось ця велика призначена для фільтрації диму. Бачите, майже дві третини заводу складається з фільтрів! Тому люди анітрохи не бояться купувати житло поруч. Там дуже чисте повітря, а з труб іде звичайний водень. Сміттєзвалища смердять набагато гірше і створюють набагато більше проблем... Крім цього, жителі цілого регіону довкола Мурдайка можуть також користуватися приємним бонусом, купуючи відносно дешево тепло та електроенергію для своїх домівок, які виробляє цей завод.

 

Сміттєспалювальний завод у місті Мурдайк. Ближча до ріки частина його корпусів є сміттєспалювальною піччю, а все решта призначена для фільтрації диму. Завдяки потужним очисним системам, з труб заводу йде звичайний водень

 

«Муніципалітет повинен бути не підприємцем, а менеджером»

 

Чи є система управління відходами муніципалітету Остерхаут економічно ефективною? Чи не потребує вона субсидій?

- Ні, жодних субсидій не потребує. Усе дуже просто: муніципалітет обирає, як саме він збиратиме відходи і які саме: органічні, пластик, скло тощо. Такий збір відходів коштує грошей. Але деякі види сміття також коштують грошей, тобто їх можна продати. Тож ми віднімаємо одне від одного, і у нас залишається сума, яку мають оплатити мешканці. Наприклад, цього року наша система збору відходів обійдеться нам приблизно у 11,5 млн євро. Близько 2,7 млн євро ми отримаємо від продажу частини цих відходів, наприклад, на той же сміттєспалювальний завод у Мурдайку. Лишається приблизно 7,8 млн євро, які ми ділимо на 26 тисяч – саме стільки у нас домогосподарств. Отримуємо близько 300 євро на одне домогосподарство на рік. Це свого роду місцевий податок.

З 1 січня цього року жителі Остерхаута більше не повинні платити за збір органічних відходів (овочі, фрукти та город). Чому?

- Держави-члени Євросоюзу домовилися спільно скорочувати частку так званого загального сміття, тобто такого сміття, яке залишається після того, як з нього забирають усе, що треба здавати окремо. Ми вирішили, що встановивши ціну 0,75 євро за 1 кг такого сміття, ми вже будемо заохочувати людей викидати менше саме такого виду відходів. Тобто ретельніше сортувати. А з 1 січня ми вирішили включити до списку відходів, які можна здавати безкоштовно, так зване gft-сміття (gft – groenten, fruit, tuin, що у перекладі з нідерландської означає овочі, фрукти, сад), або органічні відходи. При цьому наш бюджет жодним чином не постраждав: скасувавши плату за здачу цього виду відходів, ми трохи збільшили загальний податок. Натомість ми зробили добру справу, адже з органічних відходів спершу добуватимуть біогаз, а згодом компостуватимуть їх і продаватимуть фермерам у якості добрив. З цього спеціалізується переробне підприємство коло великого міста Тілбург, що за 30 км від нас.

Чому б вашому муніципалітету самому не заробити на такій переробці? Українські муніципалітети часто саме так і роблять: вони створюють міні-заводи з виробництва тротуарної плитки, переробні підприємства та автопарки – суто для того, щоб не втрачати прибутки і тримати процес під контролем.

- Якби кожен голландський муніципалітет створив компанії з переробки пластику, паперу, скла, органічних відходів тощо, витрати на систему поводження зі сміттям для населення зросли б у рази. Натомість це підприємство у Тілбурзі, про яке я щойно згадав, працює не лише для нас, а й для багатьох інших муніципалітетів. Це дає підприємству можливість завантажити своє обладнання по максимуму й у результаті запропонувати муніципалітетам найкращу ціну. На моє глибоке переконання, підтверджене 10-річним досвідом роботи у місцевому самоврядуванні, муніципалітет не повинен бути підприємцем. Він має лишень виступати менеджером і контролером бізнес-процесів. Нехай заробляють бізнесмени, пропонуючи найвищу якість послуг, а муніципалітету нехай обиратиме кращих з них – все просто. Наприклад, ті ж дванадцять нідерландських сміттєспалювальних заводів, побудовані за державні кошти, з часом були продані приватним компаніям. Бо виробництво не є задачею муніципалітету, він ніколи не буде настільки ж ефективним у цьому, як приватні компанії, що конкурують між собою.

Але керівники українських муніципалітетів часто переконані, що створенням комунальних підприємств вони збільшують кількість робочих місць, а це головна запорука розвитку громади. Що ви думаєте про це?

- Самостійно створювати бізнес-підрозділи та сприяти розвитку бізнесу – це різні речі. Коли бізнес-процесами займається безпосередньо муніципалітет, який є, по суті, монополістом, результат буде зовсім не таким, як у випадку, коли його замінять кільканадцять компаній, які змагатимуться між собою за право надавати послуги громаді. Адже конкуренція є найважливішим фактором розвитку будь-якої справи. Якщо ви говорите про збільшення робочих місць, то подивіться, що вийшло у нас, коли ми віддали більшість роботи приватним компаніям. Зараз у нашій муніципальній системі поводження з відходами працює лише близько 25-ти осіб: керівники, планувальники, адміністратори, водії, люди, які супроводжують сміттєвози тощо. А довкола цієї системи постійно обертаються близько двадцяти приватних компаній, у яких працюють у десять, а можливо, і у двадцять разів більше людей. Порахувати важко, і це не справа муніципалітету. Розумієте, про що я?

Українські муніципалітети часто закуповують подрібнювачі для отримання деревної тріски від переробки гілок, зрізаних з чагарників і дерев. Пізніше вони спалюють тріску в котельнях для опалення шкіл. Чи роблять це в Нідерландах?

- Ніколи, бо в усіх школах центральне опалення. Ми продаємо гілки та обрізки дерев на підприємство, що має компостну установку, а потім купуємо у нього компост. Ми підрахували, що так буде дешевше, ніж виробляти деревний компост власними силами. Тут така ж історія, як і з органічним сміттям: що більше підприємство, тим дешевшими є його послуги. Двадцять років тому ми мали таку компостну установку в Остерхауті. Але згодом зрозуміли, що зекономимо, коли віддамо цю справу на аутсорсинг. Згодом ми продали цю установку приватній компанії, послугами якої зараз користуємося. І не тільки ми.

Але ж тридцять років тому в системі поводження з відходами Нідерландів таких компаній не було. Звідки ж вони взялися? Як ви змогли виростити їх?

- Як я вже сказав, першим кроком була побудова сміттєспалювального заводу. Якби я намагався перебудувати систему поводження з відходами в Україні, я б почав саме із цього. Далі ви починаєте відокремлювати із загального валу сміття ті чи інші групи. Спершу хімічні відходи, згодом скло, пластик і папір. Переробні компанії з цих напрямків в Україні, наскільки я зрозумів, вже існують, тож це буде нескладно. Тоді ви створюєте сортувальний центр і пропонуєте людям привозити туди те, що, грубо кажучи, не влазить у смітник. І так крок за кроком у вас вибудується система, аналогічна нашій.

 

Тім Яхтенберг – на робочому місці. Звідси добре видно двір комунального підприємства, що його очолює Тім

 

Мільострат – муніципальний сортувальний центр, де відходи сортують ті, хто їх приносить

 

Отже муніципалітет Остерхаут таки має власний сортувальний центр?

- Не тільки ми, таким чином працює система поводження з відходами в усіх Нідерландах. Ми називаємо ці центри Мільострат (нід. – Milieustraat, milieu – довколишнє середовище, straat – вулиця). Їхня особливість у тому, що відходи там сортують ті, хто їх приносить. На всій нашій Мільострат задіяні лише 5 наших співробітників, які контролюють процес і коригують його, якщо потрібно… Як все це працює? От дивіться. Куди подіти, наприклад, непотрібний рулон руберойду, дошки, старе крісло, дірявий матрац, неробочу або просто непотрібну побутову техніку чи електроніку, зрізані з дерев і кущів гілки у власному саду? Адже багато що з переліченого навіть не поміститься до смітника. Що ж робити? Ми пропонуємо такий вихід: приїжджайте на Milieustraat і залишайте все це у відповідних контейнерах. Безоплатно. З того, що я перелічив, заплатити доведеться лише за крісло, оскільки воно у будь-якому випадку складається з тканини, дерев’яних та залізних кріплень. Але якщо ви самостійно розділите всі ці частини, платити не потрібно. В іншому випадку ми стягуватимемо з вас по 0,49 центи за 1 кг. Процес зважування проходить дуже просто: коли ваша машина зупиняється перед шлагбаумом на в’їзд, вона автоматично опиняється на вазі, встановленій під землею. Така сама вага є і перед шлагбаумом на виїзд. Одна цифра віднімається від іншої, і таким чином автоматично отримується вага вантажу, який ви викинули.

 

3D-план сортувального центру Мільострат в Остерхауті. Зеленою доріжкою з написом GRATIS (БЕЗОПЛАТНО) заїжджають ті, хто мають відходи, які відповідають 26-м різним контейнерам. У центрі – група контейнерів для підгузків, текстилю та скла різних видів. Ліворуч – контейнери для електротехніки, азбесту, килимів, паперу, пластику, металу тощо. Праворуч – для бетону і садового сміття. Блакитною доріжкою з написом BETALEND (ПЛАТНО) заїжджають ті, хто хочуть здати великогабаритні відходи, які вони не можуть або не хочуть розбирати (наприклад, старі меблі). При цьому прихована під землею вага двічі непомітно зважує кожну машину, а потім оцінює вагу викинутого вантажу і виставляє рахунок, який сплачується карткою на виїзді

 

В Україні розрізняють лише два види сміття: пластик та решта. Папір і скло можна здати до спеціальних приймальних пунктів за невеличку платню. Але багато українців не хочуть сортувати сміття належним чином. Як ви навчили цієї премудрості мешканців вашої громади?

- Я думаю, загалом у нас близько 35 видів відходів. У Нідерландах муніципалітети мають повне право визначати правила поводження зі сміттям, збільшувати чи зменшувати кількість категорій, які треба збирати окремо. І всі повинні дотримуватися встановлених правил. Отже, якщо ви живете в Остерхауті, ви безкоштовно отримуєте від муніципалітету у супермаркетах великі помаранчеві поліетиленові мішки для збору так званого PMD-сміття (нід. – plastic, metalen en drinkpakken, тобто пластик, метал та пакети з-під будь-яких напоїв). Мішки з цим видом відходів треба виносити на вулицю у певні дні, зазначені як на нашому сайті, так і у спеціальному додатку для смартфонів. Ви скачуєте його безкоштовно, встановлюєте, і потім він вам сам про все нагадує. Кожне домогосподарство також отримує від муніципалітету пластиковий ящик для паперу. Його теж треба виставляти на вулицю у певні дні. Скло і текстиль необхідно самому відносити до спеціальних великих контейнерів, які є у кожному районі. Батарейки і використані лампи треба здавати у певних магазинах. Люди зобов’язані робити це, такі наші правила. На нашому сайті, у телефонному застосунку, про який я розповідав, а також у паперових брошурах, які час від часу розсилаємо поштою, ми ретельно пояснюємо, що можна, а що не можна викидати.

І це працює? Люди правильно сортують 35 (!) видів сміття і самі приходять на вулицю Мільострат, щоб викинути те, що не можна викидати із залишками відходів?

- Так, у суботу там завжди черги. Але у нас, щоправда, ще бувають проблеми з поганим сортуванням пластику. Близько 30% відходів є забрудненими, тобто люди викидають не порожній пластик, а із якимось вмістом. Ми намагаємося знайти порушників, провести з ними роз’яснювальну роботу і, якщо це повториться, виписуємо штрафи. За цим стежать два спеціальних інспектори, які повинні зрозуміти, котра квартира чи приватний будинок порушують правила. У тих інспекторів є свої способи пошуку порушників. Цього року ми вже наклали близько 200 штрафів. І це менше, ніж торік. Так що робота інспекторів є ефективною. За неправильне сортування сміття порушнику доводиться заплатити 75 євро. Додам, що правила сортування сміття час від часу змінюються, оскільки переробники можуть висувати нові вимоги. Може змінюватися й законодавство. Тому ми радимо всім уважно стежити за змінами на нашому сайті та у телефонному застосунку, щоб не наражатися на штрафи.

В Україні великою проблемою є будівельне сміття. Коли люди ремонтують квартири, вони часто викидають його десь у ліс, на берег річки чи у яр. Через це наші ліси та яри можуть виглядати просто жахливо. Як цю проблему вирішують в Остерхауті?

- Не лише в Остерхауті, а й у всіх Нідерландах, якщо у вас багато несортованого чи будівельного сміття, ви можете замовити у спеціальних приватних компаній великий контейнер, який можна порівняти з кузовом вантажівки. В Остерхауті ця послуга коштує 400 євро. А за шкоду довкіллю дуже великі штрафи, тому люди не ризикують. Тим більше, що немає жодної потреби викидати будівельне сміття у лісі: на Мільострат ми заберемо його безкоштовно.

В Україні біля кожного багатоквартирного будинку зазвичай стоять сміттєві баки, які часто смердять, а довкола них бігають щури та миші. Де сміттєві контейнери в Остерхауті?

- Під землею. Близько двадцяти років тому ми почали закуповувати підземні контейнери для органічних та побутових відходів. Ці контейнери мають лише невеликий вихід назовні та відкриваються спеціальною пластиковою карткою з чіпом, яку має кожне домогосподарство. Такі контейнери практично не мають запаху, до них не можуть залізти ані миші, ані щури. Коли контейнер заповнюється, приїжджає спеціальний сміттєвоз і замінює його на чистий. Загалом у нашому муніципалітеті є 150 таких контейнерів і 1 сміттєвоз для них. Коштує такий контейнер близько 12,5 тис. євро і служить близько 15 років. За цей час він повністю окуповується. Згодом ми замінюємо його на новий. А мешканців приватних будинків ми забезпечуємо спеціальними пластиковими урнами для сміття. Наші звичайні сміттєвози (у нас їх п’ять) також за графіком забирають відходи від приватних домогосподарств. Люди вже знають, коли ми будемо біля їхніх воріт, і заздалегідь розставляють урни на вулиці, коло дороги. На кожному контейнері є спеціальний чіп, завдяки якому комп’ютер автомобіля розуміє, скільки сміття якого виду викидає кожне домогосподарство. Згодом за цими даними виставляються рахунки.

 

Вихід назовні з підземних контейнерів для органічного сміття, які безкоштовно відкриваються спеціальною картою, що її має кожне домогосподарство Остерхаута

 

Підземний контейнер для «іншого» сміття, яке переважно відправляють до сміттєспалювального заводу

 

Муніципальний застосунок, у якому пояснюється, як повідомляти муніципалітет про різні справи, які він має виконати для громади

 

Так виглядають виходи з підземних контейнерів для органічного та «іншого» сміття у звичайному подвір’ї Остерхаута

 

Ліворуч – вихід з підземного контейнера для скла на одній з вулиць Остерхаута. У ньому є окремі відділення для білого і кольорового сміття. Праворуч – вихід з контейнера для «іншого» сміття. Скло приймають безоплатно, а за кожне відкриття контейнера з «іншими» відходами нараховується по 3 євро. Відкривається він за допомогою картки, що її безоплатно отримує від муніципалітету кожне домогосподарство

 

Пластикові смітники, які господарі приватних будинків поставили у дворі в очікуванні сміттєвоза

 

Замість двірників – автомобілі-пилососи

 

Як Остерхаут дає раду без двірників? Хто, наприклад, прибирає сходи багатоквартирних будинків?

- Працівники приватних компаній. Якщо мешканці скаржаться на якість обслуговування, ми їх замінюємо. А вулиці прибирають раз на кілька тижнів спеціальною підмітально-асенізаційною машиною. Особливо це актуально восени, коли на вулицях багато опалого листя. Влітку наші працівники косять газони по всьому муніципалітету спеціальними автогазонокосарками. Цього достатньо. Наш сайт також дуже допомагає у прибиранні муніципалітету. Будь-хто може написати нам, де і що не так та підкріпити свої слова фотографіями. Ми щоденно опрацьовуємо звернення мешканців і відповідно розподіляємо роботу між нашими працівниками. Ось подивіться у мій ноутбук – це закрита зона нашого сайту, суто для персоналу. Сюди надходять всі запити від місцевих мешканців. Білим виділено вже оброблені та виконані прохання, зеленим – нові. Ось, наприклад, один із запитів. Мешканка скаржиться, що у її дворі розкололася тротуарна плитка, і гострі краї стирчать назовні. Гляньте, як вона добре все сфотографувала. Завтра наші працівники вирушать туди і замінять цю плитку. Після того, як все буде зроблено, ми відправимо цій жінці електронного листа, прозвітуємо про свою роботу. Загалом ми відправляємо близько 20-25 тисяч таких звітів на рік.

 

«Ось подивіться у мій ноутбук – це закрита зона нашого сайту. Сюди надходять всі запити від місцевих мешканців. Білим виділено вже оброблені та виконані прохання, зеленим – нові»

 

У комунальному підприємстві муніципалітету Остархаут працюють кілька українців, які приїхали сюди через повномасштабне вторгнення росії до України. Зліва направо: Віталій Мельничук, Віталій Грубан, Олександр Дяченко. Віталій Грубан приїхав лише два місяці тому, відслуживши два роки у Збройних Силах України і демобілізувавшись за віком

 

Комунальні автомобілі-пилососи за роботою

 

Скільки людей потрібно для виконання 25 тисяч запитів на рік?

- У нашому комунальному підприємстві загалом працюють близько 60 осіб, 25 з яких, як я вже сказав, задіяні у безпосередньому поводженні з відходами. Іноді заявки мешканців дублюються, тож фактично їх менше. Іноді вони прості, як, наприклад, прохання, підібрати з дороги мертву тварину або зібрати сміття, яке хтось викинув у неналежному місці. Найголовнішим є те, що люди нам пишуть, що вони намагаються зробити свій муніципалітет чистішим. Але щоб підтримувати їхню активність, ми повинні швидко та якісно обробляти всі запити. На разі нам це вдається.

А часто у вашому муніципалітеті викидають сміття у неналежному місці?

- Не дуже часто, бо, власне, штраф за такі дії – 350 євро. З кожним роком таких випадків дедалі менше.

Ваша система управління відходами видається досконалою. Чи ви хотіли б її покращити?

- Так, бо досконалість насправді не знає меж. Зараз ми проводимо експеримент щодо збирання старого одягу та взуття. Бачите, це ще один крок до того, щоб залишкового сміття було менше. Тому ми розмістили по всій території нашого муніципалітету контейнери для старого одягу та взуття. Минулого року ми зібрали близько 250 тон цього виду відходів. Потім ми все це відсортували, вибрали найкращі речі (їх вийшло близько 20 тон, або 8%) та продали їх у магазини секонд-хенду. Цього виявилося достатньо, щоб профінансувати роботу семи людей, які сортують одяг.

В українських муніципалітетах постійно говорять про брак якогось обладнання, транспорту тощо. Чи бракує чогось муніципалітету Остерхаут?

- Ні, нічого не бракує. Щойно ми бачимо у чомусь потребу, як ми одразу її закриваємо. У нас є для цього всі ресурси. Ми плануємо наші закупівлі заздалегідь, ми можемо взяти кредит у банку, якщо, наприклад, потрібен новий сміттєвоз. Але ми точно не відмовляємося ні від чого необхідного, у нас все підзвітно, відкрито і прозоро.

Можливо, муніципалітет Остерхаута захоче відправити в Україну якісь старі автомобілі чи старе обладнання? Через війну українські громади потребують багатьох речей.

- На жаль, це не так просто зробити, бо зазвичай ми продаємо старі машини та обладнання, а не даруємо їх. У Нідерландах є кілька компаній, які спеціалізуються з купівлі старих автомобілів у муніципалітетів, щоб потім перепродавати їх до країн Східної Європи чи Африки. І гроші від продажу також закладені в нашому бюджеті. Я не маю права, наприклад, просто віддати до України старий сміттєвоз, він має бути тільки проданий. Разом із цим, ми не підприємці, нашою метою не є отримання прибутку. Якби це було так, ми могли б відмовитися від прибутку на користь України. Але наша задача – надавати якісні послуги за найнижчою ціною. Тож ми не можемо просто так забирати гроші з бюджету, адже тоді ми повинні будемо підняти ціни на наші послуги. Натомість ми охоче поділимося власним досвідом управління відходами, якщо українські колеги виявлять таке бажання.

 

Сміттєвоз на вулицях Остерхаута. Нідерландці ніколи не доводять свою техніку до стану металобрухту. Після того, як вона попрацювала кілька років, її продають до інших, бідніших країн і купують нову