Голова Іванівської громади Михайло Кулик, рекордсмен України

 

Децентралізація поцікавилася, як голові Іванівської громади Вінницької області Михайлові Кулику вдалося схилити на свій бік безпрецедентну кількість виборців.

---

Автор: Дмитро Синяк 

«Горшколєпи» та «янеки»

- Лишися, Михайле, сьогодні ж вихідний, – каже дружина Іванівського сільського голови Михайла Кулика  – Світлана, побачивши, як той викочує з гаража свій мотоцикл. У голосі жінки тремтить докір.

- Переживуть люди якось і без тебе! Та й ніхто з них не просив тебе приїжджати до них у суботу…

Однак дружина голови знає, що чоловік до неї все одно не дослухається. Такий вже він  є – робота для нього понад усе. О 8 ранку Михайло вже на роботі, а о 12 ночі деколи ще на роботі. Й під час відпустки вже три роки нікуди не їздить. Він з ранку до ночі працює за кермом комбайна – збирає врожай. Одна знайома казала: «Не журися, Свєта! Тішся краще, що твій чоловік трудоголік, а не алкоголік!» Мабуть, мала рацію…

Троє дочок голови – Аліна, Настуня і Катя – виходять його провести. Аліна вже заміжня, Катя – студентка, а Настуня вчиться у школі. Михайло Леонтійович обіймає їх по черзі, весело всміхається й обіцяє приїхати «в районі обіду».

 

Родинне фото. Михайло Кулик із дружиною Світланою, трьома дочками та онукою

 

…Дорога до сусіднього села Гущинців недалека, йде через ліс, і довкола приємно пахне вологою свіжістю. До об’єднання громад між жителями Іванова та Гущинців чинилася ворожнеча, викликана «мєстячковим патріотизмом», що весь час виливалася у бійки та скандали. Іванцівці зневажливо називали жителів Гущинців «горшколєпами», натякаючи на гончарські майстерні, якими вже багато років славилося село. А ті у відповідь казали про мешканців великого Іванова: «Янеки!» (До 1946 року Іванів був Яновим, а потім радянська влада перейменувала його, як і сотні інших сіл «з польськими топонімами»).

Та сільському голові вдалося примирити жителів сіл-антагоністів. От іде Новий рік – один день його відзначають в Іванові, а інший – у Гущинцях. І там і там є чудові фольклорні колективи, тож сільська рада весь час сприяла тому, щоб вони передружилися між собою і всюди виступали спільно. Діти з обох сіл почали разом відвідувати різні секції, й місцева влада допомагала їм з транспортом. Крім цього, у двох селах весь час організовували спортивні олімпіади, під час яких жителі Іванова та Гущинців разом грали у волейбол та футбол.

 

Спортивно-відпочинковий майданчик у с.Гущинці, побудований коштом Іванівської громади

 

Й ось тепер вже рідко хто згадує «янеків» та «горшколєпів», і ворожнеча потроху почала забуватися. Думаючи про це, сільський голова задоволено усміхається. Він навіть не помічає, як в’їжджає у село.

 

Гущинці. Спілкування з народом

Колись люди тікали від татар у лісові гущавини на березі Південного Бугу, згодом вони заснували тут поселення. Тепер Гущинці разом з Іванівим, Мізяківим та Пиківим є найдавнішим поселенням на території Брацлавщини.

Коло сільського магазину навпроти церкви – кілька людей. Вони радо тиснуть руки сільському голові й усміхаються йому, як своєму. Діти, що збіглися звідусіль, з цікавістю розглядають «мотоцик».

 

Старовинний панський палац княгині Абамелек у Гущинцях, який мріє відреставрувати Михайло Кулик

 

- Ну що, як тут у вас справи? – питає сільський голова. – Розказуйте, в чому маєте потребу?

- Завдяки вам, Леонтійовичу, тих потреб у нас тепер набагато менше, ніж три роки тому, – всміхається один чоловік. – От тільки б роботи було побільше! Деревообробна фабрика, що ваш однокласник в Іванові збудував, то велика справа, і завдяки йому 50 жителів громади мають роботу. Та нам би ще зо дві таких фабрики…

- Будуть вам і фабрики і заводи, – обнадіює сільський голова. – От зараз ми ведемо перемовини з австрійцями щодо будівництва у нас, неподалік залізниці, елеватора. Ми там землю маємо і можемо віддати в оренду.

- Де ж ви, Леонтійовичу, тих австрійців надибали? – несміливо питає хтось.

- Та почув якось у розмові, що вони шукають місце під елеватор, попросив їхній телефон, подзвонив… Тепер тримайте кулаки!

Сільський голова ще довго колесить Гущинцями, зупиняючись всюди, де зустрічає людей. Йому подобається спілкуватися з ними, і жителі громади охоче спілкуються із сільським головою. У їхньому розумінні він – їхній головний захисник від усіх негараздів.

 

Іванівська громада з висоти пташиного польоту.

 

 

 

Про нараду в ОДА і вантажівку зі щебнем

У понеділок у Вінниці сільських голів області збирає голова обласної адміністрації. Це звичайна робоча зустріч, але починає її керівник області незвично.

- Ну що, як пройшли вихідні? Хто де був? – питає він.

- А де ми можемо бути? – відповідає хтось із задніх рядів. – На городі та із сім’єю.

 - Хтось на городах був, а хтось щебнем дорогу посипав, причому особисто, – настановчо каже голова обласної адміністрації, дивлячись на Михайла Кулика. – Я у суботу вранці до Кам’яногірки їздив, у мене там родичі живуть. І от бачу вантажівку, що скидає щебінь на дорогу. Хто ж це, думаю, тут ремонти робить, коли жодних субвенцій у нас на таку статтю у цій місцевості не передбачено. Зупинився, дивлюся, а за кермом Іванівський сільський голова. «Я, – каже, – попросив у хлопців на кар’єрі машину щебня для наших доріг, вони й дали, тільки просили самому вивезти…». От як треба вихідні проводити!

- А я, до речі, і не знав, Михайле Леонтійовичу, що ти вантажним транспортом вмієш керувати, – звертається голова обласної адміністрації вже до Михайла Кулика. – Як щось треба буде перевезти, ми до тебе тепер звернемося!

- Прошу дуже! – жваво відповідає на жарт Михайло Кулик. – Я за першою освітою – механізатор, тож можу керувати всіма видами транспорту, які тільки є на селі! Як три наші школи ремонтувалися, то я весь час туди возив то пісок, то цемент, то бетонні блоки… А на всі наші спортивні майданчики завозив щебінку.

- Знаю, знаю за твої подвиги. Молодець! А вантажівка у тебе звідки?

- Я ж до свого головування фермером був. Ми з моїми рідними братами фермерське господарство «Янівське» заснували. Хіба ви не чули? 7 тисяч голів свиней, 200 га землі… Тепер брати там господарюють, а я тут. Тому «Янівське» наш перший спонсор Іванівської сільради в усіх справах!

Усі присутні зрозуміло кивають. Більшість заздрить Михайлові Кулику. Всі б хотіли так, як він. Але вічно бракує то хисту, то натхнення…

 

Садочок, який будувала громада

Михайло Леонтійович зупиняє свій мотоцикл коло одної садиби у селі Слобідка. Назустріч йому виходить господар: поважний сивий чоловік. У нього чи не найкраща хата у селі, бо він вже багато років працює за кордоном. Каменяр яких мало. Тепер він у невеличкій відпусці.

- Що привело вас до мене, Леонтійовичу? – питає чоловік, проникливо дивлячись в очі сільському голові.

 

Садочок «Ромашка»  у селі Слобідка, побудований з нуля за підтримки Представництва МОМ в Україні та співфінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Цей проєкт став найбільшим за всю історію об’єднаної громади та першим, який отримав міжнародну технічну допомогу!

 

- Ви ж знаєте, ми дитячий садочок почали будувати. Виграли грант на нього за програмою «Міжнародна міграція людей , – одразу ж переходить до справи Михайло Кулик. – 20 тис. доларів. Із 160 громад вибрали тільки десять. Область нам допоможе, дещо з сільського бюджету дамо. Але на все так і так не вистачить. Загальний бюджет – 5 млн грн, і це дуже мало. Та я маю ідею щодо того, як можна було б зекономити – з вашою допомогою.

- Хочете, щоб я попрацював на будові садочка? – здогадується чоловік. – А скільки платите?

- Якби йшлося про гроші, я б не до вас ішов, а шукав би фірму з району. Ми ж не можемо розраховуватися готівкою. Ні, тут швидше про волонтерство піде мова. Не треба працювати для громади так, як я, 24 години 7 днів на тиждень. Віддайте їй лише три дні свого життя. Якщо допоможете, матимемо гарне село і житимемо у комфортних умовах. Я, до речі, теж працюватиму пліч-о-пліч з вами на будові…

Сивий думає хвилину, а потім нарешті виголошує, як завжди, поважно й тихо:

- Коли б хто інший мене попросив, послав би його під три чорти. А вам, Леонтійовичу, не можу відмовити.

 

Загальна вартість садочку у селі Слобідка склала 5,620 млн. грн., з яких 580 тис. грн. є внеском Представництва МОМ в Україні за фінансової підтримки USAID. Ці кошти пішли на придбання меблів, оснащення, обладнання для харчового блоку та вуличних ігрових майданчиків.

 

Фундамент, за який будівельна компанія з колишнього райцентру – Калинова просила 350 тис. грн, залили безоплатно. Власник Іванівського кар’єру, вислухавши Михайла Леонтійовича, без вагань і без жодних грошей виділив йому бетонні блоки. Михайло Кулик особисто привіз їх на будівництво, попередньо діставши кілька фур та автокран – теж безкоштовно. Хто ж відмовиться, коли йдеться про будівництво для дітей!

За кілька днів бригада із селян, які працювали безоплатно, вже вивела стіни майбутнього садочка. Його прибудували до сільської школи – знову ж таки, щоб трохи зекономити. Михайло Кулик працював нарівні з усіма: робив цементний розчин та носив його будівельникам, завантажував у вантажівки викопану з-під фундаменту землю…

 

Відкриття садочка у селі Слобідка, над яким Іванівська громада працювала понад рік. Частиною проєкту став капітальний ремонт школи І-ІІ ступеня на 86 учнів, до якої було прибудовано садочок.  у с. Слобідка для, де від старої школи залишилися лише стіни та вікна

 

Дитячий садочок на 27 дітей – дві групи – вийшов на славу, і став першим дитячим садочком на Вінничині, побудованим за останні п’ять років у селі з «нуля». Причому для цього селянам знадобилося тільки рік і два місяці. Цікаво, що опалювався садочок не газом і навіть не дровами, а тріскою, виробленою з чагарників, що ростуть довкола доріг. Так само опалюються й усі школи Іванівської громади.

Після відкриття садочка про Михайла Кулика дізнався весь район.

 

До засипання ям та вирівнювання дороги під час ремонту вулиці Першотравневої у селі Гущинці долучилися і дорослі, і малі. Сільська рада лишень організувала доставлення сюди чотирьох вантажівок щебінки

 

Книга рекордів і несподіване зізнання

- Я рада повідомити, що сільський голова Іванова Михайло Кулик став рекордсменом України у категорії «Державні діячі», – повідомляє у сесійній залі Іванівської сільської ради представниця «Книги рекордів України» у Вінницькій області Ольга Малиновська. – На цьогорічних місцевих виборах за нього проголосувала рекордна кількість виборців – 91,7%. З таким результатом ще не обирався жоден голова сільської ради в Україні...

Люди аплодують.

 

Представниця «Книги рекордів України» у Вінницькій області Ольга Малиновська та Михайло Кулик під час урочистого вручення свідоцтва про встановлення національного рекорду

 

- Я дуже дякую всім за довіру, – хвилюючись, каже Михайло Леонтійович. – У мене була ціль і ось вона доказалася… Хоча мені здається, будь-яка людина, котра має перед собою мету й стратегічно мислить, думаючи насамперед про майбутнє… У такої людини все повинно вийти! Я мріяв довести людям, що жити комфортно можна не лише в місті, але й в селі… Такий результат виборів ми отримали, тому що ми наполегливо працювали разом над втіленням цих мрій, і ось вони здійснились!

- А ще я хочу сказати… – Михайло Кулик робить тривалу паузу. – Це мій другий та останній термін на посаді сільського голови. Я отримую задоволення від роботи, коли бачу, що вона приносить людям радість. Однак працювати у режимі 24/7 трохи важкувато. Зараз бюджет Іванівської громади 54 млн грн, але наступного року, коли до чотирьох наших сіл приєднаються ще десять, він сягатиме вже 102 млн грн. Причому  разом із цими грішми Іванівська сільрада візьме на себе відповідальність за ці села. Я б і зараз не виставляв своєї кандидатури, та просто не міг зробити цього, думаючи про ці десять сіл, які долучаються до нас. Адже у деяких з них 200 м асфальту – це все, що зробила держава за 29 років. Подивіться, приміром, на Уладівську школу. Вона будувалася у 1962 році, й відтоді там не було капітального ремонту! Та у ній шкільні дошки старші за мене! Можете уявити собі, у яких умовах навчаються там діти…

 

Михайло Кулик на першій сесії VIII скликання Іванівської сільської ради 24 листопада

 

Михайло Леонтійович знову замовкає на кілька секунд.

- Я б і три роки тому не йшов працювати сільським головою, але серце мені боліло, коли дивився на цю руїну, на знищення села й української нації, – зізнається він. – Пам’ятаєте Пеківську амбулаторію, у якій завалилася стеля? І ця амбулаторія все одно працювала, навіть виборчу дільницю у ній влаштовували. Стелю тільки поліетиленом закривали… Район давав гроші на ремонт, але не всі, і вони щороку поверталися назад до бюджету. Бо дах частинами не робиться…

Люди мовчать, затамувавши подих. Михайло Кулик продовжує, загинаючи пальці.

- Три капітально відремонтованих школи, три дитячих спортивно-відпочинкових містечка, близько 10 км капітально відремонтованих доріг, одна амбулаторія цілком нова, інша – відремонтована. Бруковані доріжки у центрі кількох сіл, лавки та сміттєві урни. Причому чимало робіт виконані на грантові кошти або безоплатно… Хто ще має таки здобутки за три роки? Звісно, нам не вдалося б цього без децентралізації - реформи, яка є правдивим порятунком українського села. Тільки завдяки об’єднанню, бюджет нашої громади виріс у чотири рази! Доки ця реформа триває, не можна впускати свій шанс! Я маю багато планів на наступні п’ять років, які насамперед стосуються ремонтів шкіл та доріг щойно приєднаних сіл. Я хочу зробити так, щоб Іванівська громада потрапила до «п’ятірки» найкращих українських сіл за комфортністю проживання...

 

У селі Іванів нещодавно встановлено дві сучасних автобусних зупинки. Такі самі вже є у селах Гущинці та Слобідка

 

- Чим же ви будете займатися, коли підете з посади? Станете політиком? Очолите район? А може, отримаєте вищу освіту? – питає журналістка, коли Михайло Кулик спускається зі сцени.

- Я маю вже три вищих освіти, – з гідністю відповідає Михайло Леонтійович. – Перша – механізаторська, друга стосується готельно-ресторанного бізнесу, також нещодавно я закінчив Академію управління при президенті України за спеціальністю «Державне управління». Пішов туди, щоб переконатися, чи правильним я керую громадою. Начебто правильно… Очільником району бути не хочу, чи піду у політику, не знаю, але сільським головою точно не залишуся. Мені давно вже час зайнятися футболом, бо Калинівська збірна без мене щось забагато програє. Та й наша, Іванівська футбольна команда буде кращою, якщо я більше часу приділятиму тренуванням...

 

Шкільний автобус, куплений Іванівською громадою за кошти обласного та сільського бюджетів. Вартість – 1,9 млн грн. Йоговикористовують не тільки для підвезення дітей до школи, але й для проведення екскурсій та спортивних заходів

 

- Що вважаєте своїм найбільшим здобутком на посаді сільського голови? – не відпускає сільського голову дівчина.

- На одному святі до мене підійшла молода пара й щиро подякувала за роботу, – подумавши, відповідає Михайло Кулик. – Хлопець та дівчина зізналися, що завдяки мені прийняли рішення залишатися у нашому селі, а не переїжджати до Калинова, як планували раніше…

- Ви мені вибачте, – притискає руку до грудей пан Михайло. – Але у мене сьогодні море справ…

Потім він обертається і поспішає до дверей, дорогою із задоволенням ловлячи на собі схвальні погляди жителів громади.

 

Липневий велопробіг Іванівської громади. У центрі – Михайло Кулик