На думку, директора з науки і розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука, в Україні немає утисків національних меншин, а за подібними зверненнями стоїть Росія.

Сьогодні вранці ЗМІ вибухнули несподіваною заявою: Національна рада румунів в Україні поскаржилася владі Румунії на порушення прав їхньої громади на освіту рідною мовою та проєкти адмінреформи. Звернення адресоване парламентським комітетам та урядовим інституціям, які опікуються румунами за кордоном і зовнішньою політикою, а також керівництву румунського парламенту, прем’єру та президенту Румунії. Про це першим повідомив румунський портал News.ro, на який згодом послалася румунська редакція «Радіо Свободи». При цьому оригінальний документ в український медіа-простір так і не потрапив: «Радіо Свобода» процитувала тільки окремі витримки з нього. Однак матеріал супроводжували яскраві професійні фото невідомих демонстрантів з транспарантами українською мовою, що вимагали «повернути нашу рідну румунську мову». Варто зауважити, що інформації щодо подібних демонстрацій та виступів в українських ЗМІ немає. Цю заяву і цю ситуацію ми попросили прокоментувати директора з науки і розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука, який багато років присвятив реформі децентралізації, зокрема взаєминам українців з представниками національних меншин.

Чи є зерно істини у заяві Національної ради румунів в Україні?

- Про це важко сказати, не бачачи самої заяви і орієнтуючись лише з цитат, наведених у ЗМІ. Тому доводиться аналізувати, власне, цитати. От, наприклад, Українська правда повідомляє, що автори звернень стверджують, ніби румуни в Україні, яких налічується близько 500 тисяч і які є другою національною меншиною у державі після російської, «піддаються добре організованому систематизованому процесу примусової українізації» в «усіх сферах державної політики». Друга цитата така: «У публічному дискурсі в Україні створено уявлення про те, що лише Угорщина, Польща та Росія мають заперечення проти української асиміляційної політики, а Румунія задоволена тим, що відбувається».

Автори заяви також начебто заявляють про ризики для інтересів українських румунів через проєкти адміністративної реформи у Чернівецькій області. Чи справді існують такі ризики?

- За кількома міжнародними документами, будь-які національні меншини, які проживають компактно на певних територіях, справді підлягають певному захисту. Наприклад, базові адміністративні одиниці не можна «нарізати» таким чином, щоб ці території виявилися штучно роз’єднаними. Тому всі громади, які утворювалися у поліетнічних районах, створювалися з урахуванням цієї вимоги. Але це правило не стосується субрегіонального рівня, бо цей рівень нічого не має до функціонування національних меншин. Його головна мета – забезпечити ефективне управління державою своїми підрозділами. Отже, вимоги щодо створення чи збереження румунських районів є абсурдними, необґрунтованими і не захищеними жодними міжнародними документами. Районний рівень не є рівнем окремого самоврядування, на ньому представлено інтереси територіальних громад, і не більше.

А що ви можете сказати про «примусову українізацію», на яку нарікають автори звернення?

- За радянських часів держава стимулювала інтеграцію національних меншин різних республік СРСР виключно до російського етносу. Тому, наприклад, українці Латвії були російськомовними. Так само, як румуни, угорці та болгари України. Бо такою була державна політика, яка мала на меті мінімізувати впливи національних ідей населення різних радянських республік. Зараз ця ситуація не може тривати, бо в іншому разі, приміром, етнічні румуни, які не знають української, будуть позбавлені можливості реалізувати себе в Україні. Це призведе до геттогезації національних меншин, які через таку відокремленість не вливатимуться у повноцінне життя країни.

Виходить, що «материнські» держави національних меншин України: Румунії, Угорщини та Болгарії виступають проти такого «вливання», називаючи його асиміляцією?

- Саме тому мені незрозуміла їхня позиція. Якщо, наприклад, Румунія хоче, щоб українські румуни були максимально відокремленим етносом в Україні, вона, мабуть, прагне до того, щоб вони у майбутньому емігрували на історичну батьківщину. А може Румунія виношує плани відірвати колись ці землі від України? Бо якщо створити території, які де-факто не будуть українськими, згодом не так вже й складно закріпити цей статус і де-юре. Інших пояснень такої позиції немає.

Ви багато працювали в Одеській області, долучившись до створення там, зокрема, й болгарських територіальних громад. Чи можна порівняти ситуації на Одещині та на Буковині?

- Ми просували ідею створення громад у Болградському районі не за етнічним принципом, а за географічним: так, як вони склалися через систему розселення. Я вважаю, що непотрібно заганяти болгар в один Болградський район, як цього хотів один політик, котрого жартома називають «головним болгарином України». Ми завжди говорили всім: болгарин, який зберіг болгарську мову та звичаї, є більш конкурентоспроможним, ніж українець, бо він може реалізуватися як в Україні, так і у Болгарії. Але це за умови, що він знає українську мову і є інтегрованим в українське суспільство. Це стосується всіх етнічних меншин. А якщо вони не є інтегрованими, то утворюють певне гетто. У селі Косино Мукачівського району Закарпатської області, де на знаменитих термальних водах відпочиває пів України, я бачив оголошення, у якому повідомлялося, що певна компанія пропонує роботу «молодим людям, які володіють українською мовою». От як, скажіть, це в принципі, можливо в Україні?

За матеріалами «Української правди», Національна рада румунів в Україні «просить Румунію досягнути з Україною домовленостей подібно до тих, які вже є між Україною та Угорщиною (про збереження рідної мови у школах угорської громади) та Болгарією (про підтримку єдності болгарської громади в територіально-адміністративній реформі)». Чи справді Угорщина та Болгарія мають якісь особливі домовленості з українським урядом?

- Жодних особливих домовленостей не існує. У більшості шкіл національних меншин викладання ведеться відповідною національною мовою – румунською, угорською, болгарською тощо, а також українською мовою, яка прийшла на зміну російській.

Ініціюючи створення територіальних громад, ви багато співпрацювали з національними меншинами цілої України? Чи чули ви колись про Національну раду румунів? В україномовному інтернеті про неї – жодного слова.

- Ніколи не чув про таку організацію. Але мене це й не дивує. Я багато разів стикався з розігруванням національної карти. Вперше це було у 1990 році, коли я брав участь у створенні декларації про Незалежність України, потім – перед референдумом щодо відокремлення України від СРСР. Сценарій один і той самий: якась невідома організація робить провокаційні заяви, а ЗМІ роздмухують скандал. Російська імперія і надалі робитиме це, використовуючи національні меншини, з яких вона від 50 до 70 років намагалася кувати адептів «руського міра».

У зверненні підкреслюється те, що позиції Угорщини та Болгарії щодо своїх національних меншин в Україні є набагато активнішими, ніж позиція Румунії. Це подібно на правду, адже Угорщина навіть намагалася заблокувати євроінтеграцію України… 

- В Угорщині до влади прийшла націоналістична праворадикальна партія «Йоббік». І тепер країна має проблеми чи не з усіма сусідами у тому, що стосується її національних меншин. Принаймні, зі Словаччиною, Україною та тією ж Румунією. Деякі суперечки навіть розглядав Євросоюз.

Румуни вимагають преференцій для своїх національних меншин. Але чи мають українці у Румунії такі ж преференції? Чи є там, наприклад, школи, навчання у яких ведеться українською?

- Немає. І у Румунії, і в Угорщині українську мову вивчають хіба що у недільних школах. У цьому питанні уряди цих країн займають позицію: хочете вчити українську – займайтеся цим самі.

Якою, на вашу думку, має бути реакція Румунії на це звернення?

- Румунії не варто втручатися у справи, які є суто внутрішніми для України. Бо у самій Румунії є достатньо велика українська громада, де, зокрема, живуть нащадки українських повстанців, які свого часу втекли туди від НКВС. І якщо Румунія дозволить собі втручатися у справи сусідів, ці сусіди автоматично отримають таке ж право. Насамперед це стосується не України, а Угорщини.

Подібні провокації справді траплялися не раз, і також не раз було доведено, що за ними стоїть Москва. Чи не є це звернення черговою спробою Російської Федерації дестабілізувати ситуацію в Україні?

- Цілком можливо. Адже зовсім не Бухарест, а саме Москва найбільше зацікавлена у цьому. Пригадайте хоча б історію з підпалом двома поляками угорського центру у Берегові. Цих поляків згодом засудили у Польщі, і у суді виявилося, що за цей акт вандалізму їм заплатили росіяни. Особисто я був свідком того, як на Відкритих днях регіонів і міст Європейського Союзу один словак під час свого виступу почав розповідати, що на українському Закарпатті просто на вулицях хапають угорців і відправляють на війну на Донбас, щоб угорськими руками боротися з росіянами. Я тоді швиденько передзвонив до обласної адміністрації і дізнався, скільки угорців призвано до української армії. Виявилося, що четверо. Мій виступ і відповідь цьому словаку аудиторія супроводила оплесками, а словак мусив залишити захід.

 

На тему:

Чи є етнічні проблеми у румуномовній громаді? Репортаж з Новоселицької ОТГ

На стику трьох кордонів. Заступник голови Мамалигівської ОТГ Чернівецької області Володимир Антончук про румунські паспорти, українські дороги, сільськогосподарські кооперативи та місцеві традиції заробітчанства.

Коли українці в об’єднаній громаді – національна меншина. Інтерв’ю з головою Новоселицької громади Чернівецької області