– Раніше я не сортував сміття. Але якось прийшов мій син зі школи, і каже: "Тату, це неправильно. Треба складати пластикові пляшки в один ящик, а продуктові відходи в інший".

Якби мені про це сказав сусід, я би посперечався. А коли мені це пояснила моя дитина, то стало соромно, тому що я не маю права не послухати її, оскільки все це робиться заради майбутнього, – розповідає депутат Дунаєвецької міської ради Микола Островський.

Сьогодні Дунаєвецьку ОТГ, що на Хмельниччині, об’єднує – сміття. Тут сортують відходи, закрили майже всі стихійні сміттєзвалища, а також громада одна з перших в Україні збудувала сортувальну лінію.

 

Тут сортують відходи, закрили майже всі стихійні сміттєзвалища, а також громада одна з перших в Україні збудувала сортувальну лінію

 

2015 році навколо міста Дунаївці об’єдналося 50 сіл. Тепер у Дунаєвецькій ОТГ трохи менше 40 тисяч людей.

 

На кожного по сміттєзвалищу

 

Ще чотири роки тому у громаді було два паспортизованих сміттєзвалища, а у кожному населеному пункті –  мінімум одне стихійне. Разом – не менше 50-ти, розповідають у міській раді.

 

Раніше у громаді було не менше 50 сміттєзвалищ

 

У громаді надихнулися Золочівською ОТГ, що на Львівщині, яка вже мала сортувальну лінію, та розробили свій проект.

Паралельно думали, як зменшити кількість відходів на сміттєзвалищах. Вирішили, що треба централізовано вивозити сміття із сіл, бо у місті така послуга вже була.

– Спершу нам розповідали, що це неможливо, що люди не платитимуть за послугу, бо в селі немає сміття – його спалюють і прикопують. Для цього були ліси, лісосмуги і річки.

Для чого платити гроші, коли можна за пляшку попросити сусіда вивезти кудись сміття. А де він його залишить – можна лише здогадуватися, – розповідає Островський.

 

Микола Островський

 

Міській раді треба було спершу переконати старост. І це вдалося, додає депутат. Тепер у громаді більшість жителів уклали договори щодо вивезення сміття. Правда, у старостатах справи йдуть по-різному. Подекуди ініціативу сприймають охоче, а подекуди – ні.

– У нас лише 100 із 300 дворів заключили договори. Це дуже мало, – розповідає староста сіл  Іванківці та Слобідка Гірчичнянська Оксана Бабій. Староста скаржиться, що люди не хочуть платити за послугу, бо вважають її дорогою. Хоча, каже, сума не така вже і велика – 11 гривень 15 копійок з людини за місяць.

У селі Гірчична ситуація інша – не уклали договори щодо вивозу сміття лише приблизно 10 дворів.

– Люди задоволені, бо ти не сушиш голову кожен раз, куди подіти те сміття, – додає староста села Світлана Біла.

Стихійні сміттєзвалища почали поступово прибирати. Спершу вивозили по декілька тонн сміття, розповідає Островський. Згодом відходів майже не залишилось.

–  Наприклад, у нас є територія, де масово відпочивають люди. Одного разу ми вирішили там прибрати – сміття набрали цілу вантажівку. Всі думали, що сьогодні приберемо – а завтра буде те саме.

Через рік приїхали туди і назбирали ледь 10 мішків сміття. В кінці сезону прийшли туди просто відпочити – відходів майже не було, –  згадує Островський. –  Чому? Тому що чисто. Психологічно важко першому викинути на землю сміття, тому що всі на це звертають увагу. В Дунаєвецькій ОТГ залишилось одне паспортизоване сміттєзвалище. Подекуди в селах можна ще знайти залишки попередніх стихійних, але це вже зовсім не ті обсяги, які були раніше, кажуть у міській раді.

 

Сортувальні ігри

 

Ще одним етапом до чистої громади стало сортування сміття, але поки що тільки в місті. На території Дунаївців поставили сучасні сортувальні майданчики. Зараз там можна відділяти пластик та макулатуру. Згодом планують поставити контейнери для скла.

 

Було - стало

 

Микола Островський на власному прикладі знає, що діти у громаді вчать сортувати дорослих сміття. А все через те, що цього їх вчать у школах – більше року тому у навчальні заклади придбали сортувальні баки для пластику, скла, органічних відходів і паперу.

–  Раніше дитина могла просто в дворі викинути папірець від цукерки. Зараз вона спеціально біжить до сміттєвих баків. Діти це сприймають як гру. Їм цікаво, –  розповідає Марта Чекман, директорка Станції юних натуралістів.

Біля міського будинку культури поставили навчальні сортувальні урни, які розмовляють.

– Коли людина кидає в бачок сміття, він дякує. То діти спеціально бігають по парку, збирають ці фантіки, щоб їм потім сказали "спасибі", –  розповідає директор комунального підприємства "Благоустрій Дунаєвеччини" Леонід Михальський.

Окрім сортування, діти долучаються до висаджування кущів і прибирання територій.

–  Ми виходимо на суботники. З дітьми, з молоддю, по вулиці збираємо папірці, щоб решта бачили, що ми боремося з цим сміттям, –  розповідає староста Оксана Бабій.

 

Ми виходимо на суботники. З дітьми, з молоддю, по вулиці збираємо папірці, щоб решта бачили, що ми боремося з цим сміттям

 

Діти також долучилися ще до однієї важливої ініціативи. Вони розповідають дорослим про те, що не можна спалювати листя.

 

Палиш листя – плати штраф

 

–  Боремося, – зітхає староста сіл Іванківці та Слобідки Гірчичнянської Оксана Бабій, згадуючи про щорічне спалювання листя. –  Більшість вже знає, що не можна, але дехто на заборону уваги не звертає.

Раніше за спалювання сміття у Дунаєвецькій громаді порушників попереджали тільки на словах, проте з осені 2018 року почали виписувати штрафи. У селах Іванківці та Слобідка Гірчичнянська за сезон заплатили по 340 гривень штрафу з десяток порушників.

– Звісно, оштрафовані були не дуже задоволені. Хоче деякі казали, що все правильно, самі не подумали. Сильної образи в односельчан не було. Дехто навіть вже сам дзвонив і попереджав про порушення, –  додає Бабій.

Старостам контролювати допомагають дільничні інспектори та молодь. Молодь навіть створила ініціативну групу, яка поширювала ролики про шкоду спалювання листя у соцмережах, а також розмовляла з людьми. Окрім цього, на Станції юних натуралістів міськрада допомогла створити компостну яму.

–  Усе листя в місті очистили і завезли в нашу компостну яму. Ми її засипали, і тепер маємо органічне добриво, –  розповідає Марта Чекман, директорка Станції юних натуралістів.

 

Компостування

 

Більше сміття

 

У результаті громада змогла запустити сортувальну лінію, але поки що у тестовому режимі, оскільки для повноцінної роботи їй не вистачає сміття.

–  Сортувальна лінія розрахована на 100 тонн на добу. Поки що ми запускаємо її один або два рази в тиждень, –  розповідає директор комунального підприємства "Благоустрій Дунаєвеччини" Леонід Михальський.

 

Сортувальна лінія розрахована на 100 тонн на добу

 

–  За минулий рік ми продали приблизно 30 тонн пластику. Уявіть, що одна пляшка важить 5-6 грам. Це те сміття, яке могло лежати в нас на сміттєзвалищі, –  додає депутат Микола Островський.

За останній рік кількість сміття збільшилась. Наприклад, за минулий місяць, каже Леонід Михальський, продали 10-15 тонн пластику. Зараз лінія відсортовує пластикові пляшки та папір. Згодом планують розділяти скло та алюміній, оскільки цей метал – один із найдорожчих матеріалів серед відходів. Якщо сміття звозитимуть зі всієї громади, зможуть повноцінно запустити лінію, кажуть у міській раді. Проте про рентабельність проекту говорити ще рано.

–  Коли ми реалізовували цей проект, мали нагоду ознайомитися з роботою схожого підприємства в Золочеві. Це приватне підприємство. Туди, зі слів власника, вкладено 700 тисяч євро. Окупиться проект за років 50, –  розповідає Островський.

Та й у громаді не ставили за мету заробляти на смітті. Кажуть: головне, щоб було чисто.

–  Це більше соціальний проект. Проте частина коштів вже повертається на підприємство. Якби ми повністю змогли б реалізувати цей проект, зі всього сміття залишалося би 20%. Я сподіваюся, що ми з часом таки станемо найчистішою громадою в Україні, –  додає депутат.

Та сміття – не єдина проблема, яка турбує місцевих.

 

Суботники в громаді

 

Дунаєвецька господарка

 

– Тепер я знаю, чому асфальт стелять в дощ, а дорогу ремонтують в мороз, хоча раніше для мене це був нонсенс.

Очільниця Дунаєвецької ОТГ Веліна Заяць на посаді з 2015 року. Раніше працювала в гуманітарному відділі району, потім помічницею депутата, але ніколи не була головою. Одразу після обрання відчула всі "принади" хазяйнування в громаді –  у перший місяць після об’єднання у місті прорвало теплотрасу.

– Я злякалася, але ми швидко ліквідували проблему. Хоча доходило до сліз. Та на роботі ти мусиш триматися. Вдома підтримує чоловік, а зранку звідкись знову беруться сили, – додає жінка.

Потім ситуація налагодилася, проте легше не стало, розповідає голова. У руках жінки – одна із найбільших громад в Україні. Перед початком роботи голова з командою поїхали в кожен населений пункт, щоб зрозуміти, що турбує місцевих. Виявилося – найбільшою проблемою були дороги.

– Ми намагаємося контролювати процес ремонту доріг, – розповідає голова. – Проте проблема в тому, що в громаді немає асфальтного заводу. Тому беремо його в інших районах.

Якось замовили той асфальт. Зранку машина поїхала його забрати. Повернулася – а тут ні з того, ні з сього починає падати дощ. А це не той товар, який можна кудись сховати і перечекати негоду.

 

Перед початком роботи голова з командою поїхали в кожен населений пункт, щоб зрозуміти, що турбує місцевих. Виявилося – найбільшою проблемою були дороги

 

Проте дороги відійшли на другий план після того, як у колодязях почала зникати вода.

– У 2017 році знизився рівень ґрунтових вод. Тоді люди сказали, що їм зараз не потрібно світла на вулицях, можна почекати з дорогою, тільки повернути воду. І ми організували дворічну програму з поглиблення колодязів, – розповідає Островський.

Потім у громаді взялися оптимізувати інфраструктуру – створили по селах будинки громад.

– Багато приміщень у селах були в поганому стані. Ми зрозуміли, що утримувати 5 будівель водночас – затратно і неефективно, – додає депутат. Тому міська рада перевела всіх працівників по селах в одне приміщення.

– Це зручно людям, тому що вони приходять до старости на прийом, заходять в ФАП чи до дільничного поліцейського. Поштове відділення поруч, будинок культури чи бібліотека теж тут, – розповідає Островський.

Міська рада перевела всіх працівників по селах в одне приміщення

 

Також староста тепер може контролювати працівників установ, аби ті не порушували трудову дисципліну. На відміну від установ, зі школами провели "лагідну" оптимізацію – поки що закрили лиш одну. Зараз їх в громаді 24.

– Найбільший супротив щодо закриття шкіл роблять вчителі. Вони розглядають школу як можливість працевлаштування. А ми маємо дбати про якість освіти. Тому ми сьогодні переконуємо і працюємо, але рубаємо, – розповідає Заяць.

У громаді знайшли спосіб переконати місцевих у тому, що деякі школи потрібно закривати – дітей возять на екскурсії в опорну школу, щоб вони побачили умови навчання.

– Ми не можемо насаджувати рішення. Наша основна задача сьогодні – організувати людей. Децентралізація не піде, якщо люди не братимуть в цьому процесі участі, – каже голова.

 

За 30 кілометрів від Кам’янця-Подільського

 

Громада об’єднується за допомогою ще однієї сфери – туризму. Цієї весни в ОТГ вперше відкрили декілька екскурсійних маршрутів та створили інфоцентр. Поки що туристів у громаді не бачили, але вже встигли підписати меморандум про партнерство.

– Відкриття сезону планували не так для туристів, як для потенційних партнерів і для самих дунаєвчан. Багато людей навіть не були в місцевих замках, –  розповідає Алла Бец, начальниця управління культури і туризму.

 

Ось так у громаді відкривали туристичний сезон

 

Дунаєвеччина багата мальовничими краєвидами. Зокрема, на її території розташований водоспад Буробон. А також архітектурними та історичними пам’ятками. За часів Російської імперії тут навіть була своя держава – Миньковецька. Тут пропонують одноденні маршрути відстанню 20-30 кілометрів.

Зацікавилися маршрутами тур-оператори з Хотина і Кам’янця-Подільського. За словами Бец, вони хочуть запропонувати один з маршрутів для туристів, які приїхали ввечері і не мають чим зайнятися перед основною екскурсійною програмою. Алла Бец раніше працювала у сфері туризму у Кам’янці-Подільському, і каже, що масштабну екскурсійну мережу вдалося розвинути не за один рік. Тому Дунаєвецькій ОТГ слід чекати результатів мінімум років через 5. А поки що оптимальний варіант – бути невеликим туристичним майданчиком за 30 кілометрів до Кам’янця-Подільського.

 

 

Катерина Хорощак, журналістка, для УП.Життя