Вільна земельна ділянка ще не є інвестиційною пропозицією. Індустріальний парк сам по собі не гарантує появи нових виробництв. А наявність університету чи професійного закладу освіти не вирішує кадрової проблеми, якщо підготовка фахівців не пов'язана з реальними потребами роботодавців.

Як поєднати ці елементи в систему, здатну залучати інвестиції, створювати робочі місця та формувати навколо виробництва нову економічну активність, учасники навчальної ініціативи Produce! «Лідерство в економічному розвитку через виробництво» розбирали під час другого дня завершального модуля.

У Produce! беруть участь команди Вінницької, Волинської, Одеської, Сумської, Тернопільської та Хмельницької областей - представники регіональної влади та місцевого самоврядування, агенцій регіонального розвитку, виробничого бізнесу й закладів освіти. Їхнє завдання - підготувати шість регіональних проєктів розвитку, які згодом представлять Уряду, Офісу Президента та міжнародним партнерам.

Ініціативу Produce! впроваджує Академія Київського міжнародного економічного форуму під егідою Міністерства економіки та довкілля України за підтримки Швейцарсько-українського проєкту «Згуртованість та регіональний розвиток України», UCORD, що втілюється за підтримки Швейцарії компанією NIRAS Sweden AB.

Другий день учасники провели безпосередньо в діючих інноваційних та промислових екосистемах. Спочатку в UNIT.City вони говорили з Василем Хмельницьким, засновником UFuture, Unit.City та ІП «Біла Церква», про середовище для розвитку бізнесу та виробництва. Згодом у Білій Церкві цю модель розглядали вже з позиції громади та оператора індустріального парку разом із Василем Морським, заступником міського голови міста Біла Церква, та Андрієм Ропіцьким, директором Індустріального парку «Біла Церква».

Екосистема замість окремого об'єкта

Одна з ключових тез Василя Хмельницького - економічний розвиток не варто зводити до появи одного великого підприємства.

На прикладі UNIT.City він пояснював логіку екосистеми, у якій різні бізнеси працюють поруч, обмінюються знаннями, знаходять партнерів і створюють нові продукти та компанії. В індустріальному парку діє схожий принцип, але навколо виробництва: підприємству потрібні не тільки земля і приміщення, а інженерна інфраструктура, кадри, освіта, сервіс, постачальники та середовище для розвитку.

«Головне в цьому прототипі - екосистема. Бізнеси різних категорій спілкуються один з одним, діляться інформацією, досвідом і створюють новий бізнес», - пояснив Василь Хмельницький.

Для регіональних команд Produce! це змінює сам масштаб проєктування. Проєкт розвитку має відповідати не тільки на питання, яке виробництво можна створити, а й що необхідно навколо нього, щоб воно з'явилося, розвивалося і формувало нові економічні зв'язки.

Робочі місця як економічний мультиплікатор

Ще один акцент Василя Хмельницького стосувався того, як оцінювати результат промислового розвитку.

Для громади важливі податкові надходження від нового підприємства. Але насправді його вплив значно ширший. Працівники отримують зарплату і витрачають її у місті. Підприємству потрібні логістика, харчування, ремонт, обслуговування та інші послуги. Так виробниче робоче місце створює попит на зайнятість в інших секторах.

«На першому місці - заробітна плата людей, робочі місця», - наголосив Василь Хмельницький.

З цієї точки зору виробництво стає інструментом розвитку не тільки промисловості, а й локальної економіки загалом. Саме тому дефіцит працівників Василь Хмельницький запропонував розглядати під іншим кутом.

«У мене мета, щоб у мене не вистачало людей. Це моя мрія», - сказав Василь Хмельницький.

Логіка цієї, на перший погляд, парадоксальної тези проста: коли підприємства починають конкурувати за працівників, зростає вартість праці. А можливість добре заробляти разом із якісною освітою, медициною та комфортним середовищем стає одним із чинників, здатних утримувати людей у громадах і повертати тих, хто виїхав.

Спочатку роботодавець, потім підготовка кадрів

Кадрове питання стало однією з наскрізних тем дня. Василь Хмельницький навів приклад потенційного інвестора, якому були потрібні 300 операторів сучасного обладнання. Землю, інфраструктуру та приміщення можна підготувати. Значно складніше швидко знайти людей із необхідними компетенціями.

Саме тому в індустріальному парку «Біла Церква» розвиток виробництва поєднують із підготовкою кадрів. Йдеться і про професійну освіту, і про роботу зі школярами та їхніми батьками, і про можливості перекваліфікації дорослих.

Андрій Ропіцький описав цю модель ще конкретніше: спочатку визначається потреба роботодавця, після цього знаходять людей, навчають їх необхідної професії та готують до роботи на конкретному виробництві. Фактично це «рекрутинг з навчанням».

Для регіонального проєкту звідси випливає практичне запитання: якщо в регіоні планують створити нові виробництва, хто на них працюватиме через три, п'ять чи десять років і як система освіти вже сьогодні готується до цього попиту?

Не копіювати чужий масштаб

Учасники Produce! представляють області з різною структурою економіки, кількістю населення, промисловою базою та ресурсами. Тому успішну модель не потрібно копіювати буквально.

«Не треба робити екосистему для сотень виробництв, для тисячі людей. Створіть якусь невеличку екосистему в себе в місті», - радив Василь Хмельницький.

Таке середовище може початися з кількох підприємців, навчального класу, партнерства з освітнім закладом або невеликої групи взаємопов'язаних виробництв.

Масштаб може бути різним. Принцип залишається тим самим: підприємства, освіта, влада та інші учасники мають бачити спільний економічний інтерес і працювати не ізольовано один від одного.

Що має зробити громада

Якщо розмова з Василем Хмельницьким була насамперед про логіку екосистеми, то в Білій Церкві учасники змогли подивитися на неї з позиції місцевого самоврядування.

Один із перших уроків - промисловий розвиток починається задовго до появи інвестора.

За словами Василя Морського, громада має заздалегідь визначити території, на яких можуть розміщуватися виробництва. Якщо відповідних територій немає у містобудівній документації, реалізувати навіть перспективний інвестиційний проєкт буде складно.

«Насправді документ, який реально відповідає за розвиток громади, - це генеральний план», - наголосив Василь Морський.

Промислові території, своєю чергою, впливають на планування житла, транспортної та соціальної інфраструктури. Тому просторове планування стає одним з інструментів місцевої економічної політики.

Пільга має працювати на результат

Інший практичний приклад Білої Церкви - використання місцевих податкових стимулів для розвитку індустріальних парків.

Громада встановлює для індустріального парку нульову ставку земельного податку, але розглядає це як економічний інструмент. Щороку оцінюється, чи розвивається парк, чи будуються нові об'єкти, чи зростають надходження та економічна активність.

Така логіка змінює саме розуміння стимулу: громада відмовляється від частини доходу сьогодні, якщо бачить, що це допомагає створити більшу економічну базу завтра.

Подібний підхід застосовували й до розвитку інфраструктури. Місто співфінансувало дорожню інфраструктуру для індустріального парку разом із державою. Для громади це інвестиція в умови, якими можуть користуватися різні виробники, а результатом мають стати робочі місця та розширення місцевої економіки.

Інвестору потрібна не ділянка, а готовність

Наступний рівень цієї системи показав Андрій Ропіцький.

Громада може мати землю промислового призначення, але сама наявність гектарів ще не робить її конкурентною за інвестора.

Для вибору майданчика Андрій Ропіцький сформулював три базові критерії: «Логістика, люди і комунікації. Це головне, коли ви вибираєте локацію для парку».

Потенційний інвестор оцінює не тільки вартість землі. Йому важливо, як швидко можна доставляти сировину та продукцію, чи є поруч працівники, чи достатньо електричної потужності, води, газу та інших мереж.

Звідси ще один принцип - інфраструктуру потрібно готувати до приходу інвестора. Якщо після його рішення розпочати проєкт ще кілька років підводити мережі та вирішувати дозвільні питання, територія може програти іншій локації.

У цьому сенсі індустріальний парк продає інвестору не тільки землю та інфраструктуру. Він продає час.

Супровід інвестора - окрема функція

Підготовлена інфраструктура вирішує лише частину завдання. Новому виробнику потрібно пройти низку процедур, взаємодіяти з містом, операторами мереж, проєктантами, будівельниками та іншими учасниками. Для іноземної компанії, яка вперше заходить в Україну, цей шлях ще складніший.

Тому одна з функцій керуючої компанії індустріального парку - провести інвестора цим шляхом і максимально скоротити час між рішенням інвестувати та початком роботи.

Практичний досвід також показав, що не варто намагатися наперед вгадати всі потреби майбутнього виробника. Замість приміщення, жорстко спроєктованого під конкретний технологічний процес, більш універсальним рішенням може бути простір, який резидент адаптує під власне виробництво.

Для регіональних проєктів Produce! це означає: готовність території не передбачає, що за бізнес треба вирішити все. Потрібно підготувати те, що скорочує його ризики і час входу, залишивши можливість адаптувати рішення під конкретного інвестора.

Від окремих інструментів - до системи

Другий день третього навчального модуля ініціативи Produce! дозволив учасникам послідовно подивитися на три рівні одного процесу.

Василь Хмельницький говорив про те, навіщо території потрібна економічна екосистема. Василь Морський показав, яку роль у її формуванні може відігравати громада. Андрій Ропіцький - що потрібно зробити на практиці, аби територія була готова прийняти виробничого інвестора.

У результаті складається послідовний ланцюг: просторове планування - підготовлена промислова територія - інженерна інфраструктура - супровід інвестора - виробництво - підготовка кадрів - робочі місця - нові економічні зв'язки - розвиток громади.

Так індустріальний парк, професійна освіта, місцеві податкові стимули, інфраструктурні інвестиції та робота з інвестором перестають бути окремими заходами і починають працювати як частини однієї моделі місцевого та регіонального економічного розвитку.

Нагадаємо, під час першого дня завершального модуля Produce! учасники розглядали цю ж задачу з інших сторін.

У матеріалі «Від ресурсу до заводу: чого команди регіонів навчаються в рамках ініціативи Produce!» йшлося про те, як перетворити сильні сторони регіону на виробничі проєкти, а ресурс - на продукт із більшою доданою вартістю.

У публікації «Коли виробництво впирається в правила гри: уроки Produce! від Олександра Соколовського» - про умови, в яких працює український виробник, та бар'єри, які неможливо подолати лише на рівні окремого підприємства чи регіону.

Ще один матеріал - «SWOT-аналіз як перевірка реальністю: над чим працюють команди ініціативи Produce!» - присвячений роботі команд над власними регіональними проєктами. Під час SWOT-аналізу вони перевіряли виробничі ідеї на життєздатність, аналізували кадрові та інфраструктурні обмеження, можливості кооперації, фінансування і регуляторні бар'єри та визначали, які рішення залежать від бізнесу, регіонального рівня, а які потребують державної політики.