В Україні не знайдеться жодного району чи громади, які б жили у повній безпеці. Ворожі дрони та ракети долітають практично всюди.  Але українці продовжують відбудовувати  необхідне для життя: школи, лікарні, укриття, критичну інфраструктуру. Часом, бачимо  відверто суперечливі історії: ремонти чи будівництва поруч із фронтом, які після офіційного відкриття наступного дня вже знову  знищені.  Та навіть там, де проєкти справді потрібні і безпеково обґрунтовані, система дає збій  в реалізації.

У  Наталинській громаді Харківської області  ще 2023 стартувало  будівництво підземного сховища для  школи. За даними платформи   DREAM воно й досі не закінчене.  Проект вкотре   коригується, переглядається кошторис і оголошуються нові тендендери.   Вартість  спорудження  зросла  і суттєво. Схожа ситуація — у Подільську  на Одещині. Спочатку укриття для школи планували будувати за однією вартістю. Але вже під час реалізації виникла необхідність коригувати проєктно-кошторисну документацію. Закупівлю скасували. Потім оголосили нову — вже з вищою вартістю. У кожній області нині можна  знайти  подібні приклади.  І ми їх наводимо не для критики чи пошуку винних, а для констатації системного характеру проблеми. І часто вона  виникає на рівні самого ж замовника. У громади є потреба  щось збудувати. На це виділяють гроші. За старою звичкою  саме боротьба за них вважається найскладнішим завданням. Але найскладніше, насправді, попереду.

Як пояснює президент Конфедерації будівельників України Лев Парцхаладзе, проблеми часто починаються ще до старту робіт, на етапі формування інвестиційного наміру.

«Коли виникає сама ідея реалізації проєкту, замовник визначає потребу (наприклад, зараз громади активно планують будівництво укриттів),  формує орієнтовний бюджет і запускає тендери на проєктування, технагляд чи інженерний супровід. Тож етап формування інвестиційних намірів (передпроектний) часто є визначальним. Але в нинішніх умовах втратити керованість можна на будь-якому етапі реалізації проєкту»

Юрій Ганущак, експерт з питань реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади  каже, що ОМС укладають  угоди по проєкту відповідно до закону про закупівлі. А якість угод залежить від рівня кваліфікації працівників ОМС. Отже дрібні помилки, неузгодженості чи  відсутність якісного аналізу потреби і технічних особливостей можуть бути непомітними або видаватися  не значущими на етапі планування.

Ейфорія від усвідомлення, що нарешті громада матиме потрібну  для виживання споруду чи соціальний об’єкт  грає  згодом злий  жарт. Директор державного підприємства «Національний інститут розвитку інфраструктури» Артем Безуглий  вважає що  формальне виконання  процедур на рівні громад відбувається через відсутність знань.

«У нас немає професійної спільноти замовників, які розуміють, як правильно організовано процес будівництва. А замовники – це головне.. Коли директор школи хоче зробити ремонт або відновити школу, у нього немає відповідних знань, як поставити правильне завдання проєктувальнику, яким чином провести процедуру  з  вибору проєктної організації,  що це за ціни на матеріали і де їх знайти  бо він, як замовник, має ці ціни підписати. А я вже мовчу про різні технічні питання, технічні рішення, які є»

 А ще, каже експерт Юрій Ганущак, багато громад базового  рівня не мають інституційної спроможності реалізувати проекти. Через відсутність  професійної команди  і досвіду, процес будівництва чи відбудови йде «по ситуації», а це хаотичне накопичення  проблем, які стають очевидними  та  змушують шукати вихід. 

Президент Конфедерації будівельників  Лев  Парцхаладзе також  підтверджує  кадрові проблеми. 

«Нестача  робочої сили  може виникнути вже під час виконання робіт. Це стосується як будівельних бригад, так і інженерів чи інших спеціалістів  від яких залежить реалізація проєкту та його належний інженерно-консультаційний супровід» 

Також на вартість  робіт впливає відключення  електрики,  робота на генераторах, ріст цін на паливо і перебої в  логістиці.   Це зумовлює зміну технічних рішень, перегляд обсягів робіт та кошторисів, доводиться запускати  повторні процедури і втрачається координація між учасниками будівництва. А  це вже питання часу, безпеки і довіри до рішень,  що особливо критично  для  грантового фінансування. Тому громадам  пропонується навчання фахівців з управління публічними фінансами та інвестиційної діяльності.

Паралельно держава формує нову схему взаємодії через цифрові сервіси. Створюється база цін на будівельні матеріали, вводяться нові правила формування зарплат у кошторисах, уніфікуються підходи до контролю та підготовки проєктів.

Також, за словами експерта Юрія Ганущака, «діє механізм міжмуніципального співробітництва… такий інструмент не виконує проєкт, але здійснює функції його підготовки».

Фактично,  ставиться мета попрощатися із ручним режимом будівництва та відбудови. Усе це поступово зводиться в єдину систему контролю і управління, які максимально наближатимуться до міжнародних стандартів і практик.  А там складні інфраструктурні проєкти рідко реалізуються в моделі, де замовник залишається з усім процесом сам на сам.

Функція координації, управління і контролю  у європейській практиці виділяється окремо ще на старті проєкту.  Це дозволяє узгоджувати рішення  до початку робіт,  професійно реагувати на зміни, уникати  повторних коригувань, контролювати строки і вартість.

У міжнародній практиці таку функцію координації та управління, як правило, виконують компанії що надають інженерно-консультаційні послуги.

В наших реаліях  це  помітно  у нових моделях  виконання  проєктів,  зокрема “проєктуй-будуй”, які дедалі частіше реалізуються в Україні.

За словами директора Національного інституту розвитку інфраструктури  Артема Безуглого: «Коли ми маємо “проєктуй-будуй”, тут взагалі дуже важливо залучати інженера-консультанта».

Причина проста: у такій моделі проєктування і будівництво концентруються фактично в одного виконавця. А це підвищує вимоги до контролю рішень, вартості і координації всього процесу.

Сьогодні держава, разом із міжнародними партнерами,  поступово змінює саму логіку відбудови:  через цифровізацію, нові правила контролю, фінансові моделі та жорсткіші вимоги до підготовки проєктів. Але самі по собі інструменти не гарантують результату. Вирішальним  є те, чи здатна система працювати не   ситуативно від виклику до виклику, а цілісно   з відповідальністю за рішення, зміни, строки та результат. І саме тут стає очевидно: старі підходи  вже  не витримують складності сучасної відбудови.  І саме в цій точці визначається, чи буде проєкт керованим процесом, чи черговою історією про затримки, коригування та  втрату часу.