Закон дає старостам значно більше інструментів, ніж вони самі про це знають. Але масштабне дослідження показало: і самі старости, і громади досі сприймають їх лише як “господарників” і це коштує сільським територіям реальних грошей.

Про це розповіла експертка Програми Polaris Наталія Мамчак під час панельної дискусії “Староста і його повноваження щодо розвитку території”, яка відбулась в межах Саміту Всеукраїнської асоціації громад на Хмельниччині. 

Старости мають право на участь у засіданнях ради, її постійних комісій з правом дорадчого голосу, мають право на участь у засіданнях виконавчого комітету, на гарантований виступ на пленарних засіданнях ради, її постійних комісій, виконавчого комітету з питань, що стосуються інтересів жителів старостинського округу, ініціювати загальні збори (конференції) жителів. Але замість цього вони цілий день думають, де полагодити дорогу і як замовити пісок для ями на вулиці. Саме так виглядає робота більшості українських старост.

Програма Polaris провела масштабне дослідження 2024 року, яке охопило 1916 старост і 1471 представника органів місцевого самоврядування — за підтримки профільного комітету Верховної Ради. За результатами дослідження переважна більшість респондентів сприймає старосту насамперед як «господарника». 

Але закон каже інше: Стаття 54-1 Закону про місцеве самоврядування чітко визначає: головне повноваження старости — діяти в інтересах жителів у виконавчих органах ради. Він має право бути присутнім на засіданнях виконкому навіть без членства в ньому, ініціювати громадські слухання,формувати бюджетні пропозиції для свого округу, отримувати від виконавчих органів документи і матеріали.

«Формально у старости є достатньо інструментів впливу, але на практиці цей потенціал використовується лише частково», — констатувала Наталія Мамчак.

Аналіз інвестиційних портфелів десяти партнерських громад показує, що більша кількість проєктів у сільських старостинських округах не означає більший обсяг фінансування. Частка проєктів і частка коштів, спрямованих на сільські території, суттєво відрізняються. 

«З цим в країнах ЄС стикнулися понад 30 років тому. Стало зрозуміло: якщо напрямки розвитку формуються не в сільських територіях — системного розвитку не відбувається», — зазначила експертка Polaris.

У 1991 році ЄС запустив підхід LEADER — модель розвитку, де мешканці, бізнес і влада разом визначають пріоритети. Жодна сторона не має більшості, рішення приймаються там, де живуть люди, а не в обласних центрах. За три десятиліття модель довела ефективність.

Сьогодні цей підхід поступово інтегрується і в українську політику сільського розвитку. Зокрема, операційним планом заходів на 2025–2027 роки з реалізації Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій до 2030 року передбачено впровадження нових підходів із урахуванням принципів ЄС. Наразі над запуском підходу LEADER як інструменту цієї політики працює робоча група з координації впровадження підходу LEADER при Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України. 

Для того щоб старости стали реальними лідерами розвитку своїх округів, експертка назвала п’ять кроків: формувати ініціативні групи жителів, будувати партнерства з місцевим бізнесом і сусідніми громадами, брати участь у стратегічному плануванні, запускати і моніторити проекти, підтримувати постійний діалог з людьми.