16 June 2024
Децентралізація
Наша суперсила — ділитися досвідом, надихати громади згуртовуватися і розв'язувати проблеми — проєктна менеджерка Ірина Ткаченко
Наша суперсила — ділитися досвідом, надихати громади згуртовуватися і розв'язувати проблеми — проєктна менеджерка Ірина Ткаченко

Як згуртованість допомагає відновленню та розвитку територіальних громад. Про це у новому випуску подкасту від Програми USAID DOBRE.


Ведуча програми – Тетяна Трощинська, головна редакторка Громадське радіо.

Спікери подкасту №3:

  • Володимир Купрій, експерт із питань залучення громадян Програми USAID DOBRE,
  • Ірина Ткаченко, проєктна менеджерка агенції "Хмарочос",
  • Алла Омельяненко, лідерка ініціативної групи з села Олександрівка, Покровської громади Дніпропетровської області.

 

 

Про те, чи згуртованіть — виключно емоційна компонента, чи її можна виміряти як характеристику ефективності громади розмірковує експерт із питань залучення громадян Програми USAID DOBRE Володимир Купрій.

Володимир Купрій: Це складне питання, адже згуртованість з одного боку завжди відчувається на емоційному рівні, а з іншого її можна побачити й виміряти. Комунікація між людьми будується як на горизонтальному рівні сусідства, вулиць, так і вертикально: між владою і жителями територіальної громади. Також згуртованість вимірюється особистим усвідомленням кожної людини — чи я відчуваю ідентичність з цією громадою, чи пов’язую себе з нею як з частиною свого життя.

Тетяна Трощинська: Я знаю, що Програма DOBRE від USAID дуже багато уваги приділяє згуртованості. Чому це вважається ресурсом? Чому це важливо зараз? Я ставлю це питання, бо сама часто брала участь в комунікаційних тренінгах для громад і в учасників відчувався певний скепсис до цього питання, що ми, мовляв, хочемо якісь власні стандарти нав’язати. Напевно зараз цей підхід трохи змінився і вже є розуміння важливості цієї теми…

Володимир Купрій: Звичайно змінився. Зараз ми всі дуже часто повторюємо слово «відновлення». Але, як можна відновити те, з чим себе не пов’язуєш? Стіни можна звести, навіть дорогу назад прокласти, але воно все не буде функціонувати, якщо люди не відчуватимуть свою приналежність до цього Я тут живу, працюю, це частина мого теперішнього життя. Ідентичність людини, її прив’язаність до цього місця виливається в згуртованість. І це великий ресурс. Якщо цього ресурсу не буде, то всі наші благі наміри завершаться лише витрачанням коштів і переписуваннями в фейсбуці про зрадоньку.

Якщо ми будемо говорити не про відновлення, а подивимося трохи вперед і заговоримо про розвиток, то як громада може розвиватися, якщо люди не комунікують одне з одним? Якщо вони живуть виключно своєю квартирою або будинком і не розуміють, що відбувається на сусідній вулиці, то про який розвиток може йти мова? Згуртованість — це не модне питомо українське слово, яке я навмисно вживаю на противагу засиллю англіцизмів. Недаремно наші предки вигадали приказку: гуртом і батька легше бити, тому що згуртованість — це ресурс.

 

«Після безпекових аудитів відновлюються дорожні знаки та розмітка, стрижуться узбіччя, маркуються світловідбивними елементами зони вздовж дороги»

 

Агенція сталого розвитку «Хмарочос» з Кропивницького – організація, яка допомагає розвиватись громадам та їх ініціативам, створює безпекові та освітні проєкти. Говоримо з проєктною менеджеркою агенції Іриною Ткаченко. «Згуртованість — це соціальний клей громади», — вважає вона.

Ірина Ткаченко: Знайти чітке визначення поняття «згуртованість» важко, але є видимі показники, за якими ми можемо зробити для себе висновки, що люди конкретної громади є соціально згуртованими. Я б додала у це визначення ще одну важливу категорію — це відповідальність і уповноваження себе на зміни. Коли ініціатива йде від людей, від мешканців громади, а не повсякчас від представників органів місцевого самоврядування, це є одним з важливих показників соціальної згуртованості. Соціальна згуртованість яскраво проявляється, коли громада опиняється в кризовій ситуації і її зусилля мобілізуються на те, щоб себе захистити, підтримати, відреагувати на той чи інший виклик. Найпоказовіші історії соціальної згуртованості ми з вами можемо спостерігати в періоди різних викликів — наприклад, стихійних лих. Але нам важливо говорити про те, як підтримувати цей соціальний клей, коли люди вже адаптувалися до певних викликів, як зробити так, щоб рівень соціальної включеності у розв’язання проблем у них не зменшувався. 

В Програмі USAID DOBRE ми намагаємося просувати ту концепцію заходів згуртування, де люди могли б розв’язувати задавнені проблеми, скооперуватися з тими, з ким вони ще нічого в громаді не робили, хоча тривалий час там живуть. Це про розвиток їхнього потенціалу і самозарадності. В умовах військового вторгнення до нашої країни ми бачимо, що це працює. Дуже багато людей не тільки з центральної садиби, а з сіл громади гуртуються в маленькі спільноти та дуже часто розв’язують проблеми не тільки свого села, а й докладають зусиль, щоб пом’якшити чи вирішити повністю якесь питання на рівні всієї громади.

Тетяна Трощинська: Розкажіть про свою агенцію. Над чим ви працюєте зараз і як змінилися виклики, потреби людей через воєнний стан, відчуття непевності й обмеженої можливості планування? 

Ірина Ткаченко: Я представляю ГО «Агенція сталого розвитку «Хмарочос», яка понад 6 років офіційно працює в Кропивницькому. Ми створили її з ініціативною групою, яка до офіційної дати створення працювала вже понад шість років. Це була спільнота небайдужих людей, які реагували на певні локальні виклики нашої кропивницької громади. На початку ми здебільшого працювали з молоддю в темі активізації молодіжних ініціатив. А потім, коли здобули досвід, ми вийшли на той рівень, коли побачили себе платформою для розвитку локальних ініціатив не тільки нашої громади, а й загалом Кіровоградщини. Завдяки широкому партнерству ми почали працювати на регіональному, а потім і національному рівні. Ми вже маємо досвід роботи з громадами Запорізької, Дніпропетровської та інших областей, де працюємо з молодіжними радами та центрами. Це дуже конструктивно, бо це дає нам можливість коригувати нашу діяльність, і, власне, показувати приклад, коли маленька громадська організація, маючи свою експертність, може бути помічною як для органів місцевого самоврядування, так і для інших новостворених громадських організацій чи ініціативних груп, які утворилися, і волонтерських осередків.

Я помічаю сьогодні усвідомлене прагнення змінювати підходи до роботи. Наша організація активно включилась у волонтерство в тій сфері, яка для нас раніше не була такою відомою, наприклад продовольча безпека. Ми долучені до спільноти, яка сушить сухі супи та борщі. І цей досвід допомагає нам, коли ми працюємо, зокрема в межах Програми USAID DOBRE в партнерських громадах і показуємо на своєму прикладі, що навіть без грантової допомоги, керуючись своїми знаннями, зв’язками, мотивацією, тим, вмінням організовувати людей і налагоджувати процеси ми можемо досягати значних результатів. Ми почали працювати 28 лютого 2022 року і наразі наша спільнота доросла до того рівня, що ми щотижня виробляємо по 1 500 упакувань сухого супу та борщу, які передаються як військовослужбовцям, так і цивільним громадянам, які перебувають в прифронтових регіонах. 

Наш приклад є показовим, коли громадські організації перекваліфіковуються через певні виклики й кризові ситуації. До вторгнення ми активно займалися безпекою дорожнього руху, аудитами, підтримували ініціативні групи, які ставали амбасадорами безпеки у своїй громаді, виготовляючи світловідбивачі для пішоходів і велосипедистів. Зараз ця практика розрослася до комплексної роботи з ініціативними групами Кіровоградщини як амбасадорами безпеки на дорозі до просвітництва в темі громадської безпеки загалом в співпраці з органами місцевого самоврядування і поліцією.

Для нас це теж додатковий мотиваційний аргумент — не зациклюватися на собі, а ділитися тим, що ми вміємо з іншими громадами. Таким чином ми демонструємо нашу згуртованість, ділимося рішеннями, показуємо свою відкритість і відсутність монополії на якесь рішення чи знання, аби люди вже зараз могли це дублювати, втілювати й розв’язувати конкретні проблеми.

Після безпекових аудитів відновлюються дорожні знаки та розмітка, стрижуться узбіччя, маркуються світловідбивними елементами зони вздовж дороги, в селах оновлюються зупинки. Це все робимо не ми як громадська організація, а наші ініціативні групи, які отримали від нас інструкцію, знання, натхнення, менторський супровід. У цьому наша суперсила — ділитися досвідом і надихати.

Тетяна Трощинська: Можна просто відмахнутися і сказати, що люди різні: десь згуртовані, а десь ні, а можна дати громаді інструменти, навчити її, фактично сформувати цю згуртованість. Ви погоджуєтеся з таким формулюванням? 

Ірина Ткаченко: Так, я повністю з вами погоджуюся. І коли ми працюємо в такому форматі, то ці інструменти зрозумілі людям. І не менш важливо для них показати результат. Дивіться: ми спільно з вами підсвітили понад 100 000 пішоходів та велосипедистів, вирішили 47 локальних проблем безпекового характеру або виготовили певну кількість сухого супу чи борщу. До речі, згуртування волонтерської спільноти, яка сушить, фасує і допомагає логістично — це інвестиція в згуртоване суспільство. Якщо ми не будемо зараз робити маленькі кроки, то люди й надалі залишаться самі по собі. 

Якщо ми робимо щось спільно з колегами, артикулюємо це і бачимо результат, то ми стаємо стійкіше, важче вибити підлогу з-під наших ніг. Коли починаються інформаційні компанії про те, що Україна втомлює в цій боротьбі, що міжнародна спільнота втомилася нас підтримувати, то ми такими волонтерськими спільнотами продовжуємо бути надійним тилом для наших військових. Ми продовжуємо зміцнювати цінності громадянського суспільства. 

Якщо ви провели одну майстерню в лікарів або організували толоку у себе в селі, і на місці, де колись був захаращений чагарник, з’явилася зона для відпочинку, комунікації для «сходок», то це мотивуватиме громаду і далі комунікувати. Це конкретний приклад маленького села Цибулеве Дмитрівської громади, прояву відповідальності за свою вулицю, свій куток, свою громаду, свою країну. І так ми можемо нашим партнерам комунікувати й аргументувати, що маємо певний рівень самозарадності. У нас є розуміння, що таке «громадянське суспільство», що ми є активними членами цього суспільства, що не все лежить виключно на плечах влади. Тоді та військові бачать згуртовану громаду, яку хочеться захищати. 

Також ми говоримо про певне посилення представництва людей, які не належать до органів місцевого самоврядування. Так наші заходи згуртування, які ми проводимо від ГО або від проєкту DOBRE завжди мають освітній компонент, коли люди більше дізнаються про інструменти участі, коли вони елементарно вчаться підготувати громадське звернення, розробити пропозиції до влади через попередній аналіз ситуації, картування, наприклад. Або ж провели «Світове кафе», і наші ініціативні групи вже мають навички фасилітаторів, бо це теж певна зона відповідальності вміти конструктивно донести до влади суть проблеми, бачення її вирішення і готовність тої спільноти, до якої ти належиш, бути дотичною до цього вирішення. Це теж про соціальну згуртованість. Працюючи з Програмою USAID DOBRE, ми отримали для себе підтвердження, що ці алгоритми працюють. І якщо ми це робимо системно, то через рік-півтора можемо побачити, що у громадах формуються такі менеджери заходів згуртування, бо це для нас найпростіший інструмент як на широкий загал поширити ось цей запал робити те, що ніби не є в зоні твоїх повноважень, але ти готовий чи готова зробити свою громаду кращою. І тоді ми можемо бачити, що ця фраза перестає бути патетикою, а стає реально видимою зміною.

Ми маємо приклади, коли ініціативні групи, які організовували заходи згуртування, покращували доброустрій, розв’язувати задавнені проблеми, створювали діалогові майданчики, де бізнес, влада, громадськість і поліція могли спільно обговорити виклики та зрозуміти, що працює не так, як хотілося, і як зробити краще.

Ще ми помічаємо, що,  коли ініціативні групи жителів здобувають навички написання проєктів, то влада починає сприймати їх як стейкхолдерів, яким можна довіряти.

В нинішніх умовах, коли є потреба заощаджувати бюджетні кошти, допомагати збройним силам, закривати базові потреби громади, саме ініціативні групи та громадські організації є тими помічниками, які спроможні якісно залучити партнерів і закрити якусь конкретну потребу — чи то соціальну, чи навіть інфраструктурно-розвиткову або культурно-освітню. Ми постійно підсвічуємо ці результати, щоб ініціативні групи відчували в собі силу. Ми доносимо до органів влади, що варто враховувати у своєму плануванні наявність ініціативних громадян як ресурсу. Сьогодні кожен українець чи українка має бути професійним менеджером або менеджеркою.

 

Олександрівка, Покровська громада, Дніпропетровська область

 

Покровська громада перебуває в прифронтовій зоні. Тут проживає 14 тис. людей і ще понад 3 тис. ВПО знайшли прихисток. У селі Олександрівка — 3 тис. мешканців. Частина людей евакуювалися за кордон, але більшість селян залишилися вдома — живуть згуртовано, надають одне одному допомогу. 

Детальніше про виклики нового сусідства розповідає лідерка ініціативної групи з села Олександрівка, Покровської громади Дніпропетровської області Алла Омельяненко. 

Алла Омельяненко: Ми одразу згуртувалися в нашому закладі культури — плели сітки, робили воскові окопні свічки, проводили багато роз’яснювальної роботи для людей. На цей момент організували пункт видачі вживаних речей. Ними можуть скористатися усі жителі нашої громади. Ми також займаємося психологічним розвантаженням. У нас діють гуртки художньої самодіяльності, які згуртовують людей. Ми багато навчаємося, беремо участь в онлайн-конференціях і різних проєктах.

Так завдяки Програмі USAID DOBRE, з якою ми давно співпрацюємо, ми реалізували теплий родинний захід «Простір дитячих мрій». Він проводився на свіжому повітрі, була дитяча зона і різні активності. В заході взяли участь люди від 3 до 65 років. Хоч ми та перебуваємо в прифронтовій зоні, але кріпимося, залишаємося згуртованими, як і решта жителів нашої країни, тому що зараз найважливіше триматися плечем до плеча. 

Тетяна Трощинська: Ваша громада прихистила багато переселенців. І зажди, як і в родині, є процес притирання обох сторін: треба вивчити одне одного, зрозуміти звички й інтереси з обох боків. Як проходив цей процес на початку і як він відбувається зараз? 

Алла Омельяненко: Так, дійсно притирання було, і воно продовжується. Ці люди покинули свою громаду можна сказати в одних калошах. Ми з розумінням поставилися до того, що в них збуджена нервова система. У нашій громаді є Товариство Червоного Хреста України. Там раз на два місяці видається гуманітарна допомога. В нашій територіальній громаді, якщо не помиляюся, — кожного тижня. Ми стараємося залучати ВПО до різнопланових заходів і не акцентуємо на тому, хто якою мовою розмовляє. Ми у своїй громаді говоримо українською, але не сторонимося цих людей, бо головне, що в них є бажання вивчити українську. На днях у нас запрацює психологічний кабінет, де можна буде отримати кваліфіковану допомогу. Звичайно, що є певна відстань у розумінні, але ми намагаємося стати ближчими, завірити ВПО в тому, що завтра все буде добре. 

 

Як громадам, що приймають, порозумітися з ВПО

 

Про виклики, які виникають під час притирання внутрішньо переміщених осіб у нових громадах розповідає експерт із питань залучення громадян Володимир Купрій.

Тетяна Трощинська: Пані Алла з Олександрівки Покровської громади розповіла про те, що у їхнє невелике село приїхала фактично така ж кількість людей, як там проживала. І це, власне, впливає на село і громаду загалом. Кожен має власні моделі поведінки та цей виклик не новий, бо він почався для багатьох громад після 2014 року. Щоправда, зараз ми говоримо про значно більший масштаб. Які виклики в цьому процесі і які ви бачите рішення, адже люди втрачають чи змінюють роботу, намагаються перевезти свої бізнеси й це вносить зміни у звичне життя громади й має в собі як ресурс, так і певний потенціал конфліктності? 

Володимир Купрій: Так, це правда і я не дуже люблю заклики на зразок «Ось ці люди приїхали та це нас збагачує». Притирання — це дуже непросто. Найлегший приклад з повсякденного життя — гості вдома — це добре, але на певному етапі їх перебування починаємо згадувати анекдот: «Шановні гості, а вам господарі ще не набридли?». Люди з іншої громади приносять щось своє, вони перебувають в певному стресі і їм потрібно допомогти не просто відчути себе гостем, а й захотіти тут залишитися просто тому, що багатьом із них вже немає куди повернутися. Ситуація значно складніша, ніж у 2014-му. 

Тетяна Трощинська: І досвіди, які вони прожили, для багатьох людей можуть бути складніші. Це могла бути окупація або значно більший і триваліший обсяг бойових дій, як, наприклад, в Маріуполі…

Володимир Купрій: Навіть, якщо у конкретної людини хата чи квартира залишилася ціла, то вона може дуже тяжко переживати трагедію, яку їй довелося там пережити й не хотіти про це згадувати, а просто розпочати нове життя. Ми завжди прагнемо змінити своє життя, переїхавши кудись. 

З іншого боку, громада, яка приймає, не може довго функціонувати за таким принципом: «Ми такі, і ви повинні жити виключно за нашими правилами», — бо рано чи пізно вибухне конфлікт. Ми повинні шукати спільну мову і пам’ятати основне — ми всі українці, хоч і з різних громад, конфесій, якихось культурних особливостей, але коли ми різні і уживаємося разом, то це приносить користь всім і збагачує. Ми не повинні одразу робити висновок: «Та ні, ми точно не порозуміємося», — адже в нас і в одній громаді люди різного віку можуть не знайти порозуміння. 

Це дуже складно і немає простих рецептів чи рішень. Якщо хтось думає, що це так просто: провели день села, куди запросили ВПО і наступного дня уже всі щасливі, то разовими акціями тут точно не обійтися, хоча вони теж потрібні. Мені доводилося бачити, як в одній територіальній громаді на зустріч з приводу пошуку можливого розв’язання питання місцевого значення, зокрема, прийшла й людина з-поміж ВПО. Їй ніхто нічого не сказав поганого, але відчувалося, що на неї дивляться не як на «свою». Це відчуття має бути десь на другому плані, а на першому всіх слід спробувати знайти точки дотику. Треба прагнути допомогти людям зрозуміти один одного різними способами, особливо, коли ми спільно робимо щось добре для громади — чи чистимо потічок, чи плетемо сітки для ЗСУ. Все, що гуртує, точно принесе користь.

 

Слухати усі епізоду подкасту

Views: 462
Comments:
*To add comment you should be authorized or sign_in
Related news: repair
Read more: