Ті люди, чиї будинки зазнали лише пошкоджень, вже давно отримали від держави та волонтерів гроші, будівельні матеріали і все полагодили. А власникам повністю зруйнованих будинків дуже важко щось отримати. Два кейси з Іванівської громади Чернігівської області

Автор: Дмитро Синяк

---

Село Ягідне Іванівського муніципалітету Чернігівської області стало відомим на весь світ через жахливий злочин російських військових. Вони наказали зігнати всіх жителів, 300 дорослих та 67 дітей, до шкільного підвалу, площа якого становила лише 197 квадратних метри. Таким чином протягом 28 днів ув’язнення на кожну людину припадало близько півквадратного метра. Не витримавши жахливих умов, десятеро осіб померли. Їхні тіла росіяни кілька днів не дозволяли виносити, і вони так і лежали у тісняві, а поруч із ними бавилися діти.

Ув’язнених 31 березня минулого року звільнили українські бійці. Та коли місцеві жителі нарешті вибралися з ненависного підвалу, вони жахнулися: більшість будинків у селі було сильно пошкоджено обстрілами, а від сімнадцятьох залишилися самі руїни. Один з цих зруйнованих будинків належав літній родині Матвієнко.

 

Зруйнований будинок Ольги Матвієнко у Ягідному

 

- Моєму чоловікові вже 72 роки, тож удвох із ним ми наше житло ніколи б не відбудували, розповідає Ольга Матвієнко, якій і самій виповнилося вже 65. – Але на щастя, світ не без добрих людей.

Будівельні матеріали мешканцям Ягідного надав уряд Латвійської республіки, а сільська рада забезпечила їхню логістику. Згодом троє фахівців-волонтерів з Києва безкоштовно відбудували стіни і дах будинку родини Матвієнко. Все це тривало протягом року, і у цей час подружжя мешкало у власному гаражі.

- Я не знаю, що робити далі, адже стіни і дах – це ще не весь будинок, грошей на добудову у нас немає, а попереду зима,  – каже Ольга Матвієнко. – Єдина надія – на державну компенсацію за статус цивільних полонених, який отримали всі мешканці Ягідного. Кажуть, за нього мають дати по 2,5 тис. євро.

 

 

Антоніну Гарбуз із села Іванівка, адміністративного центру громади, по ночах Антоніну деколи мучать нічні жахи: їй сниться, як у старому будинку на її очах згоряють фотографії її дітей та онуків. Вона не бачила, як горів цей будинок, але цей сон не дає їй спокою. Тепер пані Антоніна не має жодного сімейного фото, й усвідомлення цього приголомшує жінку.

Знищений росіянами будинок протягом цілого її життя був чи не головною метою усіх матеріальних зусиль пані Антоніни. Працюючи на кількох роботах, вона вкладала у нього всі вільні кошти, щоб зробити життя для своєї родини ще комфортнішим.

 

Зруйнований будинок Антоніни Гарбуз з Іванівки...

...та його відбудова

 

- Російські собаки дощенту зруйнували те, що ми будували десятиліттями, – розповідає Антоніна Гарбуз. – Я казала їм в очі: «Чого ви прийшли до нас? Ми живемо краще, ніж ви!» Може, й поплатилася за свою сміливість. Але це нічого, ми все відбудуємо, головне, що живими залишилися. Ми одразу почали відбудовуватися, щойно ці собаки пішли. Спершу ми жили у родичів, тепер у тих, хто поїхали в евакуацію. І будували новий будинок день і ніч. Вже вивели стіни і перекрили дах.

За зруйноване житло Антоніна Гарбуз хоче отримати гідну компенсацію від держави.

- Ми купили наш будинок у 1988 році за 20 тис. рублів, і це було близько 150 тодішніх середніх місячних зарплат, – пояснює вона. – За тридцять років ми вклали у нього на різні перебудови та ремонти приблизно таку ж суму. Спершу мені повідомили, що, можливо, виплатять компенсацію у розмірі 1,3 млн грн. Це близько 32,3 тис. євро, умовно кажучи 70 нинішніх місячних зарплат, якщо рахувати середню зарплату по 18,5 тис. грн. Я вже не кажу про те, що ми втратили не тільки будинок, а й доволі дорогу машину, гараж і трактор у ньому. Тепер з’явилася інформація про те, що компенсуватимуть 21 214 грн за 1 кв. м, але спеціальна комісія має побачити руїни будинку. Ми їх вже показати не можемо.

Пані Антоніна розповідає, що ті люди, чиї будинки зазнали лише пошкоджень, вже давно отримали від держави та волонтерів гроші, будівельні матеріали і все полагодили. А власникам повністю зруйнованих будинків дуже важко щось отримати.

- Нам лише обіцяють компенсацію, але на практиці син з невісткою відбудовують все самі, – веде далі пані Антоніна. – Навіть восьмирічна онучка, яка готує канапки будівельникам. Будівництво триває вже другий рік, і виключно своїм коштом: перші будматеріали ми придбали ще у травні минулого року. Лише за 38 куб. м газоблоку заплатили 150 тис. грн, також на нашу будову пішло 400 мішків цементу. А знаєте, як сильно підскочили ціни за роботу підсобних робітників? Їх тепер дуже важко знайти, адже майже всі, хто міг виконувати подібну роботу, зараз на фронті. Лише з нашої громади на війну пішли вісімдесят хлопців.

Згідно закону, особа, яка претендує на компенсацію від держави, має добровільно відмовитися від прав на зруйновану будівлю. Антоніна Гарбуз не хоче цього робити, бо боїться втратити те, що вже збудувала її родина. Іншою проблемою є те, що її новий будинок є трошечки більшим за попередній, він спланований по-іншому і побудований на новому фундаменті.

- Який же сенс будувати такий самий будинок? – каже пані Антоніна. – Наш новий дім буде міцнішим за попередній і з добрим бомбосховищем, яке матиме два виходи. Якщо мій старий будинок мав площу 126 квадратних метри, то новий буде на 4 квадратних метри більшим. Також я переконана, що на старому фундаменті нічого будувати не можна. У нашій громаді багато відновлених будинків дають тріщини, бо після сильних коливань землі від вибухів старі фундаменти не витримали і зазнали руйнувань, подекуди непомітних для неозброєного ока. Тож ми будуємо по-новому і просимо державу лише про гідну компенсацію. От тільки я не хочу відмовлятися від права власності на знищений об’єкт, щоб не ризикувати тим, що вже збудувала моя родина. Також кажуть, що компенсацію дадуть не грошима, а сертифікатами на будівельні матеріали. Що мені з ними робити?

- Внутрішні роботи у будинку Ольги Матвієнко будуть проведені наступного року, – коментує два цих випадки голова Іванівської громади Олена Швидка. – Про це вже підписано  меморандум між нашою сільською радою та урядом Латвійської республіки. І навіть гроші на це вже закладено у бюджеті. А от з компенсацією таким людям, як Антоніна Гарбуз, котрі відбудовують житло своїм коштом, все складно. Держава досі не визначила ані механізму, ані сум компенсації.

Загалом в Іванівській громаді, населення якої заледве сягає 7 тис. осіб, під час бойових дій 226 будинків було зруйновано до фундаменту, а пошкодження різного ступеню загалом зазнали 2015 осель, близько половини усього житлового фонду. Зараз відновлено понад 1300 будинків, а 40 будинків побудовано з нуля.