28 May 2024
Децентралізація
«За свободу України пролилося стільки крові, що українське дерево свободи має бути просто титановим». Інтерв’ю Голови Асоціації українських організацій Естонії
«За свободу України пролилося стільки крові, що українське дерево свободи має бути просто титановим». Інтерв’ю Голови Асоціації українських організацій Естонії

«Українські організації є не тільки в Естонії, Литві та Латвії, але й у Фінляндії, Швеції, Польщі… Українському уряду та українським громадам треба використовувати їхні можливості для власного розвитку та відновлення».

Асоціація українських організацій в Естонії, яку очолює етнічний українець Володимир Паламар, сприяє укладанню міжмуніципальних договорів між естонськими та українськими громадами, розвиває українську мову, культуру, традиції, ідентитет, а ще – допомагає Збройним Силам України, купує автомобілі для фронту та збирає близько 1 млн євро на рік приватних донатів.

Коли спілкуєшся з Володимиром, розумієш, що з такою підтримкою і любов’ю до України, ми, українці, приречені на Перемогу.

Автор: Дмитро Синяк


Поки у Великій Британії чи Франції дискутують, чи може путін напасти на країни НАТО, ті з «натівських» країн, які російський диктатор вже давно оголосив зоною власних інтересів, давно б’ють тривогу. Найбільше серед них виділяється Естонія, що має 338 км кордону з агресором. При цьому площа Естонії становить 45 тис. кв. км (для порівняння: площа Одеської області – 33 тис. кв. км, Київської області – 28 тис. кв. км), а мешкає на ній лише 1,3 млн осіб, майже чверть з яких є етнічними росіянами. За щільністю населення (28 осіб на кв. км) Естонія посідає 188-ме місце у світі.

Розуміючи, що їхня країна знаходиться у цілковитій безпеці лише тоді, коли російські війська зв’язані в Україні, уряд Естонії з початку повномасштабного вторгнення надав безпрецедентну допомогу українському міністерству оборони. За даними Посольства Естонії в Україні загальна сума допомоги Україні склала понад 1% естонського ВВП. Жодна інша країна світу не дала Україні так багато від власного бюджету. Днями Прем’єр-міністерка Кая Каллас заявила, що Естонія планує надавати військову підтримку Україні у розмірі 0,25% ВВП протягом наступних 4 років.

 

Рахунок на 1 євро

 

Великою мірою виділенню такої щедрої допомоги посприяли українці Естонії. До повномасштабної війни у країні мешкали близько 28 тисяч українців – понад 2% її населення. Однак вони не прагнули повністю асимілюватися з естонцями, активно розвивали власну культуру та берегли традиції, заснувавши для цього кілька десятків власних громадських організацій. У 2000 році ці організації об’єдналися у єдину «парасолькову» структуру – Асоціацію українських організацій Естонії. Очолив її у 2008 році Володимир Паламар, виходець із Вінниччини, який вже 35 років живе у Таллінні й має власний бізнес.

Головною метою створення асоціації був діалог з Міністерством Культури, яке з початку 2000-х років заходилося керувати інтеграційними процесами, що відбувалися у національних меншинах. Потрібна була потужна громадська структура, яка могла б вести діалог з усіма державним  структурами від імені українців Естонії. У 2009 році Володимир Паламар, як голова правління Асоціації, увійшов до складу ради при Міністрові Культури Естонії з питань національних меншин.

Другою метою асоціації було збереження української культури, мови і традицій, щоправда, з урахуванням того, що українці вже є частиною естонського суспільства. При цьому українська мова розглядалася членами асоціації як головна риса української національної ідентичності, елемент, який може завадити повному розчиненню українців в естонському суспільстві, що для українців, враховуючи їхню здатність до швидкої асиміляції, було серйозною загрозою. Третьою метою була всебічна допомога Україні.

Обсяги і напрями цієї допомоги виявилися такими, що Президент України Володимир Зеленський за три місяці до повномасштабного вторгнення нагородив Володимира Паламара орденом «За заслуги» III ступеня: «за вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху». На той час голова Асоціації українських організацій Естонії вже мав медаль «За сприяння Збройним Силам України» від українського оборонного відомства. Це було подякою за допомогу українській армії та медичне обладнання для військових шпиталів, яке пан Володимир кілька разів привозив до України, а також за аптечки натівського зразка, які отримали бійці різних українських добровольчих батальйонів. В одному із цих батальйонів служив двоюрідний брат Володимира Паламара. На початку 2022 року він загинув у боях з російськими окупантами, а його місце у Збройний Силах України зайняв син.

Тож для Володимира Паламара допомога українській армії була і залишається ще й родинною справою. Багато хто з українців Естонії опинився у подібній ситуації, маючи дійсних, поранених чи загиблих родичів-військовослужбовців. Тому щойно розпочалося повномасштабне російське вторгнення, обсяги допомоги з їхнього боку зросли у десятки разів.

- У лютому 2022 року цей офіс нагадував мурашник, – розповідає пан Володимир, обводячи правою рукою скромну кімнату у північному передмісті Таллінна, з українськими прапорами та портретом Тараса Шевченка на стіні. – Одні люди щось приносили, інші сортували, ще інші – вантажили і відправляли до України. Перед ось цим моїм робочим столом увесь час виростали і зникали гори найрізноманітніших речей: шоломів, бронежилетів, аптечок, медичних препаратів…

Звичайні люди приносили до офісу теплий одяг для біженців та гроші. Протягом минулого року асоціація зібрала понад 1 млн євро. Ці кошти трансформувалися в автівки для українських військових, у дизель-генератори і таке інше. Найменшим був донат в 1 євро, найбільшим – у 100 тисяч євро. Жертвували не тільки гроші, але й комп’ютерну техніку, меблі, продукти. Одного разу Володимир Парамар поїхав купувати за оголошенням автомобіль для Збройних Силу України. Власник хотів за нього 5 тисяч євро, та коли дізнався, хто має отримати цю машину, виставив символічний рахунок на 1 євро.

У перші дні російського вторгнення в офісі асоціації також створили штаб координації та допомоги українським біженцям. Їх привозили з українсько-польського кордону і селили у готелях, а згодом підшуковували для них роботу. Багато українських біженців до повномасштабного вторгнення працювали на судноремонтних та суднобудівельних заводах Маріуполя, Миколаєва та Херсона. Вони обрали саме Естонію тому, що знали: там з їхнім фахом можна буде знайти роботу. Волонтери Асоціації українських організацій заповнювали для них документи естонською мовою, знаходили контакти працівників тих чи інших підрозділів, перекладали, скільки було треба.

Таку велику кількість мігрантів одночасно маленька Естонія ще не приймала, тож допомога українських громадських структур була для її уряду надзвичайно цінною. Адже нестандартних викликів було хоч греблю гати. Наприклад, виявилося, що частина біженців з українськими паспортами приїхала до Естонії з росії. Ці люди давно жили там і тепер вирішили скористатися ситуацією, щоб перебратися на захід. Було очевидно, що таких біженців не можна об’єднувати з тими, хто приїхав з України. Асоціація завжди виступала радником для урядовців під час коригування подібних процесів.

 

Для чого потрібні бандури школам вихідного дня?

 

Жоден з тих, хто постійно працює в асоціації – а це понад 30 осіб – не отримує зарплатні. Причому за потреби кількість працівників головного офісу зростає удвічі та навіть утричі. Такий підхід, на думку пана Володимира, цілком відповідає вільному козацькому духу і дозволяє зосереджуватися виключно на найцікавіших проєктах. Водночас безоплатна робота має і мінуси: якщо той чи інший проєкт – нехай навіть надважливий – нецікавий для організаційного ядра, від нього доводиться відмовлятися. Володимир Паламар також зізнається, що, погоджуючись у 2008 році на посаду голови асоціації, не сподівався, що ця цілком безоплатна робота забиратиме 70% його часу. Однак зараз, під час війни, відбувається саме так.

У 2023 році роботи не стало менше. Багато мешканців Естонії включили донати на рахунки Асоціації до власних регулярних щомісячних витрат, які вона спрямовує на потреби української армії.

Потреби українців, які знайшли свій прихисток від війни в Естонії, не обмежуються житлово-побутовими питаннями. Частинку України для них Асоціація привносить через різноманітні культурні проєкти. Зокрема, у травні 2023 року провели етно-фестиваль української культури «Вишиванка об'єднує» до Всесвітнього Дня вишиванки. Це було неймовірне за своїми масштабами і красою свято єднання двох народів через любов до мистецтва, народної творчості та традицій. Тому девізом заходу був обраний слоган: «Різне збагачує, а спільне поєднує»! Ця подія була покликана об'єднати українців та естонців у бажанні зберегти споконвічні народні традиції та культуру, а також познайомити один одного зі своїм етносом та національним культурним надбанням. Під час фестивалю було встановлено рекорд, що потрапив до Книги національного реєстру рекордів України: у Таллінському Музеї просто неба зібралася «найбільша кількість людей у вишиванках в країнах Балтії». «Вишиванка» об’єднала найкращих місцевих фахівців з української кухні, талановитих майстрів, співаків і танцюристів. Загалом на організацію проєктів культурного напрямку Асоціація українських організацій Естонії у 2023 році витратила понад 200 тис. євро.

 

Фестивалі дитячої творчості

Фестиваль "Вишиванка обʼєднує"

 

Гордістю асоціації є українські школи вихідного дня, які діють за підтримки Міністерства освіти Естонії. Одну з них, столичну, очолює сам Володимир Паламар, і саме її відвідала у 2019 році перша леді України Олена Зеленська під час офіційного візиту її чоловіка до Таллінна. Після цього візиту естонська мережа українських шкіл отримала підручники від Посольства України в Естонії. Згодом підручники також прислали Українська греко-католицька церква і Православна церква України.

Цінний подарунок Таллінській школі зробила також народний депутат України Ірина Констанкевич: кілька бандур для ансамблю школи вихідного дня «Надія». Тепер ансамбль бандуристів користується популярністю у цілій Естонії, для якої бандура є дуже незвичним, а відтак цікавим інструментом.

 

Народна депутатка Ірина Костанкевич подарувала ансамблю "Надія" бандури

 

Українські школи вихідного дня є базою для проведення щорічних великих міжнародних фестивалів, на які коштом асоціації приїжджали по 600-700 дітей з України. Володимир Паламар вважав такі поїздки дуже важливими, адже завдяки ним естонські українці, переважно народжені в Естонії, могли поспілкуватися зі «українськими українцями», носіями живої мови.

 

Українці – третя за чисельністю національна спільнота Естонії

 

Через викликану війною міграцію, кількість етнічних українців в Естонії, включаючи тих, хто мають посвідки на проживання та паспорти інших держав, сягнула 130 тисяч. Це 10% від населення країни. З них 69 тисяч (у тому числі 20 тияч пенсіонерів та 16 тисяч дітей) є «військовими» біженцями. Внаслідок цього, третя за чисельністю українська діаспора в Естонії, збільшилася вчетверо. Через це у Асоціації з’явилась необхідність у створенні більшої кількості інтеграційних, соціальних та культурних проектів для забезпечення більш тісного спілкування українців між собою та їх інтеграції в естонське суспільство..

- До 2014 року більшість громадян Естонії ділили населення своєї держави на, власне, естонців та російськомовних, – розповідає Володимир Паламар. – Наша асоціація весь той час переконувала, що українці – не росіяни, що це окрема нація, яка має власну мову. На державному естонському радіо існує програма «Червона калина», де лише одну годину ефірного часу на тиждень можна слухати українською мовою. Разом із цим, я вважаю, для третьої за чисельністю національної меншини це мало, і боротимуся за збільшення нашої присутності в ефірі державних естонських ЗМІ. Великою нашою перемогою стало відкриття у листопаді 2023 року волонтерського радіо – DRUZI.ee. Наразі на радіо можна слухати українську музику виконавців усіх жанрів, від популярної пісні до року та фольку. Але ми вже додаємо новини та формуємо сітку передач, які нададуть українцям доступ до об'єктивної та незалежної інформації, а також допоможуть їх інтеграції в естонське суспільство та посилять діалог між українською та естонською громадами. У нас великі очікування від цього проєкту. Фінансується проєкт поки що власними коштами, але ми сподіваємось на підтримку європейських грантів. Адже заснування україномовного радіо в Естонії є чудовим прикладом для створення українських медіа в інших країнах Європи, бо я переконаний, що вступ України до Євросоюзу не за горами.

 

Відкриття Радіо Друзі

 

Асоціація заснувала в лютому 2023 року Український кіноклуб в Естонії

 

На зростання ролі українців в Естонії місцеві росіяни, які звикли бути єдиною великою національною меншиною у цій державі, реагували дуже болісно. У деяких компаніях в українців навіть виникали побутові конфлікти з росіянами, яких тепер там виявилося менше. Невдоволенню росіян підігравала й російськомовна естонська преса, частиною якої, за словами Володимира Паламара, керує кремль. Асоціація українських організацій завжди намагається реагувати на всі заяви у пресі, які так чи інакше торкаються інтересів України.

- Російськомовні естонські ЗМІ досі рідко називають війну в Україні війною, – обурюється Володимир Паламар. – Для них це «канфлікт», «что-та там праізашло мєжду русскімі і украінцамі». У це доводиться втручатися. Ми також звертаємо увагу керівників конкретних видань на неприпустимості наголошення на національності різноманітних злочинців. Раніше вони дуже полюбляли розповідати про те, як «п’яний українець їхав у тролейбусі», «українка штовхнула людину у черзі», «українець жебракував коло порому» (це, до речі, був зовсім не українець, а представник іншої нації, щоправда, з українським паспортом). У будь-якому разі, такі нагадування є відвертим нацизмом і порушенням прав людини. Ми навіть зверталися до канцлера юстиції Естонії з вимогою звернути увагу на упереджені матеріали про українців. Зрештою ми перемогли: тональність російськомовних ЗМІ змінилася. Цікаво, що пересічні естонці здебільшого самі затикають роти росіянам, нагадуючи їм про радянські репресії, утиски естонської мови, а також про те, як естонці у вигнанні засновували власні ЗМІ, щоб зберігати свої мову і культуру. Історична пам’ять естонців – це запорука їхньої нинішньої підтримки України.

 

Торба шкарпеток з острова Сааремаа

 

У Володимира Паламара особисті рахунки з росією. Адже він походить з репресованої родини, «частину якої за радянських часів розстріляли, а частину вислали до Красноярського краю, не дозволивши повернутися на Батьківщину навіть після офіційної реабілітації».

В естонських сім’ях теж багато спогадів про «блага радянської окупації». Одним з найцікавіших донатів стала… велика торба шкарпеток, що їх зв’язала для українських бійців дев’яносторічна естонська бабуся, котра мешкає на острові Сааремаа у Балтійському морі. До посилки вона додала лист, у якому написала, що коли радянська влада вислала її ще дівчинкою разом з родиною до Сибіру, вона вижила виключно завдяки допомозі українців. Радянський Союз окупував Естонію влітку 1940 року, а українці були у сибірських таборах ще з двадцятих років і вже адаптувалися до життя там. Вони охоче допомагали жителям країн Балтії, яких почали масово висилати углиб росії по закінченні Другої світової війни «за співпрацю з фашистами». Тож на засланні в Сибіру одна українська жінка зв’язала тендітній естонській дівчинці теплі шкарпетки, і згодом ця дівчина пронесла подяку за цю допомогу через все своє довге життя. Вона надзвичайно зраділа, побачивши фотографії українських бійців у зв’язаних нею шкарпетках, які згодом надіслав їй Володимир Паламар.

 

Дежавю 1939. Як СРСР звільняв Естонію від самої себе

Народний комісар оборони СРСР Клімент Ворошилов 29 вересня 1939 року заявив, що «Червона армія готова завдати потужного й рішучого удару по естонському війську». У той час уздовж російсько-естонського кордону вишикувалося 160 тис. радянських бійців, що мали на озброєнні 700 гармат, 600 танків та 600 літаків. З метою створення приводу для вторгнення підводний човен Щ-303 невдало випустив торпеди по радянському торговому судну «Металіст», а згодом це судно протаранив і потопив міноносець Військово-морського флоту СРСР. Радянська влада звинуватила у цьому «невідомий підводний човен, що базується на території Естонії». 16 червня 1940 Радянський Союз надіслав ноту естонському уряду, звинувачуючи його «в агресивних намірах». СРСР висунув ультиматум, у якому вимагав негайно включити до складу естонського уряду «дружніх до Радянського Союзу політиків», а також дати офіційний дозвіл на введення радянських військ. Все це закінчилося перетворенням 6 серпня 1940 року незалежної держави на Естонську РСР, яку було включено до складу Радянського Союзу як «нову щасливу республіку, звільнену від гніту поміщиків та капіталістів».

 

Саме завдяки національній пам’яті, політика уряду щодо конфліктів на національному ґрунті є доволі жорсткою. Так, у вересні 2022 року росіянина, який ображав українок на пляжі Піріта у Таллінні саме за українську мову, якою вони розмовляли, на підставі естонського Закону про іноземців позбавили довгострокового дозволу на проживання у країні. Застосування відомого алгоритму «чемодан – вокзал – росія» налякало багатьох росіян в Естонії, які тепер намагаються тримати своє невдоволення українцями і їхньою мовою, при собі.

- Якщо ти є, як тут кажуть, естоноземельцем, тобто ти постійно живеш в Естонії, ти повинен відповідати європейським цінностям і бути толерантним до інших народів та інших культур, – веде далі Володимир Паламар. – Якщо хочеш, розвивай власну культуру, тобі ніхто цього не забороняє, але не заважай робити це іншим. Останнє застереження двічі стосується росіян, чия країна розв’язала геноцидну війну проти величезного європейського народу. Кожен росіянин тою чи іншою мірою причетний до цієї війни і кожному з них нести цю ганьбу ще довгі роки! Нині російська культура у світі є культурою агресора. Мало того, вона також є зброєю, за допомогою якої кремль просуває власні хворобливі наративи: про «екзистенційну» війну із Заходом; про Україну, яка буцімто напала на росію; про нацистів та «бойовиків» в українській армії тощо. Саме тому багато російських громадських організацій Естонії було створено згори – за наказом і на гроші москви, щоб посилювати пропаганду. На ділі вони нежиттєздатні. З іншого боку, багато російськомовних мешканців Естонії, особливо на кордоні з росією, охоче підхоплюють маячню, яку поширюють такі структури. Вони продовжують дивитися російське телебачення і вірити, що українці їдять російських дітей...

 

«Українці для нас не проблема, українці для нас – потенціал»

 

За словами Володимира Паламара, естонський уряд надзвичайно задоволений українськими мігрантами, які не можуть довго сидіти без роботи, завжди відповідально ставляться до неї та легко інтегруються до будь-якого колективу. Українці компенсували нестачу робочої сили. Володимир Паламар вважає, що без українців естонським підприємствам буде дуже важко. Раптовий від’їзд усіх українських біженців відчув би також і державний бюджет, який саме завдяки українцям отримав значно більше надходжень за минулий рік: якщо у 2023 році його дохідна частина планувалася на рівні 15,6 млрд євро, то у 2024-му – на рівні 16,8 млрд евро.

Через це естонський уряд активно підтримує українських біженців – досі існують певні виплати для окремих категорій біженців, продуктова допомога, а також часткова компенсація за оренду житла та покриття різниці між естонською та українською пенсіями. Зрештою, багатьом українцям просто нікуди повертатися: їхні міста і села лежать у руїнах або знаходяться під російською окупацією. Усім, хто хоче залишитися в Естонії, естонський уряд висуває тверду вимогу, зрештою цілком зрозумілу українцям: треба вчити естонську мову, відвідуючи для цього спеціальні курси. Також кожен, хто планує жити в Естонії, повинен знати основи естонського законодавства, історії, мати роботу, не порушувати місцевих правил і загалом не бути тягарем для держави.

 

Мітинги в підтримку України, вручення нагород волонтерам

Підписання меморандуму з універом Лесі Українки в Луцьку

 

- Наші країни подібні тим, що обидві вони мають одного і того ж божевільного сусіда, – каже Володимир Паламар. – Саме тому естонці дуже добре розуміють українців. Я був дуже втішений, коли один естонець сказав мені: «Українці для нас не проблема, українці для нас – потенціал». Крім того, Естонія як держава Євросоюзу поділяє всі його цінності, насамперед свободу вибору. Тобто якщо у такій складній ситуації людина зробила вибір і вирішила залишитися, для пересічного естонця це достатній привід для того, аби прийняти цю людину як свою і допомогти їй адаптуватися до життя у новій країні. Однак більшість українців хочуть повернутися додому. Я бачу це по дітях у наших школах. Багато з них відверто сумують за друзями, які залишилися в Україні. Але ніде правди діти, з кожним роком зв’язок з Україною тоншає.

Окремий напрямок роботи Асоціації українських організацій Естонії пов’язаний із народною дипломатією. Мається на увазі насамперед сприяння у підписанні різноманітних угод про співпрацю на муніципальному рівні. Такі угоди, до прикладу, мають Київ і Таллінн, Тернопіль та Вільянді, що є містами-побратимами.

Однак, за словами Володимира Паламара, далеко не всі подібні угоди стають «робочими», певна частина з них так і залишається на папері. Все залежить від того, хто саме веде ті чи інші проєкти. Якщо команда справді заряджена на результат, він неодмінно буде. «А коли угода укладається для галочки або за принципом «щоб було», це зазвичай ні до чого не приводить». Зараз ми маємо запити від багатьох громад України на співпрацю з громадами регіонів Естонії.

Зразковою Володимир Паламар вважає співпрацю між естонським містом Йихві та Липовецькою громадою Вінницької області. Асоціація була третьою стороною в укладеному між ними ще у 2015 році договорі. З того часу Йихві надіслала до міста Липовець тонни найрізноманітніших вантажів, також було багато взаємних поїздок на всіх рівнях. А коли розпочалася повномасштабна війна, Йихві почав передавати до України бронежилети, шоломи і тактичні аптечки для потреб місцевої територіальної оборони.

- Ми тут в Естонії, так би мовити, «непрофесійні» українці, – жартує Володимир Паламар про власний національний «статус». – Адже коли ти живеш в еміграції, ти змінюєшся, хочеш ти цього чи ні. Тому для емігрантів надзвичайно важливим є зв’язок з історичною Батьківщиною. Так само і для України мають бути важливими всі ті українці, які живуть за кордоном. За даними Світового конгресу українців, їх близько 30 млн, приблизно стільки ж, скільки зараз живуть «на берегах Дніпра». Українські організації є не тільки в Естонії, Литві та Латвії, але й у Фінляндії, Швеції, Польщі… Українському уряду та українським громадам треба використовувати їхні можливості для власного розвитку та відновлення. Один мій гарний друг, генерал естонської армії Йоханесс Керт, який на жаль пішов за обрій свого життя, навів мені якось слова Томаса Джеферсона в контексті того, як важко Естонія виборювала свою свободу: «Дерево свободи має час від часу орошуватися кров'ю патріотів і тиранів. Це його природнє добриво». За свободу України пролилося стільки крові, що українське дерево свободи має бути просто титановим. Ми заслужили нашу свободу! Україна є надзвичайно потужною силою, і я пишаюся тим, що є частиною цієї сили. Це вона живить український дух непокори і бажання завжди залишатися собою. Це вона дає нам сили для боротьби.

Views: 886
Comments:
*To add comment you should be authorized or sign_in
Related news: war stories
Read more: