Кожен новий навчальний рік розпочинається з роздмухування великих та локальних скандалів навколо обов’язковості шкільної форми та зовнішнього вигляду учнів. То чи правомірними є вимоги носити  шкільну форму і на що варто звернути увагу при розгляді цього питання?

Відразу зазначу, що питання не є таким простим, як здається на перший погляд, і все через те, що серед педагогічних працівників та батьків є достатньо як прихильників шкільної форми, так і стійких її супротивників. Аргументи тих, хто «за»: форма дисциплінує, стримує гонку за модою на шкільному подвір’ї та здешевлює батьківські витрати на вдягання дітей до школи. А ще підкреслює претензії на елітарність закладу освіти та його вихованців. Погодьтеся, що такі аргументи легко знайдуть прихильників.

Натомість ті, хто «проти» апелюють правом вільного вибору дітей та їхніх батьків щодо своєї зовнішності, можливістю самовираження особистості і, як не дивно, тим же здешевленням батьківських трат.

Заради справедливості варто зазначити, що самі учні у переважній своїй більшості «проти». І, скоріше за все, через те, що вони «проти» більшості правил, чого б вони не стосувалися.

Головний стовп, за який трималися прихильники шкільної форми, Указ Президента України №417/96 від 12 червня 1996 року «Про шкільну форму для учнів середніх закладів освіти» втратив чинність ще у 2019 році, а разом з ним втратила чинність і Постанова Кабінету Міністрів України «Про запровадження шкільної форми для учнів середніх закладів освіти» від 22 серпня 1996 року, прийнята на виконання згаданого Указу.

А далі йде пошук аргументів сторін щодо своєї правоти. Посилаються і на Конвенцію ООН про права дитини (ст. 8) щодо поваги права дитини на збереження індивідуальності, і на Конституцію України (ст. 23) щодо права на вільний розвиток особистості. Але, перше – ці норми виглядають дуже узагальненими та непрямими, друге – в школах європейських країн, що також ратифікували зазначену Конвенцію, ми бачимо дуже багато випадків обов’язкової шкільної форми.

То чи порушують цим права дітей в цих країнах? А українські школи, учні яких одягнені в однострої, порушують Конституцію?

Масла у вогонь підливає розмитість вимог щодо охайності зовнішнього вигляду учнів та зручності шкільного одягу. Бо як визначити допустиму довжину волосся, рівень його профарбованості чи охайність зачіски? Про «зручність» одягу легенди ходять, і одна з них - про джинси.

Поруч з тим, є нормативний акт, який вказує на шлях вирішення проблеми, і цим актом є Закон України «Про повну загальну середню освіту». Пунктом першим статті 20 з промовистою назвою «Учні» визначено, що «Права та обов’язки учнів визначаються Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими законодавчими актами. Учні можуть мати також інші права та нести обов’язки, передбачені законодавством та установчими документами закладу освіти».

І якщо в законах й інших законодавчих актах нічого про обов’язкову шкільну форму не сказано, то це питання може бути визначене установчими документами кожного окремого закладу освіти. Установчими документами закладу загальної середньої освіти, відповідно до ст. 33 Закону України «Про повну загальну середню освіту», є «рішення засновника (засновників) про його утворення та статут».

Отже, питання шкільної форми і зовнішнього вигляду може бути врегульовано лише статутом закладу загальної середньої освіти. Не положенням «Про шкільну форму» чи «Правилами поведінки учнів», а саме статутом закладу освіти, затвердженим засновником і зареєстрованим відповідними територіальними органами Мін’юсту. Положеннями можна лише розширити позиції, закріплені в статуті.

Якщо ви думаєте, що це і є вирішення проблеми чи хоча би «світлом в кінці тунелю», то оптимізм є передчасним. Бо це лише початок, а норма статуту може і, скоріше за все, буде оскаржена іншою стороною з посиланнями на вже зазначені в матеріалі документи й інші непрямі норми.

А відтак, практичне вирішення питання лежить в площині договору і домовленостей між усіма учасниками освітнього процесу: засновником, адміністрацією школи, батьківською спільнотою і учнями. Саме така домовленість легітимізує норми статуту про обов’язковість шкільної форми чи відсутність такої. Складність процесу полягає в тому, що легітимізацію забезпечить лише схвалення рішення в кількості, що прямує до 100 відсотків. В іншому випадку постане питання щодо реагування на випадки «порушення правил». А тут в адміністрації закладів освіти досить обмежений ресурс та набір заходів, які щільно межуватимуть з можливими проявами булінгу* та дискримінації. 

*Булінг (цькування) - діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого (Закон України «Про освіту»).