Частину другу читайте за посиланням
У другому реченні частини 3 статті 4 Закону України «Про співробітництво територіальних громад» сказано: «До відносин сторін у договорі про співробітництво з поєднанням кількох форм співробітництва застосовуються положення цього Закону, що регулюють відносини, елементи яких містяться в зазначеному договорі».
Цей припис сформульовано таким чином, що його може бути цілком неоднозначно протлумачено при застосуванні, адже у ньому присутні і загальна некоректність у формулюванні, і вжиття слова «елементи». Якщо у першому реченні частини 3 статті 4 йдеться про елементи форм співробітництва, то у другому реченні частини 3 статті 4 - про елементи відносин, які містяться у договорі про співробітництво з поєднанням кількох форм співробітництва. Наявність в обидвох нормах слова «елементи», незважаючи на їхню однаковість у написанні, матиме абсолютно різний зміст як на рівні праворозуміння, так і на рівні правозастосування. Та й сама конструкція означеного припису є такою, що спонукає до його аналізу з різних позицій. Тому давайте розберемо цей припис в цілому та спробуємо зрозуміти його нормативний та правозастосовний зміст.
Якщо взяти за основу, що елементами форми співробітництва є ті складові частини, які завдяки внутрішньому змісту та наявним з-поміж них зв’язкам своєю сукупністю утворюють кожну із форм співробітництва як правове явище з відповідною праворегулівною та правозастосовною сутністю, завдяки чому одна форма співробітництва відрізняється від усіх інших, то на цьому тлі постає щонайменше два цілком логічних запитання:
Звісно, що одним чи двома реченнями не можна буде відповісти на ці запитання, а для розгорнутої відповіді на них потрібно буде проаналізувати й інші законодавчі приписи та застосувати при цьому більшість відомих юриспруденції способів тлумачення.
Відповідаючи на перше запитання, вважаю, що законодавець скоріш за все мав на меті визначити, якими положеннями закону мають керуватися потенційні суб’єкти та учасники співробітництва щонайменше під час:
Втім, результати проведеного аналізу із застосуванням буквального (адекватного), логічного та системного способів тлумачення розглядуваного припису спонукають до дещо інших умовиводів. Зокрема, отримані результати дозволяють констатувати про те, що означений припис:
Щоразу, коли у поле мого зору потрапляють законодавчі приписи із неоднозначним змістом, дедалі доводиться переконуватися, що мова, якою спілкуються люди та якою пишуться закони, на відміну від музичних нот та формул у фізиці і хімії не є універсальною. Якщо музичний твір буде створено однією людиною, то його може бути відтворено у точній відповідності будь-якою іншою людиною, яка опанувала нотну грамоту. Теж саме стосується й формул. Чого не можна сказати про мову, оскільки кожен з нас із прочитаного може зрозуміти не одне і те ж. Мабуть недарма виник вислів: «Два юриста – три думки».
Важливо! Чіткість є одним із засадничих принципів нормопроектування, який, зокрема, передбачає, що у текстах законопроектів мають використовуватися формулювання, які є зрозумілими та однозначно трактуються.
Якщо в ході нормопроектування цього принципу не дотримуватися, то це може призвести до того, що:
Якщо розглядати друге речення частини 3 статті 4 на предмет відповідності вимогам формальної логіки щодо суджень в цілому, то тут принаймні виникають певні сумніви щодо його істинності як такого.
Зверніть увагу! Друге речення частини 3 статті 4 за своїм складом належить до умовних (імплікативних) суджень.
Так, умовним (імплікативним) називається складне судження, утворене з двох простих суджень, що перебувають у відношенні підстави і наслідку, пов’язаних за допомогою логічного сполучника «якщо... то». Умовне імплікативне судження істинне тоді, коли підстава А – істинна і наслідок В – істинний, або коли А і В – хибні. Якщо А – істинна, В – хибна, то імплікативне судження хибне (Логіка юридична. Навчально-методичний посібник у схемах і таблицях [Електронний ресурс]. Dspace.ivduvs.edu.ua URL: https://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/1234567890/552/1/логіка%20юридична%202018.pdf).
Не важко побачити, що друге речення частини 3 статті 4 складається із двох простих суджень, пов’язаних між собою за допомогою логічного сполучника «якщо... то». Зокрема, якщо «сторони перебувають у відносинах, що випливають із договору про співробітництво з поєднанням кількох форм співробітництва», то у такому випадку «застосовуються положення цього Закону, що регулюють відносини, елементи яких містяться в зазначеному договорі».
Оскільки обидві частини судження за своїм змістом є хибними, то і судження в цілому теж є хибним. У чому ж полягає хибність його обидвох частин? Так, хибність першої частини судження випливає із самого змісту його формулювання, яке передбачає, що «До відносин сторін у договорі про співробітництво з поєднанням кількох форм співробітництва застосовуються положення цього Закону, що регулюють відносини, елементи яких містяться в зазначеному договорі». Хибність полягає у тому, що сторони не можуть мати відносин у самому договорі. Сторони можуть мати відносини виключно або відповідно до договору, або згідно із договором і не більше того.
Що стосується хибності другої частини судження, то її сутність полягає у наступному. Елементи відносин як таких апріорі не можуть міститися у договорі про співробітництво з поєднанням кількох форм співробітництва. Не можуть, бо їх ще нема. Такі відносини можуть лише виникати згідно із предметом договору та його умовами. Статична і динамічна сторони договору про співробітництво територіальних громад як і будь-якого іншого договору є двома абсолютно різними речами за своїм змістом і їх не слід ототожнювати. Втім, якщо бути більш скрупульозним, то з цього питання варто зазначити ще й про таке.
Аналізоване положення означеного Закону намагається унормувати «відносини, елементи яких містяться в зазначеному договорі», коли у той же час відносини потенційних суб’єктів співробітництва в ході підготовки проекту договору з поєднанням кількох форм співробітництва залишаються при цьому де-факто неврегулюваними. Сторони, уклавши відповідний договір про співробітництво з поєднанням кількох форм співробітництва після набуття ним чинності застосовуватимуть не «положення цього Закону, що регулюють відносини, елементи яких містяться в зазначеному договорі». Сторони тоді будуть зобов’язані вже керуватися текстом чинного для них договору, який увібрав у себе усі необхідні законодавчі приписи. Зокрема, ті, що випливають із змісту тих положень Закону, які унормовують ті форми співробітництва, що були поєднані в укладеному сторонами договорі про співробітництво. Якби сторони мали б керуватися виключно положеннями означеного Закону, то це певною мірою нівелювало б саму необхідність укладення сторонами договору про співробітництво, у т.ч. і з поєднанням кількох форм співробітництва. Логіка тут, на мій погляд, має бути такою: потенційні суб’єкти співробітництва спочатку передбачають у договорі усі обов’язкові та інші погоджені умови, що випливають із змісту тих положень Закону, що унормовують відповідні форми співробітництва, а після набуття чинності укладеним договором керуються ним як документом, що містить усі необхідні та погоджені положення Закону. І лише у випадку, якщо певні відносини, що виникають у зв’язку із виконанням укладеного договору залишилися ним не врегульовані, аж тоді сторони керуватимуться нормами чинного законодавства України.
Елементи відносин, про які сказано у другому реченні частини 3 статті 4, не можуть міститися у договорі про співробітництво з поєднання кількох форм співробітництва й з інших міркувань. Річ у тім, що договір про співробітництво, будучи дво- чи багатостороннім документом, визначає зміст самих відносин між його сторонами, це по-перше. А по-друге, договір про співробітництво у своєму складі містить виключно ті обставини, що були взаємопогоджені відповідними сторонами. Іншими словами, договір про співробітництво з поєднанням кількох форм співробітництва і елементи відносин такого договору співвідносяться як причина та наслідок. Це означає, що причина є первинною, а наслідок вторинним, а тому причина не може вміщувати наслідки, які ще не настали.
Важливо! Обидва судження, з яких складається друге речення частини 3 статті 4 є хибними. Хоча для того, щоб розглядуване судження було хибним в цілому, достатньо було б хибності одного з двох простих суджень, що увійшли до його складу.
Отже, по факту формулювання другого речення частини 3 статті 4 є таким, що містить вади не лише з позиції формальної логіки, але й з позиції засадничих принципів нормопроектування. Ця обставина, на моє переконання, має розглядатися як об’єктивна підстава для внесення у найближчій перспективі змістовних коректив до аналізованої норми.
Таким чином, сьогодні у законодавчій площині щодо укладення договору із поєднанням кількох форм співробітництва маємо наступну ситуацію. Ті, норми, які передбачають можливість укладення договору із поєднанням кількох форм співробітництва за своїм змістом є суперечливими та неоднозначними у розумінні, а ті норми, які мали б деталізовувати практичну сторону такого поєднання – відсутні. Про те, якими можуть бути виходи із наявної ситуації в контексті чинної редакції Закону України «Про співробітництво територіальних громад», поговоримо у наступній частині публікації.
Продовження – у наступній частині