В Україні реформа місцевого самоврядування, що розпочалась у 2014 році, суттєво вплинула на розподіл обов’язків органів влади щодо освіти. Новостворені територіальні громади взяли на себе відповідальність за доступність надання освітніх послуг та матеріально-технічне забезпечення шкільних мереж.

Однією з найпоширеніших проблем на українських теренах, з якою зіткнулися органи місцевого самоврядування, є фінансування малокомплектних шкіл, що переважно розташовані в сільській місцевості. У них найвищий рівень витрат в перерахунку на одного учня, а якість наданих послуг нижча, ніж в повнокопмлектних школах. Побудова оптимальної мережі освітніх закладів потрібна громадам, оскільки це дозволить підвищити якість послуг, а також оптимізувати відповідні бюджетні витрати.

Грамотна реорганізація освітньої мережі має спиратися на фінансову спроможність громад, поточну демографічну ситуацію, фізичну доступність закладів та можливість підвезення учнів і вчителів. Про це свідчить як досвід України, так і її кран-сусідів. Польща, Естонія, Литва та Латвія не тільки територіально та історично близькі до України, але й мали або мають схожі проблеми в освітній сфері. У цих країнах дошкільні та шкільні заклади також підпорядковуються місцевому самоврядуванню, яке відповідає за побудову ефективної освітньої мережі. І у кожній з них по-різному вирішують питання малокомплектних шкіл і підвезення учнів, зважаючи на фінансову спроможність муніципалітетів.

Польща раніше за інші вищезгадані країни розпочала оптимізацію шкільної мережі. Під час реформ 1990-х уряд обрав шлях децентралізації з домінуючою позицією муніципалітетів. Школи отримали незначну фінансову автономію. Для оптимізації шкільної мережі в Польщі вдалися до ліквідації малокомплектних закладів та підвезення учнів на навчання за кошти ОМС. Альтернативою закриттю стало утворення “малих шкіл” – закладів, що перебувають на балансі муніципалітетів, проте утримуються коштом батьків та вчителів.

В Естонії з початку 1990-х за освіту від початкової до старшої школи відповідає місцеве самоврядування. На відміну від Польщі школи мають більшу автономію, особливо в сферах фінансового менеджменту та управління персоналом, та високий рівень залучення груп інтересів у процеси прийняття рішень щодо якості освіти та розподілу шкільних бюджетів. Проте самостійність та інклюзивність не були достатніми для впорядкування мережі закладів освіти, серед яких були малокомплектні. ОМС продовжували неефективно розподіляли кошти на підвезення та утримання шкіл, а місцеві депутати не досягали консенсусу щодо оптимізації. З наступного 2023 року старша школа буде підпорядковуватись безпосередньо державі, а не ОМС.

У Литві оптимізацію шкільної мережі протягом останніх 20 років проводили з акцентом на підвезенні учнів до закладів. Міністерство освіти за підтримки структурних фондів ЄС інвестувало значні кошти в збільшення парку шкільних автобусів. У минулому 2021 році Міністерство запропонувало ліквідацію та реорганізацію малокомплектних шкіл, у яких навчається менше 60 учнів.

У Латвії в 2018 році з метою впорядкування шкільної мережі було встановлено мінімальну та максимальну кількості учнів у класах. Міністерство освіти заохочує ОМС об’єднувати сусідні школи та додавати до них дошкільні навчальні заклади. У 2022 році перелік шкіл, що підпадають під оптимізацію, є одним із найбільших за останні п’ять років.

Детальніше про повноваження ОМС в освітній сфері та особливості оптимізації шкільних мереж вищезгаданих країн читайте в інформаційній довідці від Центру спільних дій.