«Ми віримо у Збройні Сили України і чекаємо на деокупацію», - інтерв’ю Енергодарського міського голови

Дмитро Орлов керує містом із Запоріжжя, забезпечуючи його гуманітарними вантажами та організовуючи евакуаційні коридори.

Автор: Дмитро Синяк


Енергодар – місто особливе: більшість його жителів працюють на Запорізькій атомній станції. Можливо, тому спочатку окупанти ставилися до нього, так би мовити, обережно: людей не чіпали, злочини не скоювали. Але з часом почалися грабунки та погрози активістам, які виходили на мітинги під жовто-блакитними прапорами та активно відстоювали проукраїнську позицію у соцмережах, засуджуючи дії загарбників. Нещодавно міський голова Дмитро Орлов, до речі, інженер-атомник з десятирічним стажем, був змушений перебратися з Енергодара до Запоріжжя. Децентралізація розпитала його про ситуацію у місті.

Розкажіть, як розпочалася російська окупація.

- Військові рф з’явилися на околицях Енергодара 26 лютого. Але у саме місто вони не заходили до 3 березня. Частково завадили їм ми, заблокувавши єдиний в’їзд до Енергодар барикадами, за якими влаштовували мирні багатотисячні мітинги, щойно росіяни під’їжджали до них. Та вже 3 березня до наших барикад підігнали танки, які розчистили дорогу іншій бойовій техніці, що попрямувала до атомної станції. Запорізька атомна знаходиться лише за чотири кілометри від Енергодара. Вже 4 березня вона перейшла під контроль росіян. Окупанти влаштували на ній склад боєприпасів, а неякісні боєприпаси підривали просто на місці, очевидно, не розуміючи, яку небезпеку несуть цим цілому світові.

 

Жителі Енергодару намагалися не пропустити росіян до міста, поряд з яким розташована Запорізька АЕС / скріншот

 

Чи чинив опір загін Національної гвардії, який охороняв станцію? 

- Так, він дав потужний бій, у ході котрого двоє гвардійців загинули, а одного було важко поранено. При цьому росіяни зазнали значних втрат. Під час бою рашисти практично знищили будівлю навчально-тренувального центру. Зачепили снарядами і перший енергоблок ЗАЕС. На щастя, обійшлося без фатальних пошкоджень, які могли б спровокувати ядерну катастрофу. Але це показало, наскільки небезпечно перетворювати станцію на бойовище.

 

Енергодарці на мітингу біля будівлі виконкому міськради 20 березня. Фото: Дмитро Орлов

 

Як Енергодар захищався від злодіїв у час відсутності у місті українських силовиків?

- Спершу росіянам було нецікаво патрулювати місто, тому ми сформували патрулі з добровольців, які навіть використовували для роботи на вулицях Енергодара власні автомобілі. Система виявилася досить ефективною. За кілька тижнів, протягом яких відбувалося патрулювання, трапилося лише кілька дрібних крадіжок, але оперативне реагування на них не дозволило цьому явищу розповсюдитися і перетворитися на масове мародерство. Також за кошти Енергодарської міської ради кожні двері кожного під’їзду в усіх багатоквартирних будинках було посилено масивними засувами, які треба було засувати з початком комендантської години. Також чином потрапити до будинку вночі було дуже складно. Може, саме завдяки цьому у місті у той період не сталося жодних зґвалтувань, брутальних пограбувань та вбивств.

Як реагували на енергодарських патрульних росіяни?

- Коли вони побачили, що ми цілком даємо собі раду, почали пропонувати «спільне патрулювання» – з омоном чи росгвардією. Ми відмовилися, і десь протягом тижня в Енергодарі був справжній розгул злочинності. Кілька магазинів було пограбовано, з мого кабінету у міській раді вкрали комп’ютер. А потім окупаційні війська створили власну «поліцію» – з «казаков» та заїжджих «помічників» з «ЛДНР», які захопили патрульні автомобілі Національної поліції України. Але ми до цієї «поліції» вже відношення не маємо. До речі, зараз на центральних вулицях міста кожного дня можна побачити велику кількість маргиналів: криміногенних осіб, бомжів, наркоманів, які почуваються дуже комфортно, лежачи на лавках та зачіпаючи перехожих. Такого у нас раніше ніколи не було. Це щодо роботи так званої нової «поліції».

Як зараз поводяться окупанти в Енергодарі?

- Спочатку вони поводилися доволі стримано, мабуть, розуміючи, що до персоналу станції не можна застосовувати репресій. Руйнувань місто практично не зазнало, було знищено хіба що кілька флагштоків з червоно-чорними прапорами, які протаранили танками, не знімаючи прапорів. Але потім окупанти пустилися берега. Тепер вони грабують магазини та місцевих підприємців, вилучаючи у них обігові кошти. Російських солдатів особливо не цікавить те, що після таких вилучень підприємства можуть закритися. Вони виходять з того, що їм тут не жити. Також «визволителі» часто «звільняють» людей від смартфонів і автомобілів.

Чи є у місті колаборанти?

- Є, хоч і небагато, і цим людям заочно вже оголошено підозру у державній зраді. Їхня загальна риса – повна відсутність фаху у тій справі, за яку їх поставили відповідати. Тобто просто певні вискочки запропонували себе окупантам у якості керівників тих чи інших міських структур. Наприклад, директором одної з міських гімназій призначено електромонтера. Як він збирається вчити дітей, не маючи не те що профільної освіти і досвіду роботи за фахом, але й навіть досвіду керівної роботи? Заступників у таких начальників немає, підтримки у колективах теж, ніхто не сприймає їх серйозно. Тому цілком невідомо, яким чином вони можуть організувати роботу

Чим взагалі займається окупаційна влада в Енергодарі?

- Наскільки я розумію, - організацією фейкового референдуму, для чого усіма можливими шляхами збирає персональні дані жителів міста. Але у них тут особливо нічого не виходить. Жодних кроків, що були б спрямовані на розвиток міста та забезпечення комфорту для його мешканців ніхто з окупантів не здійснює.

Останнім часом робиться багато заяв про долучення Енергодара до рубльової зони. Чи відповідають вони дійсності?

- Жодна торгова точка у нас не веде торгівлю за допомогою рублів. Так що можу сказати: поки що рублі в Енергодарі не ходять. Навіть бензин та дизельне пальне, які росіяни завезли з Криму, вони продавали за гривні. Але такі плани окупанти обговорюють.

Енергодар відзначився великою кількістю проукраїнських мітингів. Як реагують на них окупанти?

- Ми з перших днів почали організовувати мирні акції протесту проти присутності окупаційних військ, і на ці мітинги збиралися подекуди тисячі людей. З кожним разом окупанти ставали дедалі агресивнішими по відношенню до нас. Але згодом вони почали боротися проти наших громадських активістів, волонтерів, бійців АТО та журналістів. Їх викрадають, проводять з ними «бесіди». Про багатьох викрадених ми не маємо жодної інформації. Таких людей вже десятки. Оскільки росіяни часто забирають у мітингувальників телефони, вони тепер підписані на всі проукраїнські канали, завдяки чому і намагаються вираховувати активістів.

Серед викрадених ваш перший заступник Іван Самодюк. Що відомо про нього?

- Він у полоні вже понад 40 діб – це все, що я можу вам сказати. Перед тим, як Іван Гнатович пропав, призначений окупантами колаборант Андрій Шевчик, депутат Енергодарської міської ради від ОПЗЖ, зателефонував мені і сказав, що хоче зустрітися. Було вже пізно, десята – пів на одинадцяту вечора. Я сказав, що не порушую комендантської години, а до того ж, не маю ані бажання, ані можливості зустрічатися з ним. А вранці наступного дня Іван Гнатович зник. Все місто знає його як великого патріота України. Він неодноразово допомагав армії і відкрито заявляв про свою проукраїнську позицію, навіть коли на вулицях Енергодара вже з’явилися російські військові.

 

Жителі Енергодару неодноразово збиралися на мітинги, демонструючи свою проукраїнську позицію. Фото: reporter-ua.com

 

Чому ви таки вирішили виїхати з міста?

- Це було не моє рішення – таке розпорядження я отримав від голови Запорізької військової адміністрації Олександра Старуха. Я розумів, що моя фізична присутність у місті позитивно впливає на морально-психологічний стан керівників підприємств та установ. Разом із цим, усі були свідомі того, що у будь-який момент я можу опинитися у підвалі. Окупанти час від часу заходили до мого будинку й нагадували, що коли я не буду співпрацювати з ними, на мене чекають репресії. Коли я змінив своє місцезнаходження, вони почали активно мене розшукувати. Тож у Запоріжжі вирішили, що мені не варто чекати на ці репресії і наказали виїжджати.

Наскільки легко чи важко зараз виїхати з Енергодару?

- Єдина наша відмінність від інших українських міст – це фактична неможливість евакуації значної кількості жителів, бо більшість з них працюють на Запорізькій атомній станції. А станцію не можна залишати без працівників. Тому персонал атомної, вивізши свої сім’ї на територію, підконтрольну Збройним Силам України, повернувся до роботи.

Отже виїхати з міста таки можна?

- Можна, і люди їдуть, але ця дорога є дуже небезпечною. Бо важко передбачити, як поведуть себе російські військові на 20-30-ти блокпостах, які треба буде проїжджати, щоб дістатися території, що контролюється українською армією. Є непоодинокі випадки, коли росіяни висаджують з авто і відвозять у невідомому напрямку чоловіків призовного віку. Вони намагалися мобілізувати, до речі, і мене, однак мені вдалося відбити ці їхні спроби – суто словесно. На щастя, окупанти не знали, з ким мають справу… Загалом російські військові поводяться на блокпостах дуже безцеремонно: перевертають всі речі, забирають мобільні телефони, гроші, побутову техніку, навіть продукти. А дорогі машини, які їм сподобалися, особливо позашляховики, вони одразу ж конфісковують. Особливим попитом користуються позашляховики чорного та білого кольорів. При цьому для них не має жодного значення, що робитимуть люди, які фактично залишаються посеред поля і без транспортного засобу.

Як проїхати через зону бойових дій?

- Власне, бої постійно тривають, і снаряди можуть розриватися як на самій дорозі, так і поруч із нею. По узбіччях траси Василівка – Запоріжжя дуже багато розбитих снарядами, розстріляних цивільних машин. Час від часу росіяни таки дають умовно безпечні зелені коридори, і багатьом жителям Херсонщини та Енергодара вже вдалося виїхати ними до Запоріжжя. Але під час останньої евакуації орки затримали двох чоловіків віком 20 і 26 років, доля яких наразі невідома. Можливо, їх згодом примусово мобілізують.

Як працювали і як працюють зараз міські установи?

- Незважаючи на окупацію, всі культурні, освітні, медичні та інші заклади міста у березні та у квітні працювали (звичайно, з урахуванням військових реалій), а їхні працівники отримували зарплату від українського уряду. Наша лікарня працює, лікарі отримають зарплату від Національної служби здоров’я. В одному з гуманітарних конвоїв – а тільки минулого тижня нам вдалося привезти до Енергодара із Запоріжжя близько 70-ти тон різноманітних вантажів – були продуктові набори, якими ми надовго забезпечили наших медиків. Також ми привезли пальне для наших підприємств, хлор для знезараження води і навіть кров для переливань під час операцій. Усе це з великим трудом проходить через російські блокпости, але нашим героїчним водіям це таки вдалося.  

Чи забезпечено місто продуктами?

- Так, ситуація не критична, але є дефіцит певних груп товарів. Найлегше з овочами, сільгосппродукцією, бo довкола Енергодара багато ферм та багато сіл. Через це продукція сільськогосподарського виробництва на окупованій Херсонщині та в Енергодарі зараз коштує дешевше, ніж на решті території України. Наші аграрії виробляють дуже багато, однак практично не мають можливості зараз возити свої товари на територію, підконтрольну українському уряду. Через це ціни на таку продукцію падають. Наприклад, кілограм редиски в Енергодарі зараз коштує близько 5-10 грн. Трішки гуманітарної допомоги завезли окупанти – рівно стільки, щоб можна було відзняти ролик «про допомогу братнього народу». Набагато важливішими від продуктів для нас зараз є забезпечення міста засобами гігієни, медикаментами, дитячим харчуванням, побутовою хімією тощо.

Чи працюють в Енергодарі платіжні термінали?

- Так, якщо є інтернет, але з ним на всіх окупованих територіях весь час виникають проблеми. Бо коли внаслідок бойових дій пошкоджуються якісь вузлові точки, то інтернету не має вся магістраль. Іншими словами, якщо у Василівці, коло якої саме точаться запеклі бої, пошкодять оптоволоконний кабель, інтернету не буде ні в Енергодарі, ні у Дніпрорудному, ні далі. Через це готівка в Енергодарі коштує дорожче електронних грошей. Різноманітні ділки одразу ж влаштували пункти конвертації електронних грошей у паперові, з 10-відсотковою «накруткою». Таким чином можна сказати, що в плані технологій Енергодар за два тижні відкотився на 30 років назад.

Що ви можете сказати про ефективність власної віддаленої роботи? Чи може взагалі міський голова працювати віддалено?

- В епоху цифрових технологій абсолютно все одно, де саме знаходиться підписант того чи іншого документу. Так, певну бюрократичну складову зараз порушено, але, я сподіваюся, невдовзі уряд розробить відповідні документи, які регламентують віддалену роботу працівників місцевого самоврядування. Але разом із цим, ви маєте розуміти, що всього не пропишеш у паперах. Під час війни особисте спілкування з різноманітними підрозділами важить набагато більше, ніж будь-які підписи. Крім того, у Запоріжжі я можу набагато ефективніше організовувати надсилання Енергодару гуманітарної допомоги, а також працювати щодо відкриття для його жителів евакуаційних коридорів.

Які настрої у місті? Як налаштовані жителі?

- Люди відчувають шалений психологічний тиск з боку озброєних російських військових, які почуваються в Енергодарі хазяями. Ми віримо у Збройні Сили України та у те, що всі міста нашої держави буде деокуповано. Абсолютна більшість містян чекає на повернення української армії і на покарання колаборантів. Тому зараз, через неможливість виходити на масові акції протесту, в Енергодарі з’явилася велика кількість проукраїнських телеграм-каналів, на яких люди підтримують одне одного та формують спільний дух боротьби. Вони викривають всі незаконні дії колаборантів та окупантів і не дозволяють нікому забувати, що Енергодар – це Україна. Разом ми переможемо!

 

Фото: reporter-ua.com

Tags:

war stories report war war stories special project

Область:

Запорізька область

Громади:

Енергодарська територіальна громада

Source:

Share the news:

Comments:
*To add comment you should be authorized or sign_in
Read more:

07 November 2024

Українські освітяни переймали досвід колег зі Швейцарії

Українські освітяни переймали досвід колег зі...

Українська делегація, до складу якої увійшли експерти Проєкту DECIDE, голови та представники органів місцевого...

07 November 2024

Як громади створюють стратегії та плани розвитку за участі громадськості

Як громади створюють стратегії та плани...

  Сучасні виклики вимагають нового підходу до управління громадами, де кожен мешканець має змогу впливати на...

07 November 2024

Єдиний податок має залишатись в громадах – коментар народного депутата

Єдиний податок має залишатись в громадах –...

Народний депутат Віталій Безгін вважає, що ідея вилучення єдиного податку з місцевих бюджетів, у разі її втілення,...

07 November 2024

З 1 січня 2025 року набувають чинності зміни у бухгалтерському обліку бюджетних установ

З 1 січня 2025 року набувають чинності зміни у...

Наказ Міністерства фінансів України від 11 липня 2024 року №338 вносить зміни до НП(С)БОДС 122 «Нематеріальні...