Автор: Ігор Абрам’юк, експерт з місцевого та регіонального розвитку

Повторний аналіз офіційних версій програм (тих, що подані до ЦВК) деяких провідних політичних партій: питання децентралізації, реформи самоврядування та територіальної реформи.

Минув місяць відтоді, як у статті «Доля децентралізації у новій політичній реальності» я зробив першу спробу побіжно проаналізувати партійні програми. Та спроба виглядала неостаточною, оскільки предметом аналізу стали версії програм, які на той момент вдалося знайти: кілька щойно ухвалених, кілька старих і навіть – там, де партійні програми були відсутні – програми деяких кандидатів у президенти.

Зараз ситуація спростилася: партії подали до ЦВК документи для участі в дочасних парламентських виборах, а відтак ми маємо офіційні версії передвиборних програм. Тож можна зробити другу спробу: проаналізувати офіційні передвиборні зобов’язання партій, порівняти їх – як між собою, так і в розвитку.

Як і першого разу, предметом аналізу стали програми тих партій і політиків, які, за даними соціології, мають найбільш реальні електоральні перспективи, а також тих, які (на мою суб’єктивну думку) мають суттєвий вплив на хід та перспективи децентралізації.

Аби не повторюватися і не робити текст занадто громіздким, витримки з партійних програм я виніс в окрему таблицю-додаток (ЗАВАНТАЖИТИ). При цьому у таблиці навів і витримки з програм, проаналізованих у першій статті, і витримки з чинних офіційних версій. Плюси та мінуси програм, зазначені у попередній статті, також не повторюються – додав лише деякі нові судження, що з’явилися після ознайомлення з офіційними версіями. Тому рекомендую всім, хто не читав першу статтю, спершу проглянути її, а вже потім повернутися до цієї.

Нова партія влади вирішила нічого не доповнювати і не змінювати – формулювання залишилося тим самим. Вочевидь, або партійні ідеологи не читають сайт «Децентралізація» (що не дуже добре), або ж у партії побутує думка, що децентралізація відповідно до європейських норм ще не розпочиналася і повноваження ще не передавалися, або ж просто автори програми не вважають за потрібне правити формулювання – доволі неоковирні, а почасти і не зовсім коректні.

І ще одна деталь: у інших партіях, як правило, зрозуміло, хто персонально займатиметься питаннями децентралізації. Натомість, поки невідомо, хто буде вести цей важливий напрям у партії Президента. У структурі новоутвореного Офісу президента є директорат з питань регіональної політики та децентралізації – і це чудово. Але конкретні прізвища поки не названо. Відтак (з огляду на дуже високий рейтинг партії), маємо причини для хвилювань за долю реформи №1.

У офіційну версію програми не увійшло жодної тези про децентралізацію та реформу №1. Щоправда, у програмі є посилання на її повну версію, у якій відповідні тези є і яка залишилася без жодних змін.

Але відсутність хоча б стислого інтегрованого формулювання у офіційній версії програми виглядає дивним – це може непрямо свідчити про те, що децентралізація не належить до найголовніших пріоритетів політики партії. Відверто кажучи, це стало певною несподіванкою, оскільки у першій статті я відзначав фаховість та предметність формулювань, знайдених у повній версії програми.

Порівняно з програмою 2015 року, яка була предметом минулого аналізу, передвиборна партійна програма містить доволі скупі формулювання щодо децентралізації, і це також викликає подив.

Партія п’ятого президента, яка доволі чітко декларувала наміри здійснити реформу №1 і яка доклалася до її впровадження, у своїй нинішній передвиборній програмі якось не зовсім впевнено і предметно заявляє про те, що слід робити далі. До того ж, формулювання «завершення децентралізації і подальше проведення адміністративної реформи» видається не зовсім коректним. Радше варто говорити про поглиблення децентралізації (яка як процес перерозподілу повноважень і ресурсів фактично не має визначеної кінцевої точки) і про завершення адміністративно-територіальної реформи (яку якраз потрібно завершити вже у наступному році формуванням нового адмінтерустрою держави).

Щоправда, лідер партії Петро Порошенко з усіх трибун продовжує переконливо говорити про реформу №1, а тому будемо вважати, що скупість програмних формулювань не означає відсутність намірів продовжувати реформу.

Програма партії не зазнала жодних змін, порівняно з версією, що була предметом аналізу в першій статті. І це не є проблемою, оскільки там були необхідні формулювання.

Щоправда, у програмі так і не з’явилася теза про необхідність внесення змін до Конституції, але про це лідер партії Володимир Гройсман постійно наголошує у своїх публічних виступах.

Як і очікувалося, для нинішнього Прем’єр-міністра і його партії питання децентралізації було і залишається одним з головних політичних пріоритетів.

Жодної тези, яка хоч якось стосувалася б предмету аналізу, в передвиборній програмі партії не залишилося. І це при тому, що у старій програмі (якої, до речі, вже немає на партійному сайті) були доволі розгорнуті й кваліфіковані формулювання щодо децентралізації. У тексті ж нової програми взагалі немає термінів «децентралізація», «самоврядування», «адмінтерустрій» тощо.

У програмі партії бачимо вже знайомі з передвиборної програми кандидата у президенти Ігоря Смешка тези – дещо переформульовані і скорочені, але практично ідентичні за змістом. Доволі предметно сказано і про децентралізацію, і про територіальну реформу, і про розмежування повноважень.

У цілому можна сказати, що у частині децентралізації це одна з найкращих партійних програм.

Як і у передвиборній програмі кандидата в президенти Юлії Тимошенко, у партійній програмі немає жодної згадки про децентралізацію та жодної прив’язки до тих реформ, що нині тривають – там взагалі відсутні терміни «децентралізація» та «самоврядування».

Відтак, справдилися мої не надто оптимістичні очікування щодо змісту партійної програми – партія не мала раніше і не має зараз наміру впроваджувати децентралізацію.

Програма Опоплатформи, як і очікувалося, за своїм змістом не відрізняється у кращий бік від передвиборної програми Юрія Бойка, яка була предметом аналізу в першій статті. Так, у партійній програмі повторюється теза про прямі вибори керівників регіонів. До того ж, з’явилася нова – не менш небезпечна теза про перехід до парламентської республіки.

Відтак, констатую повторно: присутність у майбутній Верховній Раді чисельної партійної фракції з такою ідеологією може стати серйозним викликом – як для децентралізації, так і для державності в цілому.

Програма партії (як і програма кандидата у президенти Олександра Вілкула, яку я аналізував раніше) містить доволі розлогі тези щодо децентралізації та самоврядності. Формулювання навіть розширені – вочевидь, через те, що до Опоблоку долучилася «партія мерів» Кернеса-Труханова. При цьому йдеться про «повну децентралізацію», коли на місцях залишається увесь ПДФО, увесь екологічний податок, усі рентні платежі та акцизи. До всього цього додалося ще й три четвертини податку на прибуток підприємств. Навряд чи творці програми, пропонуючи такий радикальний перерозподіл бюджетних надходжень, задумувалися над тим, що станеться при цьому з державним бюджетом. Із програми стало зрозуміло, які реформи Опоблок вважає «антинародними»: пенсійну, медичну та освітню. Децентралізації серед цих реформ немає.

Партія декларує наміри запровадити двопалатний парламент та скасувати «антинародні» реформи – бачимо очевидне бажання піддати серйозній ревізії державну політику і державний устрій.

Висновки, зроблені у попередній статті, залишаються в силі, тому повторюватися немає потреби. Стійке відчуття, що найближчим часом прихильникам ключових реформ доведеться добряче напружитися, аби ці реформи відстояти, нікуди не зникло, а навіть навпаки – посилилося.

Бо коли у програмах ключових партій, які вочевидь складуть більшість у новій Раді, формулювання щодо децентралізації або некоректні, або не пріоритетні, або ж взагалі відсутні, то складно уявити, що такі непевні декларації перетворяться у послідовну реформаторську політику...

Тому продовжуємо уважно «слідкувати за руками» ключових політичних сил і тримаємо стрій!