Реформа управління відходами в України назріває ще з радянських часів, адже і тоді як такого "управління" не було, а були лише "безкрайні" простори, на яких можна звалювати сміття.

Зараз в Україні прийнята Національна стратегія управління відходами до 2030 року, відповідно до якої на законодавчому рівні буде закріплена нова система розподілу відповідальності між громадянином, виробником та владою, зокрема  - місцевим самоврядуванням.

 

 

Сортування відходів

 

Сортування є початковою точкою будь-яких дискусій навколо належного управління відходами. Однак, до цього слід згадати так звану “ієрархію управління відходами”, відповідно до якої до сортування і подальшого перероблення стоїть “запобігання утворенню”.

Запобігати утворенню відходів може і кінцевий споживач, і виробник. Зазвичай, у виробника це виходить ефективніше, адже ще на етапі виробництва мають обиратися дружні до довкілля матеріали, продумуватися те, куди упаковка чи залишкова продукція потрапляє після використання споживачем.

Як спонукати виробників? Для цього існують механізми розширеної відповідальності виробника (РВВ), які передбачають відповідальність виробника за перероблення та утилізацію своєї продукції після її споживання. За досвідом європейських країн, виробники  індивідуально чи через спеціальні об’єднання облаштовують сортувальні лінії та забезпечують перероблення. В іншому випадку – штрафи. Досить поширена практика передачі функцій розширеної відповідальності органам місцевого самоврядування, які в обмін на гроші забезпечують систему роздільного збирання таких відходів.

 

Коли сортування відходів стане масовим?

 

Зараз сортується і переробляється 3-4% відходів, відповідно, якщо Національна стратегія з управління відходами ставить за мету переробку 50% відходів – потрібен не менший відсоток сортування, і так зване роздільне збирання.

Роздільне збирання – це додаткові витрати, які сьогодні, переважно, перекладаються на плечі місцевого самоврядування. Необхідні додаткові контейнери, адже в “одну кучу” вже збирати не вийде. Збільшуються транспортні витрати перевізника, а це найчастіше – комунальні підприємства: різні фракції від відходів треба збирати окремо.

Товарну партію, мінімальний обсяг відходів, що готові придбати переробники, треба десь накопичувати. Бажано ці відходи ущільнювати, а це – спеціальне обладнання.

Якщо вже говорити про сортувальні лінії, то це тільки капітальних інвестицій на кілька мільйонів гривень, не беручи до уваги операційні витрати. Багато доводилося чути від комунальних підприємств, що витрати на роздільне збирання не покриваються доходами від реалізації вторсировини переробникам. Розумна економіка вимагатиме перекладання цих витрат на тих, хто ці відходи створює, зокрема населення. Підняття ж тарифу – питання зазвичай дуже політизоване.

З іншого боку, населення, фактично, не зацікавлене розділяти відходи. Можна говорити і про екологічну свідомість, і про те, що хтось самостійно здає вторсировину у приймальні пункти, маючи від того певний дохід. Проте більшість так не робить. Тариф же розраховується по нормі утворення відходів. На одну людину це приблизно складає 300 кг на рік. Хоча органи місцевого самоврядування можуть встановлювати норми самостійно. У нормі враховано усі відходи, включно із ресурсоцінними. Тож, найпростіша реакція пересічної людини така: я вам плачу тариф, а ви собі робіть з відходами, що хочете.

 

Чи може сортувальна лінія виправити ситуацію?

 

Нас часто запитують: чи покращиться ситуація, якщо у кожній громаді поставити сортувальну лінію? Наша відповідь: варто бути дуже обережним з такими рішеннями. Сортувальна лінія, як і вся система управління відходами, є чутливою до масштабу. Якщо обсяг відходів незначний, то операційні та інвестиційні витрати жодним чином не перекриють їх, і з часом недовантажені сортувальні лінії можуть стати чималим тягарем для громад. У системі ProZorro можна знайти кілька успішних тендерів із закупівлі місцевими КП сортувальних ліній, середня ціна – близько 8 млн гривень.

Якщо лінія буде обслуговувати відносно велику територію (скажімо, відповідно до Національної стратегії управління відходами, оптимальна зона охоплення послугою – від 150 до 400 тис. населення, залежно від економічних, географічних, транспортних та інших особливостей громад), тоді можна було б говорити про економію. При цьому в Україні потужності для перероблення пластику, скла та паперу насправді є, і бізнес навпаки жаліється на нестачу відсортованого сміття, без якого неможливе їхнє розширення.

Інша ситуація зі специфічними видами відходів, як батарейки, люмінесцентні лампи чи комбінована упаковка. Слід очікувати розвиток ринку переробки цих відходів у майбутньому, але сьогодні чи не єдиний вихід – це везти їх на переробку до країн ЄС.

Будь-яка технологія остаточного видалення відходів, чи то захоронення на полігонах, чи то спалювання, з точки зору економіки потребуватиме стійкого потоку відходів. При чому, згідно з європейськими стандартами, видалятися мають відходи, які не можуть потрапити в цикл повторного використання чи рециклінгу.

 

Що потрібно робити громадам?

 

Відповідно до згадуваної Стратегії управління відходами для її успішного впровадження розробляється Національний план із управління відходами а далі – регіональні плани для того, аби адаптувати національну політику до регіонального масштабу та потреб громад.

Підсумуємо наші поради для громад:

1. Навчаємо сортувати

Якщо громади планують зменшити кількість сміттєзвалищ та наблизити управління відходами до європейських стандартів, почати треба з навчання населення сортуванню сміття і тим самим зменшити потік відходів на сміттєзвалища, а також зекономити на сортувальній лінії.

Аби забезпечити потік відходів, необхідно розширити кількість домогосподарств, які мають укладені договори на вивезення побутових відходів та, що важливо – оплачують ці послуги. І це є реальний виклик, який стоїть перед громадами, особливо сільськими. Навіть для спроможних ОТГ це залишається викликом, адже щоб охопити більшу кількість населення цією послугою, необхідна комунікація.

2. Знаходимо кому продати сміття

Маючи достатню кількість відсортованого сміття, ми можемо розраховувати на партнерство із переробним бізнесом, який буде його купувати. Підприємці, які працюють у цьому бізнесі, намагаються заручитися гарантіями від місцевої влади, що вона зможе забезпечити їх належною кількістю сировини, адже тільки так інвестиції зможуть окупитися.

3. Домовляємося з сусідами

Якщо власного сміття для переробних підприємств не вистачає, домовляйтеся із сусідніми громадами. Спільними зусиллями можна буде знайти вихід, цікавий для всіх.

Окрім того, регіональні плани передбачатимуть координацію в управлінні відходами між кількома громадами в межах одного кластеру, яких оціночно може бути від 3 до 8 на весь регіон. А це може бути реалізовано через механізми співробітництва територіальних громад. Саме це має допомогти об’єднати зусилля та організувати раціональну практику збирання та перероблення.

Якщо громаді вдасться розумно організувати управління відходами своїми силами чи разом із сусідами, проблема відходів перестане бути проблемою, а стане справжньою бізнес-можливістю. Навіть ще до запуску нового законодавства, в Україні є низка позитивних прикладів того, як громади організували управління відходами на місцевому рівні:

Священик із прикарпатського села Більшівці привчив односельчан розділяти відходи. Навчання тривало 10 років, але зараз в селі чисто, а продані відходи дозволили купити саджанці яблунь.

В селі Бобриця на Київщині ініціативна група організувала екопатруль, роздільний збір і вивезення сміття як у селі, так і в лісі.

За участю експертів DESPRO реформували Тульчинкомунсервіс, яке за 5 років перетворилося із збиткового на прибуткове підприємство. Отриманий дохід спрямовують на закриття існуючого сміттєзвалища та придбання обладнання для нового полігону, що було збудовано для заміщення старого сміттєзвалища. Крім того, комунальне підприємство реалізувало переробникам перші партії сортованого пластику та паперу.