Керівник Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO Оксана Гарнець в ефірі «Українського радіо» розповіла про можливості для громад, які продукує міжнародна донорська підтримка.

Оксана Гарнець понад 10 років очолює DESPRO, проект, який працює над реалізацією завдань децентралізації. Відтак знає про реформу все. Також DESPRO за цей час профінансував чимало розвиткових проектів по цілій Україні: за підтримки DESPRO реалізовано 152 проекти в громадах у сферах водопостачання, водовідведення та поводження з твердими побутовими відходами. 173 000 мешканці 6 регіонів отримали доступ до якісніших послуг. 1111 км мереж збудовано за 10 років. Про те, як громаді отримати кошти донорів, Оксана Гарнець розповіла у студії «Українського радіо».

Для чого міжнародні організації вкладають кошти в українські міста і села, а  також у підтримку реформи децентралізації влади в Україні?

- Ви одразу задали чи не найскладніше запитання у цій царині. На мій погляд, тут є кілька відповідей. По-перше, багатші країни зацікавлені у заможних сусідах. По-друге, після Революції Гідності Євросоюз, США і Канада взяли на себе зобов’язання допомагати Україні розвиватися. А реформа децентралізації влади є комплексною реформою, яка має докорінно змінити життя у державі. Вона включає у себе реформу місцевого самоврядування, реформу адміністративно-територіального устрою тощо. Вона наближає владу, кошти до кожного жителя громади, і цей житель починає безпосередньо впливати на владу і витрачання цих коштів.  Таким чином він бере участь і у розвитку держави в цілому.

Чи не є насправді грантові кошти довготривалими інвестиціями? Мабуть, країни-донори планують з часом розбудовувати свій бізнес в Україні?

- Мені дуже не хотілося б, щоб громади, які отримують гранти, плутали їх з інвестиціями. Бо гранти – це кошти, які надають на безповоротній основі. А інвестиції мають у майбутньому принести прибуток. Отже, це різні речі. Грантові кошти надаються під важливі для людей та насамперед якісні проекти. І якщо громада реалізувала такий проект, то про неї можна сказати, що вона, по-перше, вміє писати і подавати проектні пропозиції, по-друге, вміє правильно розподіляти кошти і звітувати про їхнє використання. Отже, така громада стає цілком готовою для того, щоб подавати інвестиційні проекти. Тобто надання грантів – це елемент навчання громади, спосіб залучення її до певної культури.

Є така думка, що отримати грант дуже складно, і саме тому багато громад навіть не намагаються це робити.

- Так, це справді непросто. Наприклад, наш проект – DESPRO – працює лише у п’яти регіонах України. Тобто, це вже певне обмеження. Крім цього, громада, яка хоче отримати фінансування, має розробити якісні концепцію, бюджет проекту тощо. Однак практика така, що коли громада отримала один грант, вона легко може отримати і наступний, бо вже знає, що для цього треба.

Це нагадує кредитну історію при отриманні кредиту чи візову історію при отриманні візи: якщо вона добра, то кожного наступного разу тобі довіряють більше.

- Практично так і є. Завжди треба грати за правилами донорів. DESPRO ніколи не реалізовував проекти лише своїми силами: громада мала додати власні кошти – бюджетні чи зібрані з людей. Такий підхід дуже дисциплінує її і підвищує її відповідальність за усі витрати. Також цей додає проекту масштабності. Адже донори завжди лімітують свої кошти. Та коли до них додаються певні суми з обласного та місцевого бюджетів, а також кошти, зібрані у громаді, то це значно розширює можливості.

Чи бували випадки закриття проектів, коли громада не могла заплатити свою частку?

- У будь-якому разі, гроші громада не повертала. Ми безпосередньо мали три таких випадки, і в одному з них просто припинили фінансування. Щоправда, це було на самому початку нашої роботи, і згодом ми виділяли кошти лише тоді, коли громада переводила свою частку на відповідний рахунок, а обласна адміністрація надавала гарантійного листа про виділення грошей. Мушу сказати, що виконання цього зобов’язання вимагає великих зусиль, у тому числі й від наших експертів, які безпосередньо працюють у громадах.

Як часто проекти фінансуються на конкурсній основі, тобто коли кілька громад змагаються за один бюджет?

- Доволі часто. Протягом кількох останніх років ми співпрацюємо з обласними адміністраціями та радами, які мають власні конкурси підтримки проектів місцевого самоврядування. Ми підключаємося до цих конкурсів, обираючи найкращі проекти за цілком прозорими правилами.

Чи існує методологія, слідування якій збільшує шанси отримання донорських коштів?

- Запорукою успіху є насамперед розуміння того, що саме потрібно громаді. Люди мають чітко розуміти, що вони хочуть і чому. Частково для цього й створено доволі складну схему отримання грантів: кошти не мають розпорошуватися, а повинні йти чітко за призначенням. Саме тому кожен донор має свої вимоги щодо написання проектів, звітності, побудови бюджету тощо, але річ навіть не в тім. Головне, щоб громада змогла довести, що те, що вона просить, є необхідним для її розвитку. Протягом останніх років дахи та вікна у більшості громад вже відремонтували, відтак час створювати справжні розвиткові проекти.

Що саме мається на увазі?

- Проект повинен мати додану вартість. От, наприклад, побудову водогону у селі треба розглядати як можливість розвивати малий бізнес. Адже є чимало сіл, у яких після появи водогону – за нашою допомогою – почали розвиватися сільськогосподарські проекти. Наприклад, проекти з вирощування ягід. Те ж стосується і поводження з твердими побутовими відходами. Це має бути не просто організацією системи збору побутових відходів, а системою, яка поповнюватиме бюджет громади. Розвиткові проекти донори підтримують набагато активніше, ніж будь-які інші.

Чи зростатиме у майбутньому донорська підтримка України?

- Треба сказати, що багато об’єднаних громад вже мають достатньо власних ресурсів для фінансування тих чи інших проектів, і донори їм вже непотрібні. Такі громади треба тільки навчити проектному мисленню, особливостям створення проектів тощо. У нас було кілька випадків, коли громади, з якими ми співпрацювали, заявили, що профінансують усе самі і просили тільки про методичну допомогу. Загалом українським громадам час відходити від звички чекати на кошти донорів. Громади мають самі розвивати власну економіку, сприяти розвитку бізнесу, готувати майданчики для інвесторів. Задача донорів – допомогти конкретній громаді стати на ноги. А далі вона має іти сама.