Віктор Тимощук, заступник голови правління Центру політико-правових реформ, поділився думками щодо переваг та недоліків двох моделей надання адміністративних послуг – через ЦНАП (центри надання адміністративних послуг) та через акредитованих суб’єктів (на зразок ДП «Центр обслуговування громадян» в Одесі чи КП «Документ-сервіс ГОТОВО» в Київській області).

"Юридично різниця між цими структурами полягає у тому, що:

ЦНАПи утворюються органами місцевого самоврядування та районними державними адміністраціями;

акредитовані суб’єкти – це юридичні особи публічного права (тобто суб’єкти господарювання), які мають право працювати у сфері держаної реєстрації бізнесу та нерухомості.

Перевагами акредитованих суб’єктів (АС) є більша організаційна гнучкість, адже вони менше зв’язані законом у питанні внутрішньої організації діяльності. Також у АС залишається 60% плати за адміністративні послуги, які вони надають, і відповідно є можливості на власний розсуд використовувати ці кошти.

Недоліками акредитованих суб’єктів є малий перелік послуг (лише реєстрація бізнесу та нерухомості), комерційна орієнтація (тобто відсутність мотивації включати до своєї компетенції безоплатні послуги) і відповідно незацікавленість ставати максимально інтегрованими офісами.

З практики роботи АС також випливають такі негативні фактори, як «відтягування» публічних ресурсів на створення суб’єкта господарювання (в Київській ОДА – це 22 млн грн лише з обласного бюджету; великі інвестиції в ЦОГ Одеси). Також є практика стягування незаконних платежів у цих АС (наприклад, в ЦОГ Одеси бралися кошти за «невідкладний прийом», «за консультації»; в «ГОТОВО» беруться незаконні платежі за реєстрацію шлюбу (до 6,5 тис. грн), а також залучили у приміщення ДП «Документ», яке стягує незаконні платежі за паспортні послуги по 350 грн). Це повертає Україну до практики породженої у середині 90-х, коли бралися окремі кошти «за інформаційні послуги», «за заповнення бланку», «за комп’ютерний набір» і т.п. Досвід цивілізованих країн переконує, що за адміністративну послугу має сплачуватися єдиний адміністративний збір, при терміновому наданні – у збільшеному розмірі.

У практиці роботи ЦНАП проблемами є різне ставлення до ЦНАП у місцевих керівників. Відтак ЦНАП є дуже різної якості, як надзвичайно добротні, так і неналежні. З іншого боку, цей момент є і позитивом, адже заохочує вплив громади на якість послуг у громаді, пряму встановлює залежність стану ЦНАП від першого керівника громади. Тобто це є прямий прояв політики децентралізації. Особливо слабкими місцем є ЦНАПи, які утворені райдержадміністраціями.

Проте,  дискутуючи про створення акредитованих суб’єктів, потрібно особливу увагу привертати саме на суб’єктів, створених  обласними органами влади. Адже тут має місце і неефективне використання публічних ресурсів, і нецільове використання повноважень, і спотворення державної політики щодо надання адміністративних послуг.

У зв’язку з цим важливо розуміти, що:

- ОДА (та й обласні ради) як орган державної влади повинна робити те, що вимагається законом і як передбачено законом, а не те, що хочеться і як хочеться. В частині адмінпослуг ОДА не мають повноважень відкривати власні офіси з надання послуг. Навіть дозвільні центри ліквідовані при ОДА. Натомість ОДА повинна допомагати райдержадміністраціям та громадам на території області у відкритті ЦНАП, їх модернізації, налагодженні взаємодії з територіальними підрозділами ЦОВВ;

- ЦНАПи у таких містах як Вінниця, Івано-Франківськ, Луцьк та інші, були і є однозначно кращими за будь-які акредитовані суб’єкти, насамперед з точки зору переліку послуг, їх інтегрованості тощо;

- не варто перетворювати офіси для надання послуг на проекти з надмірного використання десятків мільйонів гривень (і бюджетних, і грантових), тим паче в складних українських умовах. За кошти які були витрачені в Одесі та Київській ОДА краще було утворити  десятки менших (але належних) ЦНАП у громадах та районах, аніж один в обласному центрі при ОДА. Принциповим недоліком обласних акредитованих суб’єктів є їхня територіальна недоступність;

- не можна сприймати надання адміністративних послуг як класичний бізнес. Адже значна частина послуг є безоплатними (наприклад, субсидії на житлові послуги, державні допомоги, реєстрація народження дитини чи реєстрація смерті тощо), проте ці послуги теж потрібно інтегрувати в єдині офіси;

- зовсім ризиковано робити подібні офіси в орендованій комерційній нерухомості (як це зроблено в Одесі з ЦОГ), адже це ускладнює виживання таких структур;

- акредитовані суб’єкти мають право на існування, за умови державного контрою за вартістю послуг (єдині ціни у всіх надавачів послуг), і за умови розумного ставлення до інвестицій на їх створення. І тут виходом на перспективу була б заборона інвестицій у такі суб’єкти господарювання для органів влади. Натомість можна було б дозволити таку діяльність для приватного сектору;

- умови оплати праці в органах самоврядування у ЦНАП не гірші, ніж у АС. При тому що ЦНАП не мають гарантованої частки від плати за надані адміністративні послуги;

- ЦНАП в РДА об’єктивно будуть потрібні до завершення процесу об’єднання територіальних громад. Проте держава і проекти МТД мали б стимулювати їх (ЦНАП РДА) приєднання до ЦНАП ОМС, тобто створення спільних міськрайонних ЦНАП;

- потрібно враховувати, що акредитовані суб’єкти фактично забиратимуть 60% надходжень за адміністративні послуги з бюджету, в тому числі  місцевих бюджетів. І практика просування підрозділів акредитованих суб’єктів у малі та середні громади, позбавлятиме ці громади таких ресурсів.