У ніч на 5 серпня 2026 року Київ і область втратили частину своєї логістики буквально за кілька годин. Згоріли логістичний центр «Епіцентру» на Віскозній і його логістично-виробничий комплекс у Калинівці, два розподільчі центри «Сільпо», хаб DENKA LOGISTICS мережі Intertop, логістичний комплекс PUMA. Логістичний центр Novus постраждав удруге від початку війни, склади Rozetka втретє за тиждень. Лише на об'єктах «Сільпо» загинули шестеро людей.

Це не поодинокий епізод. Навесні 2022 року навколо Києва знищено близько 400 тисяч квадратних метрів складів, зокрема комплекс West Gate Logistic у Стоянці площею майже 100 тисяч. Але тоді склади знищувалися на лінії бойових дій. Тепер ворог б'є прицільно і в глибокому тилу. У травні 2024 року авіабомба зруйнувала харківський «Епіцентр», загинули 19 людей. Лише з червня по вересень 2026 року відкриті джерела фіксують понад два десятки уражених великих складів, розподільчих і сортувальних центрів у Києві, Дніпрі, Харкові, на Київщині та Одещині. Склади АТБ на Броварщині ворог уражав повторно, востаннє 28 вересня. Після удару по розподільчому центру «Сільпо» під Одесою 20-21 вересня компанія оголосила про скорочення персоналу.

За кожним таким ударом стоїть та сама закономірність. Ворог шукає вузол, після ураження якого зупиняється не один об'єкт, а ціла мережа. І знаходить його, бо наші великі міста побудовані саме як система вузлів.

У попередній статті ми запропонували статус міста значного воєнного впливу для Києва, Одеси, Дніпра та Харкова. Він має допомогти місту витримати удар. Ця стаття про інше: як перебудувати місто так, щоб окремий удар завдавав якомога меншої шкоди.

 

Концентрація як вразливість

Українські мегаполіси успадкували дві моделі концентрації. Радянське планування зводило людей у щільні масиви багатоповерхівок, прив'язані до кількох потужних підстанцій, теплоцентралей і мостів. Ринок останніх тридцяти років додав до цього великі логістичні хаби: один гігантський склад дешевше обслуговувати, ніж десять малих. У мирний час обидві моделі були ефективними насамперед у бізнесовому вимірі. У війні ця ефективність обертається вразливістю. Одна ракета по підстанції знеструмлює район, один удар по складу залишає регіон без певної номенклатури товарів, один зруйнований міст унеможливлює сполучення. У логістиці ціну концентрації вже можна порахувати: знищення складу замороженої продукції «Сільпо» у грудні 2024 року обернулося для компанії товарними втратами на понад 400 мільйонів гривень, а знищення кількох хабів улітку 2026 року поставило під загрозу постачання окремих брендів по всій країні.

Масштаб цієї вразливості вже можна виміряти. Від початку повномасштабного вторгнення, і особливо після серпневих ударів 2026 року, знищено або виведено з ладу понад мільйон квадратних метрів складських площ. АТБ втратила понад 110 тисяч квадратних метрів, більше половини власних складських потужностей. 19 липня згорів логістичний комплекс Amtel площею близько 100 тисяч квадратних метрів разом із товарами орендарів. Лише в ніч на 5 серпня на Київщині знищено щонайменше 100 тисяч квадратних метрів складів, а за літо ринок втратив близько 30 % найкращих складів класу А. Найгостріше тепер бракує холодної логістики з контрольованою температурою. Війна довела, що ефективність і стійкість не одне й те саме: великі склади виграють в ефективності, але програють у стійкості.

Ворог до того ж повертається. Novus, Rozetka, склади АТБ на Броварщині зазнали повторних ударів: великий вузол, який неможливо швидко замінити, стає ціллю, яку можна уражати знову. Стійке місто влаштоване інакше: у ньому жодна точка не є незамінною. Вихід з ладу окремого об'єкта сповільнює систему, але не зупиняє її. Цього й досягає розосередження.

 

Розосередження без розповзання

Тут треба одразу зняти очевидне заперечення. Європейський Союз послідовно обстоює модель саме компактного міста і поставив мету до 2050 року припинити захоплення нових земель під забудову. Якщо власне подати розосередження, як, переважно, стихійно виникле котеджне кільце навколо Києва впродовж останніх 30-ти років, у Брюсселі, та й серед урбаністів, це прочитають як безконтрольне розповзання міста, з довгими і виснажливими поїздками, дорогими і неефективними мережами й знищеними сільськогосподарськими угіддями та природними екосистемами. І матимуть рацію!

У цьому контексті зазначимо, що в країнах ЄС уже склались свої підходи до розосередження великих міст. Цікавим є тут приклад Парижу, де за ініціативи уряду, було створено низку містечок за межами міста на землях, частина з яких була державними, а частина викуплена у фермерів. Такі містечка створюють з часом свою екосистему не тільки проживання, але й економічної активності їх мешканців, зменшуючи і маятникову міграцію. Подібні приклади є навколо Амстердама, Відня, Берліна – де формуються мережі невеликих міст, які поступово стають новими поліцентричними центрами зростання на основі нових галузей сучасної економіки.

Тому і нам варто говорити саме про поліцентричну агломерацію. Навколо ядра міста формується мережа компактних центрів, кожен зі своїм житлом, робочими місцями, послугами й захищеною інфраструктурою, а між ними пролягає швидкий транспорт. Поліцентричний розвиток є одним із базових принципів Територіального порядку денного ЄС 2030. Крім того, 2025 року Європейська комісія представила Стратегію Союзу готовності (Preparedness Union Strategy), і стійкість до криз та загроз стала європейським пріоритетом. Українська модель розосередження може стати внеском у цей порядок денний.

 

Діаграма 1. Від концентрації до поліцентричної агломерації

 

Чотири напрями

Зони малоповерхової забудови з індивідуальними сховищами. У 2026 році Україна зробила важливий крок. Закон № 4778-IX, підписаний 6 березня, зобов'язав передбачати захисні споруди в новому будівництві, а з вересня набули чинності оновлені будівельні норми. Проте обов'язок стосується об'єктів із середніми та значними наслідками, класів СС2 і СС3: багатоквартирних будинків, шкіл, лікарень. Садибна й малоповерхова забудова класу СС1 під нього не підпадає. Виходить парадокс: саме там, де логічно розосереджувати людей, вимоги захисту немає.

Корисний приклад дає Ізраїль. З початку 1990-х років кожна нова квартира чи будинок там мають захищену кімнату, яка вберігає від уламків і вибухової хвилі. Людині не треба бігти до сховища, воно в її оселі. Для України це означає дві вимоги. По-перше, будівельні норми мають встановити вимогу до індивідуального захищеного приміщення для нової садибної забудови в зонах розосередження. По-друге, держава має компенсувати частину вартості такого приміщення, зокрема з фонду стійкості, запропонованого в попередній статті. Самі зони слід визначати в комплексних планах просторового розвитку громад навколо великих міст, щоб розосередження не стало стихійним.

Розподілення складів. Літо 2026 року показало ціну концентрації в логістиці. Коли в одному розподільчому центрі зосереджене постачання трьох сотень магазинів, його знищення стає ударом по двох областях. Так сталося 3 червня в Дніпрі, коли дрон вивів з ладу розподільчий центр АТБ, що постачав понад 300 магазинів Дніпропетровщини й Запоріжжя. Бізнес уже робить висновки. Після серії серпневих ударів ритейлери почали переходити до децентралізованої моделі: менші партії, постачання від виробника безпосередньо в магазини. «Фора» після повторної атаки на свій розподільчий центр оцінила збитки у понад 100 мільйонів гривень і оголосила про перехід до розподіленої логістики. Наприкінці серпня міністр аграрної політики Тарас Висоцький оцінив, що знищено, за його словами умовно, близько 90 % логістики продуктів харчування торговельних мереж, а атаки серпня й вересня назвав системним ударом по внутрішній системі життєзабезпечення цивільного населення. Ціну перебудови оплачує споживач: за оцінкою Національного банку, продукти через це подорожчають у середньому на 0,5-1,5 % протягом року. Нині розосередження відбувається стихійно, кожна компанія діє самотужки й шукає вільні приміщення, де вдасться. Держава має перетворити цей стихійний процес на плановий.

Модель для цього складається з трьох елементів. Перший: замість кількох мега-хабів мережа менших розподільчих центрів площею 500-1000 квадратних метрів у кожному мікрорайоні великого міста, яку можна створювати через публічно-приватне партнерство. Другий: короткі ланцюги постачання продуктів харчування, у яких між виробником і покупцем мінімум ланок, на практиці не більше двох посередників. Саме поняття закріплене в праві ЄС (Регламент № 1305/2013), і для поліцентричної агломерації воно природне: сільські громади навколо великого міста можуть стати його продовольчим поясом. Третій: стійкі громадські ринки в кожному районі, з власною генерацією, водопостачанням і укриттям, де малі виробники торгуватимуть напряму, якщо супермаркети зупиняться.

Для критичних ланцюгів постачання (продовольство, ліки, пальне) варто встановити вимогу мати кілька незалежних точок зберігання і відвантаження. Держава може стимулювати таку перебудову через страхування воєнних ризиків: розосереджена мережа несе менший ризик, отже, заслуговує нижчого тарифу або вищої компенсації. Ділянки під такі термінали мають бути заздалегідь передбачені в містобудівній документації.

Виробництва й критична інфраструктура під землею. Харків уже довів, що під землю можна перенести навіть школу. 1 вересня 2026 року в місті відкрилася десята(!) підземна школа, і тепер половина харківських дітей може кілька днів на тиждень навчатися офлайн. Щоб усі діти перейшли на змішане навчання, місту потрібно ще щонайменше десять таких шкіл, а для повного офлайну ще 20-30. Майже всі харківські підземні школи збудовані коштом міського бюджету. Якщо місто самотужки спромоглося заглибити освіту, держава тим більше здатна організувати заглиблення критичних виробництв: енергетичних вузлів, водоочисних споруд, фармацевтики, харчової промисловості.

Сюди ж належать стратегічні запаси продовольства тривалого зберігання в децентралізованих підземних сховищах, які поновлюються через роздрібні мережі. Для цього потрібні державна програма, карти придатного підземного простору у складі генеральних планів і чіткий правовий режим міського підземного простору. Спеціального закону про нього в Україні немає: окремі питання розпорошені між Земельним кодексом і Кодексом про надра.

Транспорт швидкої доступності. Розосередження працює лише тоді, коли з будь-якого центру агломерації до ядра міста можна дістатися за 30-40 хвилин. Інакше воно перетворюється на ізоляцію. Основу має становити рейковий транспорт: приміські лінії, міська електричка, швидкісні маршрути між центрами агломерації. Друга вимога: резервування. Місто, яке залежить від кількох мостів, вразливе, тому потрібні дублювальні переправи й обхідні маршрути. Така мережа водночас є мережею евакуації, і її проєктування має враховувати обидва призначення.

 

Правова архітектура

Жоден із чотирьох напрямів не можна реалізувати в межах однієї громади. Житлові зони лежать в одних громадах, склади в інших, а транспорт і підземні об'єкти обслуговують усю агломерацію. Тим часом закону про агломерації в Україні досі немає, а співпраця громад тримається на добровільних угодах. Ще в 2017 році Інститутом громадянського суспільства було підготовлено проект Закону України, який запроваджував поняття «агломерації», встановлював вимоги до планування їх розвитку, управління, тощо. На жаль закон не було ухвалено, але життя показало необхідність повернутись до цього знову.

Правова архітектура розосередження має чотири рівні. Перший рівень стратегічний: Державна стратегія регіонального розвитку на 2028-2034 роки, де агломерації вже будуть виділені як функціональний тип територій, має закріпити розосередження як мету політики для найбільших агломерацій. Другий рівень інституційний: закон про агломерації з механізмом спільного планування, фінансування й управління, без якого розосередження залишиться набором окремих проєктів. Третій рівень просторовий: комплексні плани просторового розвитку громад навколо великих міст визначають зони малоповерхової забудови, ділянки під розосереджені термінали, коридори швидкого транспорту та придатний підземний простір. Четвертий рівень нормативно-технічний: зміни до будівельних норм щодо індивідуальних захищених приміщень у забудові класу СС1 і щодо заглиблених об'єктів критичної інфраструктури.

 

Діаграма 2. Чотири напрями розосередження: прогалини й рішення

 

Європа вже проходила цей шлях. Після звільнення 1944 року Франція лежала в руїнах, і 1946 року 1 838 муніципалітетів, де війна знищила понад 30 % житла, отримали особливий статус. Серед них було 15 із 17 міст із населенням понад 100 тисяч. Відбудову країна вела як модернізацію: створила Міністерство відбудови та урбанізму, затвердила для міст нові плани, об'єднала дрібні зруйновані ділянки через асоціації власників і виплачувала компенсації лише за умови фактичної відбудови. Портове місто Гавр у Нормандії, зруйноване на 80 %, збудували заново за модульною сіткою, і сьогодні він внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Україні варто закладати подібні інструменти вже зараз.

Фінансову основу закладає фонд стійкості міст значного воєнного впливу, запропонований у попередній статті, з цільовою часткою ПДФО та міжнародними внесками. Розосередження є тим, на що цей фонд має працювати в довгій перспективі.

 

Що має зробити уряд

Перше. Включити розосередження найбільших агломерацій до цілей проєкту Державної стратегії регіонального розвитку на 2028-2034 роки з конкретними показниками: часткою населення з доступом до захищеного приміщення, кількістю незалежних логістичних вузлів, часом доїзду до ядра міста.

Друге. Підготувати й внести законопроєкт про агломерації з механізмами спільного просторового планування та спільного фінансування інфраструктури.

Третє. Доручити Мінрозвитку внести зміни до будівельних норм щодо індивідуальних захищених приміщень у новій садибній забудові в зонах розосередження та передбачити часткову компенсацію їхньої вартості.

Четверте. Розробити державну програму заглиблення критичної інфраструктури та врегулювати правовий режим міського підземного простору.

П'яте. Запровадити для критичних ланцюгів постачання вимогу щодо кількох незалежних точок зберігання, стимули для розосередження складів через механізм страхування воєнних ризиків, програму стійких громадських ринків і підтримку коротких ланцюгів постачання з громад навколо великих міст.

Шосте. Передбачити в програмах відновлення, зокрема в межах Ukraine Facility, пріоритетне фінансування транспорту швидкої доступності в Київській, Одеській, Дніпровській і Харківській агломераціях.

Місто, у якому жодна точка не є незамінною, ворогу не вдасться зупинити. Кожен удар по такому місту коштуватиме агресорові дорожче, а мешканцям дешевше. Будувати його треба вже зараз, коли ціну концентрації ми платимо щодня, а не після війни, коли з'явиться спокуса відбудувати все як було.

Замість підсумку:

Ще зовсім недавно, в умовах миру, в ЄС та й в Україні переважала філософія «ефективності», «економії на масштабі», «концентрації» і це виглядало логічно і правильно. Нажаль війна, яка загрожує бути довготривалою і невизначеності, які вона породила уже по всьому світу, ставить нову вимогу для виживання – «стійкість». Виявляється, що в умовах війни, стійкість не можливо досягнути лише засобами ППО/ПРО, потрібна система робота, яка передбачає резервування, роззосередження, децентралізацію, захист людей та економічних суб’єктів. Це дорожче, але від цього уже нікуди не втекти.