У громадському здоров'ї є правило, яке не змінюється ні в мирний час, ні під час війни: чим безпечніша вода, тим нижчий ризик поширення інфекційних захворювань. Але повномасштабна війна показала ще одну важливу річ: сам доступ до води ще не гарантує її безпечності. Там, де пошкоджена інфраструктура, люди дедалі частіше змушені користуватися альтернативними джерелами, а звичні способи оцінки ризику вже не працюють.

Коли в будинку зникає вода, ми майже не витрачаємо часу на роздуми. За роки повномасштабної війни українці навчилися діяти автоматично: робити запаси, шукати бювети, користуватися свердловинами, допомагати сусідам. Ці звички допомагають переживати кризи. Але те, що не раз допомагало вчора, сьогодні вже не завжди гарантує безпеку.

Ми звикли довіряти власному досвіду. Якщо вода прозора, без запаху і смаку, вона здається безпечною. Якщо криницею користувалися роками, вона автоматично викликає довіру. Але війна змінила правила. Пошкоджені джерела та системи водопостачання, підтоплення й використання резервних джерел створюють ризики, які неможливо оцінити на смак, запах чи колір.

Тому команда «Елеос-Україна» вирішила дослідити не лише те, що люди знають про безпечну воду, а й те, як вони ухвалюють рішення у кризових ситуаціях. Дослідження стало першим етапом комунікаційної кампанії «Сценарії безпеки: Безпечна вода = безпечне життя», яку «Елеос-Україна» реалізує за підтримки проєкту «Досягнення цілей та підтримка епідемічного контролю» (EpiC).

Фокус-групове дослідження провели у шести громадах Харківської, Сумської та Дніпропетровської областей: у Дергачах і на Богодухівщині, у Сумах і на Конотопщині, у Павлограді та Самарі.

 

учасники фокус-групи, Дергачівська громада Харківської області

 

Дослідників цікавило, як люди ухвалюють рішення тоді, коли звичні умови перестають працювати: як оцінюють ризики, кому довіряють і яких знань їм бракує.

Головний висновок дослідження виявився водночас простим і тривожним: українці вже виробили власні сценарії поведінки під час перебоїв із водою, але не всі вони є безпечними в умовах війни. Саме цей висновок ліг в основу комунікаційної кампанії «Сценарії безпеки: Безпечна вода = безпечне життя».

 

Мешканці Павлоградської громади у черзі за питною водою

 

Коли досвід підводить

Фокус-групи показали: для більшості людей головними ознаками безпечної води залишаються її прозорість, відсутність запаху і звичний смак. Якщо вода виглядає чистою, вона викликає довіру. Якщо криницею користувалися роками, її автоматично сприймають як безпечну. Для більшості людей особистий досвід переконливіший за офіційні рекомендації.

 

Ірина Агєєва, програмна директорка ГО “Елеос-Україна”

 

На цю закономірність звертає увагу програмна директорка «Елеос-Україна» Ірина Агєєва:

«Власний досвід кожної людини – це перше джерело інформації. Люди не орієнтуються на нормативно-правові акти. Вони йдуть від власного досвіду, від своєї сім'ї і найближчого оточення».

У цьому немає нічого дивного. Людина спирається на власний досвід. Якщо криницею користувалися роками або вода виглядає чистою, вона автоматично викликає довіру.

Але війна змінила середовище, у якому формувалися ці звички. Пошкоджені мережі, підтоплення й використання резервних джерел означають, що звичні побутові орієнтири вже не гарантують безпеки.

 

Невидима загроза

Один із головних висновків дослідження – стійка ілюзія безпеки. Якщо вода прозора, без осаду й запаху, більшість людей вважає її безпечною.

Як пояснює Ірина Агєєва:

«Люди звертають увагу на прозорість, запах, смак і відсутність осаду. Але, насправді, є певна ілюзія, що якщо вода прозора, то вона безпечна. І це якраз той випадок, на який варто звертати увагу в прифронтових громадах. Тому що, якщо я цією криницею користувалась 20-30 років, то вода безпечна. А насправді – не факт».

Після аварій, підтоплень або перебоїв із водопостачанням така оцінка може бути хибною: бактеріальне чи хімічне забруднення часто неможливо визначити без лабораторного контролю.

 

Чому доступу недостатньо

 

Організоване забезпечення мешканців Сумської громади технічною водою

 

Дослідження показало ще одну важливу закономірність: люди часто переоцінюють ефективність звичних способів очищення води.  Більшість учасників називали кип’ятіння головним способом знезараження води, однак під час обговорень з’ясувалося, що вони не мають однозначного розуміння, як саме і як довго потрібно кип’ятити воду. Частина людей вважала ефективним очищенням заморожування й подальше розморожування. А таблетки для знезараження, які надходили як гуманітарна допомога, багато хто не використовував через недовіру до «хімії» або нерозуміння, як ними користуватися.

Про це згадує голова правління «Елеос-Україна» Сергій Дмитрієв, описуючи роботу на деокупованих територіях Харківщини у 2022 році:

«Ми роздавали таблетки, роздавали мініфільтри для води. А потім виявилося, що старші люди, які там жили, боялися чи не знали, як ними користуватися. Фактично ми зрозуміли, що недостатньо просто дати людині фільтр чи засоби для очищення води. Треба пояснити, як це працює. Бо є купа перешкод, навіть через специфічний запах, і з цим треба працювати».

Досвід деокупованих територій показав, що недостатньо забезпечити людей засобами очищення води – потрібно пояснити, як ними користуватися.

 

Досвід Сум: готовність замість реагування

 

Мешканці Сумської громади отримують воду, доставлену КП «Міськводоканал»

 

Висновки дослідження добре підтверджує і практичний досвід громад, які вже не перший рік живуть в умовах постійної загрози.

Для Сумської громади ця проблема має ще один вимір, про який говорить перший заступник Сумського міського голови Леонід Ніколаєнко:

«У мирний час вода є звичайною комунальною послугою. Під час війни вона стає ресурсом, від якого залежить життя, робота лікарень, санітарний стан міста та психологічна стійкість громади».

Для Сум це вже не сценарій на майбутнє, а повсякденна реальність. Прикордонне місто неодноразово переживало блекаути та перебої з водопостачанням. Саме тому громада дедалі більше переходить від логіки реагування до логіки готовності: не лише ліквідовувати наслідки, а й готуватися до можливих криз заздалегідь.

Такий підхід актуальний не лише для водопостачання. Він показує, як загалом змінюється роль громади у кризових ситуаціях: від реагування на наслідки до системної підготовки людей і служб.

Сумська громада має ще одну важливу перевагу – артезіанські свердловини глибиною 120-150 метрів, вода з яких проходить лабораторний контроль і не потребує постійного хлорування. Водночас якість води у джерелі є лише однією зі складових її безпеки. Під час набору, транспортування або зберігання вода може бути повторно забруднена. Тому в умовах війни важливо не лише забезпечити людей водою, а й пояснити, як правильно її набирати, зберігати та використовувати.

 

Досвід Павлограда: ставка на стійкість

 

Стан окремих ділянок водопровідної мережі Павлоградської громади

 

Павлоград уже сьогодні готується до викликів, які можуть визначати його водну безпеку в майбутньому. Як зазначає міський голова Анатолій Вершина, головне завдання полягає не просто в тому, щоб забезпечити місто водою, а в тому, щоб ця вода залишалася безпечною для людей.

Саме тому Павлоград ще до повномасштабної війни почав шукати альтернативні рішення, а після 2022 року значно прискорив цю роботу. Йдеться не лише про поточне постачання, а й про створення більш стійкої моделі водозабезпечення, зокрема через розвиток підземних водозаборів.

Павлоградський досвід показує ще один важливий принцип: сама інфраструктура не гарантує безпеки без якісної комунікації. Якщо на окремих свердловинах виникає проблема, місцева влада не лише припиняє їх використання, а й одразу повідомляє людей через офіційні канали, пояснюючи причини та подальші дії.

 

Вода як пріоритет: погляд міжнародних партнерів

Український досвід показує: навіть найкращі інженерні рішення не гарантують безпеки без підготовлених громад і зрозумілої комунікації. Саме такого висновку дедалі частіше доходять і міжнародні партнери, які працюють у сфері водопостачання, санітарії та гігієни.

Програмний офіцер Кластера WASH в Україні Олександр Козак зазначає:

«Ми прекрасно розуміємо, які інструменти є для того, щоби швидко відновити централізоване водопостачання. Завдяки різним гуманітарним організаціям, які досить оперативно відреагували на ситуацію з 2022 року, ми маємо різні рішення. Йдеться і про буріння свердловин, і про відновлення водонапірних башт, і про масштабні інфраструктурні рішення там, де це необхідно».

 

Олександр Козак, програмний офіцер Кластера WASH в Україні на території Куп’янської територіальної громади

 

За словами Олександра Козака, навіть у найскладніших умовах пріоритетом має залишатися відновлення централізованого водопостачання. Це дозволяє забезпечити значно більше людей якісною водою, ніж тривалий підвіз бутильованої води.

Одним із найяскравіших прикладів став Миколаїв, який після підриву Каховської ГЕС фактично залишився без основного джерела водопостачання. У цій ситуації довелося ухвалювати рішення, які ще кілька років тому здавалися неможливими.

«Це рішення, яке не підтримав би жоден інженер, тому що солона вода просто руйнує труби. Але коли в тебе немає води і ти живеш на восьмому поверсі – тобі немає куди піти для мінімальних санітарно-гігієнічних вимог. Тому це рішення було прийнято. Воно нестандартне, такі рішення  не приймалися в світі, ми про них не чули. Але це дозволило людям вижити», – розповідає Олександр Козак.

Руйнування інфраструктури – лише частина проблеми. Водночас важливо зберегти контроль за якістю води навіть тоді, коли системи знезараження працюють під постійною загрозою обстрілів.

Як додає Олександр Козак: «У нас високий рівень інженерної підготовки й кваліфікації. Головне завдання сьогодні – якнайшвидше відновити систему так, щоб централізована вода знову була в оселі кожної людини».

Тому сьогодні міжнародні партнери дедалі більше інвестують не лише у відновлення мереж, а й у рішення, які допомагають громадам ставати стійкішими: відновлення свердловин, створення безпечних точок водорозбору, впровадження планів безпеки води та навчання місцевих фахівців.

 

Яка інформація справді працює

 

Тетяна Орабіна, заступниця генерального директора Центру громадського здоров'я МОЗ України

 

Дослідження виявило ще одну проблему: людям бракує не просто інформації, а інформації, яку можна використати одразу.

У кризовій ситуації людина не шукає великий документ із рекомендаціями. Вона шукає відповідь на одне запитання: що мені робити просто зараз?

Заступниця генерального директора Центру громадського здоров'я МОЗ України Тетяна Орабіна пояснює це так:

«Нормативно-правові акти є основою функціонування системи, однак у надзвичайній ситуації вони не замінюють практичних рекомендацій для населення. У перші години після виникнення загрози люди мають швидко отримати чіткі відповіді: що робити, чого уникати і куди звернутися по допомогу. Саме доступність таких алгоритмів дій значною мірою визначає ефективність реагування та зменшує ризики для здоров’я».

Не випадково учасники фокус-груп найкраще реагували на покрокові сценарії дій. Їх цікавило не загальне «будьте обережні», а конкретне: що робити, якщо після обстрілу зникла вода; як діяти, якщо доводиться користуватися криницею; як знезаразити воду, коли її вже не можна вважати безпечною; куди звертатися за консультацією.

Тому команда проєкту відмовилася від складних інформаційних матеріалів і зосередилася на простих покрокових сценаріях дій.

Як зауважує Ірина Агєєва, під час роботи з громадами команда проєкту побачила чіткий запит на короткі, зрозумілі й практичні повідомлення про безпеку води:

«Представники громад хочуть мати дуже короткі меседжі про безпеку води і дуже зрозумілі. Для нас це один із кроків, які ми повинні зробити: як перетворити нормативно-правовий акт у дуже просту і зрозумілу комунікацію».

 

Кому люди довіряють у кризі

У кризовій ситуації вирішальне значення має не лише зміст повідомлення, а й довіра до джерела, яке його поширює. Саме рівень довіри значною мірою визначає, чи буде інформація сприйнята і чи вплине вона на поведінку людей.

Під час фокус-груп учасників просили не лише розповісти, звідки вони отримують інформацію, а й пояснити, до кого вони звернуться у разі сумнівів щодо якості питної води або отримання повідомлення про її забруднення.

Результати дослідження виявилися доволі одностайними. Насамперед люди звертаються до свого найближчого оточення – рідних, сусідів і знайомих. Лише після цього вони шукають інформацію в офіційних джерелах або звертають увагу на повідомлення органів влади

Ірина Агєєва підсумовує:

«У кризових ситуаціях люди насамперед довіряють тим, кого знають особисто і з ким взаємодіють щодня. Для більшості мешканців громад таким авторитетом є місцева влада. Саме тому вона повинна бути готовою оперативно надавати перевірену інформацію, адже від цього залежить, наскільки швидко й правильно населення реагуватиме на потенційні загрози”.

Результати дослідження засвідчують, що довіра є одним із ключових чинників ефективної кризової комунікації. Люди значно охочіше сприймають і виконують рекомендації, якщо їх надає джерело, якому вони довіряють. Тому одним із пріоритетних завдань органів місцевого самоврядування є не лише інформування населення, а й послідовне формування довіри через відкриту, своєчасну та зрозумілу комунікацію.

Практика українських громад підтверджує результативність такого підходу. У Сумах її основою є відкритий діалог із мешканцями щодо питань безпеки та готовності до можливих ризиків. У Павлограді – регулярне оприлюднення результатів лабораторного контролю якості питної води та оперативне інформування населення про потенційні ризики.

Повідомлення, адаптовані до конкретних умов громади, часто сприймаються населенням краще, ніж загальні рекомендації, оскільки відповідають реальним потребам людей та враховують особливості конкретної території. Саме тому одним із практичних результатів проєкту стало створення готових комунікаційних матеріалів, які громади можуть використовувати без додаткового доопрацювання – на офіційних вебсайтах, у соціальних мережах і месенджерах.

Водночас одним із суттєвих ризиків у кризовій комунікації залишається неузгодженість повідомлень між різними установами. Якщо органи влади та відповідальні служби надають різну інформацію, це може посилювати невизначеність і знижувати довіру населення до офіційних джерел. У таких умовах люди частіше орієнтуються на власний досвід, чутки або неофіційні джерела. Тому узгодженість комунікації між місцевим, регіональним і національним рівнями є важливою складовою ефективного реагування та захисту здоров’я населення.

 

Від інформації до плану

Профілактика у сфері громадського здоров’я починається задовго до виникнення надзвичайної ситуації. Люди мають отримати зрозумілі алгоритми дій ще до того, як зіткнуться з кризою: шукатимуть безпечне джерело води після обстрілу або вирішуватимуть, чи можна користуватися криницею після підтоплення.

На цьому наголошує Тетяна Орабіна:

«Громадське здоров’я починається не з реагування на кризу, а з її попередження. Завдання системи – своєчасно виявляти ризики, готуватися до можливих викликів і забезпечувати ефективне реагування. Саме тому кожна громада повинна не лише розуміти свої ризики, а й мати заздалегідь визначений план дій».

Із цього випливає ще один важливий практичний висновок: оцінка ризиків має супроводжуватися чіткими алгоритмами реагування. Недостатньо визначити потенційні загрози – необхідно заздалегідь передбачити, які заходи слід вжити для їх мінімізації та хто відповідатиме за їх реалізацію.

Одним із найефективніших інструментів такого підходу є плани безпеки води, що ґрунтуються на ризик-орієнтованому управлінні системами водопостачання. Зокрема, Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2020/2184 про якість води, призначеної для споживання людиною, передбачає оцінювання та управління ризиками на всіх етапах водопостачання від джерела до крана споживача.

Подібні плани вже впроваджуються в окремих громадах України. Вони дають змогу не лише своєчасно виявляти й оцінювати ризики, а й завчасно планувати заходи реагування, підвищуючи стійкість громад до надзвичайних ситуацій та забезпечуючи безперервний доступ населення до безпечної питної води.

 

Стійкість громади – це не лише інфраструктура

Фокус-групове дослідження стало не лише основою для розробки комунікаційної кампанії, а й допомогло краще зрозуміти чинники, які визначають готовність громад до кризових ситуацій. Результати показали, що стійкість громади залежить не лише від технічного стану систем водопостачання, а й від готовності людей діяти в умовах невизначеності, рівня довіри до офіційних джерел інформації та ефективності комунікації.

Для громад це означає необхідність готуватися до можливих криз завчасно. Йдеться не лише про забезпечення резервних джерел водопостачання, а й про наявність чітких алгоритмів дій, відпрацьованих механізмів взаємодії між відповідальними службами та ефективних каналів інформування населення.

Досвід Сум і Павлограда підтверджує, що стійкість громади формується завдяки поєднанню двох взаємопов’язаних складових. Перша – технічна, яка охоплює надійність систем водопостачання, резервні рішення та належний лабораторний контроль. Друга – комунікаційна, що забезпечує своєчасне інформування населення, формування довіри та надання зрозумілих рекомендацій щодо дій у кризових ситуаціях. Лише комплексний розвиток обох напрямів дає змогу громаді ефективно реагувати на надзвичайні події.

Як зазначає програмний офіцер Кластера WASH в Україні Олександр Козак, міжнародний досвід переконливо свідчить, що технічна готовність має поєднуватися з підготовкою персоналу, чіткою координацією дій і системною комунікацією з населенням. Адже стійкість громади визначається не лише наявністю інфраструктури, а й готовністю людей своєчасно отримати достовірну інформацію, зрозуміти, як діяти, та ухвалювати обґрунтовані рішення в умовах кри

 

Право на воду - це більше, ніж доступ

У воєнний час право на воду перестає бути лише питанням фізичного доступу. Воно охоплює також право на безпечність, достовірну інформацію і зрозумілі алгоритми дій, які допомагають людині не залишитися сам на сам із невидимими ризиками.

Ось чому розмова про безпечну воду сьогодні виходить далеко за межі санітарних норм чи роботи водоканалів. Це розмова про довіру, якість публічної комунікації, відповідальність держави і громад та їхню здатність захищати людей не лише інфраструктурою, а й знаннями.

Повномасштабна війна змусила українські громади по-новому подивитися на безпечність води. Сьогодні вже недостатньо відновити мережі чи знайти резервне джерело. Не менш важливо, щоб люди розуміли ризики, довіряли офіційній інформації і знали, як діяти у критичній ситуації.

Саме навколо цієї ідеї побудована комунікаційна кампанія «Сценарії безпеки: Безпечна вода = безпечне життя». Наступні матеріали покажуть, як діяти у конкретних кризових ситуаціях. Адже безпечна вода починається не лише з інфраструктури, а й із правильних рішень кожної людини.

Фото: Український кризовий медіацентр, Павлоградська та Сумська територіальні громади, ГО «Елеос-Україна».