Відколи в Україні ухвалили закон «Про управління відходами», перед громадами постало питання: як зменшити обсяги захоронення побутових відходів? Деякі громади вже працюють над цим: з'ясовують кількість та різновиди відходів, місця їхнього утворення, обирають необхідну інфраструктуру.

Ймовірно, уникнути захоронення не вдасться, та все ж зменшити обсяги відходів, що йдуть на полігони, цілком реально. Як саме — розберемося з Альоною Перебинос, екологинею та дослідницею у сфері управління відходами та циркулярної економіки, кандидаткою технічних наук, співавторкою та технічною координаторкою проєкту «Міста Нуль Відходів в Україні».

Наведена далі інформація адаптована зі статті.

Механіко-біологічне оброблення відходів — що це?

Загалом захороненню має передувати оброблення змішаних відходів. Однак в Україні ця норма ще не набула чинності. Не йдеться в законодавстві і про механіко-біологічне оброблення (далі — МБО). Хоча будівництво саме таких 126 об'єктів передбачає Національний план управління відходами до 2033 року. Жодної конкретики ні про різновиди відходів, до яких має застосовуватися технологія, ні про безпечні підходи для її втілення. Відтак громади все розуміють по-своєму, забуваючи про важливі нюанси.

Загалом операція механіко-біологічного оброблення передбачає послідовні дії зі змішаними відходами: спершу механічне вилучення матеріалів, простіше кажучи, сортування, а потім — біологічне оброблення залишків. І тут можуть застосовуватися два різні підходи.

Ресурсно-орієнтований підхід

Вся увага спрямована на відокремлення ресурсоцінних матеріалів зі змішаного потоку для рециклінгу. На автоматизованій сортувальній лінії вилучаються метали, скло та пластик. Варто розуміти, що якість вторсировини, отриманої зі змішаних відходів, буде низькою і навряд чи задовольнить вимоги ринку, тому для досягнення показників з відновлення відходів потрібно впроваджувати роздільне збирання побутових відходів у джерелі утворення.

Відділена на початковому етапі органічна фракція разом із залишковими відходами після сортування піддається біологічному обробленню, тобто компостуванню. Цей процес також називається біологічною стабілізацією та покликаний зменшити обсяг викидів парникових газів, особливо метану, при захороненні відходів. Вихідним продуктом цієї операції може бути технічний компост (compost-like output — CLO), який пропонується використовувати при обслуговуванні тих же полігонів.

Енергетично-орієнтований підхід

Відомий як «енергія з відходів» (waste-to-energy) або ж виготовлення палива з відходів (Refuse-derived fuel, далі — RDF). Головний фокус на вилученні негорючої фракції зі змішаних відходів (металу, скла тощо), а також небезпечних пластиків, які будуть погіршувати клас палива. Далі сушіння, подрібнення та пресування у вигляді гранул чи брикетів.

В Україні увага до МБО-заводів зросла передусім через можливість виготовляти RDF. Це паливо може замінити або доповнювати викопні види палива на цементних заводах чи ТЕЦ. На ньому здатні працювати модернізовані котельні та електростанції. Тому деякі громади, шукаючи способи, як досягти енергетичної стійкості, вважають перехід на RDF логічним: так і на полігони менше відходів возитимуть, та ще й матимуть стабільне тепло й електроенергію.

Але з паливом із відходів не все так просто, як здається

Сучасний МБО-об'єкт, де в основі — виготовлення RDF, потребує значно більших капітальних та операційних витрат, аніж підприємство з ресурсо-орієнтованим підходом до управління відходами. Ба більше, громаді потрібно постійно продуктувати великі обсяги відходів, щоби підтримувати роботу дороговартісних потужностей. А з ними тільки й встигай рахувати витрати.

• Підготовка сировини

Що вищий клас RDF потрібен, то більш висококалорійною повинна бути сировина, тобто максимально сухою. Цього складно досягти зі змішаною фракцією. Зазвичай більше половини потоків — біовідходи, що за своєю суттю вологі й цим псують якість майбутнього палива, понад те, ускладнюють технологічний процес. Аби висушити відходи, потужності заводу мають бути доволі енергоємними, і це теж тягне за собою витрати.

• Перевірка якості

Тут не обійтися без фахівців. Доведеться залучати людей на фрілансі або найняти в штат та сформувати відділ, який відповідатиме за сертифікацію палива. Використання RDF у промислових масштабах залежатиме від наявності в кінцевому продукті хлору та ртуті, тож потрібні лабораторні дослідження, що знов-таки потребують додаткових коштів.

Для RDF-палива в Україні бракує ринків збуту, а для ЄС це не пріоритет

Після російських атак узимку, за даними Міністерства енергетики, великі ТЕЦ в Україні пошкоджені, а новий пріоритет уряду — розвиток теплової генерації на біопаливі.

Цементні ж заводи не приймуть RDF з усієї країни. На сьогодні лише одне підприємство в Одеській області пройшло процедуру оцінки впливу на довкілля і має дозвіл модернізувати обладнання для спалювання RDF. Поки що далі висновку ОВД справи не дійшли — паливо так і не використовують.

Інша спроба застосовувати RDF на цементному заводі була на Рівненщині. У 2013 році був побудований завод у м. Рівне з виробництва RDF-палива для підприємства «Волиньцемент» у сусідньому місті Здолбунів. Але й та виявилася невдалою через технологічні недоліки виробництва та неможливість сертифікації палива, згадується в аналітичній записці Біоенергетичної асоціації України.

Щоб продавати українське RDF-паливо за кордон, потрібно дотримуватися високої якості товару з відповідною сертифікацією. А щоб цей рівень якості тримати — стабільно фінансувати технологію. При цьому вже є сигнали, що для RDF європейський ринок може зменшитися. Сферу управління відходами планують вивести на біржу CO₂ — систему торгівлі викидами вуглецю. Така кліматична політика Євросоюзу: мотивувати підприємства переходити на відновлювальне паливо, зокрема на біометан. Ті, хто не прагне скорочувати викиди, мають платити податок на вуглець.

Зауважимо, що спалювання RDF може призвести до умовного зменшення загальних викидів парникових газів лише в порівнянні із захороненням необроблених відходів чи спалюванням вугілля. По суті, RDF є джерелом викопного палива, бо в його складі переважає пластик, виготовлений із викопних ресурсів, зокрема нафти. До того ж, в ЄС схильні розглядати RDF як перехідне, найбільш небажане рішення для оброблення залишкових відходів і лише там, де відсутні альтернативні варіанти відновлення.

Останній звіт Європейського банку реконструкції та розвитку показав, що дохідна частина з виробництва RDF теж під питанням. Іноземні банки не поспішають кредитувати такі проєкти, бо є непевність у поверненні грошей за кредитом. Тож виглядає так, що перешкод для цієї технології більше, ніж користі від неї.

Тим часом західні підприємства активно впроваджують принципи циркулярної економіки: максимальну кількість ресурсів намагаються використати повторно і тільки в наступну чергу розглядають переробку. Це стосується й сфери управління відходами. Біовідходи вважають одним із ключових потоків із високим потенціалом вторинного використання, в тому числі у вигляді біопалива — на заміну природного газу. І тут для України відкриваються реальні, на відміну від примарних із RDF-паливом, можливості для експорту в країни ЄС.

За оцінками Біоенергетичної асоціації, Україна потенційно може покрити до 20% європейського ринку біометану. Наша газова мережа вже з’єднана з європейською, тому додаткова інфраструктура для транспортування не знадобиться. Проблем із пошуком сировини теж не має виникнути: в кожній області знайдуться виробництва чи ферми з біомасою. Достатньо налаштувати співпрацю між ними та місцевим самоврядуванням і запускати спільні проєкти. З біопаливом є набагато більше шансів, щоб його купували як місцеві компанії, так й іноземні.

Інфраструктура має сприяти зменшенню та запобіганню утворення відходів

Прагнучи до членства в ЄС, Україні слід рухатися до тих же цілей в управлінні відходами, що мають наші європейські партнери. І для них — це не виготовлення RDF, а розвиток повторного використання та рециклінгу.

Зосередившись на енергії з відходів, наші громади забувають головне: ми маємо дбати про те, щоб відходів стало менше — як у побуті, так і на полігонах. Потрібно робити так, щоб речі та матеріали не перетворювалися на непотріб. Саме ресурсо-орієнтований підхід цьому сприяє: допомагає відновлювати матеріали, скорочувати об’єм залишкових відходів та зменшувати шкоду від захоронення завдяки біологічному обробленню органіки.

Виробництво RDF — це технологічно складний, тривалий процес, що вимагає чималих інвестицій та не гарантує окупності в найближчому майбутньому. Не забуваймо і про небезпеку, яку несе спалювання пластику та полімерного текстилю — основних складових цього палива. Навряд чи в умовах воєнного стану громади готові вкладати, а тим паче переплачувати за малоефективну, ризиковану технологію, і без того маючи обмежений бюджет. Можуть бути й іміджеві ризики: політично неграмотно витратити кошти на МБО-завод, який просто стоятиме, бо продукцію не буде куди подіти, або ж потребуватиме постійного дофінансування, не приносячи очікуваного прибутку.

Як не припуститися помилки? Важливо розуміти весь технологічний ланцюжок та знати, що ви отримаєте в результаті, після оброблення відходів. Відповідь впливатиме на вибір інфраструктури, необхідної ділянки під її зведення, на кількість додаткового обладнання, на залучення тих чи інших спеціалістів. Це все формує кошторис проєкту.

Про це ми наголошуємо громадам, з якими працюємо в проєкті LIFE «‎Міста Нуль Відходів в Україні»: Луцьку, Херсону, Дергачам на Харківщині та Покровську на Донеччині. Разом ми напрацьовуємо рішення для ефективного управління відходами в цих містах. За два з чотирьох років проєкту вже пройшлися кілька етапів: від знайомства з європейським досвідом до збору та аналізу даних, а також підготовки стратегій управління побутовими відходами. Наразі підійшли до вибору інфраструктури, і в обговореннях представники місцевого самоврядування та комунальних підприємств часто згадують МБО-завод із виробництвом RDF. Однак із цим ми не радимо поспішати.

Як рекомендуємо налаштувати процес

Наразі в Україні немає успішних працюючих об'єктів механіко-біологічного оброблення побутових відходів. Сміттєпереробні заводи, що будуються, включають МБО як один із технологічних процесів, але незрозуміло: чи буде там належне сортування та відбір ресурсоцінних матеріалів, чи врешті «‎переробка» стане нічим іншим, як виробництво RDF-палива для спалювання. Обговорюючи з учасниками проєкту LIFE варіанти інфраструктури, ми не радимо починати з МБО, особливо з виготовленням RDF.

• Починайте з компостування

Оскільки біовідходи складають 40–50% від загальних обсягів побутових відходів, і саме вони забруднюють вторсировину та продукують метан на полігонах, передусім треба займатися компостуванням. Будуйте компостувальну станцію і вже потім оцініть, які додаткові потужності потрібні для механіко-біологічного оброблення залишкових відходів.

• Налаштуйте досортування вторсировини

Розгляньте побудову механізованої станції сортування для роздільно зібраних ресурсоцінних відходів. Останні потребують досортування перед відправкою компаніям-переробникам.

Комплектація такої станції залежатиме від технологічної схеми роздільного збирання відходів паковання та іншої вторсировини. Папір і скло зазвичай не потребують ретельного досортування — хіба що швидкої ручної перевірки на наявність домішок. Для відбору металу, який рекомендують збирати разом з пластиком, краще встановити на лінію сепаратори, що суттєво прискорить процес.

• Організуйте простір для заготівлі вторсировини на переробку

Переробним компаніям невигідно забирати по 100 кілограмів відходів — їм потрібно значно більше. Виділіть майданчик, де ви могли б накопичувати ресурсоцінні  матеріали. Тоді вантажівка за раз забиратиме необхідні обсяги.

Цікавий парадокс: українське законодавство ставить цілі на роздільне збирання та рециклінг, а на практиці інфраструктура будується під змішану фракцію. При цьому МБО-заводи, на які часто націлена місцева влада, не будуть стимулювати роздільне збирання, сортування і загалом все, що унеможливлює появу відходів. Точно бракує механізованих сортувальних ліній та компостувальних станцій для оброблення біовідходів.

Перш ніж будувати інфраструктуру для відходів, ми радимо чітко розрізняти підходи, які громада закладає в майбутній МБО-завод. Хоча і ресурсно-орієнтований підхід не ідеальний, він хоча б дає змогу вилучати ресурси, придатні для переробки. З економічного погляду, ресурсно-орієнтована модель має нижчі початкові інвестиції та гнучко масштабується, тоді як виготовлення RDF-палива потребує значних вкладень і лише за умови стабільного ринку може забезпечити швидке повернення коштів.

Громадам слід уважніше ставитися до вибору тієї чи іншої технології, зважати на фінансові, екологічні та іміджеві ризики та пам'ятати: ефективне управління відходами врешті попереджає їхнє утворення, а значить, і зменшує обсяги захоронення.

Ця стаття підготовлена в межах проєкту «Міста Нуль Відходів в Україні», що фінансується Європейським Союзом. Погляди та думки, висловлені в цій публікації, належать виключно автору(ам) і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу або CINEA. Ані Європейський Союз, ані орган, що надав фінансування, не несуть за них відповідальності.