Авторка: Марія Булейко (Марковська)
«До нас в ІРЦ батьки привозять дитину дошкільного віку з фізичними труднощами тяжкого ступеню прояву з сусідньої громади. Ми памʼятаємо, як ця дитина не хотіла йти на контакт, часто плакала… Зараз вона добре почувається, працює з фахівцями, ми допомогли налагодити контакт із мамою. Ми бачимо маленьку, але динаміку. І радіємо за кожний такий крок. Можливо, це дрібничка для нормотипової дитини, а для дитини з особливими освітніми потребами – це величезний прогрес», – розповідає Людмила Мельник, директорка інклюзивно-ресурсного центру Лохвицької міської ради.
Це лише один із випадків, коли дитині із сусідньої громади вдається допомагати, надаючи постійну підтримку, завдяки співробітництву громад.
Нещодавно Заводська та Лохвицька громади, що на Полтавщині, уклали договір про міжмуніципальне співробітництво завдяки допомозі Швейцарсько-українського проєкту DECIDE.
Мета ініціативи співробітництва громад від DECIDE – продемонструвати громадам, що вони мають змогу підсилювати одна одну, кооперуючись. Якщо в одній громаді немає тієї чи іншої послуги, варто звернутися до сусідньої громади за підтримкою та допомогою. А ще можна разом подаватися на грантові проєкти, створювати спільні ініціативи зі співфінансуванням абощо.
У цьому тексті читайте про те, як вдалося налагодити співпрацю, чому це важливо та які результати.
Як усе почалося
У 2020 році утворилися Заводська та Лохвицька громади. Населені пункти громад – із колишнього Лохвицького району.
«З Інклюзивно-ресурсним центром Лохвицької міської ради ми співпрацювали ще бувши в районі. А коли створилася окрема громада й постало питання, що робити, Заводська громада вирішила не створювати свій ІРЦ, оскільки не спроможна утримувати додаткові структури та відділи», – каже Наталія Міщенко, директорка Центру професійного розвитку педагогічних працівників виконавчого комітету Заводської міської ради.
Тоді вирішили й далі співпрацювати з ІРЦ Лохвицької міської ради, адже фахівці добре себе зарекомендували.
«Як у новостворені сім’ї, сусідні громади почали «притиратися», будувати плани, щось робити разом. Але тут розпочалося повномасштабне вторгнення», – пригадує Наталія Міщенко.
З часом усе ж стало зрозуміло, що потрібно продовжувати кооперуватися, особливо у важкі воєнні часи. Представники сфери освіти обох громад постійно відвідували події та вебінари від DECIDE. Кажуть, саме із реформою децентралізації виникає багато питань, а Проєкт допомагає розібратися, зокрема, із процедурними та юридичними складниками.
Наталія Міщенко пригадує, як почула, що DECIDE оголосив відбір серед громад Одеської, Полтавської, Івано-Франківської та Чернігівської областей, аби допомогти налагодити співпрацю між громадами та підписати договір про міжмуніципальне співробітництво.
Одноголосно вирішили, що співпрацю навколо ІРЦ Лохвицької міської ради варто оформити документально правильно. Кажуть, спонукало до цього кроку те, що кількість дітей з ООП лише збільшується.
Наприклад, у 2022 році в громаді було 14 дітей з особливими освітніми потребами, а у 2023 – уже 21 дитина. Фахової допомоги та підтримки потребували не лише сімʼї з дітьми з ООП, а і вчителі, які не завжди знають, як поводитися з дітьми з різними нозологіями.
Так, експерти Проєкту пояснили, як працює алгоритм підписання договору, супроводжували на кожному кроці, зокрема, допомагали громадам із підготовкою документів. Викликів і конфліктів під час підписання договору, кажуть, не було. Адже голови громад і керівники відділів освіти з розумінням ставляться до потреб дітей.
«Найважче було зрозуміти всі юридичні тонкощі підписання та дотримання договору про міжмуніципальне співробітництво. На щастя, експерти DECIDE допомогли нам з усім та пояснили алгоритм на майбутнє, якщо ми захочемо укласти такі ж договори з іншими громадами», – говорить Наталія Міщенко.
Зрештою, Заводська та Лохвицька громади уклали договір та надіслали до профільного міністерства, щоби внести в реєстр. Секретом успіху швидкої домовленості називають порозуміння і довіру, які вдалося налагодити раніше.
«Наша спільна мета – допомогти якомога більшій кількості дітей з особливими освітніми потребами, які в такий складний час потребують ще більшої уваги та підтримки. Адже всі мають право на освіту, і діти з особливими освітніми потребами – не виключення», – говорить директорка ІРЦ.
Як фахівці ІРЦ допомагають сімʼям з інших громад
На сьогодні в ІРЦ Лохвицької міської ради працюють пʼять фахівців, і є відкрита вакансія. На обліку перебувають 265 дітей. На інклюзивному навчанні – 60 дітей.
У Заводській громаді кажуть, що допомога ІРЦ – неоціненна. Фахівці ІРЦ, зокрема, проводять комплексну оцінку розвитку кожної дитини (за потреби повторну); супровід у закладах освіти – фахівці ІРЦ беруть участь у командах супроводу; допомагають зі створенням індивідуальної програми розвитку, а також її реалізації; проводять семінари, тренінги, майстер-класи для педагогічних працівників, аби підвищити їхню кваліфікацію.
А ще надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги дітям з особливими освітніми потребами, виїжджають на очні зустрічі в громади підтримують сімʼї й педагогів точково телефоном.
«Діти з особливими освітніми потребами потребують щоденної корекції. Кожен день – надважливий для утворення та закріплення навичок. А перерви й невчасно надана підтримка суттєво впливають на подальше майбутнє кожної дитини. Сімʼї, які не звертаються в ІРЦ, бачачи проблему, втрачають час. Тому що до семи років ми, скажімо так, наповнюємо дитину тим ресурсом, який вона використовуватиме впродовж життя. Чим його менше – тим їм буде тяжче. Тож ІРЦ має бути доступним для всіх сімей у всіх громадах», – впевнена Людмила Мельник.
До того ж важливо правильно та фахово працювати з дітьми з ООП.
«Вчителі та асистенти вчителів здебільшого мають педагогічну освіту та курси. Вони не завжди знають, як поводитися з дітьми з різними особливостями здоровʼя. Працюючи з педагогами в Центрі професійного розвитку, я неодноразово чула про потребу в поясненнях та навчання. Власне, фахівці ІРЦ у складі команд психолого-педагогічного супроводу допомагають із цим», – розповідає Наталія Міщенко.
До того ж, за словами Наталії, учителям стало складніше працювати через постійну зміну законодавства, а вчителям треба адаптовуватися та вчитися. Зокрема, консультативна допомога потрібна молодим вчителям-логопедам, дефектологам і реабілітологам. ІРЦ із цим допомагає.
Про мінігрант і облаштування двох ресурсних кімнат
Громади, які уклали чи мають намір укласти договори про співробітництво територіальних громад і пройшли конкурсний добір, отримали від DECIDE мінігрант – 130 тисяч гривень. Гроші надали як підтримку, так і стимул для громад, аби почати спільно реалізовувати проєкти у сфері освіти.
Так, вирішили облаштувати дві ресурсні кімнати на території ліцеїв Заводської громади – Пісківського та Заводського №2.
Усе – щоби ними могли користуватися асистенти вчителів та фахівці ІРЦ, працюючи з дітьми з ООП індивідуально та в групах. Наприклад, коли дитині потрібно переключитися на уроці чи провести корекційне заняття.
Зокрема, закупили всі потрібні мобільні меблі, тобто вчительські столи, стільці, дитячі парти, стільчики. Також – шафи, звичайні килимки та килимки-конструктори, набір пуфів, коркові дошки, різноманітні набори кубиків і конструкторів, стіл для малювання піском із підсвіткою.
«Це базовий набір для роботи корекційних кімнат. З часом школи їх дозаповнять за потреби. Також там фахівці ІРЦ проводять тренінги для педагогів. Наприклад, нещодавно приїжджали та показували, що та як можна робити, використовувати з підручних матеріалів, аби займатися з дітьми. Виявилося, багато чого можна робити своїми руками. Також проводили майстер-клас із зонування ресурсних кімнат і використання обладнання», – каже Наталія Міщенко.
А також за грантові кошти придбали техніку для ІРЦ, аби проводити онлайн-заняття було легше та якісніше. Адже в період війни дозволено надавати навіть дистанційні корекційні заняття.
«У нас була застаріла техніка, на якій складно було проводити заняття. А в кожне село чи містечко, яке, буває, розташоване й за 40 км від Лохвиці, не наїздишся щодня. А от дистанційна допомога має велике значення», – говорить Людмила Мельник.
Своєю чергою, громади надали співфінансування для придбання ноутбуків і принтерів для самих ресурсних кімнат.
Зрештою, у громадах спостерігають, як соціалізуються діти з ООП, зокрема, завдяки плідній співпраці.
«Окрім усього, я працюю у віддаленій сільській школі Заводської громади. І спостерігаю, як, наприклад, у другому класі серед шести хлопців є дівчинка з особливими потребами. Її ніхто не ображає. Хлопці вчать табличку множення, а вона – додавання з асистентом. Діти допомагають їй, шукають, де в абзаці знайти потрібний малюнок тощо. Вона все робить разом із колективом. Це велике досягнення вчителя, асистента вчителя та фахівців (консультантів) ІРЦ, розумієте», – переконана Наталія Міщенко.
Людмила Мельник доповнює:
«Це справжня інклюзія, яка полягає в тому, що всі вчаться жити: і діти з особливими освітніми потребами, вчаться жити з нормотиповими дітьми, і нормотипові – вчаться жити з дітьми з ООП. Найголовніше, що немає дискримінації і є прийняття. А дорослі мають всіляко з цим допомагати, зокрема, співпрацюючи та обʼєднуючись заради дітей».
Про плани та важливість співпраці
Освіта – широкий напрям, а отже, велике коло можливостей для співпраці. Пані Наталія розповідає, що нині в Заводської громади, окрім усього, добре налагоджена співпраця з іншими громадами за спортивним напрямом, відбуваються товариські матчі та ігри.
«Власне, на прикладі спорту можна пояснити важливість такої співпраці між громадами. У нашій громаді – чотири школи, а дітям хочеться змагатися принаймні з тими, кого вони не знають, здобувати новий досвід, обмінюватися ним, знайомитися. Саме так випрацьовується здорова конкуренція і покращуються навички. Те саме стосується будь-якої співпраці», – каже Наталія Міщенко.
До всього, Заводська громада співпрацює із Центром професійного розвитку в Лохвиці. Запрошують одне одного на тренінги, обмінюються досвідом, діляться методиками та методами роботи.
«Також ми розуміємо, що кожна громада не спроможна утримувати всі потрібні структури. Це ж про неефективність і нагромадження. Якщо за 15 км є потрібний центр чи послуга, то чому б не обʼєднатися, і не створювати нове?», – завершує Наталія Міщенко.
