«Здатність до самоорганізації людей є здобутком децентралізації». Як відбудовується Новобілоуська громада
«Здатність до самоорганізації людей є здобутком децентралізації». Як відбудовується Новобілоуська громада

Голова Новобілоуської громади Дмитро Федорів розповідає, як його громада боронилася на початку 2022 року, як вона зараз відновлюється і як шукає будь-які можливості для розвитку.

Автор: Дмитро Синяк


Новобілоуська громада Чернігівської області охоплює 94 тис. км та 22 населені пункти. Мешканці громади завжди вважали перевагою те, що на сході вона межує з Черніговом. Однак саме ця риса привела до масштабних руйнувань навесні 2022 року, адже Чернігів тоді став одною з головних цілей російського вторгнення. Зараз, коли передмістя Чернігова спустошені, громада переживає дуже непростий період. У розмові з «Децентралізацією» сільський голова Дмитро Федорів згадує про оборону, окупацію та звільнення його громади, а також розмірковує про можливості розвитку у цьому непростому році, за умов мало не подвійного зменшення власних надходжень до бюджету й постійної загрози з боку росії та Білорусі.

 

Російська навала

 

Як для вас розпочиналося російське вторгнення?

- Близько 6-ї ранку мені подзвонив невідомий номер і сказав: «Дмитре, відбувся прорив армії рф, працюємо за планом, збираємо резервістів». Я досі не знаю, хто це дзвонив, але план ми справді мали, тому знали, що робити. Буквально через 30 хвилин після того дзвінка я вже їхав на роботу, чуючи гучні вибухи з боку Чернігова. Було відчуття, що розпочалося щось страшне і незворотне. У сільраді ми одразу ж почали працювати зі списками резервістів, дзвонили хлопцям. Десь о половині другої перші російські снаряди вдарили по території села Рівнопілля, що знаходиться у центрі нашої громади. Але у цей час ми вже відправили до Чернігова перший автобус з резервістами. За кілька годин під Рівнопіллям після тяжкого бою наші війська відбили атаку першої колони орків, що проривалася у бік Чернігова. Десь близько 4-5 години вечора друга колона російських військ намагалися прорватися до Чернігова вже біля села Халявин, але знову була відбита. Як орки не намагалися, а міста на взяли.

Коли росіяни все ж таки окупували вашу громаду?

- Лише 2 березня, бо сильний спротив української армії дуже сповільнив рух російських колон. Згодом вони повз нас намагалися проходити на Київ, через трасу міжнародного значення М01. На початку березня наша громада поділилася на три частини. Першою була власне ця траса, по якій увесь час відбувався рух російської військової техніки. Там все відбувалося за особливим режимом. Друга частина громади стала тилом кацапів. Російські війська стояли у селах Лубовки, Халявин та Шевченко і звідти намагалися обстрілювати Чернігів. Росіяни закривали людей у хатах, поруч з якими ставили свої танки та БТРи, які били по українських позиціях. Третя частина громади, що знаходилася за річкою Новий Білоус, стала «сірою» зоною: зв’язок з підконтрольними українськими уряду територіями вона втратила, натомість і росіян вона поки що теж не цікавила.

У якій із цих трьох зон опинився центр громади?

- Вийшло так, що на одному краю села Новий Білоус, у якому живу і я, стояли російські війська, а на іншому, за річкою, з боку Чернігова, були наші. Ця річка стала нашим спасінням. Вона начебто і невелика, але танк через неї не перебереться. Потрібен міст, а наші сапери всі мости підірвали. Щоб навести новий міст, потрібен час, а наші війська якраз цього кацапам і не давали: будь-яке намагання перетнути річку закінчувалося для них погано.

 

«Асвабадітєлі»

 

Як місцеві жителі зустрічали «асвабадітєлєй»?

- У селі Кувечичі люди гуртом вийшли, намагаючись зупинити кацапську техніку. Але вийшло все зовсім не так, як у більшості репортажів українських журналістів. Росіяни не зупинилися, і один із танків розмолотив гусеницями чоловіка бухгалтерки нашої сільської ради. Кацапи також застали жителів села Рудка за валінням дерев, щоб перегородити трасу. Слава Богу, що вони спочатку стріляли угору, і люди встигли розбігтися. За деякий час росіяни порозтягали ці дерева і рушили далі. У селах Деснянка та Халявин люди увесь час намагалися щось у росіян вкрасти, насипати цукру у баки їхніх машин, усіляко шкодити їм. Одним словом, боронилися настільки, наскільки це було можливо.

У вашій громаді 42 загиблих. Чому так багато?

- Окупанти розстрілювали на трасі автомобілі тих, хто намагався втекти. Траса М-01 перетворилася на цвинтар. Також коли до сіл Довжик, Деснянка та Халявин заходили так звані спецвійська, ну, тобто росгвардія, фсб і все таке інше, вони одразу ж шукали тих, хто може допомагати ЗСУ. Якщо когось вдавалося знайти, його одразу ж вивозили до сіл Вишневе та Шестовиця, де у кацапів були катівні і «розстрільні ями». Багато хто з наших хлопців у тих ямах і залишився. А іще росіяни вбивали всіх, хто спостерігав за рухом їхніх колон. У селі Мохнате, наприклад, вони застрелили двох 17-річних братів-близнюків та їхнього друга, які ховалися на автобусній зупинці. У селі Деснянка місцевий житель на прізвище Радченко вийшов на ганок покурити у той час, коли поруч йшли кацапи. Вони дали чергу з автоматів через паркан, і він загинув. Деякі наші села зазнали сильних кацапських обстрілів. Наприклад, по Старому Білоусу у ніч з 8 на 9 березня вдарили «Градами». Внаслідок цього обстрілу 28 будинків було знищено «в нуль», понад 100 будинків було пошкоджено, прямі попадання отримали школа та дитячий садочок. Тієї ночі також загинули п’ятеро наших жителів.

Що можете сказати про мародерство, яке здійснювали російські солдати?

- У моєму селі, у Новому Білоусі, росіяни повністю випотрошили крайні хати, які вони захопили. Тягнули все, починаючи від бензопил і закінчуючи стільцями та одягом. В інших селах була така ж картина. Так само грабували школи, виносячи з них телевізори та й загалом всі прилади, які вмикаються у розетку. А школи у нас були небідні, мали інтерактивні дошки і все таке інше. Особливо постраждала школа у селі Халявин, у якій загарбники влаштували свою базу.

Місцеві жителі побудували невеликий міст через річку Новий Білоус, по якому могли навіть проїжджати легкові автомобілі. Чи не було це на руку росіянам?

- Ні, що ви! Орки кілька разів приїжджали до того містка, намагалися навіть ним проїжджати, але у них нічого не вийшло. Там навіть автобусом було не проїхати. Той місточок був із тонких бетонних плит, якими перекривають ангари та склади, товщина цих плит десь 2-3 см, тобто вони вузькі, а завдовжки близько 1 метра. Жодну військову техніку ці плити ні за що б не витримали. Зверху ми ще настелили дошок, і легкові машини обережно проходили. Коли наші сапери підірвали всі наші 4 мости і один частково зруйнували, ми опинилися відрізаними від Чернігова. А там же все: і лікарні для поранених, і ліки, і продукти. Переїхавши міст, треба було ще перетнути пасовище, повністю відкриту територію, тоді через ліс вже можна було вже потрапити до Чернігова. Росіяни часто прострілювали цю «дорогу життя». Одного разу, коли двоє місцевих жителів поверталися з Чернігова на легковому автомобілі, кацапи якраз стояли на тому містку. Побачивши машину, вони дали по ній чергу. Жінка отримала поранення руки, чоловік отримав поранення руки та лиця. Його евакуювали, він майже пів року потім лікувався.

 

Прощання з полеглим воїном

 

Російський диверсант

 

Чи не було на вас як на голову громади тиску з боку росіян?

- Я дякую своїм людям за те, що вони мене не здали, адже я весь час знаходився на території села. Моя перша освіта – медична, я довший час працював фельдшером, тож тепер мені довелося знову згадати цю професію. Орки по крайніх вулицях ходили, навіть до центру села на БТРах заїжджали. Питали, звісно, про мене, мовляв, хто у вас старший, де місцева влада? Але їм усі відповідали, що «в першій же день всі повтікали до Чернігова, немає тут нікого».

Чи є, на вашу думку, у цьому згуртованому спротиві заслуга реформи децентралізації?

- Так, звичайно є! У мене всі старости – колишні голови сільських рад, які працювали у місцевому самоврядуванні хто з 1990-х, хто з 2000-х років. Коли прийшли росіяни, я як сільський голова не міг керувати ними, адже не мав можливості залишити Новий Білоус, а зв’язку практично не було. Росіяни свої «глушилки» поставили, так що з кимось вдавалося зв'язатися через день, а до когось протягом майже всієї окупації додзвонитися було неможливо. Так-от, саме старости рятували ситуацію у своїх селах. Кожен з них був на своєму місці, кожен знав свою роботу. Вони забезпечували людей і водою, і електрикою, і медикаментами; вони організовували евакуацію поранених до Чернігова різноманітними лісовими дорогами. Щойно стало відомо про вторгнення, старости миттю позакопували всі картотеки і списки учасників АТО. А згодом пішли по школах і познищували всі куточки героїв АТО, де була хоч найменша інформація про дійсних учасників бойових дій. Що було би, скажіть, якби у кожному селі не виявилося таких досвідчених і патріотичних старост і якби ми довший час не працювали з ними за програмами наших європейських та американських партнерів?

Чи правда, що ви особисто затримали російського диверсанта?

- У першу ніч після початку російської навали я ночував у приміщенні сільської ради. Раптом посеред ночі прибігає одна жіночка і каже: «Там вулицею хтось іде. Не наш!». Я взяв знайомого, у якого був автомат, ми сіли у машину і вискочили просто перед тим чоловіком. Добре, що він був без зброї. Спочатку ми говорили з ним по-хорошому, але він дав нам зрозуміти, що здаватися не збирається. Тоді я витягнув з машини автомат і клацнув затвором. Лише після цього цей чоловік дозволив нам зв'язали йому руки і закрити очі. Казав, що він був у складі перших колон, які ще 24 числа розгромили наші військові. От він, мовляв, і загубився, коли ховався від обстрілів. Згодом ми передали цього «блукача» правоохоронним органам.

Виходить, зброя у вас була, отже ви могли чинити й збройний опір росіянам?

- Одної ночі ми з одним старостою поїхали до Чернігова, де отримали десять автоматів і по три ріжки до кожного з них. Але потім ми зрозуміли, що це був хибний крок. Якби ми почали стріляти, то росіяни позносили б наші села артилерією. Та й що ти зробиш десятьма автоматами навіть одному БТРу, не кажучи вже про танк? Тільки у Новому Білоусі стояла рота російських танків, близько 20-ти машин. А що таке три ріжки на один автомат? Нормального бою із цим не проведеш. Щойно ми це все усвідомили, одразу ж закопали всю зброю і за першої ж можливості повернули її до Чернігова. А заодне і зброю того «блукача», якого ми затримали. Він потім розказав, де її закопав.

Як росіяни тікали з Новобілоуської громади?

- У ніч з 1 на 2 квітня йшов жахливий дощ. А мене саме викликали до одної хати, де чоловікові стало погано. Додому я повернувся близько 5-ї ранку, і раптом чую страшний гуркіт. Вся російська техніка позаводилася і потім поїхала геть. А о 7 ранку вже стало зовсім тихо. Ми спочатку нічого не зрозуміли, думали, що кацапи ще повернуться, та близько 8-ї ранку мені додзвонилася одна жінка із села Деснянка. Вона, плачучи, казала: «Олександровичу, з нашого села руські вийшли, немає нікого». Тоді-то я і подумав, що пішли вони, мабуть, і від нас. Згодом наші хлопці обережно повизирали на трасу: ніде нікого не було ні видно, ні чутно. За кілька днів ми підрахували, що загалом через наші села за дві доби пройшло до 2200 одиниць відступаючої російської військової техніки. Вона йшла з-під Києва, з Ягідного, з Коцюбинського, зі Славутича, орки тікали звідусіль.

 

Російська армія пошкодила 680 будинків, 54 зруйнувала вщент

 

Яких руйнувань завдало вашій громаді російське вторгнення?

- Маємо 680 пошкоджених будинків, 54 знищених, щодо ще 50-ти призначено експертизу, можливо, їх теж визнають непридатними до відновлення. Пошкоджень різного ступеня зазнали також 13 закладів комунальної сфери та різноманітна інфраструктура громади. Я про дороги, перемолоті гусеницями російських танків, навіть не кажу. Було пошкоджено башти Рожновського, водогони, газогони. Найбільше постраждало село Рівнопілля, яке обстріляли з «Градів». Причому українських військ там ніколи не було. Те ж саме у Старому Білоусі, по якому вдарили у ніч з 8 на 9 березня. Я особисто бачив, як горіло село. Коли зранку вдалося додзвонитися до старости, він був приголомшений. Сказав, що зараз вони дістають з-під завалів поранених і мертвих.

 

Знищений будинок в селі Новий Білоус внаслідок обстрілу російськими військовими.
Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

 

Як відновлювалася громада після відступу орків?

- Насамперед ми створили комісію з виявлення пошкодженого майна, яка почала складати так звані акти попереднього огляду. У цих актах треба було вказувати відсоток знищеного житла, але не було чіткого розуміння, як його визначати. От, наприклад, хата повністю вигоріла, це, виходить знищена на 100%? А якщо в іншій хаті залишилося 4 стіни, то це що, 90%? У нас було десь 50 таких будинків, так би мовити, «під питанням». Але я все ж думаю, що більшість з них згодом визнають непридатними для відновлення. Близько 200 будинків потребували легкого та середнього ремонту: заміни шиферу, черепиці, вікон. У ще близько 200 будинків треба було ремонтувати несучі конструкції, зовнішні стіни, міняти покрівлю, тобто здійснювати капітальний ремонт.

Як просувається ремонт пошкоджених будинків?

- Багато відремонтовано завдяки самоорганізації людей. Ця здатність до самоорганізації є головним здобутком реформи децентралізації. Люди самі почали збиратися для розбору завалів, самі вивозили сміття. Потім почала надходити державна допомога, а також допомога від благодійних організацій. З’явилися ті, хто допомагали робити легкий і середній ремонти. Для нас як для місцевої влади було найважливішим поставити біля адреси того чи іншого будинку галочку «можливо зимувати». Я, звісно, маю на увазі не саму галочку, а насамперед проведення відповідного ремонту. Крім того, ми встановили у двох селах мобільні містечка. Польський уряд передав нам модулі на 88 осіб (або на 22 сім'ї) кожен. От по одному такому модулю ми у кожному зі зруйнованих сіл і поставили. Кому не вистачило житла, пішов жити до родичів. На вулиці ніхто не лишився.

 

Зруйнований гуртожиток у Новому Білоусі. Фото надане сільським головою Новобілоуської громади Дмитром Федоровим

 

Власні надходження громади зменшилися удвічі

 

Чи багато мешканців виїхали з вашої громади?

- Близько 10% жителів. Натомість близько 7% від кількості мешканців нашої громади ми отримали, я маю на увазі внутрішньо переміщених осіб. Тобто загальній «мінус» невеликий. У наших модульних містечках живуть люди із Херсону, Городні, Семенівки, приїжджають нові переселенці з місць, де зараз ведуться бойові дії. Зараз у нас близько 12 тисяч жителів.

Чи знайшли роботу внутрішньо переміщені особи? Як почувається бізнес у вашій громаді? Чи він не постраждав від війни?

- Порівняно із січнем 2022 року, рівень власних доходів нашої громади впав на 40%. У 2021 році ми планували отримати 54 млн грн власних надходжень, а отримали 72 млн грн. Загальний, із субвенціями, бюджет був на рівні 100 млн грн. За 2022 рік власні надходження станом на вересень, коли ми ще не мали військового ПДФО, становили менше 30 млн грн, тобто зменшилися більше, ніж удвічі. А завдяки військовому ПДФО ми змогли набрати 50 млн власних надходжень. Минулого року наш загальний бюджет становив близько 120 млн грн, з них близько 70 млн грн власних надходжень. А цьогоріч ми запланували тільки 70 млн грн, з яких власні надходження становлять менше 30 млн грн. Така-от арифметика.

Яка причина такого різкого падіння?

- Ми були «заточені» на отримання ПДФО від великих компаній. Ми ж приміська громада, і у нас таких компаній було до повномасштабного вторгнення багато. А тепер більшість з них знищені. Адже промислова приміська зона Чернігова сильно постраждала від обстрілів. На нашій території також був 7-поверховий туберкульозний диспансер, зараз його повністю знищено. По ньому більше 30 прильотів було, цей будинок вже не підлягає відновленню, там навіть ліс довкола скошений снарядами. А цей диспансер платив нам 7,5 млн грн на рік тільки ПДФО і давав роботу багатьом місцевим жителям. Тепер його немає. Так само, як і нашої поліклініки, яка теж лежить у руїнах. Наші логістичні центри та різноманітна комерційна техніка у цих центрах згоріли. А логістичні центри тільки акцизного збору нам 4,5 млн грн на рік платили. Російські снаряди зруйнували також частину цеху нашого крохмального заводу. Він, щоправда, зміг відновити роботу, але різко зменшив обсяги виробництва. Із сільським господарством теж все непросто: було два випадки підриву тракторів на мінах. Цьогоріч багато полів фермери вирішили не засіювати, чекаючи зміни ситуації на ринку зернових. Ціни на них зараз дуже впали.

Ви кажете, що власні надходження громади зменшилися мало не удвічі, а кількість населення залишилася майже такою ж, як і була. Чи не означає, що у вас різко зросло безробіття?

- Так, безробіття збільшилося. Сказати, що воно зросло у рази, не можу, тому що наші люди переважно працюють у Чернігові. Також багато наших хлопців пішли служити у ЗСУ. Наші люди з величезною повагою ставляться до української армії. Якщо ховають загиблого воїна, то на похорон приходять майже всі жителі. Якщо якийсь збір для того, хто служить, оголошують, то теж усі долучаються. Ми налаштовані тільки на перемогу, і крапка! І хоча ситуація у нас на загал спокійніша, порівняно з 2022-м роком, постійні прильоти по прикордонних громадах Чернігівщини не дають сильно розслаблятися.

Які плани у вас як у сільського голови? Як у таких складних військових умовах зможе вижити громада?

- Ми сконцентрувалися на роботі з місцевими інвесторами. За роки повномасштабної війни ми з бізнесом стали набагато ближчими. Ми почали дуже глибоко розуміти їхні проблеми, а вони наші. Ми завжди йдемо їм назустріч, а вони намагаються не відмовляти нам. Ми зазвичай просили допомогти у тому, що стосується вивезення сміття, надання транспорту, розвезення гуманітарки тощо. Без допомоги бізнесу у 2022-му ми взагалі б не втрималися. Але тоді у людей, і у бізнесменів зокрема, пропало відчуття матеріальності. Наші підприємці віддавали військовим свої машини, а людям роздавали продукти. Все безкоштовно. Тепер вже такого немає, і треба шукати надійну основу. Минулий рік ми вистояли завдяки військовому ПДФО. Ми більшу частину цих «військових» коштів, щоправда, повернули назад військовим або купили на них те чи інше обладнання. Але вони дуже сильно нас виручили. От, наприклад, саме на ці кошти ми побудували в одному з наших сіл протирадіаційне укриття.

Чому саме протирадіаційне?

- Так передбачено законодавством. Адже ми у зоні небезпеки. Тому нам до звичайного укриття належить іще додавати фільтри, герметичні двері та робити більш широкі виходи, тоді за документами його можна буде вважати протирадіаційним. У деяких селах, що подалі від Чернігова, дозволяється будувати найпростіші укриття, але у 30-тикілометровій зоні від міста вони обов’язково мають бути протирадіаційними. Тепер жодної школи без укриття жодна комісія не прийме. З такими державами-сусідами це наші реалії на довгі роки. До речі, ми першими у Чернігівській області почали проєктувати укриття, тепер за схожими проєктами їх будують в інших громадах. Щойно ми подали заявку до одного державного фонду на фінансування будівництва ще одного укриття. Цьогоріч маємо зробити укриття ще як мінімум в одній школі.

 

Протирадіаційне укриття Новобілоуської громади

 

Замість нових можливостей – безпека

 

Які проблеми стоять перед вами як перед головою громади?

- Невдовзі після того, як почалося повномасштабне вторгнення, наша громада змінила слоган. Тепер він звучить так: «Відновлення, розвиток, безпека». Раніше він був коротшим: «Нові можливості». Це не публічний слоган, а, так би мовити, робочий слоган, суто для команди, щоб кожен знав, заради чого ми всі працюємо. Тепер, як ви розумієте, не до пошуку нових можливостей громади, ми намагаємося насамперед убезпечити наших людей. Наша громада об’єдналася порівняно пізно, у 2019 році, потім по нас вдарив ковід. У 2021 році ми щойно почали розправляти крила… Зараз перед нами знову дуже багато викликів. Найголовніший – відновлення. Велика кількість невирішених питань зі зруйнованими хатами. Тут ми покладаємо великі надії на “Є-відновлення”, це дієва програма. Ми багато зробили у напрямку незначних ремонтів, зараз активно працюємо над допомогою нашим мешканцям в отриманні житлових сертифікатів.

 

Волонтерський рух в Новобілоуській громаді

 

Чи вдалося тим людям, які вже зробили ремонти за власний рахунок, отримати достойні компенсації від держави та донорів?

- Ми працюємо і над цим. Тут, щоправда, ми як сільська рада повелися нестандартно, додатково замовивши експертні звіти щодо визначення ступеню пошкоджень, щоб не було зауважень ані до нашої комісії, ані до сільської ради, ані до власників зруйнованого житла. Хочу наголосити, що ми розглядаємо 100% поданих заяв, жодної не повертаємо.

 

У Старому Білоусі та Рівнопіллі Новобілоуської сільської територіальної громади встановили модульні містечка для людей, які втратили свої домівки через бойові дії

 

Як допомагає Новобілоуська громада Збройним Силам України?

- Ми розглядаємо наші Збройні Сили як найважливішу складову нашої безпеки. Пам’ятаєте наш слоган? Ми за те, щоб максимально забезпечувати наших бійців всім, чим тільки можна. Але законодавство наполягає на тому, що ми як сільська рада можемо лише перераховувати військовим частинам кошти. Мені таке не дуже до вподоби. Я за те, щоб купляти їм все, що потрібно, і напряму у руки давати. Якщо треба генератор, то генератор, якщо треба термобілизну – то термобілизну. Те ж саме стосується і допомоги сім'ям військовослужбовців.

 

Новобілоуська сільська рада передала на фронт для потреб Збройних сил України автомобіль

 

Чи співпрацює ваша громада з міжнародними фондами? Чи шукає кошти за кордоном?

- Це одне з наших найголовніших завдань. Адже зруйнований житловий фонд – це одне питання, а зруйнована інфраструктура – інше. Треба ж відновлювати водогони і газогони, треба ремонтувати дороги. У минулому і позаминулому році виключно за рахунок грантів ми замінили всі наші башти Рожновського, пробурили артезіанські свердловини, відремонтували школи та садочки. Тепер деякі з них навіть кращі, ніж були.

 

Мости, надані міжнародними партнерами
 

Чи є у вашій громаді окремий відділ, який працює над поданням грантових заявок?

- Мало не кожен працівник сільської ради пише програми за своїм напрямком. І щонайменше одна з 10-ти заявок обов’язково «вистрілює». Причому найчастіше у різноманітних конкурсах перемагають школи. Для них є безліч мікрогрантів із забезпечення одного-двох класів. Я завжди намагаюся підтримати цю ініціативу, заохочую писати і подавати грантові заявки. Адже тут йдеться не про те, щоб отримати двадцять парт для одного класу. Наведу вам такий приклад. Одна наша школа, на щастя, неушкоджена, залучила до роботи потужний міжнародний фонд. Спершу він профінансував для неї кілька мікрогрантів, а потім – заміну усіх вікон та усієї системи опалення, з трубами, насосами та батареями. А коли все було зроблено, запропонував ще й відремонтувати туалети і побудувати пандуси. Зробивши пандуси, вирішив капітально відремонтувати систему каналізації. Школа стала кращою за нову. Або ось іншій приклад. Школа, дах якої зруйнували снаряди, виграла аж 10 (!) грантів. По одному гранту у ній замінили 10 вікон, по іншому – 20 вікон, ще по іншому – перекрили дах, завдяки наступному гранту школа отримала 5 ноутбуків. До цього сільська рада додала 600 тис. грн на будівництво укриття. Не школа вийшла, а лялька! Загалом наша громада за останні два роки залучила близько 20 млн грн грантових коштів. Цьогоріч плануємо залучити не менше. Адже ми потребуємо і модернізації шкіл, і нових шкільних автобусів, і нових укриттів, і ремонту дитячих садочків, і створення культурного простору. Це наша земля, ми хочемо жити на ній та розвивати її. Всупереч ворогу.

 

«Грядки Перемоги» Редьківського садочка

Дитячий садок в селі Старий Білоус зазнав пошкоджень під час російської окупації, тому його відкрили тільки 8 січня. Під час робочої поїздки його відвідала заступниця Міністра освіти і науки України Євгенія Смирнова

Переглядів: 1779
Коментарі:
*Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Новини на тему: історії війни
Читайте також: