Вапнярська і Дашівська ОТГ забрали у власність медичні заклади вторинного рівня охорони здоров’я, що знаходилися на їхній території. І не пошкодували про це

---

Автор: Дмитро Синяк

 

 

 

 

На Вінничині є дві громади, які зробили нестандартний і, на перший погляд, навіть нелогічний крок, – забрали у комунальну власність місцеві лікарні вторинного рівня охорони здоров’я. Насправді ж голови ОТГ керувалися дуже простою логікою: по-перше, лікарня є ознакою статусності громади; по-друге, чудовою можливістю довести виборцям, що про них піклуються; а по-третє, її послуги можуть знадобитися і самим очільникам громад та членам їхніх родин.

 

Історія залізничної лінійної лікарні Вапнярської ОТГ

 

Мабуть, найпроблемніший медичний заклад знаходився у Вапнярській ОТГ. Це було лише стаціонарне відділення планового лікування лінійної залізничної лікарні, у якій залізничники проходили обстеження та лікування відповідно до своїх страхових полісів. У 2015 році, за постановою Кабміну, це відділення з балансу «Укрзалізниці» передали громаді. Вапнярська ОТГ одразу ж розглядала кілька варіантів перепрофілювання лікарні й навіть за власні 470 тис. грн зробила проєктно-кошторисну документацію, заручившись обіцянкою одного народного депутата щодо грошей на капітальний ремонт приміщення. Але ця обіцянка виявилася порожньою.

Між тим утримання лікарні, включно із зарплатами залишків її персоналу, щороку з’їдало близько 5 млн грн. А Вапнярська громада не може похвалитися рекордною заможністю: її бюджет на цей рік склав 58 млн грн, з яких 22 млн грн - власні надходження. Зараз у громаді 8,2 тис. осіб, а після осінніх виборів має бути близько 11 тис. Тож утримання практично знищеної медичної установи було їй явно не по кишені.

- Лікарня перебувала у катастрофічному стані, через що ми мусили провести деякі найнеобхідніші ремонти, – згадує про це голова Вапнярської ОТГ Олександр Горенюк. – Згодом ми також отримали необхідні ліцензії, яких лікарню позбавили. Та набагато складніше виявилося здобути лікарів: ніхто не хотів працювати у цій «руїні». У результаті державні гарантії у галузі охорони здоров’я не відповідали якості медичних послуг, що їх надавала Вапнярська лікарня. А через те, що вимоги Національної служби здоров’я є досить серйозними і насамперед стосуються серйозного професійного і матеріального забезпечення, 1 квітня цього року наш заклад не зміг підписати угоду з цією службою. Отже, розпочалася процедура ліквідації. Так наша лікарня стала першим медичним закладом області, який вирішили ліквідувати. Та ми не здалися!

 

Голова Вапнярської ОТГ Олександр Горенюк планує створити у колишній залізничній лікарні Центр паліативної допомоги

 

У середині вересня на базі ліквідованого медичного закладу має відкритися відокремлений підрозділ Томашпільського (тобто з центром у сусідній громаді) територіального центру соціального обслуговування, який має обласне підпорядкування. До нього перейшли близько 20 працівників колишньої лікарні, а ще 15-ох працівників, переважно пенсійного віку, було відправлено на пенсію. Певної економії вдалося досягти також завдяки скасуванню лікарняної бухгалтерії, бо всі справи лікарні почав вести Томашпільський територіальний центр.

Тепер відокремлений підрозділ надає широкий спектр послуг: від фізичної реабілітації до організації дозвілля жителів громади. З медичних послуг - лікувальна фізкультура, рентгенологічні дослідження, електрокардіографія, лабораторні обстеження тощо. Таким чином послуги лікарні з медичних перетворилися на соціально-медичні. Власне, тому цей медичний заклад тепер підпорядковується департаменту соціальних послуг Вапнярської громади. Хоча у ньому працюють сімейний лікар і чотири медсестри, які можуть ставити крапельниці і робити всі відповідні медичні маніпуляції.

 

Колишня Вапнярська селищна лікарня тепер надаватиме соціально-медичні послуги

 

Вартість утримання центру сягає 2 млн грн на рік, у 2,5 разів менше, ніж «витягувала» з бюджету неефективна лікарня.

- Ми не могли просто взяти і закрити медичний заклад, який потрібен пенсіонерам, котрі є найвразливішою частиною нашого населення, – розповідає Олександр Горенюк. – Так, ми маємо власну амбулаторію, але вона не може займатися, наприклад, реабілітацією та лікувальною фізкультурою. Загалом потреба у таких закладах є чималою. Я маю насамперед реабілітацію після інфарктів, інсультів та інших випадків погіршення стану здоров’я. До речі, у приміщенні колишньої залізничної лікарні люди також можуть зустрічатися, як у клубі. Формат центру соціальних послуг дозволяє це робити…

 

Читати на тему: «Раджу забирати районні лікарні у комунальну власність …», - Веселівський селищний голова з власного досвіду

 

У планах пана Олександра – створення на базі Територіального центру цілодобового закладу паліативної допомоги, який з часом зможе розраховувати на державне фінансування. Якщо зарплату хоча би медичним працівникам платитиме Національна служба здоров’я, утримувати колишню лікарню буде набагато легше.

 

Історія міської лікарні селищної ОТГ

 

- Люди були категорично проти закриття нашої лікарні, бо до найближчої районної – 25 км, – розповідає директор КНП «Дашівська міська лікарня» і депутат селищної ради Руслан Пойта. – Автобус їде до неї хвилин сорок, «швидка» – півгодини. Від віддалених сіл до «району» – всі 50 км, отже ці терміни можна подвоювати. Крім того, наша лікарня обслуговує ще й половину населених пунктів колишнього Оратівського району. У нашому стаціонарі 18 ліжок, і зараз майже всі вони зайняті. Це при тому, що «лікувальний сезон» ще не почався, і люди працюють на полях. Та щойно врожаї буде зібрано, вони згадають про власні болячки. Тоді у нас буде справжній аншлаг.

 

 Врятована лікарня у Дашеві

 

У Дашівській міській лікарні, яку громада взяла на баланс ще у 2017 році, працюють 45 осіб, з яких дев’ятеро – лікарі. Щороку Національна служба здоров’я виділяє на їхню зарплату близько 3,3 млн грн. До цього Дашівська ОТГ додає близько 0,5 млн грн на дрова і 150 тис. грн на електроенергію (воду лікарня бере з власної свердловини). Однак ці кошти йдуть не тільки на лікарню, бо довкола неї фактично розвернуте справжнє комунальне містечко, у якому є і Центр сімейної медицини, і Територіальний центр соціальної допомоги, і станція швидкої допомоги, і Центр інклюзивної освіти…

Бюджет Дашівської ОТГ – 58 млн грн, з яких власних надходжень – 27 млн грн. Це на 15 тис. жителів – саме такою стане їхня кількість після остаточного об’єднання наприкінці жовтня. Та незважаючи на не надто великі статки, громада не шкодує грошей для власної лікарні.

- Ми щойно виділили 48 тис. грн на заміну 8-ми вікон у лікарні, – розповідає секретар Дашівської селищної ради Світлана Войченко. – І це лише один з багатьох кроків на підтримку нашого медичного закладу. Він нам потрібен. Наші пенсіонери часто кажуть: у район на обстеження не поїду, скільки там мені лишилося жити… А своїй лікарні, яка поруч, вони довіряють.

 

Секретар Дашівської селищної ради Світлана Войченко пишається тим, що вдалося зберегти місцеву лікарню, яка одна у селищі носить статус міської установи

 

Зарплати Дашівським медикам платить Національна служба здоров’я, однак розміри цих зарплат часто залишають бажати кращого. Для того, щоб вирішити кадрову проблему, Дашівська ОТГ прийняла програму «Місцевий стимул». За нею громада доплачує лікарям ще одну мінімальну заробітну плату до окладу. Також виконком пропонує лікарям відомче житло. Нещодавно він купив квартиру одній лікарці, і після 10 років проживання у ній жінка зможе приватизувати це житло.

 

Питання «районної лікарні»

 

Олександр Горенюк каже, що його громада готова брати участь у фінансуванні районної лікарні. Однак оскільки зарплату лікарям гарантує держава, мова може йти про участь у тих чи інших розвиткових проєктах, витратних ремонтах, чи у закупівлі обладнання.

- Переважно наші мешканці їдуть лікуватися до Крижополя, куди ходять безкоштовні для пенсіонерів електрички, або до Тульчина, з яким у нас добре автобусне сполучення, – розповідає пан Олександр. – Натомість номінально ми після проведення адміністративно-територіальної реформи належимо до Тульчинського району, тож «своєю» лікарнею мали б вважати Тульчинську. Хоча раніше «нашою» номінально вважалася Томашпільська. Тож яку саме лікарню ми маємо підтримати, ще треба з’ясувати. Думаю, все залежить від того, що захочуть люди. А може, будуть якісь роз’яснення і від держави. Я свідомий того, що громади зобов’язані підтримувати районні лікарні, бо без підтримки вони загинуть.

Світлана Войченко теж вважає, що районну лікарню має утримувати громада – але тільки та, на території якої ця лікарня знаходиться.

- Мені відомі приблизні розрахунки щодо нашої Іллінецької районної лікарні, – розповідає пані Світлана. – Іллінецька міська рада отримує завдяки їй близько 2 млн грн ПДФО на рік, тож хіба не буде логічним оплатити з цих грошей комунальні видатки медичного закладу? До того ж, бюджет Іллінецької ОТГ у 4 рази більший за наш, і ми вже фінансуємо одну лікарню. Тепер нехай інші покажуть, чи хочуть вони зберегти медицину у новому, укрупненому районі.

 

Читати на тему: Передача районних медзакладів громадам є неминучою. Умова – міжмуніципальне співробітництво, - Назарій Іванів, голова Брошнів-Осадської ОТГ