Досвід роботи Інклюзивно-ресурсного центру Тетіївської об'єднаної територіальної громади на Київщині

---

Реформувати систему надання допомоги дітям, які мають різні порушення, фізичні або порушення розвитку, в Україні почали у 2017 році. Держава вирішила відійти від практики навчання таких дітей в закритих інтернатах, і стала розвивати інклюзивне навчання, тобто максимально сприяти тому, щоб діти з особливими освітніми потребами бути включені в соціальне життя.

Одним з етапів цієї реформи стало створення інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ) на заміну психолого-медико-педагогічним консультаціям (ПМПК), які надають послуги дітям з різними порушеннями розвитку — від фізичних до психологічних або неврологічних.

Тетіївська ОТГ  вже у 2018 році віднайшла 1,5 млн грн і створила свій сучасний інклюзивно-ресурсний центр. Він розташований на території загальноосвітньої середньої школи, і займає площу майже 140 кв. м. Окрім кабінету психолога, логопеда у ньому також обладнана реабілітаційна кімната для занять з дітьми з порушеннями опорно-рухового апарату і клас для занять. На обліку в центрі перебуває 149 дітей, батьки ще 51 дитини подали до ІРЦ заявки щодо проведення комплексної оцінки психолого-педагогічного розвитку.

 

 

Чим нова система допомоги дітям з особливими освітніми потребами відрізняється від того, що було десятки років, розповіла директор інклюзивно-ресурсного центру Тетіївської ОТГ Юлія Секереш.

“Діток у нас багато. Серед порушень — в основному мовленнєві, при яких діти потребують допомоги вчителя-логопеда, також є дітки, що приходять вже з медичними висновками. Лікарі встановили порушення інтелектуального розвитку, опорно-рухового апарату, є діти зі спектром аутизму, синдромом Дауна. Діти із затримкою психічного або психомовного розвитку. Основне завдання інклюзивно-ресурсного центру — проведення комплексної оцінки, за якою визначається наявність чи відсутність особливих освітніх потреб у дитини. З дітками, батьки яких звертаються до нас, психолог визначає рівень інтелекту, проводить оцінку когнітивної, емоційно-вольової сфери. Також дитину дивиться вчитель-реабілітолог, який визначає рівень фізичного розвитку дитини. Вчитель-логопед робить оцінку мовленнєвого розвитку, вчитель-дефектолог - оцінку освітньої діяльності дитини. На сьогодні у нас є всі фахівці — практичні психологи, вчителі-дефектологи, логопеди і реабілітолог”, - каже Юлія Секереш.

За її словами, батьки дітей з особливими освітніми потребами звертаються до центру часто за направленням вчителів або вихователів дитячих садочків, які бачать, що дитина потребує допомоги в навчанні або особливого підходу, але своїми силами надати таку допомогу не в змозі. Крім цього фахівці інклюзивно-ресурсного центру допомагають організувати для дитини з особливими освітніми потребами інклюзивне навчання в школі.

“Більшість діток йдуть до нас із садочків чи шкіл. Коли дитинка приходить у дитячий колектив, вчителі чи вихователі помічають, якщо в розвитку йде щось не так - потрібна допомога. Але вони не завжди можуть або знають, як таку допомогу надати. Тому рекомендують звернутися до нас”, - каже Секереш.

Фахівці інклюзивно-ресурсного центру проводять оцінювання дитини й роблять свій висновок, який батьки мають надати в школу разом із заявою про організацію інклюзивного навчання. Директор школи створює для цієї дитини команду психолого-педагогічного супроводу, до якої входять насамперед батьки, представник адміністрації школи, представник ІРЦ, психолог, і медичний працівник школи, якщо у дитини є проблем зі здоров’ям, а також вчителі-предметники.

“За процесом навчання спостерігають — як дитина поводить себе на уроках, з іншим дітьми, що вона сприймає, що не сприймає, далі адаптують або модифікують для неї програму під її можливості й потреби. Так, наприклад, якщо в межах програми діти мають рахувати до 1000, а дитина з особливими освітніми потребами може рахувати до 20, то для неї ставлять вимогу в межах певного часового терміну навчитися рахувати до 25. Розглядається кожен предмет і вимоги для такої дитини значно менші, але в рамках програми”, - розповідає Секереш.

Пані Юлія каже, що підхід до роботи з дітьми, яким потрібна корекційна допомога або організація навчання, змінився. Якщо раніше ПМПК, які проводили комплексну оцінку дитини, перш за все ставили медичний діагноз, то в роботі інклюзивно-ресурсних центрів акцент ставиться перш за все на тому, що потрібно конкретній дитині.

“Двоє діток з інтелектуальними порушеннями можуть відрізнятися, навіть якщо в обидвох випадках встановлений діагноз “легка розумова відсталість”. У однієї дитини може бути порушена дрібна моторика, в другої вона в нормі. В однієї дитини можуть бути проблеми з читанням, в іншої — з математикою. У когось потреба навчити дитину обслуговувати себе в побуті, а хтось ставить за мету вивчити табличку множення. Наше завдання побачити, що на сьогодні дитина може, продіагностувати її компетенцію в тій чи іншій сфері, визначити її потреби. Ми спілкуємося з батьками, з’ясовуємо чого вони хочуть, як вони бачать свою дитину. Тому що, наприклад, вчитель математики може вимагати від дитини знати табличку множення. А мамі треба, щоб дитина могла купити в магазині хліб і порахувати здачу. І ставка робиться на те, який крок для дитини буде ближчим, чим саме ми можемо їй допомогти для того, щоб вона відчувала себе в соціумі комфортно. Щоб не відбити у неї інтерес до навчання, до спілкування з іншими. Якщо у неї виходить, вона бачить успіх, то у неї буде бажання розвиватися далі. Нехай це буде мінімум, на який звичайні люди не звернуть увагу, але для особливих дітей, для їхніх батьків це досягнення”, - каже Юлія Секереш.

Окремо фахівці ІРЦ проводять і корекційні заняття, якщо в навчальному закладі не можуть надати такої послуги.

 

 

Мама 7-річного школяра, який відвідує інклюзивно-ресурсний центр, Інна Щербата, розповіла, що звернулася до ІРЦ через те, що її син мав заїкання.

“Андрійко почав заїкатися в три роки. Ми не зверталися раніше до спеціалістів, по перше, тому що не знали, куди йти, по друге в Тетієві не було фахівців. До інклюзивно-ресурсного центру нам порадили звернутися знайомі, які відвідували його зі своєю дитиною. Нас запросили до центру, і зараз син ходить на заняття”, - розповіла Інна.

За її словами, хлопчик відвідує як логопеда, так і психолога, і батьки вже помітили перші результати, попри те, що заняття тривають лише місяць.

“Він став спокійнішим, менше заїкається. Став охоче читати вголос, а раніше не хотів цього робити, бо соромився. Логопед виявив, що син при мовленні плутав звуки “д” і “т”, а цього і ми не чули, і вчителька в школі не помітила. Ми дуже задоволені. Будемо займатися і далі”, - каже Інна Щербата.

 

 

Працюють у центрі за новими методиками, які спеціально були закуплені державою за кордоном, адаптовані та перекладені українською мовою. Це опитувальник розладу аутистичного спектра, шкали оцінювання розладу дефіциту уваги та гіперактивності, міжнародна шкала продуктивності Лейтера, шкала інтелекту Векслера для дітей та індивідуалізоване психоосвітнє оцінювання дітей з розладами аутистичного спектра.

Юлія Сегедеш каже, що завдяки саме цим методикам фахівці ІРЦ можуть вирішувати багато різних завдань.

“Раніше в роботі з дітками в ПМПК основним був медичний діагноз. І у випадку неврологічних, психологічних чи психіатричних розладів батьки не завжди хотіли звертатися до вузького спеціаліста. Зараз завдяки методикам фахівці ІРЦ можуть розробити індивідуальну програму для навчання дитини”, - каже Секереш.

Інклюзивно-ресурсні центри, які зараз відкриваються по всій країні, створюють у партнерстві місцевих та центральних органів влади. Держава в якості субвенції виділила кошти на оплату праці фахівців ІРЦ і профінансувала, окрім сучасних методик закупівлю меблів, комп’ютерів, обладнання та устаткування для реабілітологічних кабінетів.

ІРЦ створюються за рішенням місцевої влади з розрахунку один центр на 7 тисяч дітей, які проживають в об’єднаній територіальній громаді чи районі, та один на 12 тисяч дітей, які проживають у місті чи районі міста.

Зараз в Україні працює 561 інклюзивно-ресурсний центр.