Експерт з питань освіти Програми «U-LEAD з Європою» Сергій Дятленко коротко відповів на різноманітні питання, які стосуються освітньої реформи та децентралізації.

Автор: Дмитро Синяк

Оскільки питань щодо освітньої реформи від наших читачів було дуже багато, ми попросили коротко відповісти на них експерта з питань освіти програми «U-LEAD з Європою» Сергія Дятленка. Розмова вийшла у вигляді бліцу, тобто формату «коротке запитання – коротка відповідь».

 

«Органи управління освітою, згідно законодавства, не контролюють якість освіти. Все! Крапка!»

 

Минулого року чимало нервувань викликало повідомлення про скасування поділу на групи для вивчення іноземних мов: принаймні, при нарахуванні освітньої субвенції це не мало враховуватися. Чи не повториться така проблема цього року?

- Поділ на групи має бути збережений. Норми на разі залишилися незмінними. А враховуючи те, що тарифікацію заборонено змінювати протягом навчального року, можна з упевненістю сказати, що все буде так, як і було.

Один директор школи розповідав, що у перший рік запровадження Нової української школи він отримав усе, що замовляв. Але цього року фінансування НУШ обмежили. І вже на два класи виділили лише один ноутбук, дали менше методичних посібників. Чому?

- Я не думаю, що коштів виділили менше. Очевидно, йдеться лише про їхній розподіл, і мені б не хотілося заглиблюватися у деталі цього розподілу. Наприклад, за 20 тис. грн можна купити як один ноутбук, так і два. І рішення про це має прийматися на місці – у конкретній школі та громаді.

Тобто ви прихильник фінансової автономії шкіл?

- Однозначно! Ось, пане директоре, тобі кошти, забезпеч, будь ласка, Нову українську школу у себе. І тоді директор ніколи не скаже: «Мені дали…» Зрештою, питання вже так не стоїть, коли мова йде про освіту у громадах.

Якою є роль відділів освіти, якщо школи стануть автономними?

- Вони фактично стають завгоспами: забезпечують, організовують тощо.

Від одного з освітян мені доводилося чути обурення тим, що держава не інструктує стосовно особливостей нової освітньої моделі, а тільки контролює школи. Це справді так?

- Органи управління освітою, згідно законодавства, не контролюють якість освіти. Все! Крапка! Вони не мають права це робити. Директор може взагалі не пустити до школи будь-яку «міністерську перевірку». А щодо методкабінетів – вони є, працюють.

Для контролю якості є Державна служба якості освіти з її регіональними підрозділами.

Чому ж маємо стільки незадоволених, коли все добре працює?

- Знаєте, реформа освіти торкається дуже багатьох груп: вчителів, методистів, директорів, працівників відділів освіти, і кожна з цих груп бачить у реформі тільки те, що їй подобається. Інше вона намагається ігнорувати, та ще й на сусідні групи дивиться зі своєї дзвіниці. Вчителі, наприклад, кричать: «Методичні кабінети не працюють!» Методисти кричать: «Не працює управління освіти!» А управління освіти нарікає на поганих вчителів. У кожного має бути власна зона відповідальності, і не треба намагатися «керувати» іншими.

 

 

Про ЗНО з математики та «повну всебічну атестацію вчителів»

 

Одна наша читачка запитує: «Коли скасують обласні Інститути підвищення кваліфікації педагогів, бо ця структура – чистий фарс?»

- За останні три роки рівень цих інститутів виріс на декілька пунктів. Їм бракує лише одного – конкурента. Загалом останнім часом систему підвищення кваліфікації вчителів суттєво змінено, як цього вимагає, до речі, закон про освіту. Відповідно до нього також збільшено кількість годин на підвищення кваліфікації вчителів і встановлено, що це підвищення кваліфікації має бути щорічним. Частина програм для вчителів має проходити в інститутах підвищення кваліфікації, а частину годин вчитель має вчитися там, де сам захоче. І під це виділяються державні кошти.

Коли з’явиться рейтингова система закупки програм та тренерів з підвищення кваліфікації вчителів?

- Кожен вчитель та кожна школа вже може робити це. Ось, наприклад, у школі вирішили, що багатьом вчителям бракує знань із залагодження конфліктних ситуацій. Школа, маючи кошти на підвищення кваліфікації вчителів (ті кілька годин, якими розпоряджається сам вчитель), цілком може запросити такого тренера. І всі вчителі пройдуть навчання у нього, записавши це собі як підвищення кваліфікації. Такі курси, семінари і тренінги вже проводять у багатьох школах. Яка ще рейтингова система потрібна?

Вчителі мають працювати так, щоб не треба було винаймати репетиторів, аби скласти ЗНО?

- Так, вони мають працювати саме таким чином, якщо школа справді дбає про свій авторитет. Тепер шкільні освітні програми можуть бути індивідуальними, і директору вже не вдасться нарікати на те, що йому згори спустили «не такі навчальні плани». Хоче він готувати дітей до ЗНО, нехай коригує програми відповідним чином. Це вже активно робиться, особливо у приватних школах. Хоча, з іншого боку, неможливо заборонити батькам винаймати репетиторів для своїх дітей.

Яке ваше ставлення до обов'язкового ЗНО з математики. Чи не порушує це профільність старшої школи?

- Я підтримую це. Я би навіть ще історію додав до переліку обов’язкових предметів, тестування з яких належить проходити усім. Інша річ, що я би дещо змінив і сам формат проведення ЗНО, але це вже цілком інша тема.

Запитання від нашого читача: «Чи планує держава запроваджувати щорічну всебічну атестацію кожного вчителя?Адже давати характеристику кожному вчителю мають не тільки керівники, а й діти та організації, які керували підвищенням його кваліфікації».

- Цікаво, ким працює цей читач. Я хотів би запитати, як він дивиться на запровадження щорічної всебічної атестації за його фахом? А паралельно давайте щороку атестувати лікарів, водіїв, журналістів, депутатів, мерів міст… І обов’язково всебічно!

Чи потрібна юридична відповідальність місцевої адміністрації та педагогів за освіту дітей?

- Все так, як кругом. Чи потрібна юридична відповідальність за лікування, за ремонти доріг, за управління міськими радами? Кожен має дати відповідь на це питання сам.

 

Читати на тему: Про що прийнято мовчати в освіті. Інтерв’ю з експертом

 

Головна задача вчителя

 

Наш читач пише: «У моїй громаді дві школи. В одній є фаховий вчитель хімії, в іншій – ні. Було би добре, аби той перший вчитель викладав хімію в обох школах. Бо навантаження з хімії невелике, і вчителю навіть було би зручніше. Та якщо він почне працювати за сумісництвом, це відразу ж вплине на його зарплату. Як бути?»

- Коли я кажу, що одна школа погана, а друга добра, знаходяться ті, хто мене критикують. Мовляв, звідки ви знаєте? Як можете говорити таке? Автор цього запитання, бачу, не боїться брати на себе відповідальність за визначення кваліфікації вчителів. Це так, до слова. А якщо по суті, то тільки директор школи має повну картину того, кого потрібно звільнити, а кого ні; хто добре працює, а хто ні. До нього і треба звертатися за вирішенням подібних проблем. Для того, щоб один вчитель працював на дві школи, його потрібно зацікавити. У громади інструментів для цього багато. Про це я вже говорив у першій частині свого інтерв’ю.

Що ви думаєте про проблеми дітей, які проживають на тимчасово окупованих територіях України і якими є можливі шляхи їхнього вирішення?

- Ми давно працюємо над цією проблемою, і у Міністерстві освіти докладали величезних зусиль, щоб діти по той бік окопів мали можливість отримати українську освіту. Однак треба сказати, що відповідь на це питання щороку змінюється, бо змінюється і ситуація як в Україні, так і на окупованих територіях. І якщо у 2014 році бачили одні шляхи вирішення цієї проблеми, то тепер вони інші. Та незмінною є одна теза: діти, які живуть на окупованих територіях, мають право бути українцями.

Що робити з кумівством у відділах освіти та у школах?

- А що робити з кумівством в органах влади взагалі? Освіта не може бути священною коровою, не може бути поза межами держави. Тому на неї розповсюджуються всі вади та чесноти нашого буття у цій державі. Це потрібно розуміти.

Що робити з вчителями-«динозаврами», які працюють на одній посаді по 30 років, вважають що все знають, і не розвиваються? Як їх звільняти?

- Це має вирішувати громада. Якщо такий вчитель не задовольняє замовників освітніх послуг, потрібно піднімати питання про його відсторонення. Тут всі засоби підходять: звернення батьків, спілкування з директором, атестація чи сертифікація.

Якою є головна задача вчителя?

- Мотивувати дітей до навчання. Вчитель не повинен забивати голови учнів знаннями. Уміння вчитися важливіше за знання! Позаминулого року перед серпневою освітянською конференцією Лілія Гриневич розповіла про те, що Стенфордський та Гарвардський університети провели спільне дослідження щодо впливу фахових і загальних компетенцій на професійне зростання людини. Так-от, виявилося, що 85% успіху залежить саме від загальних навичок (soft skills) і лише 15% – від професійних. Тобто найважливішим у житті є вміння комунікувати, відстоювати свою позицію, критично мислити, домовлятися тощо. Це є уп’ятеро важливішим від знання закону Ома та вміння характеризувати художні твори.

Але що за фахівець буде, припустимо, з бухгалтерії, якщо він не знатиме таблички множення?

- Моя дружина зустрічала головного бухгалтера одної іноземної компанії, зарплата якого становить кілька тисяч доларів на місяць. Так от, випадково з’ясувалося, що ця людина не знає таблички множення. Виявляється, це не обов’язкове уміння для успішного головного бухгалтера. Бо не це знання приводить компанію до процвітання. Нас ще чекає руйнація багатьох стереотипів.

 

Читати також: «То у школах кадровий голод чи надлишок вчителів?» Інтерв’ю з експертом

 

Про винайдення велосипеда, EduLab і «красиві побори»

 

Навіщо винаходити велосипед, чому не взяти на озброєння кращі світові освітні моделі?

- Їх і взяли. Українська освітня модель вибудовується, як мені видається, за польським та фінським зразками. У нас активно працює фінсько-український проект з міжнародної допомоги у галузі освіти. Чимало польських освітян охоче діляться власним досвідом. І цей досвід не губиться. Разом із цим, іноземні зразки не копіюються один в один, адже кожна країна має ті чи інші власні особливості.

Ходять чутки, що дітей без щеплення цього року не пустять до школи. Це правда?

- Правда, і закон щодо цього, на мою думку, правильний. От тільки немає механізму: яким чином не пустити дитину до школи. Зупинити на дверях? Вигнати у коридор? І куди вона піде? Якщо директор знайде можливість, яким чином не пускати нещеплених дітей на навчання, він молодець.

Але ж це очевидне порушення прав людини. Мені відомо кілька випадків, коли після невдалого щеплення батьки назавжди відмовилися від будь-яких щеплень. Думаю,  вони мають на це право.

- Так, але хіба не порушенням прав людини є відмова від щеплень? Я маю на увазі щеплених дітей, які теж можуть захворіти, або тих дітей, яким за медичними показами не можна робити щеплення. Вони мають право на захист свого здоров’я? Уляна Супрун навела гарну аналогію: якщо ви маєте протипожежну сигналізацію, то хіба це означає, що ви у безпеці, коли хтось на нижньому поверсі розкладає багаття з паркету? Зауважте таку тенденцію: що розвинутішою є держава, то більший список обов’язкових щеплень вона має. Зараз є багато можливостей отримувати щеплення не тільки у поліклініках, але і приватних медичних закладах, тож я би радив не зволікати з ними.

Один директор школи розповів, що обурений забороною міністерства «щодо поборів з батьків». Але ж усі розуміють, що, власне, «поборів» немає. Батькам просто кажуть, скільки і на що здавати. І всі здають. Якщо скасувати цю практику, то тоді з чого оплачувати охорону, проводити дрібні ремонти та задовільняти дрібні шкільні потреби?

- Не треба крайнощів. Ніхто не забороняє батькам жертвувати гроші на школу, яка дає освіту їхнім дітям. Ніхто не забороняє батькам купувати у класи кулери з водою. Держава дає стандартний пакет освітніх послуг, а решта залежить від батьків. Я свідомий того, що батьківські збори в окремих школах тепер проводять переважно для того, щоб зібрати з батьків гроші. Але не завжди все так прямолінійно, банально і некрасиво.

Наведіть приклад красивих «поборів».

- Власне, що у такій ситуації це і поборами не назвеш. В одній школі діти провели бал, на якому оголосили збір добровільних пожертв на школу, а також провели ярмарок-продаж власних виробів. І батьки були задоволені, і коштів зібрали багато, і це точно не побори. Хочу підкреслити ще одну річ. Краще, коли батьки не просто здають гроші на те, що їм кажуть, а самі визначають, що потрібно для школи й ініціюють збір коштів. Тоді не виникне й питань з їхнім нецільовим використанням. Мої діти теж навчалися у звичайній школі, і я теж здавав гроші, але я бачив, як вони використовуються.

Програма «U-LEAD з Європою» розробила експертний блок під назвою EduLab. Розкажіть про нього.

- Це фактично інтерактивна лабораторія. У нинішній ситуації прямих відповідей на багато питань не можна знайти у нормативних документах. Як організувати підвезення учнів до школи? Як забезпечити методичний супровід навчального процесу? Як віднайти додаткові фінансові ресурси на модернізацію? Як перевести директорів на контракт? Ці запитання генерують самі освітяни, і згодом у спеціально створених умовах обговорень, експериментів, ознайомлення з чужим досвідом вони самі знаходять відповіді на них. Ці відповіді не можуть бути правильними чи неправильними. Можна лишень сказати, є відповідь чи немає. І такий формат роботи вже добре зарекомендував себе. Усіх радо запрошую вирішувати складні проблеми за допомогою EduLab!