Агломерації в Україні вже існують функціонально, але ще не відбулися інституційно. Держава визнала їх на рівні закону, проте механізму роботи досі немає. Що потрібно зробити, щоб громади навколо великих міст перестали з’ясовувати стосунки в судах і почали разом розвиватися, — пояснює Степан Куйбіда, радник міністра розвитку громад та територій, співзасновник ініціативи «Львів може більше».
Децентралізація навчила громади господарювати у власних межах. Але великі міста давно переросли ці межі. Людина може жити в приміській громаді, а працювати, лікуватися чи навчатися в обласному центрі. Її день не знає адміністративних кордонів. Натомість планування, бюджети й управлінські рішення залишаються замкненими в межах кожної окремої громади.
На мою думку, це і є головна проблема українських агломерацій — розрив між географією повсякденного життя людей і географією влади. Функціонально агломерації вже існують. Інституційно вони ще не відбулися.
Формально держава цей виклик визнала. Державна стратегія регіонального розвитку передбачає створення законодавчої основи для функціонування агломерацій. У листопаді 2025 року Уряд постановою №1493 запровадив класифікацію функціональних типів територій. У травні 2025 року Законом №4425-IX до статті 4 Закону «Про співробітництво територіальних громад» додали нову форму співробітництва — утворення агломерації. Але ця норма запрацює лише разом з окремим законом про порядок утворення агломерацій, якого досі навіть не внесли до парламенту.
Наслідки такої невизначеності видно по всій країні. Київ і Коцюбинське роками судяться щодо тисяч гектарів Біличанського лісу. Черкаси і Руськополянська громада сперечаються щодо майже 600 гектарів біля Геронимівки, які генплан обласного центру передбачає під розширення міста. Одеса із сусідами — щодо генплану Таїрового, Львів і Сокільники — щодо генплану й меж забудови. Логіка скрізь однакова: одна громада ухвалює рішення, наслідки відчувають усі довкола, а крапку намагаються поставити в суді.
Водночас позитивні приклади теж є. Львівська агломерація пройшла цей шлях далі за інших: дослідження зв’язків із сусідніми громадами за підтримки Ради Європи у 2021 році, перший договір про співробітництво з Бібрською громадою, спільна стратегія розвитку і, зрештою, асоціація «Львівська агломерація», до якої сьогодні входять тринадцять громад. Ідею підтримують і мешканці: 88% опитаних у Львові та сусідніх громадах виступають за співпрацю між ними.
Тобто готовність до співпраці є. Бракує правил. Нижче — сім кроків, які, на мою думку, необхідні, щоб агломерації в Україні запрацювали.
Держава вже визнала агломерацію формою співробітництва громад. Але без окремого закону ця норма залишається декларацією. Інакше кажучи, вищу лігу оголосили, а регламент турніру так і не затвердили.
Закон має відповісти на базові запитання: хто ініціює утворення агломерації, які громади можуть до неї входити, які повноваження передаються на спільний рівень, як ухвалюються рішення і звідки береться фінансування. Без цих відповідей громади можуть співпрацювати лише точково, а цілісне врядування в агломераціях залишається неможливим.
Водночас чекати закону для кожного практичного кроку не варто. Чинне законодавство вже дозволяє громадам реалізовувати спільні проєкти, разом утримувати комунальні підприємства, створювати спільні установи та об’єкти інфраструктури. Цього достатньо, щоб почати, але замало для просторового планування, єдиної транспортної політики й довгострокового спільного фінансування.
Та й, перш ніж приймати закон, треба визначити, яка модель найкраще підходить для України, бо універсальної моделі нема і кожна країна обирає свій підхід. А ініціативи знизу, власне, і дозволять на це питання відповісти практично.
Агломерацію неможливо окреслити циркулем на карті. Її межі визначають не кілометри від центру міста, а те, як живуть люди: куди вони щодня їздять на роботу й навчання, де отримують медичні послуги, які громади пов’язані спільними мережами водопостачання, електроенергії чи громадського транспорту.
Тому під час визначення меж агломерацій варто перейти від фіксованого радіуса до аналізу функціональних зв’язків. Інструменти для цього вже є: дані про маятникову міграцію, транспортні потоки, ринок праці, соціологічні дослідження. Саме так у 2021 році визначали коло громад, тісно пов’язаних зі Львовом.
Агломерація — це не нова адміністративна одиниця і не спосіб «приєднати» сусідів до великого міста. Громади зберігають свої межі, бюджети, ради й політичну самостійність. На спільний рівень вони передають лише ті питання, які об’єктивно неможливо ефективно вирішити поодинці:
Чіткий перелік функцій знімає головний страх менших громад — втратити самостійність. І водночас дає великому місту зрозумілі рамки відповідальності.
Щоб агломерація не розпалася після першого ж конфлікту, їй потрібна інституційна основа: спільний орган із чітко визначеними повноваженнями та професійний виконавчий офіс, який готує рішення і супроводжує їх реалізацію.
Окремо наголошу на принципі подвійної більшості. Рішення має підтримати і більшість громад, і громади, де живе більшість мешканців агломерації. Такий механізм захищає обидві сторони. Велике місто не задавить менших сусідів, а менші громади не заблокують розвиток великого міста.
Європейський досвід показує, що ця модель працює. Регіон Штутгарта об’єднує 179 муніципалітетів і з 1994 року має власну регіональну асамблею, яка спільно керує регіональним плануванням, S-Bahn та економічним розвитком. Польська Верхньосілезько-Заглембівська метрополія (GZM) об’єднує 41 місто й гміну з населенням понад 2 мільйони людей і відповідає за транспорт та просторовий розвиток на підставі спеціального закону.
За більшістю конфліктів між громадами стоїть одне питання — гроші. Передмістя отримує нових мешканців, забудову, землю і частину податків. Обласний центр отримує додатковий транспортний потік і навантаження на дороги, школи, лікарні, водопостачання та громадський транспорт.
Проте в Україні досі немає стабільної формули, яка відповідала б на три прості запитання:
Поки такої формули немає, співпраця тримається на особистих домовленостях голів і щорічних бюджетах. А це все одно, що будувати міст, не знаючи, чи вистачить грошей на другу його половину. Стабільність влади тут теж не рятує: навіть там, де керівництво громади не змінюється роками, узгодженої стратегії з сусідами може не бути. І Львів цьому приклад.
Тому агломераціям потрібні багаторічний бюджет, внески громад за зрозумілою формулою, визначені законом джерела фінансування та державне співфінансування спільних проєктів. Для прикладу, GZM фінансується з визначеної законом частки податку на доходи фізичних осіб, внесків громад і доходів від транспорту, а громади регіону Штутгарта сплачують загальний і транспортний внески.
Сьогодні рішення ухвалюються локально, а їхні наслідки стають агломераційними. Одна громада затверджує масштабну забудову, а навантаження на інфраструктуру лягає й на сусідів.
Показовий приклад — конфлікт Львова і Сокільників. Його часто подають як суперечку навколо аеропорту, але це два різні питання. Аеропорт «Львів» — державне підприємство у підпорядкуванні Мінрозвитку і аеродром спільного базування з Міноборони, тож обмеження забудови біля нього визначаються авіаційними нормами, а не рішеннями міської чи сільської ради. Справжній спір — земельний і містобудівний, щодо генплану Сокільників і меж забудови. Генплан, затверджений наприкінці 2024 року, наразі чинний, а позов Львівської міської ради після рішення Верховного Суду знову розглядають по суті.
Чи має будь-яка громада право на власний генплан, який не суперечить законодавству? Має. Чи може інша громада вирішувати за неї, що і де будувати? Не може, бо тоді це вже не самоврядування, а феодалізм. Але чи може громада ігнорувати сусіда в межах спільної агломерації? Теж не може.
Щоб такі суперечки вирішувалися за столом переговорів, а не в залі суду, потрібні два інструменти:
Так працює, наприклад, регіон Штутгарта: генплани всіх 179 муніципалітетів мають відповідати спільному регіональному плану.
Навіть найкраща модель на папері нічого не змінить, якщо роками чекати її ухвалення. Тому паралельно з нормативними змінами кожна агломераційна ініціатива має вибрати два-три конкретні проєкти й реалізувати їх через чинний закон про співробітництво громад.
Це можуть бути спільний транспортний маршрут, сортувальний комплекс, резервна система водопостачання чи узгоджена інвестиційна карта. Для прикладу, серед ідей спільних проєктів, які розглядалися під час роботи над стратегією Львівської агломерації, були міська електричка Lviv City Express, мультимодальний квиток і спільна мережа громадського транспорту. Тепер їх потрібно переводити з ідей у конкретні проєкти.
Але для цього потрібні зміни на державному рівні. Сьогодні маршрути, що проходять територією кількох громад в межах області, організовує обласна адміністрація, а не самі громади. Єдиного квитка для агломерації теж немає: у Львові діє власний електронний квиток, а на обласних маршрутах — окрема система оплати. Тому держава має дозволити громадам здійснювати спільні транспортні замовлення та запроваджувати єдиний квиток. А самі агломерації — публікувати відкриті показники результативності, щоб мешканці бачили, що співпраця дає реальний результат.
Так, співпраця значно складніша за політичну боротьбу за землю. Вона потребує компромісів з обох сторін і поваги. Але й значно дієвіша. І саме в цьому, як на мене, полягає справжнє лідерство великої громади.
Успіх агломерації треба вимірювати не кількістю меморандумів і не площею на карті. Є три прості критерії:
Досягти цього можна лише рухаючись двома шляхами одночасно. Перший — практичний: спільні проєкти через чинне законодавство вже сьогодні. Другий — нормативний: закон про агломерації, формула фінансування, агломераційна оцінка й обов’язкове узгодження планування. Перший шлях дасть швидкі результати, які переконають скептиків. Другий гарантуватиме, що ці результати не зникнуть зі зміною голів громад.
Агломераційне врядування — це не бюрократична надбудова. Це спосіб перетворити масштаб великого міського регіону з джерела конфліктів на спільну економічну перевагу. А в умовах відновлення та підготовки до вступу в ЄС — ще й на інструмент, без якого громадам буде значно складніше залучати інвестиції та європейські кошти.
18 листопада 2026
Безпечне дитинство: бюджетні пріоритети та спільна відповідальність держави і громад
Безпечне дитинство: бюджетні пріоритети та...
24 листопада о 14:00 в Українському кризовому медіа-центрі відбудеться публічна дискусія «Безпечне дитинство:...
17 листопада 2026
Стартувала програма для організацій, які хочуть...
Нові послуги та можливості для організацій, які підтримують підприємців та/або ветеранів і ветеранок та хочуть...
17 листопада 2026
На Миколаївщині відкрили транзитний центр для евакуйованих із Херсонщини
На Миколаївщині відкрили транзитний центр для...
На Миколаївщині запрацював новий транзитний центр для людей, які евакуюються з громад Херсонської області. У центрі...
17 листопада 2026
Франція залишається партнером України в реформі децентралізації
Франція залишається партнером України в реформі...
Франція продовжує підтримувати Україну у сфері децентралізації після завершення поточної фази проєкту RELEVE у грудні...