Про Оксану Піцик часто кажуть, що їй щастить в житті. Проте вона з цим не погоджується. «Я не вірю в удачу, - каже голова Смідинської ради з Західної України своїм м’яким, проте впевненим голосом. – Запорукою будь-якого успіху, навіть маленького, є важка праця».

Таке мислення привело цю тендітну, але енергійну жінку далеко. Виховуючись у багатодітній сім’ї з обмеженими фінансовими ресурсами, вона виграла стипендію на навчання в Луцьку, Волинській області, коли їй було всього лиш 14. З освітою у сфері біології ставати політикинею ніколи не входило в її плани. Проте в 2015 році на своє ж превелике здивування вона очолила громадську організацію в Смідині, яка була заснована для отримання гранту ПРООН, з метою відновлення місцевого дитячого садка та дитячого ігрового майданчика.

 

 

«Всі були запрошені на першу зустріч, з якої я вийшла керівницею», - посміхається 32-річна жінка, яка до цього координувала роботу місцевої школи, де навчаються двоє її дітей, яким дев'ять та сім років. Потім були інші проєкти, що принесли життя і надію в сільську громаду, розташовану в 500 км від столиці, де не всі дороги асфальтовані, а в деяких домах відсутні внутрішні вбиральні.

Це стало поворотним моментом в її професійному житті. За два роки пані Піцик обрали головою органу місцевого самоврядування в Смідині - громаді, утвореній із шести сільських рад, які нещодавно об’єднались в рамках процесу децентралізації, що з 2014 року наділяє маленькі громади, такі як громада пані Піцик, додатковими повноваженнями та ресурсами, щоб дати поштовх місцевому розвитку.

 

Переступаючи через психологічні бар’єри

 

Як перша жінка-лідерка в місцевій  раді вона звикла долати стереотипи щодо свого віку та ґендеру. «Коли я балотувалась у жовтні 2017 року, я зустрічалась із мешканцями,на обличчях яких був помітним скептицизм, - пригадує вона. – Один чоловік сказав, що я ще дитина, і запитав, як я збираюсь керувати громадою. Я підкреслила моральні цінності, які дістались моїм братам та сестрам від батьків. Він та інші залишились, щоб мене послухати, і я  зрозуміла, що я це зроблю».

Таких, як вона, небагато. Жінки становлять половину населення України, але їхнє представництво в процесах прийняття рішень досі невелике, в 2018 році всього лиш 17% голів органів місцевого самоврядування становили жінки.

 

 

«Глибоко вкоріненні ґендерні стереотипи примушують жінок першими задуматись, чи вони впораються, – каже пані Піцик. – Кожен може зварити борщ, навіть чоловік, але не кожен зможе дати раду громаді. Проте ця здатність не залежить від  того, чоловік ти чи жінка».

І це ще не всі хибні уявлення з яким їй довелось зіштовхнутись. «Реформа децентралізації розширює можливості малих громад, як наша, але все не завжди йде гладко» - розповідає пані Піцик. – «Радянський спосіб мислення все ще залишається в головах людей – вони чекають, що держава все зробить за них. Люди не довіряють центральному уряду, вони чули слово «реформа» надто багато разів. Проте місцевій владі вони готові довіряти, тому що ми всі знаємо одне одного, ми частинка однієї громади».

Ці зв’язки є  ключовим фактором успіху. Пані Піцик це зрозуміла ще під час роботи у громадській організації. «В 2016 році ми вирішили організувати суботник в Смідині перед Паскою. У кожній сільській околиці у нас було по одному координатору, але попередній місцевий голова насправді заохочував мешканців нічого не робити. Вони не послухались, і село було гарно прибране».

В її теперішній ролі рішення, які на перший погляд видаються незначними, такі як заміна старого і неродючого саду яблунь новими саджанцями, можуть бути непопулярними. «Для цього необхідно багато терпіння та перемовин», - сміється Оксана Піцик.

Один із найбільших викликів у цьому сільськогосподарському регіоні –переконати невеличких фермерів працювати спільно, зважаючи на переваги створення кооперативів. «Це болюче питання, - додає вона. – Слово кооператив асоціюється в людей зі словом «радянський колгосп». Знадобиться певний час, щоб донести переваги спільної роботи фермерів».

Як не дивно, але її натхненницею є Маргарет Тетчер, перша жінка-прем’єрка Сполученого Королівства, думки щодо якої все ще розбігаються. «Тетчер була неоднозначною постаттю, проте в неї була відвага взяти і запровадити непопулярні рішення, які, вона знала, принесуть користь населенню в довготривалій перспективі», - каже пані Піцик і водночас набирає повідомлення на телефоні в спільному чаті з іншими місцевими жінками-активістками під назвою «група Тетчер».

 

Шлях повен викликів

 

Шлях був вибоїстим, як і дорога, яка з’єднує села із більшими містами, такими як Луцьк. Потрібно понад дві години, щоб дістатись центру області, який розташований за 100 км.

«Запитайте людей, яка їх основна проблема, і вони вам скажуть - дорога, - додає вона. – Але я гадаю, що це все ж зменшення кількості населення». Роботи немає, тому жителі, здебільшого чоловіки, як ніколи раніше, їдуть до Польщі, куди всього лиш 40 км, на заробітки. Для пані Піцик це питання добре знайоме, її чоловік також заробітчанин. Як керівниця вона лобіює ідею, щоб представники бізнесу відкрили магазин в громаді для стимулювання економіки.

 

 

«Багато людей просто думають, що мені в офіс постачають мішки з грошима, - розповідає вона. – Проте, якщо ми залучимо бізнес і він буде працювати, ми зможемо перейти до питання доріг». Насправді, уже багато було зроблено. Бюджет громади зріс до 20 млн грн, 4,5 млн з яких від власних доходів, здебільшого з оренди земель. У мешканців є доступ до медпункту та школи для дітей віком до 16 років, а також пошти, банкомату та поліцейського відділку.

Крокуючи берегом розташованого неподалік озера, вона пояснює, як громада покращує благоустрій. Нещодавно були облаштовані спортзал під відкритим небом, дитячий майданчик, а також в планах - територія з альтанками та зонами для пікніка. В її зусиллях підтримку їй надає Волинський Центр розвитку місцевого самоврядування у формі тренінгів та консультацій. Починаючи з семінарів із ґендерно-орієнтованого бюджетування до семінарів зі smart-розвитку об’єднаних територіальних громад та навчання секретів Facebook, пані Піцик намагається максимально вдосконалити свою громаду.

 

 

Коли її попросили оцінити свій політичний шлях, вона відповіла, не задумуючись: «Я  не вважаю, що займаюсь політикою, швидше управлінням. Я не маю зв’язку із жодною політичною партією. Мої люди та моя громада – ось моя партія. Я звітую перед ними».