Голова Гніздичівської об’єднаної громади Іван Оліяр про об’єднання, КЕКи, парк, спланований ірландським архітектором та про відпущення гріхів.

---

 

Автор: Дмитро Синяк 

 

Для греко-католиків селище Гніздичів Львівської області насамперед є священним місцем паломництва. Протягом року сюди приїжджають близько 50 тисяч віруючих. Приваблює їх старовинний костел, у якому зараз церква Покрова та монастир святого Герарда, а також копія чудотворної ікони Кохавинської Божої Матері, оригінал якої з 1939 року зберігається у Польщі… На храмовий празник церкви Гніздичів стає кінцевим пунктом урочистої нічної прощі, протягом якої віруючі долають пішки зі Стрия близько 30 км.

Сталося так, що наша розмова з головою Гніздичівської об’єднаної громади Іваном Оліяром розпочалася саме на сходинках величного монастирського костелу, під пильними поглядами кам’яних святих, які споглядали за нами з високого даху. Іван Іванович розповідає, що мріє перетворити Гніздичів на центр релігійного туризму Західної України, подібний до славетної Зарваниці.

 

Монастир святого Герарда

 

50 тисяч туристів на рік – це чималий трафік. Але громада починає заробляти на туристі лише тоді, коли він залишається у ній хоча б на одну ніч. Чи робите ви щось для того, аби, власне, заробити на туризмі?

- Туризм – один з пріоритетних напрямків розвитку нашої громади, визначених стратегією, і ми серйозно розраховуємо на нього. До монастиря святого Герарда вже зараз приїжджають цілими автобусами з усієї країни та з-за кордону. На нашій території також знаходиться єдиний в Україні музей гетьмана Івана Виговського, що є філією Львівської галереї мистецтв. Є версія, що тіло славетного гетьмана поховано в одному з наших сіл, які колись належали його родині. Я мрію про створення на Львівщині туристичного маршруту під умовною назвою «Гетьманський трикутник». Адже відомо, що Жовківщина тісно пов’язана з Богданом Хмельницьким, батько якого служив гетьману Станіславу Жолкевському. На Самбірщині народився Петро Сагайдачний, а Жидачівщина та Стрийщина здавна були землями Виговських.

 

50 тисяч туристів на рік приваблює старовинний костел, у якому зараз церква Покрова та монастир святого Герарда

 

І все ж таки це лише мрії. Чи здійснюєте ви якісь конкретні кроки з розвитку туризму?

- Зараз ми ведемо перемовини з інвестором щодо створення коло монастиря святого Герарда готелю. Колись такий готель був, але його довелося закрити через аварійний стан, а згодом знести. У наших планах будівництво паркувального майданчику для туристичних автобусів. Також ми відновили герб Гніздичева, який має стати основою для різноманітної туристичної продукції. На цьому гербі зображений журавель, який символізує велику родину у гнізді, що є прямим вказанням на назву – Гніздичів. А корона над журавлем нагадує про те, що Гніздичів колись мав магдебурське право.

У пресі є кілька повідомлень про те, що Гніздичівський парк взявся безкоштовно впорядкувати знаменитий ландшафтний дизайнер з Ірландії Кайл Галахер. Як ви знайшли його? І чому він погодився працювати безкоштовно?

- Безкоштовно архітектор виконає тільки проект реконструкції парку, але всі інші витрати: геодезія, земляні роботи, документація – за нами. Точніше, їх взяла на себе Кохавинська паперова фабрика. Як знайшли Кайла Галахера? У нас другий рік працює волонтер Корпусу миру Патріс Стенкевіч, яка вчить наших дітей англійської мови, а дівчат з управлінського апарату громади навчає бізнес-плануванню. Вона і залучила цього архітектора, який є  її давнім другом. Він був у захваті від України, і йому дуже сподобалася територія нашого парку. Хто би міг сказати ще три роки тому, що ми будемо їздити у Європу без віз? І хто міг би уявити, що у Гніздичеві працюватиме ірландський архітектор? А бачите, все можливо!

 

На тему: Як створити у громаді музичну школу. Досвід Гніздичівської ОТГ

 

Чи потрібен парк у селищі, де кожен має свій власний сад?

- У нас люди мають максимум по 10 соток присадибного господарства, на яких і кури, і картопля... А парк має стати місцем для відпочинку. Ви ж, мабуть, розумієте, що людям потрібні гідні умови життя, аби вони залишалися у селищі. Також парк є туристичною складовою. Хто, приїхавши до музею Виговського чи до монастиря святого Герарда, не схоче подивитися на парк, спланований ірландським архітектором?

У парку справді буде тренажер для скелелазіння?

- Це на разі лише ідея, але, думаю, цілком реальна.

Отже робота волонтера Корпусу миру не пройшла марно?

- Та що ви! Звісно ні! Партіс – великий молодець! Мало того, що вона безоплатно вчить наших дітей англійської, вона ще й реалізує розвиткові проекти. Так, спільно з моїм першим заступником Оксаною Романів вона, приміром, виграла проект U-LEAD, придбавши 12 шкільних дошок для шкіл нашої громади. А коли знадобилося провести навчання працівників управлінського апарату Гніздичівської ОТГ, а також провести ряд проектних робіт, Патріс знайшла для цього 1000 доларів. Вона просто розмістила на своїй сторінці у Facebook пост про те, що для проведення семінару потрібна така-то сума, і її друзі прислали гроші. Крім цього, Патріс переклала англійською інвестиційний паспорт, який Гніздичівська громада створила – також з її подачі – першою в Україні.

 

«Щойно у сім’ї народжується дитина, батько має закласти фундамент її майбутнього дому…»

 

Ви також першими у Львівській області розробили стратегію громади. Що це за стратегія і хто брав участь у її створенні?

- Ми розуміли, що за умов децентралізації стратегія обов’язкова. Її теж написала Оксана Романів за допомоги львівського Центру розвитку місцевого самоврядування. Основні напрямки – розвиток економіки, туризму і соціальної сфери. Тепер намагаємося слідувати обраному курсу. До того ж, коли маєш стратегію, то легше отримати донорські кошти для напрямків, визначених у ній.

 

 

Гнізичівська селищна рада була заможною і до об’єднання, адже на її території вже тоді знаходилася Кохавинська паперова фабрика, відомий у цілій Європі виробник туалетного паперу та рушників. Чому ж ви таки вирішили слідувати реформі децентралізації?

- А знаєте, не такими вже й заможними ми були. Чимало підприємств, розташованих на нашій території, і Кохавинська фабрика у тому числі, наповнювали бюджети інших рівнів. На рік ми мали близько 1,2 млн грн. А минулого року бюджет Гніздичівської ОТГ сягнув 34 млн грн, з яких 8 млн грн – власні надходження.

Тим не менше, Гніздичів не виглядає бідним: всюди новенькі чи, принаймні, добре відремонтовані будинки…

- Крім Кохавинської фабрики, маємо ще одне з найбільших у Західній Україні зерносховищ. Через селище проходить міжнародна траса та залізнична гілка. У Гніздичеві без проблем можна заробити по 7-8 тис. грн на місяць… Щоправда, не зважаючи на це, багато місцевих жителів зараз працюють у Польщі, де можна отримувати набагато більше. На кількість будинків впливає і місцева традиція, за якою щойно у сім’ї народжується дитина, батько має закласти фундамент її майбутнього дому. Хочете вірте, хочете ні, але у нас люди досі слідують цьому старовинному правилу.

А фундамент нової школи вони заклали вже 30 років тому, та її і досі не добудовали…

- Так, це наша велика проблема. Ми, власне, не можемо створити опорну школу, бо у нашому найбільшому навчальному приміщенні просто немає вільних місць. Гніздичівська СШ І-ІІІ ступенів має 378 учнів, які фактично вчаться у три зміни: одні приходять до школи на 8:00, інші – на 12:00, а ще інші – на 14:00. Школа, яку ми будуємо вже 30 років, розрахована на 654 дитини, а загалом у нашій громаді 708 школярів. Тобто за потреби ми прилаштуємо всіх.

І закриєте чотири школи?

- Ні, чому? Тільки понизимо їхній статус, адже початкові школи у селах мають залишитися у будь-якому разі. Крім цього, одну з наших шкіл плануємо закрити наприкінці цього навчального року. У ній зараз працюють 4 вчителі, які навчають 19 дітей, і 9 з них – випускаються влітку. Між тим, за кілька кілометрів у сусідньому селі є інша школа, куди ми й переведемо решту школярів. Багато людей нарікають на мене через це. Доводиться пояснювати, що коли у школі було 70 дітей, вона мала майбутнє, а тепер не має.

 

Голова Гніздичівської об’єднаної громади Іван Оліяр

 

Чому жителі Гніздичева не схотіли приєднуватися до райцентру – Жидачева, як це було спочатку передбачено перспективним планом?

- Гніздичів завжди намагався конкурувати з Жидачевим. Ще за радянських часів ми мали у себе і не менш потужну промисловість, і власну лікарню. Тому коли ми довідалися, що за перспективним планом у районі мають постати три об’єднані громади: Жидачівська, Журавеньска і Ходорівська, – то швидко сформували ініціативну групу, яка виступила з пропозицією змінити цю конфігурацію. Нам вдалося добитися свого, і наприкінці 2015 року ми одними з перших на Львівщині створили громаду із населенням 6,8 тис осіб. До Гніздичева ми тоді приєднали дві довколишніх сільради.

Чому лише дві?

- Усі села нашої громади свого часу входили до Гніздичівського колгоспу, і ці межі стали основою для нашої ОТГ. Винятком є лише Облазненська сільрада, процедуру об’єднання з якою ми вже розпочали. У квітні цього року в Облазненській сільраді цілком можуть пройти вибори. Завдяки цьому ми матимемо ще 5 сіл, а кількість жителів громади виросте з 6,9 тис. до 8 тис. осіб.

А що з Йосипівською сільрадою?

- Вона знаходиться у сусідньому Стрийському районі, і серйозно говорити про її приєднання поки що зарано. Інші сусідні села ми поки що брати не хочемо, бо у них дуже багато проблем й інфраструктура у жахливому стані. Якщо з Києва накажуть, то інша річ, а самі не візьмемо.

Але навіть і 8 тисяч населення – це трохи замало для втілення серйозних проектів…

- Я розумію вашу логіку: що більше громада, то більше її бюджет. Але ж зростає і кількість споживачів цього бюджету, і кількість проблем, що потребують негайного вирішення. Також для стрімкого розвитку потрібно переконати людей у тому, що вони самі є ковалями власного щастя. А це у великій громаді зробити набагато складніше, ніж у маленькій. Я досі чую на вулицях: «Голово! Нічого не робиться! Навіщо нам було тоте об’єднання!?». Хоч ми живемо у громаді вже четвертий рік, деякі люди вперто не хочуть бачити змін та продовжують жити радянськими мірками. Мовляв, ось зараз якийсь добрий дядечко прийде і покладе нам до рота цукерку. А ми ще й подумаємо, ковтнути її, чи ні!

 

Читати також: Об’єднані громади нарощують економічні м’язи: історія Гніздичівської ОТГ

 

Що вас не влаштовує у реформі?

- Хіба це нормально, коли з одного КЕКу на інший неможливо перекинути кошти!?

З чого, пробачте?

- КЕК – це код економічної кваліфікації, по якому діляться видатки. Ця система дуже зацентралізована. І так не мало би бути. Потрібні нам наші кошти – ми перекинули їх з одної цілі на іншу. Але це поки що треба вирішувати через казначейство.

Ви сказали, що змінити свідомість людей у маленькій громаді легше, ніж у великій. Що вдалося зробити у цьому плані за чотири роки?

- Наші люди вже навчилися контролювати дії влади: вони приходять на сесії і питають, куди і скільки коштів ми виділяємо. Вони починають добиватися свого і ставати активними. Ремонт шкіл та відновлення мережі вуличного освітлення – це насамперед наша відповідь на вимоги та побажання людей. Тепер ми, знову ж таки, у відповідь на прохання людей, ремонтуємо дороги, навіть ті, які нам не належать. І це не ямкові, а капітальні ремонти, під час яких кладеться суцільний асфальт. Люди відчувають дедалі більше відповідальності за якість власного життя, а значить, місцевій владі з кожним роком буде працювати легше.