У селищі Гніздичів завдяки децентралізації з’явилася музична школа, у якій вже навчаються близько 100 учнів.

---

Автор: Дмитро Синяк  

 

Хлопчик років десяти з гітарою у руках ніяковіє, коли бачить фотоапарат, і ховає обличчя. Він ще не звик до уваги журналістів. А юна піаністка, навпаки, біжить фотографуватися від самих дверей, навіть не знявши куртку і шапку. Викладачі заходяться сміхом, побачивши це. Коли дивишся на учнів Гніздичівської музичної школи, на веселі художні розписи і картини на стінах, на новенькі інструменти, то навіть уявити не можеш, що два з половиною роки тому тут було тільки закинуте приміщення старої селищної ради. А музиці їздили вчитися за 10 км – до Жидачева.

Голова Гніздичівської ОТГ Львівської області Іван Оліяр з помітним задоволенням оглядає кілька чепурних кімнат, у яких діти грають на різних музичних інструментах. Тут він працював з 2010 по 2016 рік. Згодом для селищної ради підібрали більше приміщення – колишньої колгоспної контори, яке місцева влада тепер ділить із ЦНАПом.

 

Складно уявити, що два з половиною роки тому тут було тільки закинуте приміщення селищної ради

 

- Все, що ви тут бачите, стало реальним лише завдяки об’єднанню, – говорить Іван Іванович, погладжуючи нікельовані частини новенької ударної установки. – З реформою у нас з’явилися можливості, про які ми раніше й мріяти не могли. До об’єднання бюджет Гніздичева становив 1,2 млн грн на рік, а тепер маємо 8 млн грн лише власних надходжень! Тож ми цілком змогли собі дозволити утримання музичної школи…

 

Музична школа з'явилася завдяки об’єднанню громад, – говорить голова Гніздичівської ОТГ Іван Оліяр

 

Можна сказати, що Гніздичівська музична школа виникла спонтанно.

- Все почалося з того, що ми отримали рахунок на послуги Жидачівської районної музичної школи, у якій тоді займалися близько 30 наших дітей. За рік їхнього навчання район просив аж 390 тис грн! Ми подумали, що за такі гроші можемо організувати навчання музиці й у себе, і це буде навіть  на краще. Адже вчитися грі на різноманітних інструментах зможуть набагато більше наших дітей, бо до Жидачева батьки багатьох не пускають – далеко.

Акордеон у сусідній кімнаті видає довгу тужливу ноту.

- Звичайно, найважливіше для створення школи – це знайти педагогів, – веде далі Іван Оліяр. – Але тут виявилося, що у Гніздичеві дає приватні уроки дна дуже сильна викладачка зі скрипки, яка має аж 13 учнів. Нам треба було тільки перемістити ці уроки до приміщення музичної школи, замінивши частину батьківських платежів щомісячною зарплатнею. Зараз батьки доплачують за дитину лише близько 150 грн на місяць. Де ви чули про такі ціни за заняття музикою? Згодом й інші викладачі почали приїжджати до нас з Жидачева та Миколаєва. Тепер маємо їх більше десяти.

Двоє чоловіків схвально кивають, слухаючи голову громади. Один з них – викладач баяну та акордеону Ігор Горецький, а інший – викладач гітари і труби Руслан Мазур.

- До цього я працював у музичній школі Ходорова, – розповідає Ігор Горецький. – Поки не одружився, жив там у хрещеної, а згодом доїжджав туди з Гніздичева власною машиною. Хоча до Ходорова лише 20 км, сполучення з ним дуже погане, і автобусом добратися туди важко. Але тепер я нічого не маю до транспортної проблеми, бо працюю вдома.

 

Викладач баяну та акордеону Ігор Горецький та викладач гітари і труби Руслан Мазур

 

Про якість цієї праці свідчить одне з досягнень Ігоря Горецького: нещодавно його 11-річний учень Максим Марченко із села Покрівці переміг на Всеукраїнському щорічному відкритому конкурсі баяністів та акордеоністів у Дрогобичі, отримавши диплом з відзнакою. Цей конкурс прирівнюється до міжнародного, бо щороку приймає учасників з інших країн. Так, цьогоріч у Дрогобичі виступали музиканти з Білорусії, Литви та Італії.

 

Батьки доплачують за дитину лише близько 150 грн на місяць

 

- І це лише початок! – зазначає Руслан Мазур. – У Гніздичівській громаді багато талановитих дітей...

- …і майже сто з них – сьома частина усіх місцевих школярів – вже навчаються у цій музичній школі, – підхоплює Іван Оліяр. – При цьому кількість охочих вступити сюди з кожним роком зростає. Тому надалі ми, швидше за все, будемо набирати дітей за конкурсом.

 

Майже сто дітей вже навчаються у музичній школі ОТГ

 

Приміщення під музичну школу шукали недовго. Після того, як селищна рада переїхала до нового приміщення, її стара будівля стояла порожньою. Її капітально відремонтували, а місцевий художник, Володимир Борис, розписав стіни та прикрасив їх власними картинами.

- До речі, цей художник нещодавно заснував у нас приватне підприємство з виробництва лохини, – гордо заявляє Іван Оліяр, потім бере мене за лікоть і каже стиха: – Ви знаєте, на мене у селищній раді чекає заступник директора нашої загальноосвітньої школи. Тож я перепрошую, але ми мусимо йти...

Акордеон розливається голосною мінорною мелодією. Ми виходимо надвір.

- Ця школа коштує нашому бюджету понад 700 тис грн на рік, – розповідає дорогою Іван Іванович. – Чималі гроші, звичайно, але ж візьміть до уваги, що раніше музикою займалися тільки 30 наших дітей, а тепер їх майже 100! Крім цього, музична школа – це частина інфраструктури громади, її родзинка. Також створення цієї школи є одним із тих заходів, які мають зупинити відтік молоді…

Заступник директора з виховної роботи Гніздичівської загальносвітньої школи Олександр Трачук – високий, огрядний і поважний чоловік – є вчителем фізкультури. Але до голови громади він прийшов зовсім не для того, аби обговорювати шкільні проблеми. Пан Трачук приніс на підпис меморандум, за яким селищна рада зобов’язується співфінансувати проект з технічного оновлення комп’ютерного класу. Загальний бюджет проекту сягає 200 тис. грн.

 

Селищна рада зобов’язується співфінансувати проект з технічного оновлення комп’ютерного класу у школі

 

- Селищна рада платить 10%, а решту має дати область? – намагаюся вгадати я.

- Та ні, селищна рада дає 78 тис. грн, і стільки ж ми просимо в обласної ради, а ще 44 тис. грн школа повинна знайти сама, – відповідає Іван Оліяр. – Ми могли б, звичайно, виділити тільки 20 тис. грн, але тоді, швидше за все, нічого б не отримали. В області ж багато таких, як ми, там конкурс і є спеціальна таблиця балів. Ми вже цю систему давно вивчили, тому протягом вже чотирьох років щороку виграємо по проекту. Так у 2014 році ми перемогли у проекті «Україна – житниця майбутнього» компанії «Монсанто-Україна», отримавши 10 тисяч доларів на закупівлю інтерактивної дошки, 15 ноутбуків для вчителів, WI-FI-роутерів та іншого шкільного обладнання. У 2015 році ми перемогли у проекті «Тепла школа», завдяки чому поміняли в усіх школах громади вікна та двері. У 2016 році отримали кошти на придбання 10 ноутбуків для лінгафонного кабінету. У 2018 купили за кошти області обладнання для кабінету історії. Це 20 персональних планшетів та великий монітор, який можна пов’язати із цими планшетами. Тепер цілий клас може вивчати історію за сучасними технологіями!

 

Читати також: Об’єднані громади нарощують економічні м’язи: історія Гніздичівської ОТГ

 

- Ви 2017 рік пропустили, – вставляю я.

- А це ж найголовніше! – включається у розмову Олександр Трачук. – Позаминулого року ми відкрили у Гніздичеві власну музичну студію! Вона теж коштувала близько 200 тис. грн. Частину з цих грошей виділила обласна рада, частину – селищна; дещо дало посольство Канади, перерахувавши нам канадські долари; а 37 тис. грн зібрали на колядках гніздичівські школярі.

- Навіщо селищу професійна студія звукозапису? – щиро дивуюся я.

- Ви би знали, які у нас співочі люди! Лише при народному домі зареєстровані три народних колективи! А у нашій школі працює чудовий викладач музики Михайло Кузишин. Створення студії – його ідея. Зараз у цій студії діти записують власні пісні, накладаючи на них аранжування. Згодом, можливо, випускатимуть і власні альбоми. На разі, можу сказати, що усім дуже цікаво. А з часом, можливо, говоритимемо і про якісь конкретні здобутки.

- Ініціатива знизу за допомоги влади – ось рецепт успіху, – усміхається Іван Оліяр.

За вікном дорогу на Стрий засипає густий лапатий сніг.