Голова Веселівської ОТГ Петро Кіяшко про комунізм, політичну приналежність голів ОТГ і про те, як у безводному степовому селі роздобути воду та пальне.

Довідка: Веселівська ОТГ розташована у південно-західній частині Запорізької області і складається із дев’яти населених пунктів: селища Веселого і сіл Широке, Мала Михайлівка, Новоолександрівка, Озерне, Єлизаветівка, Авангард, Далеке та Ясна Поляна. Населення громади складає близько 13000 осіб, які формують близько 5000 домогосподарств.

Історія 1. Ленін довгорукий

У селищі Веселому, райцентрі Запорізької області, була місцева цікавинка: пам’ятник Леніну з непропорційно довгою рукою. Ілліч широким жестом вказував на безкраї Таврійські поля, які обробляють тепер вже на сто відсотків капіталістичні фермерські господарства, використовуючи американські комбайни та німецькі трактори. За таких реалій Леніна давно треба було би прибрати, та селищний голова Петро Кіяшко, уродженець Івано-Франківщини і запеклий противник комуністичної ідеології, навідріз відмовлявся це робити. Бо не хотів іти на поводу у місцевого люмпену і прагнув показати йому, хто в домі господар. Протистояння було не на жарт гарячим.

Веселівські «бойовики» десятки разів обливали вождя світового пролетаріату фарбою – проте Кіяшко щоразу наказував помалювати Леніна наново. Тоді антикомуністи-підпільники почали по ночах розбивати скульптуру, розтягуючи у різні боки її гіпсові складові. Кіяшко щоразу знаходив їх, ретельно склеював та повертав на місце. Щоправда, внаслідок цих склеювань та фарбувань вождя годі було впізнати. Тому веселівський селищний голова вирішив замінити скульптуру.

Допоміг випадок: в одному із сусідніх районів Будинок культури перебудували на церкву (!), і місцева громада вирішила, що краще позбутися пам’ятника Леніну, який саме на цю церкву вказував. Петро Кіяшко забрав пам’ятник до Веселого, на заміну гіпсовому «інваліду».

Місцеві підпільники були вкрай обурені. Із залізорудної шахти неподалік вони вкрали кілька кілограмів вибухівки і одної зоряної літньої ночі 2011 року висадили нового Ілліча у повітря. Його гіпсові рештки міліція уважно збирала по цілому селищу, проте на слід підривників так і не вийшла.

Дізнавшись, що веселівський голова має охоту до «шедеврів» тоталітаризму, йому самі почали звідусіль дзвонити і пропонувати «беушні» радянські скульптури. Петро Кіяшко вибрав, на його погляд, найкращого Леніна – з найдовшою рукою. Так у Веселому з’явилася місцева цікавинка, про яку навіть писали у путівниках. І місцеві «партизани» напади на Ілліча припинили, визнавши цим перемогу Петра Миколайовича.

Проте незабаром після прийняття закону про декомунізацію Ленін Довгорукий залишив свій кам’яний постамент і вирушив на вічний спочинок до складів Веселівського комунального підприємства «Башук».

- Я не за комунізм – я за порядок, – виправдовується Петро Кіяшко. – Щойно прийняли закон про декомунізацію, я сам запропонував місцевим комуністам зняти Леніна, нехай навіть з мітингом. Та на цей мітинг вже ніхто не прийшов. Згодом я хотів на місці Ілліча поставити Шевченка, та люди не дали. Мовляв, згубне це місце …

Петро Кіяшко сміється, дивлячись на мене крізь густу завісу прапорців на його столі. Крім українського тут також прапорці ЄС, Данії, Німеччини, Польщі, США і Швеції. Делегації цих країн були у Веселому, співпрацюючи за тим чи іншим напрямком. Наприклад, Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) передало обладнання для гасіння пожеж добровільній пожежній частині Веселівської громади. Данці надіслали близько 100 тонн гуманітарної допомоги: одягу, медичного обладнання, ліків. З поляками з гміни Котунь Мазовецького воєводства Веселе вже близько року обмінюється різноманітними делегаціями.

Що конкретно дала громаді участь у реформі децентралізації влади?

У село Мала Михайлівка провели газ. Це конкретно? У Малій Михайлівці, Озерному, Широкому до об’єднання не було жодного ліхтаря, а тепер усі вулиці у цих селах освітлені, там з’явилося кількасот ліхтарів. Тільки у Веселому проклали 12 км тротуарів та власними силами залатали всі дороги. Капітально відремонтували школи. В усіх комунальних закладах замінили вікна та двері на енергозберігаючі. Перевели комунальне господарство громади на твердопаливні котли. Створили Центр первинної медико-санітарної допомоги і Центр надання адміністративних послуг. Залучили інвестора на 400 млн грн. Вистачить? Я можу ще довго перераховувати.

Веселівська громада об’єдналася одною з перших у Запорізькій області? Чому ви наважилися на такий крок?

- На початках, зізнаюся, я сприймав цю реформу як своєрідну аферу. Не надто вірив, що усе вдасться. Але альтернативи їй, щоб вирватися з глухого кута, до якого потрапило місцеве самоврядування за часів Януковича, не було. І я вирішив ризикнути. Першопроходьцям завжди важко: нам бракувало законодавчої бази, досвіду, і, як наслідок, впевненості. Тому ми тоді працювали із Кабміном, як з районним керівництвом: тамтешні чиновники радилися з нами, ми з ними.

Ви сказали, що місцеве самоврядування за часів Януковича потрапило до глухого кута. Що саме маєте на увазі?

- Занепад був такий, хоч кидай працювати. Нас катастрофічно обмежили у правах. Селищний голова реальної влади у селищі не мав, і я бачив, що чимало моїх колег поопускали руки. Прокуратурі нічого не вартувало витерти ноги об голову сільської чи селищної ради. Працівники прокуратури після цього ставили галочку у якомусь звіті, а голова отримував тяжку моральну травму. Адже він фігура політична. Відразу ж розповзалися чутки…

Яким був сукупний річний бюджет населених пунктів громади до об’єднання?

- 25 млн грн, а зараз він становить 67 млн грн. Та річ навіть не у грошах! От  зараз я маю реальну владу. Маю право зайти на територію будь-якого підприємства, школи, садочку і запитати про будь-що. Я маю реальний вплив – і на освіту, і на медицину, і на розвиток бізнесу. А до об’єднання не мав і близько. Ні школи, ні лікарня не входили до моєї зони відповідальності.

Ви в органах місцевого самоврядування вже 27 років. Коли ця праця була найпродуктивнішою?

- Завжди було непросто. Але якщо за Януковича було важко працювати морально, то зараз проблема лише у нестачі часу. Тому я на роботі часто з 6:30. О 7: 45 маю вже нараду із завідувачами відділами. Зараз у людей з’явилося щире бажання працювати, чого раніше не було, або було дуже мало. Життя у громаді направду змінюється – це вимушені визнавати навіть місцеві зрадофіли.

Історія 2. Візьміть нас!

У липні цього року у Веселівській селищній раді з’явилася незвична делегація. Близько тридцяти чоловіків та жінок увійшли до невеличкого кабінету Петра Кіяшка.

- Візьміть нас! – залунали голоси.

- Миколайович, чуєш, нас треба забирати!

- Візьміть, Миколайовичу, не пошкодуєте!

Так делегація з села Менчикури, що неподалік Веселого, прийшла на поклон до голови ОТГ, прохаючи приєднатися до Веселівської громади.

- Я був дуже здивований цим візитом, – зізнається Петро Кіяшко. – Адже я не цар і не князь. Приєднання має відбуватися згідно закону: спочатку за це має проголосувати Менчикурська сільська рада, згодом Веселівська. Та найголовніше, у Запорізькій ОДА повинні схвалити відповідні зміни до перспективного плану, бо із самого початку Менчикури збиралися приєднати до іншої ОТГ. Одним словом, ми розробили план дій, і селяни пішли його виконувати.

Петро Кіяшко каже, що це не перша пропозиція від жителів довколишніх сіл щодо об’єднання з Веселівською ОТГ. Люди, побачивши, як стрімко почала розвиватися ця громада, захотіли долучитися до її добробуту. Та Петро Кіяшко нікого не чекає з відкритими обіймами.

- Скажу відверто, я не зацікавлений приєднувати до Веселівської громади села, у яких багато невирішених питань, – веде далі селищний голова. – Мені не хочеться розгрібати авгієві конюшні. А ще більше я не хочу входити в історію тих чи інших сіл як людина, котра закриває школи та звільняє працівників. Нехай сільська влада зробить це сама, а коли наведе у себе лад, я подумаю. Є і ще одна причина. Мене цікавлять села, у яких є громадський актив – люди, з якими можна ці села розбудовувати, на яких можна спиратися. У Менчикурах такий актив є, а крім того, у трьох селах Менчикурівської сільської ради чимало сучасних теплиць. Отже і податкові надходження від цього приєднання  будуть.

Невже для заможної громади це критично? Чи центр громади живе за рахунок периферії?

- Навпаки. Перед об’єднанням я казав усім жителям периферійних сіл: з їхніх коштів не братиму ні копійки. Більше того, ще й коштами Веселого допомагатиму у реалізації тих чи інших їхніх проектів. Мені вистачає проблемних сіл, які я мусив взяти за перспективним планом. З ними ще працювати і працювати. Безгосподарність у деяких з них просто зашкалює. Уявіть собі, в одному селі був найновіший у нашій громаді дитячий садок – збудований в останні роки Союзу. Так-от, його розібрали. У Будинку культури зробили місце для крупорушки. А фельдшерсько-акушерський пункт розмістили у приватній садибі. Ми виділили для нього окреме приміщення, оснастили усім необхідним. Тепер відновлюємо Будинок культури.

На території Веселівської громади є кілька великих озер, і вони теж у периферійних селах. Чи є у вас плани щодо їхнього використання?

- Нещодавно разом з Центром розвитку громад ми підготували англійською мовою проектну пропозицію створення масштабного туристичного центру у нас, причому для її фінансування забракло тільки 5 балів. На берегах наших озер планується збудувати для туристів чепурні дерев’яні будиночки, а на наші автоскладальне та авіаскладальне підприємства організовувати екскурсійні тури. Після об’єднання громади озера у селах Мала Михайлівка, Широке та Озерне зарибнили, тепер там щороку проводять турнір рибалок, на який з’їжджаються кількасот сімей з Запорізької та Херсонської областей. Товариство мисливців та рибалок збирає близько 300 тис грн членських внесків на рік, які йдуть на наповнення озер водою з каналів та на зарибнення ставків.

А на податки?

- Само собою! Хто не платить податків, з тим я не дружу. Чому ми трішки багаті? Тому що стараємося, щоб усі хоч трішки, але платили. Тому я, до речі, усім раджу створювати той чи інший бізнес. Наступного року ми плануємо виділити на допомогу підприємцям у реалізації тих чи інших бізнес-ідей 1 млн грн. Чому, наприклад, селяни возять до Мелітополя пластикові пляшки з молоком? Нехай об’єднуються у кооперативи – і зароблятимуть більше, і молоко буде якісніше, і податки громаді платитимуть.

Історія 3. Земля – селянам, гроші – підприємцям

У серпні цього року Петро Кіяшко доклав чималих зусиль, щоб Веселівська селищна рада проголосувала за виділення місцевому підприємцю 70 тис грн – на будівництво нової автостанції. Причому після побудови приміщення право власності на нього мало переходити підприємцю. Деякі депутати селищної ради були відверто обурені такою «благочинністю», натомість Кіяшко не здався і таки домігся свого.

- Для того, щоб підприємець платив податки, він має заробляти, – пояснює Петро Кіяшко. – Більше заробить – більше заплатить. Як змусити його заробляти більше? Тільки залучаючи до різноманітних проектів, потрібних селищу. У даному випадку Веселе за 70 тис грн отримає нову велику автостанцію у центрі – своєрідну архітектурну візитівку. Людині важко почати, і саме для цього потрібні невеличкі фінансові вливання від влади. Потрібен поштовх – так само, як за радянських часів. Тоді людям не давали сидіти вдома! «Ось тобі доручення від партії, ось гроші – працюй!» Тепер такі поштовхи має робити громада. А гроші цей підприємець поверне громаді у вигляді податків вже протягом року. До речі, у майбутньому цей підприємець майже не витрачатиме грошей на опалення станції: її охоплюватимуть з трьох сторін – буквою «П» – магазин та аптека. Такий проект – наша порада.

Коли заговорили про опалення, скажіть, чи готова ваша громада до зими?

- Ну ви зовсім як наше районне керівництво: до об’єднання мене щороку задовбували цим питанням. Я завжди до зими готовий. Ну що це за беліберда: підготовка до зими! Давайте тоді до весни готувалися, до літа, до осені…

Але ж район у вас степовий, і пального обмаль.

- Так, пальне для нас є проблемою. От сьогодні телефонувала одна літня жінка і питала, що їй робити, бо вугілля вже по 6 500 грн за тонну. Ми їй, звичайно, допоможемо, але щоб вирішити це питання раз і назавжди, я вже наступного року планую придбати пелетну лінію і створити сміттєпереробний завод. Адже навіть харчові відходи можна успішно спалювати. Ми таким чином плануємо переробляти до 80% сміття. Певні надії я покладаю і на прийняття закону, який би дозволив громаді розпоряджатися землями поза межами населених пунктів. На цих землях чимало лісопосадок, які часто випалюються задля того, щоб згодом отримати дозвіл на вирубку того, що не знищив вогонь. У цих посадках також часто самовільно рубають дерева, і роблять це зазвичай по-варварськи. От зловили ми нещодавно одного такого дроворуба. Він зрубав у посадці акацію, причому вибрав найкращу, рівненьку, хоч малюй її. Я його питаю: «Чому ж ти, сучий сину, не взяв на дрова он ту, криву акацію, що на дорогу вилазить і заважає водіям!?» А він стенає плечима: «Та щось не подумав…» Ну не вміють люди господарювати!

Хіба припинилися б самовільні рубки, якби посадки перейшли громаді?

- Звичайно! Ми б організували бригади, які б планово проріджували посадки, рубаючи, приміром, по кілька дерев на місць. Причому ці бригади були б створені з людей, які цих дров і потребують, з вчорашніх самовільних дроворубів. Нехай рубають законно, на користь усім. А платнею за роботу будуть самі дрова. До речі, такі бригади можна також безоплатно залучати і до саджання нових дерев.

Історія 4. Звідки взяти воду у пустелі

Вода у Веселому завжди була притчею во язицех. Точніше, її відсутність. Воду давали по 7 годин на добу, а коштувала вона чи не найдорожче в Україні. Місцевий водоканал щороку отримував дотацію близько 1 млн грн, але проблему з безперебійним водопостачанням вирішити не міг. Після об’єднання громади Петро Кіяшко добився передачі водоканалу від рай адміністрації на баланс селища, і за півроку вода в усіх помешканнях вже була цілодобово. Для цього треба було лише відновити усі закинуті свердловини, що були на території громади і належали давно зниклим заводам, колгоспам та різноманітним управлінням.

Селищний голова не зупинився на досягнутому. Можливо, вперше в історії цілої України він розпочав глобальну програму із запобігання крадіжкам води у 74-х багатоповерхових будинках. Капітальний ремонт каналізаційних мереж поєднали із встановленням на усі будинки водних лічильників.

- Воду у нас крадуть безбожно: відкручують лічильники, роблять самовільні врізи у мережу. У сільській місцевості така поведінка чомусь є нормою життя, – обурюється Петро Кіяшко.– Виявити крадіїв нескладно: достатньо співставити, скільки осіб живе у помешканні, з тим, яку кількість води вони використовують. Не може сім’я з п’яти осіб використовувати 3 «куби» на місяць!

Щойно з’явилися будинкові лічильники, як люди самі припинили красти воду. Інших просили дати розписку у тому, що у їхніх помешканнях «жодних незаконних врізів у систему та пошкоджених лічильників немає». На цьому етапі люди зазвичай «згадували»: «Щось там, можливо, і є. Це ще дідо мій хату будував, може, він щось таке і змайстрував». Так у Веселівській ОТГ ліквідували кілька десятків незаконних врізів.

Розкажіть про бюджет вашої громади. Які основні джерела його наповнення?

- Надходження від ПДФО утворює близько 65% нашого бюджету. Близько 20% отримуємо від оренди землі. У нас було чимало розумників, які затягували процес оформлення землі на 2-3 роки, не сплачуючи за користування нею нічого. І хоч закони не на нашому боці, ми зуміли поставити цьому греблю. Близько 10% отримуємо від акцизних зборів. На четвертому місці – надходження від сплати єдиного податку. Переважно отримуємо його з ринку, який ми збудували на пустирі у 1993 році. Тепер там працюють 220 приватних підприємців. До речі, якби мені у 1993 році сьогоднішній досвід, я би стільки всього зробив! Адже тоді я збудував ринок без жодної копійки, на самих лише зв’язках. А тепер вже зв’язки мало допомагають – всюди потрібні гроші. 

Зараз триває підготовка до виборів у понад 200 нових ОТГ. Розкажіть про власну передвиборчу програму.

- Коли йшов на голову громади, говорив лише про освіту і медицину. Тепер ми відремонтували всі ФАПи. На сайті громади тепер щомісяця оприлюднюються списки залишків медикаментів у Веселівському ЦПМСД. У порожньому крилі районної лікарні плануємо також реконструювати квартири для бюджетників та сімейних лікарів. Наступного року ми плануємо придбати для цих лікарів 3 машини. Згодом будемо запрошувати на роботу лікарські подружжя. Відпрацює таке подружжя 10 років – квартира переходить у його власність.

Чимало голів об’єднаних громад висуваються політичними партіями, навіть тими, які виступають проти реформи децентралізації влади. Наскільки політична приналежність обмежуватиме очільника громади?

- Значно обмежуватиме. Я переконаний, що голова громади має бути тільки поза політикою. Чому я маю надавати якісь привілеї невігласам – тільки через те, що вони вступили до тієї ж партії, що і я? І чому маю відмовлятися від корисної співпраці з людьми, які належать до іншої партії? Як на мене, це все іде врозріз з основними принципами місцевого самоврядування. Свого часу,  усіх заганяли до Партії регіонів. На мене був просто шалений тиск: грошей Веселому тоді область не давала, до мене постійно ходили усілякі ходоки і намагалися вручити партквиток. Пропонували навіть «інтерес», та я щоразу відмовлявся. Я небагатий, але й не бідний, і все, що треба, у мене є. А найбільша цінність – це моє добре ім’я. Партія для мене – табу. Може, я і працюю так довго, бо не вступав у жодну партію.

Які законодавчі ініціативи ви вважаєте найбільш нагальними?

- Щодо землі поза межами населених пунктів; щодо поводження з твердими відходами і щодо муніципальної варти, яка б також мала отримати право розслідувати дрібні злочини. Якби народні депутати прийняли ці закони, у нас розпочалося би зовсім інше життя.

Автор: Дмитро Синяк 

Фото Олега Баклажова