У Слобожанській об’єднаній територіальній громаді Дніпропетровської області, що стала лідером рейтингу спроможності ОТГ, знають, як побудувати Європу «на окремо взятій території»

---

 

Мас-медіа та блакитна зала

 

Зі Слобожанською об’єднаною громадою слово «перший» майже зрослося. Громада однією з перших в Україні подала документи на створення ОТГ; відкрила перший у державі Центр надання адміністративних послуг; першою створила власний стратегічний план розвитку; першою – задовго до медичної реформи – заснувала у себе Центр сімейної медицини. І коли згадують про здобутки слобожанців, то теж часто кажуть «вперше». Наприклад, Слобожанська громада стала першою, яка розпочала зводити житловий будинок для черговиків; тут вперше перейнялися проблемами людей похилого віку, організувавши для догляду за ними комунальний заклад «Милосердя»; а на відкриття у вересні минулого року першого в Україні дитячого садочку, збудованого без жодної копійки з державного бюджету, до Слобожанського навіть приїжджав Президент України Петро Порошенко. У своїй промові він назвав цей дитячий садочок «символом децентралізації в Україні». Також Слобожанська ОТГ нещодавно стала лідером рейтингу спроможності громад, створеному Мінрегіоном.

- Ні, тут говорити не годиться, ходімо до актової зали, – зауважує, міряючи мене недовірливим поглядом, голова громади Іван Камінський.

Залишаючи чепурний кабінет секретаря селищної ради, де я чекав на пана Камінського, з сумом дивлюся на власну недопиту чашку чаю. Ми могли б поговорити і тут. Та побачивши актову залу, геть забуваю про чай. Усе виблискує новизною: тут цілком можна було б розписувати молодят. У центрі зали – великий блакитний стіл, над ним блакитна стеля, а на стіні напроти входу, на блакитному, прикрашеному гербами, тлі – напис «Слобожанська селищна територіальна громада».

 

 

- Ну, задавайте ваші запитання, – неначе викликаючи мене на дуель, каже Іван Камінський.

Іван Миколайович не любить журналістів. Не раз вороги намагалися насолити йому через власні ЗМІ та підкупних кореспондентів. Часом і вчорашні друзі-заздрісники після чергового інтерв’ю переставали подавати руку.

- Щасливій родині не варто на кожному кроці кричати про своє щастя, – зазначає, хмурячи брови, Іван Миколайович. – Я не те щоб забобонний, але, повірте, знаю, на що здатна людська заздрість. Була б моя воля, я би взагалі жодних інтерв’ю не давав.

- А як же обмін досвідом? – не погоджуюся я. – Ви як лідер найуспішнішої в Україні громади маєте поділитися секретами успіху.

- Які ж тоді це будуть секрети? – усміхається він моїй наївності. – Щодо обміну досвідом, то я не проти. Тим більше, якщо ви приїхали сюди аж з самого Києва. Дещо я вам таки, можливо, розкажу. Ну, запитуйте!

 

Селище меліораторів, яке непросто знайти

 

Не намагайтеся знайти дорогу до селища Слобожанського, розпитуючи про це на головному вокзалі міста Дніпра – ніхто такого селища там не знає. Адже до лютого минулого року Слобожанське називалося Ювілейним. А до 1987 року і взагалі було частиною містечка Підгородного, що примикало з північного сходу до тоді ще Дніпропетровська. Однак хтось врешті-решт зрозумів, що величезний житловий масив, не так давно зведений для фахівців з меліорації, має дуже мало спільного з Підгородним. Цей масив від’єднали, надавши йому назву селище Ювілейне – на честь ювілею жовтневої революції.

- Український інститут національної пам’яті у рамках закону про декомунізацію чомусь пропонував перейменувати наше селище у Полянське, – обурено розповідає Іван Камінський. – Хоча плем’я полян не мало до наших місць жодного відношення. Кого тільки тут не було – і скіфи, і сармати, і загадкові анти, і хазари з половцями. Але полян точно не було…

Альтернативну назву шукали недовго. Бо якраз головну трасу, що з’єднує селище з містом Дніпро, – проспект ім. газети «Правда» – перейменували на Слобожанський проспект. Так Ювілейне стало Слобожанським.

Друга причина, через яку важко знайти селище – це розмитість його меж. Слобожанське настільки міцно вросло у плутанину дніпровських передмість, що мало хто з місцевих жителів зможе сказати, де закінчується місто і починається селище. Часто одна сторона вулиці належить до Слобожанського, інша – до Дніпра.

 

 

Зважаючи на це, 2011 року було розпочато потужну кампанію щодо приєднання селища до тоді ще Дніпропетровської міської ради. Однак жителі Слобожанського чинили такий опір, що міські чиновники мусили відступити. Було зібрано рекордну кількість підписів під проханням зберегти статус-кво, проводилися мітинги та демонстрації, до всіх усюд летіли численні скарги…

Думка Івана Камінського у Слобожанському визначальна. Він керує тут з 1990 року, і на останніх виборах – у жовтні 2015-го переміг з результатом 80,4%. Кого у селищі не запитай – усі за нього.

- Подивіться, як він господарює – дай Бог кожному! – каже пенсіонер Микола Маркін. – І дороги у нас робляться, і матеріальну допомогу люди отримують. Для пенсіонерів у дворах щойно поставили лавочки та столики. А де ще в Україні президент особисто відкривав дитячий садок?

 

Сонце, паросток та центр Європи

 

Більшість будинків у Слобожанському – висотні. Великий житловий масив перетинають дві пожвавлені траси – Донецьке шосе та Слобожанський проспект. Центр селища – умовний, позначений лише невеличним фонтаном на тротуарі. Коли їздиш вуличками Слобожанського, тебе не полишає враження, що ти весь час петляєш у чиїхось дворах. Це враження посилюють вигини теплотрас, котру кільканадцять років тому вирішили прокласти не під землею, а над нею. І тепер усе селище оплутане недолугими сріблястими зиґзаґами величезних труб.

 

 

До лінії розмежування, за якою, немов у давнину, починається Дике Поле, звідси – 250 км. По Донецькому шосе часто проїжджають військові машини; під завивання сирен проносяться «швидкі», що везуть поранених. А вечорами вулиці селища патрулюють не поліцейські наряди, а кількадесят гвардійців. Щоправда, цих патрулів не було б, якби Іван Камінський не домовився з керівництвом в/ч 3036 Національної гвардії України, що базується неподалік.

 

 

Чимало у Слобожанському і європейських рис, які пробиваються через зашкарублий ґрунт вчорашнього «совка». «Центром Європи» є селищна рада. Довкола неї розбито великий сквер з екзотичними рослинами, а перед входом на високих флагштоках майорять три прапори: України, Євросоюзу та Слобожанського.

Прапор та герб селища на перший погляд вказують на його багату історію, але насправді є вдалим маркетинговим кроком: Слобожанське існує лише 30 років, згадок про нього немає ні на геральдичних картах, ні у підручниках.

- Незважаючи на те, що наше селище молоде, воно завжди було часткою України і всього, що з нею відбувалося, – не погоджується зі мною Іван Камінський. – Наприклад, саме по наших вулицях Василя Сухомлинського, Кисневій та Байкальській – до переправи через притоку Дніпра, річку Самару – пролягав колись знаменитий Чумацький шлях, яким на північ возили сіль. Ще з початку XVII сторіччя тут були зимовники, тобто, місця для зимівлі, козаків із запорізького містечка Самар, що знаходилося на території сучасного Самарського району міста Дніпро. У наші землі козаки також тікали після ліквідації Катериною ІІ Запорізької Січі…

У верхній частині герба Слобожанського – 17-променеве півсонце, що символізує могутність та добробут. У нижній – золотистий паросток з білим бутоном – символ молодості та свіжих ідей. Орнамент, що розділяє їх, нагадує про козацьке коріння слобожанців та, водночас, про дорогу до мегаполісу, поруч з якою розташоване селище.

- Я, мабуть, з Європи привіз потяг до порядку, – зізнається Іван Камінський, провадячи мене триповерховою будівлею селищної ради, що, наче новенька монетка, виблискує чистотою та свіжістю. – Чому у державних структурах найбідніших польських ґмін всюди євроремонти, а у наших – з даху часто сиплеться штукатурка?

Євроремонт за польським прикладом у селищі вже розпочато. Торцеві частини усіх (!) будівель Слобожанського, що мають більше одного поверху, утеплено; на усіх (!) сходових клітках встановлено металопластикові вікна, капітально відремонтовано усі (!) ліфти. Обидві селищні школи – молодша і старша – теж отримали нові вікна й утеплювальні плити, крім цього, їхні фасади пофарбовано у всі кольори веселки. Про забезпечення шкіл свідчать лише дві цифри: в одній школі – 10 інтерактивних дошок, в іншій – 8. Є такі дошки навіть у дитячих садочках Слобожанського. А ще – соляні кімнати, зимові сади та музеї.

 

Символ децентралізації

 

По розмові Іван Камінський везе мене до своєї гордості – того самого садочку «Дивосвіт», «символу децентралізації». Там до нас долучаються «екскурсоводи» – завідувачка садочку Наталія Тільна та вихователь-методист Алла Ситенко. Коли ми йдемо довгими коридорами, хтось жартує: серед п’яти корпусів і заблукати недовго. Іван Миколайович миттєво відповідає: «Я тут ніколи не заблукаю – кожен квадратний сантиметр знаю ще за кресленнями».

 

 

У садочку мене найбільше вразили електронне піаніно в актовому залі та комп’ютерний клас.

- У вас тут що, діти у комп’ютерні ігри грають? – питаю я, вказуючи на чорні прямокутники моніторів на мініатюрних столиках з такими ж малесенькими стільчиками поруч.

 

 

- Чому обов’язково у комп’ютерні ігри? – обурюється Алла Ситенко. – Ми живемо в інформаційному суспільстві, отже і діти мають знати, як поводитися з інформацією. Ось, наприклад, проста вправа – читання QR-кодів за допомогою сканера. На цих картках зашифровані назви тварин, і дитина має сказати, яких саме.

Ті, хто добре поводяться, мають можливість побавитися у великому іграшковому лабіринті, а з бешкетниками психолог має розмови у кімнаті для релаксації. Там можна створювати картини з піску, дивитися на електричне зоряне небо на стелі або на штучний вогонь.

Поруч з ігровими майданчиками – невеличкий город, де ростуть кілька десятків рослин: кукурудза, огірки, помідори, цибуля та навіть арахіс. Наталія Тільна розповідає, як сьогодні одна з груп малюків копала картоплю: з мініатюрної грядки діти зібрали півтора відра.

 

 

- Малеча має знати, що булочки не ростуть на деревах і розуміти ціну праці, – переконана завідуюча.

 

Великі проекти маленької громади

 

У Івана Камінського є кілька проектів, які виглядали б амбітно і у великому місті. Це зведення висотного будинку на 106 квартир для тих, хто стоїть на «житловій» черзі, а також будівництво спорткомплексу та басейну. Іще голова громади хоче капітально відремонтувати усі 35 км селищних доріг разом з тротуарами.

 

 

 

- Ці проекти, звісно, варті уваги, але вони є певним тягарем для громади, – зауважую я. – Чи ви рахували, скільки щороку коштуватиме вам, наприклад, утримання басейну зі спорткомплексом?

- Рахували, – хмуриться Іван Камінський, – так, наче я наступив йому на хворий мозоль. – Коштуватиме дорого, але скажіть, хіба ці витрати не варті комфортних умов життя мешканців громади? Для чого ж іще гроші у влади, як не для цього!?

Завдяки такому підходу проблематичне колись селище меліораторів поступово перетворюється на елітний житловий масив. І вартість житла у ньому повзе догори. Чимало мешканців міста Дніпра вже зараз хочуть віддати своїх дітей до садочків Слобожанського, та їм змушені відмовляти: спершу треба влаштувати усіх дітей селища. У тому ж «Дивосвіті», розрахованому на 220 малюків, виховуються 350 дітей! Те ж саме і зі школами: цього вересня до Слобожанської загальноосвітньої школи № 2 йдуть понад дві сотні першокласників. На паралелі буде 6 класів, у кожному з яких навчатимуться більш як 30 учнів.

Почувши про те, що у селищі почали будувати житло для черговиків, тут почали реєструватися дедалі більше мешканців міста Дніпра. Чимало літніх людей намагаються перебратися сюди, щоб мати можливість безоплатно користуватися послугами Центру сімейної медицини та комунального закладу «Милосердя». Почувши про надбавки до зарплати, встановлені керівництвом громади, до місцевих шкіл потягнулися з Дніпра вчителі. Охоче реєструються у Слобожанському і дніпровські підприємці – така реєстрація у селищі коштує трошки дешевше, ніж у мегаполісі…

Власне, завдяки підприємцям Слобожанській громаді вдалося вирватися у національні лідери рейтингу спроможності ОТГ. На одного мешканця громади припадають рекордні майже 16 тис. грн. Для порівняння: на другому місці у рейтингу – Вербківська громада з показником 10 тис. грн на одного мешканця. При цьому слобожанці витрачають найменше з усіх на утримання власного апарату – лише 3,6% від власного бюджету. Щоправда, розмір загального бюджету громади вражає: на нинішній рік Слобожанська об’єднана громада заклала 262 млн грн. Близько 26 млн грн складають медична і освітня субвенції, все решта – власні надходження громади. Через такий великий профіцит бюджету, близько 22 млн грн у 2017 році вилучили до державної казни.

 

Добра господиня, коли повна скриня

 

Хоч би як Іван Камінський не хотів приховати секрети успіху своєї громади, найголовніший з них розкрити нескладно: на території Слобожанської ОТГ чимало великого бізнесу, що працює на ринок Дніпра. Це два великих м’ясокомбінати, кілька аграрних підприємств, кондитерська фабрика, кабельний завод, завод з виготовлення керамічної плитки, гіпермаркети «Метро» та «Епіцентр» тощо. Загалом у громаді зареєстровано близько 4 тисяч юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Другий секрет заможності – не надто велика кількість мешканців, лише 15 тисяч осіб. Слобожанське об’єдналося тільки з одним невеличким селом – Степовим. Це об’єднання буквально озолотило Степове: за неповні два роки там було зроблено більше, ніж за попередні двадцять п’ять. Протягом цього часу у господарку села було вкладено понад 10 млн грн. Якщо до об’єднання бюджет села становив 0,5 млн річного бюджету, то минулоріч ця цифра зросла у 50 разів – до 25 млн грн. Тут капітально відремонтували каналізацію, відновлюють будинок культури, школу. Також Степнянська середня школа отримала новенький шкільний автобус, зараз у селі будується сучасний Центр безпеки.

Іван Камінський розуміє, що наступні приєднання можуть дещо зменшити заможність громади, тому не ініціює їх. Хоча готовий прийняти до себе інші заможні села, яких  доволі багато.

- Якщо котресь село захоче долучитися до нашої громади, будь ласка – нехай подає заявку, ми розглянемо, – каже він.

Спільне життя з Дніпром чи містечком Підгородним  голова Слобожанської ОТГ бачить через використання механізму співробітництва територіальних громад.

- З Дніпром та, якщо знадобиться, і з Підгородним цілком достатньо співпрацювати за відповідними договорами, без приєднання, – вважає Іван Камінський. – Ми вже зараз готові заключати договори щодо вивезення сміття, користування усіма мережами, створення транспортних маршрутів тощо.

Третім секретом заможності Слобожанської ОТГ є підтримка обласної влади. Завдяки цій підтримці чимало проектів громади співфінансуються з обласного бюджету. Наприклад, на будівництво того ж дитячого садочку «Дивосвіт» область виділила близько 30 млн грн, а громада – близько 36,6 млн грн.

Мабуть, четвертий секрет заможності – ощадливість. Нашу з Іваном Камінським розмову двічі переривав дзвінок з Облавтодору. Там, почувши, що слобожанці готові за власні кошти капітально відремонтувати дорогу до Степового, зажадали, щоб голова громади просто оплатив рахунок ремонтників. Та Іван Миколайович на це не погоджувався, вимагаючи, щоб дорогу спершу передали на баланс Слобожанської громади.

- Можу собі уявити цей рахунок і якість робіт, – невдоволено каже він, кладучи слухавку.

 

 

Іван Камінський знає, що, принаймні, до наступного року жодних змін у бюджеті ОТГ не передбачається. А відтак є можливість втілити власні амбітні проекти. На усіх будівлях кипить робота, дитячі садочки та школи активно готуються до навчального року, на вулицях кладуть новенький асфальт.

- Буде у Слобожанському не гірше, як у Польщі, – переконаний Іван Камінський. – Дайте тільки час…

Автор: Дмитро Синяк